Постанова

від 21.12.2023 по справі 911/1582/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2023 р. Справа№ 911/1582/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 21.12.2023,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан»

на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023

у справі №911/1582/23 (суддя Д.Г. Заєць)

за позовом Томашівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан»

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Томашівська сільська рада (далі, позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (далі, відповідач) про стягнення заборгованості за Договором оренди земельної ділянки від 28.12.2009 у розмірі 177 818,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 в частині повної та своєчасної оплати орендної плати за період з 01.04.2020 по 31.12.2022.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 позов Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» про стягнення заборгованості задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на користь Томашівської сільської ради 177 818 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 61 коп. заборгованості з орендної плати за земельну ділянку та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем договірні зобов`язання щодо внесення орендної плати за користування земельною ділянкою згідно Договору належним чином не виконувалися, зокрема, у період з 01.04.2020 по 31.12.2020 відповідачем сплачено орендну плату не в повному обсязі, заборгованість становить 177 818,61 грн, що підтверджується доданими до позову документами та доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 22.08.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати повністю рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Томашівської сільської ради повністю; розгляд справи здійснювати у судовому засідання з повідомленням (викликом) учасників справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- судом першої інстанції було порушено правила предметної та суб`єктної юрисдикції, здійснено розгляд справи в порядку господарського судочинства за відсутності належних правових підстав для такого розгляду, за позовом особи, яка при його подачі вийшла за межі повноважень, передбачених спеціальним законом, що регулює її діяльність. На переконання скаржника, відносини в сфері сплати орендної плати за земельну ділянку державної (комунальної) власності, що є предметом оренди за договором оренди, є відносинами у сфері справляння податків, які регулюються нормами Податкового кодексу України. Водночас норм, які б наділяли сільські ради (до числа яких відноситься позивач) повноваженнями щодо адміністрування орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності як однієї із форм податку на майно, ні податкове законодавство України, ні Закон України «Про місцеве самоврядування» не містять. Стягнення коштів податкового боргу здійснюється на підставі заяви податкових органів в порядку адміністративного судочинства, тобто даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а Томашівська сільська рада не є належним позивачем у даному спорі;

- позивачем не було надано суду жодного доказу, який би підтверджував факт виникнення та існування заявленої до стягнення заборгованості, розмір якої визначено позивачем в доданому до позову розрахунку заборгованості. Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надану відповідачем довідку про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи від 27.07.2023 №1822110-36-13-05-20/, видану ГУ ДПС у Київській області;

- судом під час розгляду справи не було враховано, що об`єктом оренди за вказаним в позові договором оренди є земельна ділянка, яка належить до земель промисловості і була надана відповідачу для потреб видобування корисних копалин, а саме для розробки Кощіївського родовища гранітів, що прямо зазначено в пункті 1 договору оренди. При цьому, ТОВ «Сіпан» є гірничодобувним підприємством, яке на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004 та акту про надання гірничого відводу №3161 від 26.12.2016 здійснює промислову розробку Кощіївського родовища гранітів на території Дорогинського старостинського округу (колишня Дорогинська сільська рада) Томашівської ОТГ Фастівського району Київської області. Наявність у ТОВ «Сіпан» статусу гірничодобувного підприємства в зазначений у позовній заяві період (2020 рік) додатково підтверджується, зокрема, випискою з ЄДРПОУ, відповідно до якої основним видом діяльності ТОВ «Сіпан» є діяльність згідно КВЕД 08.11 - добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, дозволом №920.16.32 від 14.04.2016 на виконання відкритих гірничих робіт на Кощіївському гранітному кар`єрі, протоколом №28 від 10.01.2020 спільного розгляду плану розвитку гірничих робіт по Кощіївському гранітному кар`єру ТОВ «Сіпан» на 2020 рік.

- у період дії договору оренди, а саме з 01.01.2018 мали місце зміни в правовому регулюванні сплати орендної плати за земельні ділянки, надані в оренду гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а саме Законом України від 07.12.2017 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» статтю 284 Податкового кодексу України доповнено п. 284.4, яким встановлено, що плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу. Вказана норма п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України була чинною і в зазначений в позовній заяві період (з 01.04.2020 по 31.12.2022) та є чинною і на даний час. Зазначена норма має імперативний характер, тобто підлягає обов`язковому застосуванню з дати набуття нею чинності і має пріоритет над положеннями договорів оренди земельних ділянок при визначенні орендної плати. З урахуванням цього відповідач при визначенні розміру орендної плати за 2020 рік за орендовану згідно договору земельну ділянку керувався нормами п.п. 14.1.147. п. 14.1. статті 14, п. 274.1. статті 274 та п. 284.4. статті 284 Податкового кодексу України й плата за землю була розрахована, виходячи з максимально можливої ставки земельного податку, передбаченої п. 274.1. статті 274 Податкового кодексу України, а саме, виходячи зі ставки 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки, з застосуванням п. 284.4. статті 284 Податкового кодексу України, а саме 25 відсотків від ставки податку в 3%, що становить 0,75% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується податковою декларацією ТОВ «Сіпан» з плати за землю за 2020 рік. Відповідач вказує, що загальна сума орендної плати за договором оренди за період з 01.04.2020 по 31.12.2020, розрахована відповідачем згідно п. 284.4. статті 284 Податкового кодексу України, становить 14 417,72 грн, при цьому факт її оплати визнається позивачем на сторінці 6 позовної заяви.

До апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» долучені нові докази, а саме: копії податкової декларації ТОВ «Сіпан» з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2020 рік), спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004, акту про надання гірничого відводу №3161 від 26.12.2016, дозволу №920.16.32 від 14.04.2016 на виконання відкритих гірничих робіт на Кощіївському гранітному кар`єрі, протоколу №28 від 10.01.2020 спільного розгляду плану розвитку гірничих робіт по Кощіївському гранітному кар`єру ТОВ «Сіпан» на 2020 рік.

З приводу долучення вказаних доказів відповідач пояснив, що утримався від їх подання до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи останнім ним було заявлене клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, на задоволення якого він розраховував. У разі закриття провадження у справі була б відсутня необхідність надання до суду таких пояснень та доказів.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

25.09.2023 від Томашівської сільської ради через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, просить суд залишити її без задоволення.

Позивач у відзиві заперечив проти долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які долучені відповідачем до апеляційної скарги, зазначив, що надані відповідачем додаткові докази не впливають на правильність вирішення судом першої інстанції спору по суті, водночас, у разі прийняття судом до розгляду нових доказів, просив розглянути апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

По суті додаткових пояснень та додаткових доказів, якими було обґрунтовано апеляційну скаргу відповідача, позивач зазначив, що імперативний характер норми п. 284.4. статті 284 Податкового кодексу України міг стати підставою для внесення змін сторонами до договору оренди земельної ділянки в добровільному або судовому порядку. однак доказів укладення сторонами додаткових угод матеріали справи не містять. Без внесення змін до договору оренди земельної ділянки застосування іншого розміру орендної плати, ніж передбачений умовами договору, законом не передбачено. Із наданої суду копії податкової декларації слідує, що відповідач, будучи орендарем земельної ділянки, декларував сплату орендної плати в меншому розмірі (за ставкою 0,75% від НГО + індексація), ніж передбачено умовами договору (ставка 10% від НГО + індексація), що свідчить про наявність заборгованості з її сплати. Подання податкової декларації не є беззаперечним доказом того, що податкове зобов`язання визначене платником правильно.

Також позивачем до відзиву додані лист Київської обласної прокуратури від 12.07.2023 №15/1-782вих23, листи Томашівської сільської ради від 07.06.2023 №02-20/742 та Фастівської районної військової адміністрації Київської області від 03.07.2023 №06-69/2478, лист Томашівської сільської ради від 21.02.2023 №02/19-52, лист Головного управління ДПС у Київській області від 24.08.2023 №13403/5/10-36-04-01. Вказані листи позивач просить долучити до матеріалів справи задля всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи.

02.10.2023 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу позивача.

У поданих запереченнях відповідач наголосив, зокрема, на тому, що позивач у своєму відзиві не спростував аргументів скаржника щодо повної відсутності в матеріалах справи доказів, які б підтверджували факт виникнення та існування заявленої до стягнення заборгованості відповідача перед позивачем. Заявлена до стягнення сума мала б відображатися в річному балансі позивача в якості дебіторської заборгованості, однак докази такого відображення відсутні. Стосовно заперечень позивача проти долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують наявність у відповідача статусу гірничодобувного підприємства, відповідач просив суд звернути увагу на те, що питання прийняття додаткових доказів віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду, водночас, наявність у відповідача статусу гірничодобувного підприємства позивачем не заперечується.

14.12.2023 від відповідача електронною поштою через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких він наголосив на тому, що знижена ставка податку на майно (плати за землю, яка включає орендну плату), що передбачена п. 284.4 статті 284 Податкового кодексу України, встановлюється виключно Податковим кодексом України, а платник податків - ТОВ «Сіпан» вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку дії.

19.12.2023 від позивача електронною поштою через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач наголосив, що внесені до Податкового кодексу України зміни щодо плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, могли стати підставою для внесення змін до договору.

20.12.2023 від відповідача електронною поштою через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення (з урахуванням поданих 19.12.2023 пояснень позивачем), у яких він наголосив на тому, що застосування п. 284.4 статті 284 Податкового кодексу України не залежить від волевиявлення сторін і не вимагає внесення змін до договору оренди. Також скаржник вказав, що позивач набув прав сторони договору оренди з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ у травні 2021 року, тому не має жодних правомочностей щодо стягнення заборгованості за період з 01.04.2020 і до набуття чинності вказаним Законом, що є самостійною підставою для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1582/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

01.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження, оскільки із доданих до апеляційної скарг документів неможливо належно встановити наявність у особи, яка підписала апеляційну скаргу, відповідних повноважень.

07.09.2023 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки вказана справа відноситься до малозначних у розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, встановлено учасникам справи строки на подання відзиву, заперечення на відзив, заяв, клопотань, запропоновано позивачу викласти в письмовій формі свої доводи і міркування щодо долучення до матеріалів справи нових доказів (долучені відповідачем до апеляційної скарги). Щодо заперечення позивача проти відкриття апеляційного провадження, то колегія суддів зазначила, що апеляційна скарга підписана Миколою Надточієм, який згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по коду юридичної особи 32981239 є керівником ТОВ «Сіпан», який має право вчиняти юридичні дії від мені юридичної особи без довіреності. Відповідно, Микола Надточій у розумінні частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України є належним представником товариства.

У процесі дослідження матеріалів судової справи після надходження до суду відзиву на апеляційну скаргу колегією суддів встановлено, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 в судовому засіданні на 31.10.2023.

У судове засідання, призначене на 31.10.2023, з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан».

Представник Томашівської сільської ради у судове засідання не з`явився, 31.10.2023 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» не заперечував проти розгляду справи за відсутності іншого представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 розгляд справи відкладено на 30.11.2023.

У судове засідання, призначене на 30.11.2023, з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан».

Представник Томашівської сільської ради у судове засідання не з`явився, 30.11.2023 подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням його представника Панчохи О.С. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 клопотання Томашівської сільської ради про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи №911/1582/23 відкладено на 14.12.2023.

На початок розгляду справи 14.12.2023 у місті Києві була оголошена повітряна тривога, у зв`язку з чим судове засідання за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 на 21.12.2023.

У судовому засіданні 21.12.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання, призначене на 21.12.2023, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області (за договором орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (за договором орендар) 28.12.2009 укладено Договір оренди земельної ділянки (далі, Договір), згідно умов пункту 1 якого орендодавець на підставі Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 28 грудня 2009 року №1134 «Про передачу в оренду земельних ділянок ТОВ «Сіпан» за рахунок земель державної власності надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення - землі добувної промисловості (код УКЦВЗ 3.1.1., для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області за межами населеного пункту.

Згідно пунктів 2, 3, 5 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,9780 гектарів, кадастровий номер - 3224983300:02:003:0033 (далі - земельна ділянка), у тому числі: пасовища - 3.7589 гектарів, внутрішні води - 0,2191 га. На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна та інші об`єкти інфраструктури відсутні. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки затверджена рішенням сесії Фастівської районної ради від 25.12.2009 №06-31-У становить 1 275 744,60 грн.

Відповідно до пункту 8 Договору його укладено на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації та у відповідності до чинного законодавства. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк, у цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 60 (шістдесят) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1 275 74,46 грн на рік, що становить 10 (десять) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 10 631,21 грн на місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дорогинської сільської ради: р/р № 33212812700650, отримувач: УДК в Київській області МФО 821018, код ЗКПО 04361344 (пункт 9 Договору).

Згідно пунктів 10-14 Договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за формою згідно Додатку №1 до цього Договору. Орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати не здійснюється. Розмір орендної плати переглядається один раз на п`ять років у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно пункту 36 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов Договору спір розв`язується у судовому порядку.

Додатковою угодою №1 від 12.03.2018 сторони внесли зміни до Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009, виклавши преамбулу договору в частині зазначення орендодавця в наступній редакції: «Київська обласна державна адміністрація, надалі іменована - орендодавець, від імені якої на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації №1134 від 17.12.2009 діє Фастівська районна державна адміністрація Київської області, в особі уповноваженого керівника Фастівської РДА...».

Також, пункт 2 Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 сторонами викладено в наступній редакції: «в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,9780 га (кадастровий 3224983300:02:003:0033)».

У мотивувальній частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» до Київської обласної державної адміністрації про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок встановлено, зокрема, що Договір оренди земельної ділянки від 28.12.2009 продовжує діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін.

Позивачем зазначено, що у зв`язку із набранням чинності 27.05.2021 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Томашівська сільська рада стала правонаступником орендодавця.

20.08.2021 за Томашівською сільською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку 3224983300:02:003:0033.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач зазначає, що за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 відповідач згідно умов Договору мав сплатити за оренду земельної ділянки орендну плату в розмірі 192 236,33 грн. Однак, відповідачем задекларовано та сплачено позивачу за оренду земельної ділянки лише 14 417,72 грн орендної плати, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за вказаний період у сумі 177 818,61 грн, що підтверджується доданим до позову розрахунком і є предметом стягнення в даній справі.

Відповідач, у свою чергу, заперечував проти позову, зазначаючи у відзиві, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності відповідно до п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України є обов`язковим платежем, а правовідносини сторін, що виникли на підставі Договору оренди, пов`язані зі справлянням податків та регулюються Податковим кодексом України, тому стягнення заборгованості з орендної плати за земельні ділянки здійснюється органом ДПС та не відноситься до повноважень Томашівської сільської ради. При цьому, на думку відповідача, дана справа має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати, яка виникла за період з 01.04.2020 по 31.12.2020, однак земельна ділянка, яка є предметом Договору оренди, перебувала у державній власності Київської обласної державної адміністрації до 27.05.2021, а після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-ІХ перейшла у комунальну власність позивача. Тому, на думку відповідача, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 є необґрунтованими, оскільки, позивач набув право власності на спірну земельну ділянку лише у травні 2021 року. Відповідач вважає, що розрахунок позовних вимог не підтверджено належними доказами, на підставі яких здійснено такий розрахунок.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статтях 124, 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також у статтях 76-79 Господарського процесуального кодексу України, прийняв надані до справи відповідачем разом із апеляційною скаргою та позивачем разом із відзивом на апеляційну скаргу на стадії апеляційного розгляду документи, проте їх оцінка буде здійснена судом апеляційної інстанції в сукупності з усіма наявними у справі доказами та перевіркою обставин справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву позивача на неї, заперечень на відзив відповідача, додаткових письмових пояснень сторін, дослідивши додатково подані сторонами на стадії апеляційного перегляду докази, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Дорогинська сільська рада Фастівського району Київської області увійшла до складу територіальної громади Томашівської сільської ради.

30.11.2020 Томашівською сільською радою прийнято рішення №11-01-VІІІ від 30.11.2020 «Про початок реорганізації Вільнянської сільської ради та Дорогинської сільської ради шляхом приєднання їх до Томашівської сільської ради». У пункті 4 названого рішення вказано, що Томашівська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Дорогинської сільської ради.

Підпунктом 9 пункту 6-1 Розділу V «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-ІХ.

Названим Законом України розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: « 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до статті 83 Земельного кодексу України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом «в» такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

20.08.2021 за Томашівською сільською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку 3224983300:02:003:0033.

За змістом частини 6 статті 32 Закону України «Про оренду землі», частини 1 статті 148-1 Земельного кодексу України перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. До особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Пунктом 40 Договору погоджено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Враховуючи зазначене у сукупності, Томашівська сільська рада є правонаступником орендодавця за Договором оренди - Київської обласної державної адміністрації з усією сукупністю прав та обов`язків останньої за договором (в тому числі права вимоги щодо сплати орендної плати). При цьому внесення змін до Договору оренди із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не є обов`язковим.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з приписами частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, визначено, що орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статей 13, 21, абз. 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Підписання відповідачем Договору оренди із позивачем свідчить, зокрема, про погодження останнього з умовами укладеного правочину та, відповідно, породжує для ТОВ «Сіпан» обов`язок зі сплати позивачу орендної плати у передбачені пунктами 9-11 Договору оренди розмірі та строки, що кореспондує з правом Томашівської сільської ради вимагати від ТОВ «Сіпан» внесення орендної плати, в тому числі, за спірний період з 01.04.2020 по 31.12.2020.

Ураховуючи наведене, суд встановив, що між сторонами виникли договірні правовідносини з оренди земельної ділянки, а тому, оскільки позивач (правонаступник Київської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах) є власником земельної ділянки та є стороною Договору оренди, у нього наявні повноваження для звернення до суду з вимогою про стягнення орендної плати за спірний період за Договором оренди.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо неможливості заявлення позивачем позову в даній справі про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.04.2020 по 31.12.2020.

Щодо посилань скаржника на непідвідомчість даного спору судам господарської юрисдикції та заявленого ТОВ «Сіпан» під час розгляду справи судом першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Так, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, які визначає позивач, оскільки право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №915/330/17, від 20.09.2018 у справі №902/919/17.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/999/19.

Як вірно вказав суд першої інстанції, функції контролюючих органів, зокрема ДПС, визначені статтею 19-1 Податкового кодексу України, а саме: здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, зокрема проведення відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пункт 19-1.1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України); контроль за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахувань та сплати податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.2 статті 19-1 Податкового кодексу України); надання адміністративних послуг платникам податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.3 статті 19-1 Податкового кодексу України ).

Водночас, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (стаття 288 Податкового кодексу України). Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюють у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Оскільки боржник (орендар) не є власником земельної ділянки, а податковий орган не є стороною договору оренди, у нього відсутні повноваження стягувати орендну плату за договором оренди, укладеним між боржником і сільською радою.

З огляду на вказане, оскільки предметом позову у даній справі, що визначений позивачем, є вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки з ТОВ «Сіпан» як орендаря, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність процесуальних підстав для задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у цій справі.

У розрізі зроблених висновків суд також вважає необґрунтованими посилання скаржника на необхідність врахування в цьому випадку висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові 20.09.2018 у справі №925/230/17, з огляду на таке.

У справі №925/230/17, на яку відповідач посилається в обґрунтування підстав для закриття провадження в даній справі, та предметом спору у якій було стягнення збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 виходила з того, що спір у цій справі:

по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем;

по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові 20.09.2018 у справі №925/230/17, є нерелевантними до правовідносин в даній справі ані за предметом спору, ані за підставами позову та за фактичними обставинами справи, ані за матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, ані в частині аргументації відповідача щодо юрисдикції цього спору, що виключає підстави для врахування наведеної постанови під час вирішення спору в даній справі, де правовідносини сторін виникли з договору оренди та предметом стягнення є заборгованість з орендної плати, встановленої умовами договору.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин для визначення розміру орендної плати за Договором оренди положень пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України.

Із цього приводу судом встановлено таке.

Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У такий спосіб, при внесенні змін до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України законодавець застосував саме загальне поняття «плата за землю», яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України також визначено суб`єктний склад осіб щодо яких вона може бути застосована, а саме - гірничодобувні підприємства.

У статті 1 Гірничого закону України, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій закріплено наступні визначення:

гірнича (гірничодобувна) промисловість - комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення;

гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об`єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар`єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).

Отже, зазначена норма Податкового кодексу України може бути застосована до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід`ємною складовою їх статусу.

За змістом пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України його дія поширюється не на всі земельні ділянки, які є в користуванні гірничодобувних підприємств, а лише на ті, що надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких, зокрема, землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 66 Земельного кодексу України передбачено, у тому числі, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

При цьому статтею 12 Гірничого закону України встановлено, що місця розташування гірничих підприємств визначаються до початку проектних робіт цих підприємств.

Відведення землі під розташування гірничого підприємства проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а надання гірничого відводу - Кодексом України про надра.

Статтею 18 Кодексу України про надра закріплено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Тільки за умови дотримання попередніх критеріїв особа має право на встановлення їй плати за надані їй в користування земельні ділянки у законодавчо врегульованому розмірі 25 відсотків від податку.

Відповідно до статті 284 Податкового кодексу України «Особливості оподаткування платою за землю» встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території належить до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

У такий спосіб, за змістом пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України, у випадку внесення змін до договору оренди з посиланням на нього орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі.

Отже, підсумовуючи наведене, при вирішенні спору в цій справі, враховуючи доводи скаржника в цій частині, підлягають доведенню обставини внесення змін до існуючого договору оренди, через укладення додаткової угоди або за рішенням суду, з урахуванням приписів пункту 284.4 статті 284 ПК України.

Із доданих скаржником до апеляційної скарги доказів судом встановлено, що відповідач є гірничодобувним підприємством, основним видом господарської діяльності якого є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004 зі строком дії до 10.12.2034, акта про надання гірничого відводу №3161 від 26.12.2016, дозволу на виконання відкритих робіт №920.16.32 в період з 14.04.2016 до 13.04.2021.

Згідно пункту 1 Договору цільове призначення переданої в оренду відповідачу земельної ділянки (кадастровий номер 3224983300:02:003:0033) - землі добувної промисловості (код УКЦВ № 3.1.1., для розробки Кощіївського родовища ґрунтів).

Наведене свідчить, що орендована земельна ділянка використовується відповідачем для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.

Обставин, які б свідчили про використання орендованої земельної ділянки відповідачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.

Отже, колегія суддів зазначає, що використання відповідачем орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин, з огляду на фактичні обставини цієї справи, надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №904/1762/19, від 24.10.2019 у справі №904/5637/18, від 27.11.2019 у справі №904/5631/18, де предметами спору були вимоги позивача до відповідача про визнання укладеними додаткових угод про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок з огляду на положення пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України.

Так, за змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Відповідно до пункту 36 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов Договору спір розв`язується у судовому порядку.

Наведені норми права у сукупності з погодженими сторонами умовами Договору оренди передбачають, що зміна Договору оренди землі допускається лише за згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Іншими словами, якщо права та обов`язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов`язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили.

Отже, внесення зміни до Податкового кодексу України щодо плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, як вірно наголошує позивач, є підставою для внесення змін до Договору оренди в цій частині.

Однак, матеріали справи не містять ані доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією внести зміни до Договору оренди, ані погодження/визначення сторонами розміру орендної плати, зокрема, з урахуванням положень пункту 284.4 статті 284 ПК України, тоді як згідно з положеннями чинного законодавства обчислення іншого розміру орендної плати можливе або з моменту досягнення домовленості, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни, або з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Як підсумок, до моменту внесення змін до Договору оренди орендар зобов`язаний сплачувати оренду плату в розмірі, передбаченому чинним договором оренди.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги контррозрахунок орендної плати, наведений відповідачем в апеляційній скарзі, згідно якого розмір орендної плати за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 згідно Договору становить 14 417,72 грн.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вказане та зроблені судом висновки стосовно обов`язку відповідача по сплаті орендної плати за Договором оренди, зокрема в частині розміру орендної плати, суд дійшов висновку, що загальна сума орендної плати за вказаний позивачем період з 01.04.2020 по 31.12.2020 складає 192 236,33 грн й обрахована позивачем вірно.

Із наданих сторонами пояснень слідує, що відповідачем у спірному періоді на виконання умов Договору оренди сплачено 14 417,72 грн, вказані обставини сторонами не заперечуються та не спростовуються.

За таких обставин, враховуючи умови пункту 10 Договору оренди, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач орендну плату в розмірі 177 818,61 грн (192 236,33 грн - 14 417,72 грн) не оплатив, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги Томашівської сільської ради про стягнення з відповідача 177 818,61 грн заборгованості з орендної плати.

Довідка ГУ ДПС у Київській області про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи №1822110-36-13-05-20/ від 27.07.2023, на яку посилається скаржник, підтверджує лише те, що станом на 27.07.2023 відповідач не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. Однак, предметом розгляду у справі №911/1582/23 є стягнення заборгованості з орендної плати, яка виникла на підставі Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 року, отже, вказана довідка не спростовує факту існування у відповідача заборгованості перед позивачем саме з орендної плати.

Долучена скаржником до апеляційної скарги податкова декларація підтверджує, що відповідач, будучи орендарем земельної ділянки, декларував сплату орендної плати за ставкою 0,75% від нормативної грошової оцінки + індексація, у той час, як умовами Договору оренди (пункти 9, 10) передбачено, що орендна плата вноситься у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки + індексація. Колегія суддів зазначає, що згідно норм податкового законодавства платник сам декларує (самостійно визначає) на підставі закону та договору оренди земельної ділянки податкове зобов`язання, однак подання податкової декларації не є беззаперечним доказом того, що податкове зобов`язання визначено платником правильно й заборгованість зі сплати орендної плати, визначеної умовами Договору, у відповідача відсутня.

Отже, відповідачем належними, допустимими, достовірними та вірогідними у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено суду відсутності у нього заборгованості зі сплати орендної плати у спірному періоді. Орендна плата це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно умов чинного договору оренди.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову в даній справі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2023 у справі №911/1582/23 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан».

Матеріали справи №911/1582/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка