Ухвала

від 11.04.2024 по справі 902/845/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 902/845/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 і рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі

за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К"</a>,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, 2) ОСОБА_1 ,

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 (повний текст складено 29.01.2024) і рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі № 902/845/23. Вказана касаційна скарга була надіслана 19.02.2024 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку.

Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2024 касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 і рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі № 902/845/23 було залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з незазначенням у ній відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у скаржника, несплатою судового збору в установленому законом порядку і розмірі та відсутністю відомостей щодо вартості спірної земельної ділянки, витребування якої є предметом спору; було надано строк для усунення недоліків до 26.03.2024, який при цьому не повинен був перевищувати десяти днів із дня вручення зазначеної ухвали скаржникові.

Згідно з довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду ухвалу Верховного Суду від 11.03.2024 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області отримало через підсистему "Електронний суд" 11.03.2024 о 17:49 год. Повідомлення про доставку копії цієї ухвали до електронного кабінету скаржника отримано Судом 11.03.2024 о 17:52 год., а тому з урахуванням абзацу 2 пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України останнім днем для усунення недоліків було 22.03.2024.

08.04.2024 (згідно з вхідним штемпелем канцелярії Суду) від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Верховного Суду надійшла касаційна скарга в новій редакції із зазначеними у цій відомостями про наявність електронного кабінету у скаржника, до якої були додані докази вартості спірної земельної ділянки та докази сплати судового збору. Вказані документи були надіслані до Верховного Суду 20.03.2024 засобами поштового зв`язку на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 11.03.2024.

Перевіривши матеріали на усунення недоліків касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму становив 2 684,00 грн (станом на 01.01.2023).

Предметом позову у цій справі є витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісок Поділля-К"</a> у комунальну власність Калинівської міської ради земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калинівської міської ради Хмільницького району (колишньої Лисоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області). У касаційній скарзі в новій редакції Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає, що вартість спірної земельної ділянки становить 1685,04 грн. Як доказ вартості спірної земельної ділянки скаржником до касаційної скарги в новій редакції був доданий витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 05.10.2023 № НВ-0500798072023, за змістом якого вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0521684200:03:000:0715 визначена в розмірі 1685,04 грн, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн станом на 2023 рік), тому в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.

Обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме застосування статей 118, 186, 186-1 Земельного кодексу України в частині визначення переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також затвердження вказаної проектної документації.

Крім того, скаржник зазначає, що ця справа має для нього виняткове значення, оскільки, за твердженням скаржника, судами неодноразово надавалася неналежна правова оцінка діям Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Також, на думку скаржника, суди безпідставно зазначили, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області мало змогу та було зобов`язане перевіряти факти подвійного набуття громадянами у власність земельних ділянок. При цьому, як зазначає скаржник, відповідно до земельного законодавства Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області такими повноваженнями не наділено і не має таких можливостей.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо необхідності відкриття касаційного провадження у малозначній справі не є належним чином обґрунтованими, тому відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, зважаючи на таке.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однак скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, посилання скаржника на те, що справа № 902/845/23 має для нього виняткове значення, також належним чином не обґрунтоване, оскільки є лише власною оцінкою скаржника, не підтвердженою жодними доказами.

За таких обставин касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не містить належного та достатнього обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та заперечення результату розгляду справи судом, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 і рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі № 902/845/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

Суд роз`яснює Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, що воно має право на повернення судового збору, сплаченого за подання цієї касаційної скарги у порядку, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження залишається Судом без розгляду.

Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 і рішення Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі № 902/845/23.

2. Матеріали касаційної скарги, у тому числі платіжну інструкцію від 13.03.2024 № 225 на суму 5 368,00 грн, повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак