Постанова

від 17.01.2024 по справі 344/1861/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 344/1861/18

провадження № 61-15945св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вище художнє професійне училище № 3 м. Івано-Франківська,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в складі судді Антоняк Т. М. від 04 травня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Василтшин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О. від 21 вересня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищого художнього професійного училища № 3 м. Івано-Франківська (далі - ВХПУ № 3) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з вересня 1989 року вона перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах. З 01 вересня 1996 року її було переведено на посаду викладача математики з неповним навантаженням; з 01 вересня 1997 року - на посаду викладача математики з повним навантаженням; з 20 вересня 2011 року - на посаду заступника директора з навчальної роботи на контрактній основі з випробувальним терміном; з 02 липня 2015 року - на посаду заступника директора з навчальної роботи на умовах безстрокового трудового договору. При цьому, вона продовжувала виконувати обов`язки викладача математики та інформатики. Указані обов`язки вона виконувала до часу її звільнення, тобто обіймала посаду викладача та посаду заступника директора з навчальної роботи. Облік її робочого часу проводився окремими табелями, окремо по табелю викладача і окремо по табелю заступника директора.

Наказом відповідача № 07-ОС від 17 січня 2018 року її звільнено з роботи з 17 січня 2018 року відповідно до пункту першого статті 41 КЗпП України, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Даний наказ є незаконним та таким, що винесений з особистих мотивів директора, оскільки вона не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни, належним чином і в повному обсязі виконувала свої посадові обов`язки, визначені посадовою інструкцією.

Зазначила, що зі сторони адміністрації училища на неї чинився тиск, проводилися службові розслідування. Наказом № 102-ОС від 25 вересня 2017 року їй, із значними порушеннями трудового законодавства, було оголошено догану, а 17 жовтня 2017 року директором училища видано наказ № 115-ОС про зняття з неї надбавки у розмірі 25%. Відповідно до Звіту за результатами аудиторської перевірки, проведеної Департаментом освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА на «замовлення» директора ВХПУ № 3, аудиторська група зазначила, що в цілому висновок можна рахувати як умовно-позитивний. Незважаючи на позитивний висновок аудиту, директор училища 17 січня 2018 року видала наказ № 07-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого її звільнено з роботи відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України. Дане звільнення відбулося з порушенням частини другої статті 149 КЗпП України, оскільки наказом № 102-ОС від 25 вересня 2017 року їй оголошено догану за порушення тих самих пунктів Посадової інструкції. У порушення цієї ж статті КЗпП України у неї не були відібрані пояснення та навіть не було вказано з приводу яких конкретних порушень давати пояснення. Також звільнення відбулося з порушенням строку, визначеного статтею 148 КЗпП України, оскільки результати аудиту стали відомі адміністрації училища 10 листопада 2017 року, а наказ про її звільнення видано 17 січня 2018 року. Крім того, звіт фінансового аудиту не може слугувати підставою для звільнення, оскільки питання, висвітлені у звіті, не стосуються її посадових обов`язків та в основному вказують на порушення та зловживання директором училища та бухгалтера, які відповідальні за матеріально-фінансовий стан училища.

Посилаючись на наведене, позивачка просила скасувати наказ відповідача № 07-ОС від 17 січня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді викладача та на посаді заступника директора з навчальної роботи; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 січня 2018 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становив 11 741 грн, а також завдану їй моральну шкоду в розмірі 8 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звільнення позивачки було одноразове грубе порушення її трудових обов`язків - здійснення безпідставного поділу груп на підгрупи, що призвело до нарахування зайвих коштів викладачам. Відповідачем були дотримані правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України, тому наказ директора ВХПУ № 3 від 17 січня 2018 року № 07-ОС, яким ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України є правомірним, а отже позовні вимоги про скасування такого наказу, поновлення позивачки на посаді заступника директора з навчальної роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про правомірність звільнення позивачки з посади заступника директора з навчальної роботи відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України, а отже, відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав того, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2023 року ВХПУ № 3 подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про правомірність звільнення позивачки з посади заступника директора з навчальної роботи відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України, а отже, відсутність підстав для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 344/1861/19 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що позивачка з вересня 1989 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Наказом директора ВХПУ № 3 від 01 липня 2015 року № 107-ОС позивачку з 02 липня 2015 року переведено на посаду заступника директора з навчальної роботи на умовах безстрокового трудового договору.

Відповідно до наказу директора ВЗПУ № 3 від 31 серпня 2017 року № 164 заступників директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язано здійснити поділ учнів І-ІІІ курсів на підгрупи для вивчення навчальних предметів за основними видами підготовки робітничих кадрів та молодших спеціалістів.

14 вересня 2017 року директором ВХПУ № 3 видано наказ № 96-ОС «Про проведення службового розслідування», яким створено відповідну комісію.

За результатами службового розслідування у ВХПУ № 3 складено довідку про результати проведення службового розслідування у ВХПУ № 3 м. Івано-Франківська, згідно якої встановлено, що основні документи з планування відповідають нормативним вимогам. Разом з тим, виявлено ряд грубих порушень, недоліків та упущень в організації навчально-виховного процесу в частині загальноосвітньої підготовки, що входять у функціональні обов`язки ОСОБА_1 - заступника директора з навчальної роботи: у 18-ох викладачів різне педагогічне навантаження не співпадає з кількістю годин за навчальним планом та фактично проведених уроків, їх записів у журналах обліку.

Згідно з наказом директора ВХПУ № 3 від 25 вересня 2017 року № 102-ОС, відповідно до довідки НМК ПТО № 1024/0114/01 від 25 вересня 2017 року про результати проведення службового розслідування, заступнику директора з навчальної роботи ОСОБА_3 , оголошено догану та знято виплату надбавки за складність і напруженість в роботі в розмірі 25%.

24 жовтня 2017 року директором Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА було видано наказ № 759 «Про проведення аудиту», на підставі якого був проведений позаплановий фінансовий аудит.

За результатами аудиту складено Звіт «Оцінка правильності нарахування та виплати заробітної плати працівникам ВХПУ № 3 м. Івано-Франківська» за період з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2017 року, в якому встановлено, що помилки в організації навчально-виховного процесу призвели до внесення недостовірних даних в робочу та фінансову документацію 2016-2017 навчальних років і, як наслідок, до порушень в оплаті праці викладачів ВЗПУ № 3 та невиконання, в окремих випадках, робочих навчальних планів.

Актом від 05 січня 2018 року зафіксовано, що позивачка відмовилася від надання пояснювальної записки стосовно зауважень щодо виявлених порушень і недоліків, вказаних в аудиторському звіті, які стосуються ведення навчально-плануючої та облікуючої документації заступника директора з навчальної роботи.

17 січня 2018 року наказом директора ВЗПУ № 3 за № 07-ОС заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України.

Згідно акту від 17 січня 2018 року, ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказом № 07-ОС від 17 січня 2018 року.

Також суд установив, що ОСОБА_1 оскаржувала наказ директора ВХПУ № 3 від 25 вересня 2017 року № 102-ОС про оголошення їй догани і рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВХПУ № 3 про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вважаючи наказ від 17 січня 2018 року № 07-ОС про звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Однією з умов застосування положень пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року в справі № 6-33цс14.

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України (у редакції чинній на час звільнення позивачки з роботи), відповідно до якої під час ухвалення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно постановляє рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на посаді заступника директора з навчальної роботи, на яку посадовою інструкцією покладено завдання та обов`язки, зокрема, щодо складання робочих навчальних планів, здійснення контролю за виконанням навчальних програм та веденням журналів теоретичного навчання, журналів заміни, підготовки проектів наказів про педагогічне навантаження (пункт 2.1., 2.5, 2.13, 2.15, 2.28, 2.29, 3.2).

Наказом директора ВЗПУ № 3 за № 07-ОС від 17 січня 2018 року заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України. Підставою в наказі зазначено те, що в процесі аудиту встановлено факти безпідставного поділу груп на підгрупи у 2017-2018 навчальному році при вивченні англійської мови, в результаті чого зайво затарифіковано 697 годин педагогічного навантаження. Це є фінансовим порушенням, внаслідок якого в період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2017 року було нараховано та виплачено зайвих коштів на суму 2 305 грн. Окрім того, таким неправомірним поділом на групи впродовж цілого 2017-2018 навчального року могло бути зайво сплачено коштів на суму 36 910,37 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звільнення позивачки проведене із дотриманням закону, відповідачем не порушений порядок, установлений законом, при розірвані трудових відносин з позивачкою за пунктом першим частини першої статті 41 КЗпП України. Проте погодитись з такими висновками неможливо.

Надаючи оцінку правовим підставам звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що звіт «Оцінка правильності нарахування та виплати заробітної плати працівникам ВХПУ № 3 м. Івано-Франківська» за період з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2017 року, який став підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, не містить будь-якого обґрунтування застосування до ОСОБА_1 найсуворішого виду дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи, а також формулювання обставин допущеного нею проступку, оскільки згідно з посадовою інструкцією позивачки (п.3.2) вона готує лише проекти педагогічного навантаження, які у подальшому приймаються і затверджувався педагогічною радою, тобто одноособово позивачка не приймала рішення про поділ груп на підгрупи.

Фактично при розірванні трудових відносин відповідач застосував до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за проступок, який не охоплювався її трудовими обов`язками, та який не може бути підставою для висновку, що ОСОБА_1 допустила одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке надавало підстави для розірвання трудових відносин за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин .

Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення та встановлених обставин у цій справі, а саме незаконного звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 8 000 грн на підставі статті 237-1 КЗпП України.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення поновлення позивачки на роботі та відшкодування моральної шкоди в розмірі 8 000,00 грн не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

При цьому матеріали справи не містять інформації стосовно заробітної плати позивачки за фактично відпрацьовані нею робочі дні та режим роботи ОСОБА_1.

Апеляційний суд не встановив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який належить стягнути із Вищого художнього професійного училища № 3 міста Івано-Франківська на користь позивачки.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України та направлення справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Вищого художнього професійного училища № 3 міста Івано-Франківська про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Вищого художнього професійного училища № 3 міста Івано-Франківська про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди задовольнити.

Скасувати наказ Вищого художнього професійного училища № 3 м. Івано-Франківська № 07-ОС від 17 січня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи Вищого художнього професійного училища № 3 міста Івано-Франківська з 17 січня 2018 року.

Стягнути з Вищого художнього професійного училища № 3 міста Івано-Франківська на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 8 000,00 грн.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Вищого художнього професійного училища № 3 міста Івано-Франківська про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов