Постанова

від 23.01.2024 по справі 266/2333/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1455/24 Справа № 266/2333/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Федотова В. М. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маловичко Лілії Володимирівни, стягувач: ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маловичко Лілії Володимирівни, стягувач: ОСОБА_3 .

Скарга мотивована тим, що у липні 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у перетині кордону з причин встановлення відносно неї тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон. 14 липня 2023 року на адвокатський запит представника скаржниці - адвоката Мовчана О.С. було надано відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, відповідно до якої станом на 14 липня 2023 року у ДПС України виконується постанова старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маловичко Л.В. від 04 лютого 2019 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі у ВП № НОМЕР_1, винесена при примусовому виконанні виконавчого листа № 266/2333/15-ц, який виданий 13 жовтня 2015 року Приморським районним судом м. Маріуполя. Про існування зазначеної постанови та здійснення виконавчого провадження ОСОБА_1 не знала, оскільки ніяких документів не отримувала. На думку представника скаржниці оскаржувана постанова є передчасною, не вмотивованою та необґрунтованою, оскільки тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням. ОСОБА_1 є сиротою, має на утриманні малолітніх дітей, у червні 2023 року поховала свого чоловіка, через війну змушена була покинути своє місце проживання та переїхати до м. Дніпро, фактично лишилася без джерела існування. Виїзд скаржниці за кордон до родичів є єдиним виходом зі складної життєвої ситуації, що дозволило б їй забезпечувати сім`ю та подальше погашення боргу.

Враховуючи викладене, представник скаржника звертається до суду із зазначеною скаргою, у якій просить поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із зазначеною скаргою, визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маловичко Л.В. в частині винесення постанови від 04 лютого 2019 року у ВП № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, скасувати зазначену постанову та зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомити ДПС України про скасування відносно ОСОБА_4 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що дії державного виконавця були спрямовані виключно на виконання вимог виконавчого документу в порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».Враховуючи те, що на теперішній час виконавче провадження продовжує виконуватись, зобов`язання боржника за рішенням залишається не виконаними, заборгованість не погашена, підстави для задоволення скарги відсутні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та задовольнити її скаргу в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення норм чинного законодавства, при постановленні ухвали, судом першої інстанції не були жодним чином оцінені доводи боржника, а надані для доведення обставин справи докази, не були почуті та належним чином оцінені, що в свою чергу призвело до прийняття неправосудного рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що на виконанні Приморського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебуває виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 266/2333/15-ц, виданого 13 жовтня 2015 року Приморським районним судом м. Маріуполя, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з 08 липня 2015 року і до повноліття дитини, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 98-99).

У вказаному виконавчому провадженні державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маловичко Л.В. було винесено наступні постанови:

- про відкриття виконавчого провадження від 28 березня 2016 року (а.с. 103);

- про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 102);

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолодженою зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними кулями за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 28 березня 2019 року (а.с. 87-88);

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 03 жовтня 2018 року (а.с. 81-82);

- про накладення штрафу від 05 жовтня 2018 року (а.с. 72-73);

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 04 лютого 2019 року (а.с. 77-78);

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 28 березня 2019 року (а.с. 85-86);

- про арешт коштів боржника від 06 травня 2021 року (а.с. 69-70);

- про зняття арешту з коштів від 26 травня 2021 року (а.с. 89-90) та від 16 вересня 2022 року (а.с. 83-84);

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 26 березня 2018 року, ОСОБА_1 у Центральному, Приморському, Кальміуському районах міста не зареєстрована (а.с. 71).

Як вбачається із розрахунку заборгованості від 19 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за виконавчим провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 266/2333/15-ц, виданого 13 жовтня 2015 року Приморським районним судом м. Маріуполя, складає 332475,51 грн. (38-40).

Відмовляючи у задоволенні скарги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що дії державного виконавця були спрямовані виключно на виконання вимог виконавчого документу в порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження». Враховуючи те, що на теперішній час виконавче провадження продовжує виконуватись, зобов`язання боржника за рішенням залишається не виконаними, заборгованість не погашена, підстави для задоволення скарги відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Положеннями ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Згідно із п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно ч. 9 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення, тоді як вона не створює жодних перешкод у вчиненні виконавчих дій, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки з копії виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язання, тоді як всі дії державного виконавця були направлені виключно на виконання рішення суду яке набрало законної сили.

Державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Скаржницею ОСОБА_1 не було у повній мірі доведено порушення її прав та не було надано доказів виконання рішення суду, за яким проводиться стягнення.

В матеріалах справи наявні всі докази, що підтверджують існування заборгованості боржника із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення скарги.

Доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами ухвали суду, які наведені в її обґрунтування.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко