Постанова
від 18.01.2024 по справі 902/845/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Справа № 902/845/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А

за участю представників:

прокурора: Ковальчук І.Л.

позивача: не з`явився

відповідача: Мельник В.В.

третьої особи (Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області): Римський М.В.

третьої особи ( ОСОБА_1 ): не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Держгеокадастру у Вінницькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23, ухвалене суддею Шамшуріною М.В., повний текст рішення складено 22.09.2023 р.

за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки

До Господарського суду Вінницької області 21.06.2023 року надійшла позовна заява керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" про витребування у ТОВ "Пісок Поділля-К" у комунальну власність Калинівської міської ради земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 позов керівника Хмільницької окружної прокуратури - задоволено. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" на користь Калинівської міської ради земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області).

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р., Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк для подання апеляційної скарги та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К", за участі третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки та викласти її в новій редакції. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області по справі №902/845/23 від 12.09.2023 залишити без змін.

Листом №902/845/23/6838/23 від 23 жовтня 2023 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №902/845/23 з Господарського суду Вінницької області.

27.10.2023 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/845/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 р. апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 - залишено без руху. Запропоновано Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 4026 грн.

10.11.2023 р. Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області через систему "Електронний суд" надіслав до апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків до якої додав докази сплати судового збору у розмірі 4026 грн.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду 10.11.2023 р. поновлено Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23. Зупинено дію рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.12.2023 о 10:00 год.

18.12.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 р клопотання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/845/23 - задоволено.

20.11.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду від Хмільницької окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовити. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. залишити без змін.

20.12.2023 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшла відповідь на відзив. Держгеокадастр просить апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 - задовольнити. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області по справі №902/845/23 від 12.09.2023 за позов керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К", за участі третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, та викласти її в новій редакції. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області по справі №902/845/23 від 12.09.2023 р. залишити без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "18" січня 2024 р. о 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

Також, не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" земельної ділянки у комунальну власність Калинівської міської ради земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського районну Вінницької області) в повному обсязі. Стягнути з Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" судовий збір в розмірі 4026 грн.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23, об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" та апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, які подані на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 для спільного розгляду, розгляд апеляційних скарг призначено на 18.01.2024 р. о 12:00 год.

02.01.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Хмільницької окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" відмовити. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. залишити без змін.

08.01.2024 р. до апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 по справі №902/1159/22.

17.01.2024 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 р. в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" про зупинення провадження у справі №902/845/23 - відмовлено.

У судовому засіданні прокурор заперечив проти доводів апеляційних скарг та надав додаткові пояснення по суті спору. Вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" у судовому засіданні підтримав доводи власної апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті спору вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права тому просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 в повному обсязі та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у судовому засіданні підтримав доводи власної апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті спору просить апеляційний суд змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23.

Представники Калинівської міської ради та ОСОБА_1 не реалізували право на участь у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг були повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 позов задоволено. За результатами розгляду суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, у зв`язку з цим, земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.

В апеляційній скарзі представник Держгеокадастру у Вінницькій області вказує на те, що після отримання повного тексту рішення суду по даній справі та ознайомлення з ним, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не погоджується з його мотивувальною частиною, в якій суд дійшов помилкового висновку про наявність повноважень у Головного управлінням для перевірки фактів подвійного набуття у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер: 0521684200:03:000:0 715.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції взагалі не звернув увагу на доводи Головного управління про відсутність в органу виконавчої влади можливості та законодавчих підстав для проведення перевірок стосовно наявності фактів можливого подвійного набуття у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки, суд не звернув увагу на ряд правових висновків Верховного суду на які у своїх поясненнях посилалося Головне управління, щодо вичерпного переліку підстав із яких Головне управління могло відмовити гр. ОСОБА_1 у затвердженні проектної документації, щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, що вбачається з наступного.

28.12.2018 року на адресу Головного управління надійшло клопотання (вх. №П-21317/0/94-18) гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність, що розташована на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.

До вищевказаного клопотання гр. ОСОБА_1 було додано усі документи та графічні матеріали які передбачені положеннями статті 118 Земельного кодексу України. Держгеокадастр вказує на те, що у згаданому клопотанні гр. ОСОБА_1 зазначив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виді цільового призначення не скористався.

Положеннями статті 118 ЗК України встановлено чіткий перелік документів, які повинні додаватися до клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а також конкретні підстави для відмови громадянину у наданні такого дозволу.

За результатами розгляду клопотання гр. ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, Головним управлінням було прийнято наказ №2-548/15-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 15.01.2019 року.

З норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою твердження Головного управління про те, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При ньому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Поданий на затвердження гр. ОСОБА_1 проект землеустрою в повній мірі відповідав вимогам земельного законодавства, а тому підстави для відмови у його затвердженні в управління були відсутні.

За результатами розгляду вищевказаного клопотання гр. ОСОБА_1 та у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у затвердженні проектної документації Головним управлінням було прийнято оскаржуваний наказ №2-9887/15-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 18.06.2019.

Отже, при прийнятті зазначеного наказу Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області діяло виключно в межах та в спосіб передбачений чинним законодавством.

Суд першої інстанції не звернув уваги на твердження Головного управління про те, що земельне законодавство взагалі не передбачало повноважень Головного управління Держгеокадаетру у Вінницькій області при розпорядженні землями сільськогосподарського призначення, здійснювати перевірку фактів подвійного набуття громадянами у власність земельних ділянок. Суд не звернув увагу на доводи Головного управління про те, що будь-яких порядків чи інструкції, затверджених центральним органом виконавчої влади, щодо проведення такого роду перевірок не було передбачено.

А тому, позиція суду першої інстанції про те, що Головне управління не перевірило факт реалізації гр. ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки ніяким чином не узгоджується із законодавчою компетенцією, якою було наділене Головне управління при розгляді клопотання громадянина.

Враховуючи вищевикладене, для суду апеляційної інстанції є всі законні підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення, в частині надання належної правової оцінки діям Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, прокурор у відзиві вказує на те, що дотримання процедури передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, один раз по кожному виду використання об`єктивно є неможливим без перевірки уповноваженим органом, що здійснює передачу земельної ділянки відомостей щодо реалізації таким громадянином права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки по відповідному виду використання.

При прийнятті наказу від 18.06.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9887/15-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області мало усі повноваження та доступ до Державного земельного кадастру з метою перевірки відомостей, викладених у проекті землеустрою, у тому числі і щодо фактичних та правових підстав передачі спірної земельної ділянки у власність.

З огляду на встановлені судом обставини, суд обґрунтовано дійшов висновку, що станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказу від 18.06.2019 №2-9887/15-19- СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності ОСОБА_1 уже було використано та реалізоване, а тому у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області були відсутні правові та фактичні підстави для розпорядження землями державної власності та безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства у приватну власність.

Також, прокурор вказує на те, що основними завданнями Держгеокадастру є організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності.

Крім того, як вже зазначалося вище, та не заперечується апелянтом, саме Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області на момент прийняття наказу №2-9887/15- 19-СГ від 18.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» було розпорядником земельних ділянок державної форми власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України.

З огляду на вищезазначені доводи прокурор вважає, що апелянтом не наведено обґрунтованих підстав для зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 про витребування у ТОВ «ПІСОК ПОДІЛЛЯ-К» у комунальну власність Калинівської міської ради земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області).

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надіслало на адресу апеляційного господарського суду відповідь на відзив у якому вказує на те, що прокурор у вказаному відзиві абсолютно формально посилається на ст. ст. 1,2,4,5,6,33 Закону України «Про Державний земельний кадастр», та помилкового приходить до висновку про наявність повноважень у Головного управління для перевірки фактів можливого подвійного набуття у власність громадянами земельних ділянок, при цьому прокурор не звертає увагу на твердження Головного управління про те, що спосіб та порядок застосування статті 33 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на етапі надання дозволу на розроблення землевпорядної документації та на етапі затвердження проектної документації законодавець не передбачив, що у свою чергу не давало повноважень Головному управлінню вчиняти будь-які дії, які не визначені законодавством. На момент розгляду клопотань гр. ОСОБА_1 ряд форм державної статистичної звітності з кількісного обліку земель втратили чинність, а тому у Головного управління була відсутня будь-яка можливості здійснити перевірку фактів можливого подвійного набуття гр. ОСОБА_1 земельних ділянок у приватну власність. Також, будь-яких порядків чи інструкції затверджених центральним органом виконавчої влади, щодо проведення такого роду перевірок не було передбачено.

Водночас, в апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" акцентує увагу на тому, що висновок Господарського суду Вінницької області про те, що незаконність наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9887/15-19-СГ від 18.06.2019 року, яким земельна ділянка була передана у власність фізичній особі, може бути встановлена висновком суду господарської юрисдикції, та ще й наведеним, «між іншим», в мотивувальний частині рішення з господарського спору, вочевидь суперечить змісту всіх вищенаведених правових норм. А отже, при винесенні оспорюваного рішення судом першої інстанції були повністю проігноровані, як процесуальні норми, що визначають компетенцію судів господарської юрисдикції та містять пряму заборону вирішення господарським судом справ, що стосується прав та законних інтересів фізичних осіб, у тому числі у сфері земельних правовідносин, так і норми матеріального права, які встановлюють загальні принципи непорушності права власності та преюдиції правомірності набуття права власності, а також визначають такі способи захисту порушених прав та механізми їх реалізації, які б унеможливлювали свавілля, зокрема, з боку судових органів, при вирішенні відповідних спорів.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К", прокурор у відзиві вказує на те, що справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа). Разом із цим, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Хмільницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Калинівської міської територіальної громади виявлено порушення вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) при наданні ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у приватну власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 повторно безкоштовно отримано у власність (у порядку приватизації) земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства.

Отже, спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положень ст. ст. 116, 118 ЗК України, внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715, яка розташована за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, Калинівська міська рада, на користь ТОВ «ПІСОК ПОДІЛЛЯ-К».

Відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником земельної ділянки кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 є ТОВ «ПІСОК ПОДІЛЛЯ-К».

Отже, на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 перебуває у фактичному володіння ТОВ «ПІСОК ПОДІЛЛЯ-К», тобто у володінні юридичної особи, тому вказаний позов підлягав розгляду в порядку господарського судочинства

З урахуванням викладеного судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо законності наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.06.2019 №2- 9887/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" та передчасність поданого прокурором позову з огляду на відсутність рішення суду про визнання незаконним такого наказу ухваленого у порядку цивільного судочинства.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

28.12.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області отримано заяву громадянина ОСОБА_1 від 26.12.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності на території Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства. У цій заяві громадянин ОСОБА_1 зазначив, що законним правом на безкоштовне отримання земельної ділянки за даним цільовим призначенням не скористався. (т. 1 арк. спр. 40, 78).

За результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ від 15.01.2019 року № 2-548/15-19-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" (т. 1 арк. спр. 39, 77 зворот).

10.06.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області отримано заяву ОСОБА_1 від 06.06.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту). У цій заяві громадянин ОСОБА_1 повідомив, що законним правом на безкоштовне отримання земельної ділянки за даним цільовим призначенням не скористався. (т. 1 арк.спр. 43, 78 зворот).

18.06.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ №2-9887/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення розташовану на території Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області площею 2,0000 га із кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення- 01.03) (т. 1 арк. спр. 42, 79).

Із змісту інформаційної довідки № 336372155 від 21.06.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 21.08.2019 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9887/15-19-СГ від 18.06.2019 за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 0521684200:03:000:0715, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1901927005216) (т. 1. арк. спр.22-26).

13 грудня 2019 року між ОСОБА_1 (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно пункту 1.1. якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 2,0000 га в межах згідно плану, кадастровий номер 0521684200:03:000:0715, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район Лисоволисіївська сільська рада (т. 1 арк. спр. 49-51).

Згідно пункту 3.2. договору право власності на земельну ділянку переходить до покупця відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 334 Цивільного Кодексу України - з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до інформаційної довідки № 336372155 від 21.06.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 13.12.2019 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:2548, виданий 13.12.2019 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 0521684200:03:000:0715, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1901927005216) (т. 1. арк. спр.22-26).

На обґрунтування поданого позову прокурор зазначив, що земельна ділянка кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання громадянином ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (на час видання наказу).

Судом встановлено, що 13 вересня 2015 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 2-3710/20-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Шевченківської сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,0000 га із кадастровим номером 0522487400:02:000:0211 - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення-01.03) (т. 1 арк. спр. 34).

Згідно інформаційної довідки № 336372213 від 21.06.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 20.11.2015 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 0522487400:02:000:0211, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 787863605224) та 17.02.2020 року право власності на зазначену земельну ділянку було припинено на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 257(т. 1. арк. спр. 27-31).

З огляду на незаконність вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, прокурор з посиланням на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України зазначив, що майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними правочинів щодо такого майна.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно частини 4 статті 116 ЗУ України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт "б" частини 1 статті 121 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин другої-третьої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За змістом приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положеннями статті 387 ЦК України визначено, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що наведеною нормою визначено спосіб захисту та право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Водночас, порядок набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права врегульовано статтею 330 ЦК України як самостійну підставу набуття права власності, згідно якої, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Положення статті 388 ЦК України містять сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, на яку посилався як суд першої інстанції, так і скаржник у апеляційній скарзі, наведено наступні правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Вказаного правового висновку також дотримується Верховний Суд у постанові від 16.08.2021 року у справі №910/21377/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що органом, який на момент звернення з позовом наділений правом розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Лісова Лисіївка, а також наділений повноваженнями щодо вжиття заходів до захисту порушеного інтересу територіальної громади є Калинівська міська рада, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у власність територіальної громади в особі Калинівської міської ради.

На обґрунтування підстав представництва держави в особі Калинівської міської ради, прокурором зазначено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області. Згідно з додатком до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до переліку територіальних громад Вінницької області входить Калинівська територіальна громада з адміністративним центром територіальної громади м. Калинівка, до складу якої увійшла Лисоволисїївська сільська рада Хмільницького району.

27.05.2021 року набули чинності зміни до Земельного кодексу України відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423- IX від 28.04.2021, пунктом 24 розділу X Перехідних положень якого передбачено, що землями комунальної власності і територіальних громад вважаюся всі землі державної власності, розташовані за межами населеного пункту у межах таких територіальних громад.

Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Калинівська міська рада Хмільницького району Вінницької області з огляду на норми чинного законодавства.

З матеріалі справи вбачається, що з метою захисту інтересів держави та територіальної громади, прокурор спонукав позивача до здійснення захисту цих інтересів самостійно.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Хмільницькою окружною прокуратурою 26.05.2023 скеровано на адресу Калинівської міської ради лист № 56-2504вих-23, в якому було повідомлено про порушення інтересів держави в особі Калинівської міської ради та з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави зазначено про необхідність повідомити чи вживалися/будуть вживатися Калинівською міською радою заходи щодо витребування земельної ділянки кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 у комунальну власність територіальної громади, у тому числі в судовому порядку з повідомленням причин у разі невжиття таких заходів.

Калинівська міська рада у відповідь на звернення прокуратури листом від 30.05.2023 №03-14/735 повідомила, що самостійно звертатись до суду з позовом про витребування зазначеної земельної ділянки не буде у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору та виклала прохання щодо здійснення прокуратурою представництва в суді порушеного інтересу та витребування земельної ділянки на користь територіальної громади.

Вказане свідчить про неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави, а відтак вбачаються правові підстави щодо звернення прокурора до суду із вказаним позовом з урахуванням положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

В подальшому, на виконання вимог абз.3 ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою направлено Калинівській міській раді лист від 20.06.2023 року у якому повідомлено, що окружною прокуратурою планується подання позовної заяви в інтересах держави в особі Калинівської міської ради про витребування на її користь земельної ділянки із кадастровим номером 0521684200:03:000:0715.

Враховуючи, що Калинівською міською радою після звернень прокурора не вжито заходів спрямованих на повернення незаконно вибулої земельної ділянки, прокурор з метою усунення виявлених порушень та захисту інтересів держави в особі Калинівської міської ради просить витребувати у ТОВ "Пісок Поділля-К" на користь Калинівської міської ради земельну ділянку із кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Калинівської міської ради.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога прокурора в інтересах держави в особі позивача Калинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" про витребування у комунальну власність земельної ділянки кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України у зв`язку із незаконним вибуттям земельної ділянки поза волею власника - держави внаслідок повторного надання земельної ділянки у власність з порушенням вимог закону.

Колегією суддів встановлено, що 13 вересня 2015 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 2-3710/20-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Шевченківської сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,0000 га із кадастровим номером 0522487400:02:000:0211 - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення-01.03).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 20.11.2015 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 0522487400:02:000:0211, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 787863605224) та 17.02.2020 року право власності на зазначену земельну ділянку було припинено на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 257.

Набувши у порядку безоплатної передачі у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, 26.12.2018 року гр. ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності на території Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства.

У цій заяві громадянин ОСОБА_1 зазначив, що законним правом на безкоштовне отримання земельної ділянки за даним цільовим призначенням не скористався.

На підставі цього наказу за ОСОБА_1 21.08.2019 року на вказану земельну ділянку зареєстровано право власності, про що у Державному реєстрі речових прав вчинено запис 32975612.

В апеляційній скарзі Головне Управління Держгеокадастру звертає увагу суду, що поданий на затвердження гр. ОСОБА_1 проект землеустрою у повній мірі відповідав вимогам земельного законодавства, підстави для відмови у його затвердженні були відсутні та наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.06.2019 рок №2-9887/15-19-СГ було видано у межах та у спосіб передбачений діючим законодавством на момент його прийняття.

Також представник Головного Управління Держгеокадастру в апеляційній скарзі вказує, що земельне законодавство не передбачало обов`язку Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області при розпорядженні землями сільськогосподарського призначення здійснювати перевірку фактів подвійного набуття громадянами у власність земельних ділянок. Будь-яких порядків чи інструкцій, затверджених центральним органом виконавчої влади щодо проведення такого роду перевірок не було передбачено.

Однак, колегія суддів критично оцінює вище вказані доводи апеляційної скарги враховуючи наступне.

Згідно приписів статті 15-1 ЗК України (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 ( з подальшими змінами) затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, основним завданням якої, крім іншого, є реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 33 пункту 4 зазначеного Положення передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до покладених на нього завдань, зокрема :

- організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності:

у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за:

- додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

- додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням.

Здійснюючи наведені повноваження, відповідно до пункту 7 Положення, Держгеокадастр для виконання покладених на нього завдань має право: одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Частиною 2 статті 84 ЗК України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Частиною 9 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У свою чергу, порядок розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулює стаття 50 Закону України "Про землеустрій" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає зокрема і пояснювальну записку.

Відповідно до вимог статті 29 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку, в якій, зокрема, зазначаються: підстава проведення землеустрою (у тому числі рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснюється розроблення документації із землеустрою); використані розробником документи Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель; використані розробником відомості Державного земельного кадастру, а також Державного реєстру земель у разі внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, сформовані до 2013 року.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно статті 2 Закону України "Про державний земельний кадастр" державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про державний земельний кадастр" державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 1-3, 5 статті 33 Закону України "Про державний земельний кадастр" облік земель у Державному земельному кадастрі здійснюється за кількістю та якістю земель і земельних угідь. Облік кількості земель та якості земельних угідь ведеться щодо власників і користувачів земельних ділянок. Облік кількості земель відображає дані, що характеризують земельні ділянки за площею, складом земельних угідь відповідно до затвердженої класифікації, розподілом земель за власниками (користувачами). Відомості щодо кількості та якості земель узагальнюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Узагальнена інформація про кількість та якість земель безоплатно надається органам державної влади та органам місцевого самоврядування відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру.

Положеннями частини 1-2 статті 6 Закону України "Про державний земельний кадастр" визначено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно пунктів 4, 5 загальної частини "Порядку ведення Державного земельного кадастру", затвердженого Постановою КМ України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Як уже було зазначено, з урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин може отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, стосовно того, що дотримання процедури передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, один раз по кожному виду використання об`єктивно є неможливим без перевірки уповноваженим органом, що здійснює передачу земельної ділянки відомостей щодо реалізації таким громадянином права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки по відповідному виду використання.

Відтак при прийнятті наказу від 18.06.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9887/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області мало необхідні повноваження для перевірки відомостей, викладених у проекті землеустрою, у тому числі і щодо фактичних та правових підстав передачі спірної земельної ділянки у власність.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів дійшла висновку, що станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказу від 18.06.2019 №2-9887/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності гр. ОСОБА_1 уже було використано та реалізоване, а тому у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області були відсутні правові та фактичні підстави для розпорядження землями державної власності та безоплатної передачі гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) у приватну власність.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі 525/1225/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 706/1685/16-ц та від 27.10.2020 у справі № 381/375/19.

Встановлені судом фактичні обставини щодо повторної передачі спірної земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 0521684200:03:000:0715 безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, свідчить про порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області положень частини 4 статті 116 ЗК України та принципів земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.06.2019 №2-9887/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою та передано спірну земельну ділянку у власність громадянину ОСОБА_1 суперечить актам цивільного законодавства, порушує інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування, тому є незаконним.

Наведені обставини підтверджують, що повторне отримання у власність громадянином ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення у межах норм безоплатної передачі у власність призвело до безпідставного вибуття цієї земельної ділянки із державної власності.

Аналізуючи позов з метою витребування спірної земельної ділянки у дійсного власника, судом першої інстанції враховано висновки Верховного Суду щодо належних та ефективних способів захисту порушених прав, з урахуванням яких власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

У випадку, коли на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

За твердженням представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" незаконність наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9887/15-19-СГ від 18.06.2019 року, на підставі якого земельна ділянка з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 вибула із державної власності та перейшла у власність ОСОБА_1 , не може бути встановлена іншим шляхом, ніж за судовим рішенням, ухваленим в порядку цивільного судочинства за наслідками вирішення спору про визнання вказаного наказу недійсним (незаконним) та про його скасування, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 20.05.2020 року у справі № 706/1685/16-ц, від 27.10.2020 року у справі №381/375/19 та від 12.06.2023 року у справі № 676/7428/19 прийнятих за наслідками розгляду спорів у правовідносинах, які за своїм змістом є подібними правовідносинам у справі №902/845/23.

Надаючи оцінку наведеним твердженням апелянта, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду 12 червня 2023 року по справі №676/7428/19 було викладено висновок щодо належності вимог до набувача земельної ділянки юридичної особи про витребування земельної ділянки на користь держави за суб`єктним складом до господарської юрисдикції та викладено висновок про відступ від висновку щодо застосування частин першої та другої статті 414 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20. Твердження скаржника про інший зміст цих постанов та необхідність їх врахування у розгляді цієї справи є помилковими.

У зв`язку з цим помилковим є твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" про віднесення справи до юрисдикції цивільного суду, враховуючи положення ст. 2,4,20 ГПК України.

Згідно з нормами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).

Водночас, за змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом із цим, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

В подальшому 13.12.2019 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пісок Поділля-К» (код ЄДРПОУ 43352398) в особі директора ОСОБА_2 .. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715, яка розташована за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, Калинівська міська рада, на користь ТОВ «Пісок Поділля-К».

Отже, на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" і фактично перебуває у володінні юридичної особи, тому юрисдикційна належність спору визначена правильно і позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Також, суд першої інстанції вказав, з чим погоджується апеляційний суд, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 94).

Таким чином, відсутність у позові позовних вимог про визнання незаконним та скасування спірного наказу не перешкоджає наданню йому правової оцінки у мотивувальній частині судового рішення в межах цього судового провадження, а також не обмежує прокурора у праві вимагати витребування земельної ділянки у неналежного володільця.

Щодо правових підстав для витребування земельної ділянки у нинішнього власника, з огляду на встановлену судом протиправність її вибуття із власності держави, судом враховано таке.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Стаття 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі №1522/25684/12).

Судами встановлено, що на час звернення прокурора з позовом та розгляду справи власником спірної земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю" Пісок Поділля-К", яке набуло право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі- продажу від 13.12.2019 року укладеного з ОСОБА_1 .

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.

Таким чином, власник на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту інтересів держави.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, у зв`язку з цим, земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача.

Приймаючи до уваги, що органом, який на момент звернення з позовом прокурора наділений правом розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є Калинівська міська рада, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у власність територіальної громади в особі Калинівської міської ради.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю" Пісок Поділля-К" на користь Калинівської міської ради земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області) є обгрутованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи Держгеокадастру у Вінницькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К", викладені у апеляційних скаргах, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

У апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційних скарг, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційних скарг висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційні скарги слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Держгеокадастру у Вінницькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 р. у справі №902/845/23 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/845/23 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "29" січня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	18.01.2024
Оприлюднено	01.02.2024
Номер документу	116600827
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Філіпова Т.Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 18.01.2024 по справі 902/845/23ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —902/845/23

Постанова від 18.01.2024

Постанова
від 18.01.2024 по справі 902/845/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД