Ухвала

від 26.01.2024 по справі 761/153/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 січня 2024 року

м. Київ

справа № 761/153/23

провадження № 61-919ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лозицьким Олександром Володимировичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лозицький О. В., звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у зазначеній справі.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лозицького О. В., про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 45 533 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року скасовано.

Провадження у вказаній цивільній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Роз`яснено ОСОБА_2 , що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Роз`яснено ОСОБА_2 право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лозицький О. В., звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про вирішення судових витрат на надання професійної правничої допомоги.

Заява про вирішення судових витрат на надання професійної правничої допомоги обґрунтована тим, що під час справи у суді першої інстанції представником відповідача було подано заяву про вирішення судових витрат, зокрема, витрат на надання професійної правничої допомоги та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн.

02 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва, розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лозицького О. В., про вирішення судових витрат на надання професійної правничої допомоги у вказаній цивільній справі, ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 45 533 грн.

Разом з тим, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22), у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Так, у Київському апеляційному суді професійна правнича допомога адвокатом Лозицьким О. В. до 06 жовтня 2023 року надавалася ОСОБА_1 на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги, договору про надання правничої допомоги від 19 травня 2021 року та додаткової угоди від 11 вересня 2023 року до договору про надання правничої допомоги від 19 травня 2021 року.

У подальшому у зв`язку з переходом на індивідуальну адвокатську діяльність професійна правнича допомога адвокатом Лозицьким О. В. надавалася відповідачу на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги, договору про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2023 року та додаткової угоди від 12 жовтня 2023 року до договору про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2023 року.

У зв`язку з апеляційним переглядом рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року у цивільній справі № 761/153/23 ОСОБА_1 поніс витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - адвокат Лозицький О. В., просив суд апеляційної інстанції стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та у розмірі 10 000 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лозицького О. В., про вирішення питання щодо розподілу судових витрат на надання професійної правничої допомоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 - адвоката Лозицького О. В., про вирішення питання щодо розподілу судових витрат на надання професійної правничої допомоги, суд апеляційної інстанції виходив з критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхньої вартості, конкретних обставин справи, складності даної справи, а також доданих до заяви доказів на підтвердження таких витрат.

З урахуванням зазначеного, враховуючи заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Шетьман Н. О., проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати в цій частині підлягають зменшенню до розміру 10 000 грн, замість заявлених 70 000 грн.

Крім того, апеляційний суд дійшов до висновку, що не підлягають компенсації витрати, понесені у зв`язку з вивчення позовних матеріалів і наданих клієнтом документів, перегляд законодавчої бази, пошук та вивчення судової практики, надання консультацій клієнту.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами представника позивача про те, що враховуючи рівень складності справи, яка по своїй суті є не складною та не потребує глибокого вивчення нюансів, для фахівця у галузі права, яким є адвокат відповідача, необхідність витратити на складання відзиву 4 години часу з додатковими 2 годинами на пошук судової практики є неспівмірними, ураховуючи професійний досвід та кваліфікацію представника відповідача.

В іншій частині понесені судові витрати підтверджені належними доказами.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість дій позивача у справі, які полягають у тому, що при подачі позову, останній звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства, а не до господарського суду.

Київський апеляційний суд вважав, що такі дії позивача призвели до необхідності приймати участь відповідачу у судовому розгляді позову та скористатися правом на отримання правничої допомоги.

У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лозицьким О. В., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 16 січня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст додаткової постанови Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року його представник - адвокат Лозицький О. В. отримав засобами електронного зв`язку 19 грудня 2023 року, що підтверджується наданими доказами.

Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, його можливо поновити.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року змінити та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про вирішення питання щодо розподілу судових витрат на надання професійної правничої допомоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лозицьким О. В., обґрунтована тим, що вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, апеляційним судом не було взято до уваги складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, не досліджено пропорційність понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу до предмета спору та не надано належної оцінки доказам, поданим відповідачем на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу

Крім того, на думку заявника, апеляційний суд застосував норму права без урахування правових висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Як визначено у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої - шостої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, ЦПК України передбачено основні критерії, які підлягають врахуванню при визначенні та розподілі судових витрат у вигляді правничої допомоги: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру та співмірність зі складністю справи і пропорційність до ціни позову.

Аналогічний висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Таке тлумачення норм процесуального закону також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Частиною першою статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

З огляду на оскаржуване судове рішення, на підтвердження витрат, понесених ОСОБА_1 на правничу допомогу, адвокатом Лозицьким О. В. до суду апеляційної інстанції надано: договір про надання правничої допомоги від 19 травня 2021 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Лінкевич, Лозицький та партнери», в особі голови Лозицького О. В., та ОСОБА_1 ; додаткова угода від 11 вересня 2023 року до Договору про надання правничої допомоги від 19 травня 2021 року; договір про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2023 року (у зв`язку з переходом адвоката на індивідуальну адвокатську діяльність); додаткова угода від 12 жовтня 2023 року до Договору про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2023 року; акт приймання-передачі послуг від 24 листопада 2023 року.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що понесені заявником витрати підтверджені належними та допустимими доказами, проте в повній мірі не відповідають критеріям розумності та співмірності. Також судом враховано клопотання представника позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у змісті якого заявник зазначав про їх неспівмірність зі складністю справи, наданим адвокатом послуг.

Отже, стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, апеляційний суд враховував принципи розумності і співмірності, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт та час витрачений на їх виконання, а також наявні в матеріалах справи докази на підтвердження виконаної адвокатом роботи, дійшов обґрунтованого висновку, про зменшення розміру таких витрат до 10 000 грн.

Крім того, Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви в частині стягнення витрат, понесених у зв`язку з вивчення позовних матеріалів і наданих клієнтом документів, перегляд законодавчої бази, пошук та вивчення судової практики, надання консультацій клієнту, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним суд не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, є безпідставними, оскільки апеляційним судом надано оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та застосовано критерії розумності та реальності адвокатських витрат, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення суперечить вказаному правовому висновку.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою доказам на підтвердження витрат на правову допомогу, проте, на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваного судового рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до такого висновку, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 , яке подане його представником - адвокатом Лозицьким Олександром Володимировичем, про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лозицьким Олександром Володимировичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник