Постанова

від 24.01.2024 по справі 601/790/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 601/790/22

провадження № 61-6002св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Почаївська міська рада Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Гірського Б. О., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Почаївської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання внести зміни в рішення сесії сільської ради.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачка є спадкоємицею за законом після смерті батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У користуванні матері позивачки перебувала земельна ділянка площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Старопочаївської сільської ради від 13 червня 2006 року «Про перехід права користування земельними ділянками, наданими для ведення особистого селянського господарства та будівництва, обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» вилучено земельні ділянки, надані спадкодавцям для ведення особистого селянського господарства і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, і надано спадкоємцю ОСОБА_5 , після смерті спадкодавця ОСОБА_6 (0,37 га для ведення особистого селянського господарства).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 .

Позивачка прийняла спадщину після смерті батька як спадкоємиця першої черги за законом відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Старопочаївської сільської ради від 17 серпня 2016 року № 127 позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1146 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 за рахунок земель померлого ОСОБА_5 , хоча в користуванні померлого ОСОБА_5 знаходилася земельна ділянка площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства.

Незважаючи на наявність рішення сільської ради від 13 червня 2006 року, Старопочаївською сільською радою прийнято рішення від 05 березня 2012 року № 179, яким переведено земельну ділянку площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , яка була в користуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , та віднесено до земель, ненаданих у власність чи постійне користування в межах населеного пункту (землі сільськогосподарського призначення).

Разом з тим рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2017 у справі № 601/324/17, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення сесії Старопочаївської сільської ради Кременецького району від 05 березня 2012 року № 179 «Про переведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».

Також 11 вересня 2017 року позивачка звернулася до Старопочаївської сільської ради з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки, належної її батькові ОСОБА_5 , площею 0,2554 га для ведення особистого селянського господарства. Проте, розглядаючи заяву позивачки на засіданні сесії Старопочаївської сільської ради 31 жовтня 2017 року, їй відмовлено у наданні такого дозволу.

У 2019 році позивачці стало відомо про наявність рішення сесії Старопочаївської сільської ради від 14 лютого 2017 року № 169, яким вирішено затвердити ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 0,2474 га, з них - для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, що в АДРЕСА_1 . Звертала увагу на те, що ця земельна ділянка надана за рахунок земель, що перебували у користуванні ОСОБА_5 .

Разом з тим рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року в справі № 601/1700/18, яке набрало законної, визнано незаконним та скасовано рішення Старопочаївської сільської ради від 14 лютого 2017 року № 169 в частині затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою та передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, що в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, та реєстрації речового права на вказану земельну ділянку. Також скасовано державну реєстрацію на зазначену земельну ділянку. Суд встановив, що сільська рада не мала права надавати дозвіл на розробку технічної документації та передавати у власність частину земельної ділянки площею 0,1500 га, якою мала право користуватися спадкоємець ОСОБА_7 після смерті своїх батьків.

29 червня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Почаївської міської об`єднаної громади з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки за рахунок земель, які були в користуванні батьків позивачки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,26 га. У відповідь на вказану заяву Почаївська міська рада повідомила, що рішенням сільської ради 5 сесії від 17 серпня 2016 року № 127 надано дозвіл ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1146 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Тому ОСОБА_8 має право на приватизацію земельної ділянки площею 0,1146 га для ведення особистого селянського господарства.

У зв`язку з наведеним позивачка просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Старопочаївської сільської ради від 03 червня 2020 року № 790 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_9 в с. Старий Почаїв та передачі її у власність»;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Почаївську міську раду внести зміни в рішення сесії Старопочаївської сільської ради від 17 серпня 2016 року № 127 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_8 » щодо розміру земельної ділянки, а саме: надати дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , за рахунок земель померлого батька ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав позивачки Старопочаївською сільською радою та ОСОБА_2 . Зокрема, відсутні докази, які б підтверджували, що батьки позивачки розпочали процес приватизації належної їм на праві користування земельної ділянки площею 0,37 га та не завершено такий у зв`язку зі смертю. Не містять матеріали справи й доказів перебування спірної земельної ділянки у власності померлих батьків позивачки (відповідного рішення Старопочаївської сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 чи ОСОБА_5 , прийнятого відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок»), яке б надавало право позивачці на підставі абзацу другого пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) отримати після смерті батьків державний акт за технічною документацією, щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Відсутні також докази спадкування вказаної земельної ділянки й батьками позивачки, зокрема її матір`ю ОСОБА_6 . Та обставина, що земельна ділянка, яка перебувала в користуванні ОСОБА_6 , площею 0,3700 га, перейшла їй у спадок від матері ОСОБА_10 , не підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність факту порушення відповідачами прав позивачки внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування рішення від 03 червня 2020 року № 790.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Старопочаївської сільської ради від 03 червня 2020 року № 790 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 в селі Старий Почаїв та передачу її у власність». Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, що в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , номер запису про право власності 37640378. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнено з Почаївської міської ради на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору за апеляційний розгляд справи у розмірі 7 443,00 грн.

Апеляційний суд виходив зі того, що рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року у справі № 601/1700/18, яке набрало законної сили 13 червня 2019 року, встановлено, що позивачка ОСОБА_4 є спадкоємцем після померлих батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та спадщину прийняла, у зв`язку з чим має право на користування спірною земельною ділянкою, яка була в користування її батьків. Цим же рішенням встановлено, що Старопочаївська сільська рада не мала права надавати дозвіл на розробку технічної документації та передавати у власність ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, якою мала право користуватися спадкоємець ОСОБА_8 після смерті батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Під час судового розгляду матеріалами справи встановлено та позивачем доведено, що земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, яка належить ОСОБА_2 , сформована саме за рахунок земель, які були у користуванні батьків позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (0,37 га).

З огляду на наведене, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що матеріали цієї справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав позивачки відповідачами, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 не може бути передана ОСОБА_2 , так як право користування позивачки цією земельною ділянкою не було припинено у встановлений законом спосіб.

Щодо вимоги про зобов`язання внести зміни в рішення Старопочаївської сільської ради від 17 серпня 2016 року № 127 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_8 », то в цій частині позову апеляційний суд вирішив відмовити, оскільки вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність в порядку приватизації, належить до повноважень органу місцевого самоврядування та не наділяє суд повноваженнями визнавати за позивачкою право на приватизацію, оскільки воно гарантується законодавством, зокрема статтею 116 ЗК України. Таке рішення приймається колегіальним органом, а суд не підміняє роботу сільської ради.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , у квітні 2023 року звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 24 травня 2022 року у справі № 918/264/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Також заявниця посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 березня 2018 року у справі № 826/3498/15, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3356/13-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21 (пункти 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що висновок апеляційного суду про преюдиціальність рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року у справі № 601/1700/18 є помилковим. Апеляційний суд, неправильно надавши преюдиціального характеру здійсненій іншим судом правовій оцінці обставин справи, ухилився від дослідження питань, що входять до предмета доказування при розгляді судом цього спору щодо наявності чи відсутності у позивачки суб`єктивного охоронюваного законом права та інтересу, який би підлягав судовому захисту. Так, всупереч статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції не здійснив належного аналізу фактичних обставин справи, не застосував відповідних норм матеріального права в галузі земельних відносин, не встановив наявності підтвердженого належними доказами права позивачки щодо земельної ділянки відповідачки, а також фактів порушення цього права. Позивачка не надала суду жодного доказу, який би підтверджував наявність у неї права власності чи користування належною ОСОБА_2 земельною ділянкою, а отже не довела факту існування у неї будь-якого суб`єктивного права чи інтересу, шо підлягає судовому захисту. Відповідно до земельно-кадастрової книги Старопочаївської сільської ради за життя ОСОБА_6 у її користуванні перебувала земельна ділянка площею 0,3700 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_3. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, після чого рішенням сесії Старопочаївської сільської ради від 13 червня 2006 року № 15 вказана земельна ділянка передана в користування її чоловіку (батькові позивачки) ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя не оформивши на себе жодного правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку. За життя ОСОБА_5 не зареєстрував свого права користування спірною земельною ділянкою в порядку, передбаченому статтею 123 ЗК України, так само, як і не звертався до Старопочаївської сільської ради щодо її приватизації. Вказані обставини встановлені постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 601/1700/18 за позовом ОСОБА_8 до Старопочаївської сільської ради, ОСОБА_2 та інших осіб про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Саме ці фактичні обставини є преюдиціальними у цій справі, які згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. Отже, з урахуванням положень статті 125 ЗК України та установлених обставин справи, у ОСОБА_5 за життя не виникло ні права власності, ні права користування спірною земельною ділянкою площею 0,37 га. Відповідно, у позивачки не виникло право користування земельною ділянкою площею 0,37 га в порядку спадкування після смерті її батьків, а також не виникло право на завершення приватизації цієї ділянки після смерті батьків, оскільки такий процес ними не був розпочатий за життя, тобто взагалі жодних прав на спірну земельну ділянку позивачка не має.

Окрім цього, вказує, що апеляційний суд не врахував, що часткове задоволення позову ОСОБА_4 не призведе до ефективного поновлення її прав, якщо такі взагалі порушені, оскільки суд відмовив у задоволенні вимоги позивачки, направленої на збільшення земельної ділянки, дозвіл на відведення якої вона отримала за рішенням сесії Старопочаївської сільської ради. За відсутності реєстраційного підтвердження права власності чи користування спірною земельною ділянкою позивачка не могла подати негаторний позов про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - Старопочаївської сільської ради від 03 червня 2020 року № 790 та скасування державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 . Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Фактично позивачка обґрунтувала свій позов тим, що вона незаконно була позбавлена земельної ділянки, на яку має право після смерті батьків, а забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений, є метою віндикаційного позову, який позивачка не заявила, заявивши натомість негаторний позов. Разом з тим обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_11 , надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивачка просить її відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона є законною.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 601/790/22 із Кременецького районного суду Тернопільської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року матеріали справи № 601/790/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_12 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про народження № 15. Її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про смерть № 122.

Відповідно до земельно-кадастрової книги Старопочаївської сільської ради Кременецького району Тернопільської області за життя в користуванні ОСОБА_6 перебувала земельна ділянка площею 0,3700 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 , яка перейшла їй у спадок від її матері ОСОБА_10 .

Рішенням другої сесії п`ятого скликання Старопочаївської сільської ради від 13 червня 2006 року № 15 у зв`язку із смертю ОСОБА_13 , земельна ділянка площею 0,3700 га для ведення особистого селянського господарства передана ОСОБА_5 .

Згідно з архівним витягом із протоколу другої сесії п`ятого скликання Старопочаївської сільської ради від 13 червня 2006 року право користування земельною ділянкою площею 0,37 га після смерті ОСОБА_6 перейшло до спадкоємця ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 90.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про смерть № 163.

06 листопада 2009 року приватним нотаріусом Ковтунович О. П. за реєстраційним номером 48396879 зареєстровано спадкову справу у зв`язку із смертю ОСОБА_5 , єдиним спадкоємцем якого є його дочка ОСОБА_8 .

Рішенням Старопочаївської сільської ради від 05 березня 2012 року № 179 переведено земельну ділянку площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , яка була в користуванні громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , та віднесено до земель, ненаданих у власність чи постійне користування в межах населеного пункту (землі сільськогосподарського призначення, рілля).

Згідно з випискою з протоколу сесії Старопочаївської сільської ради від 05 березня 2012 року, слухали заяву ОСОБА_8 про надання земельної ділянки в користування для ведення особистого селянського господарства. Виступали: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , сільський голова, який пропонував дати відповідь ОСОБА_8 , що оскільки попередні землекористувачі (батьки) не виготовили правовстановлюючих документів на земельну ділянку, то вона не має права успадкувати її - проголосували одноголосно «за» та ОСОБА_17 , який пропонував цю земельну ділянку долучити до земель запасу сільської ради, - проголосували одноголосно «за».

Старопочаївська сільська рада рішенням від 17 серпня 2016 року № 127 надала ОСОБА_8 дозвіл на розроблення проекту землеустрою у власність площею 0,1146 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , за рахунок земель померлого батька ОСОБА_5 , в межах населеного пункту.

Рішенням Старопочаївської сільської ради від 17 серпня 2016 року № 124 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що перебувають у її користуванні в с. Старий Почаїв у межах населеного пункту, загальною площею 0,2474 га. З них для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0974 га - на АДРЕСА_2 , та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га - на АДРЕСА_1 .

Рішенням сьомого скликання восьмої сесії Старопочаївської сільської ради від 14 лютого 2017 року № 169 затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що перебувають у її користуванні в с. Старий Почаїв у межах населеного пункту, загальною площею 0,2474 га, з них для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0974 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0397 в АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 на АДРЕСА_1 , та передано їй у власність вказані земельні ділянки.

22 лютого 2017 року Відділом державної реєстрації Кременецької районною державною адміністрацією за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 на АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2017 року у справі № 601/324/17 (набрало законної сили 25 серпня 2017 року) позов ОСОБА_8 до Старопочаївської сільської ради Кременецького району, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , про визнання незаконними та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Старопочаївської сільської ради Кременецького району від 05 березня 2012 року № 179 «Про переведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства». В іншій частині позову відмовлено.

11 вересня 2017 року ОСОБА_8 звернулася до Старопочаївської сільської ради із заявою, в якій просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки, належної її батькові ОСОБА_5 , площею 0,2554 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з випискою з протоколу дванадцятої сесії сьомого скликання Старопочаївської сільської ради від 31 жовтня 2017 року у наданні ОСОБА_8 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки належної її батькові ОСОБА_5 площею 0,2554 га для ведення особистого селянського господарства відмовлено.

Відповідно до рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року у справі № 601/1700/18 позов ОСОБА_8 до Старопочаївської сільської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_18 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки задоволено частково, зокрема:

- визнано незаконним та скасовано рішення Старопочаївської сільської ради від 17 серпня 2016 року № 124 в частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, в межах населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 ;

- визнано незаконним та скасовано рішення Старопочаївської сільської ради від 14 лютого 2017 року № 169 в частині затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що в селі Старий Почаїв, у межах населеного пункту, загальною площею 0,1500 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 на АДРЕСА_1 , передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,1500 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395, що в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, та реєстрації речового права на вказану земельну ділянку;

- скасовано державну реєстрацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,1500 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395, що в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , номер запису про право власності НОМЕР_7 ;

- в іншій частині вимог (щодо відповідачки ОСОБА_18 ) відмовлено.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 , 09 липня 2019 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_19 та ОСОБА_8 у Тернопільському міськрайонному відділі державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис про шлюб № 1143. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 ».

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 601/1700/18 апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року в частині мотивів відмови у позові до ОСОБА_18 змінено шляхом викладення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням сьомого скликання двадцять восьмої сесії Старопочаївської сільської ради від 03 червня 2020 року № 790 затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 в АДРЕСА_1 .

07 червня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Почаївської міської об`єднаної територіальної громади із заявою, в якій просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки за рахунок земель, які були у користуванні її батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,26 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області.

Згідно з листом Почаївської міської об`єднаної територіальної громади від 09 липня 2021, адресованим ОСОБА_1 , встановлено, що рішенням сільської ради 5 сесії від 17 серпня 2016 року № 127 надано дозвіл ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1146 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Це рішення набуло чинності, не оскаржене, тому ОСОБА_8 має право на приватизацію земельної ділянки площею 0,1146 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 281902004 від 29 жовтня 2021 року, власником земельної ділянки площею 0,15 га за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 є ОСОБА_2 на підставі рішення Старопочаївської сільської ради від 03 червня 2020 року № 790.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року у справі № 601/1700/18, яке набрало законної сили, встановлено, що позивачка є спадкоємцем після померлих батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та спадщину прийняла, у зв`язку з чим має право на користування спірною земельною ділянкою, яка була в користування її батьків. Цим же судовим рішенням встановлено, що Старопочаївська сільська рада не мала права надавати дозвіл на розробку технічної документації та передавати у власність ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, якою мала право користуватися спадкоємець ОСОБА_1 після смерті своїх батьків. Також апеляційний суд посилався на те, що під час судового розгляду матеріалами справи встановлено та позивачкою доведено, що земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 6123487800:02:001:0395, яка належить ОСОБА_2 , сформована саме за рахунок земель, які були в користуванні батьків позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (0,37 га).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вирішив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що матеріали цієї справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав позивачки Старопочаївською сільською радою та ОСОБА_2 , оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 6123487800:02:001:0395 не може бути передана ОСОБА_2 , оскільки право користування позивачки цією земельною ділянкою не було припинено у встановлений законом спосіб.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Отже, обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як: вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Від встановлення судом обставин справи належить відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні, наприклад про дотримання розумного строку, про те, чи мала сторона знати про певні обставини, чи є причина поважною, чи перевищує розмір неустойки розмір збитків та чи є таке перевищення значним тощо. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19, пункт 43) зазначила, зокрема, що відповідатиме обставинам справи зменшення розміру відповідальності відповідача до оцінки майнових втрат позивачки, та здійснила таку оцінку.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

Тому Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судове рішення у справі № 601/1700/18 в частині судження щодо неприпинення права користування позивачкою спірною земельною ділянкою, оскільки вона прийняла спадщину після померлих батьків, що, на думку апеляційного суду, носить преюдиціальний характер, оскільки це судження не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи. Натомість це судове рішення має преюдиціальний характер у частині встановлених судом обставин справи, зокрема Тернопільським апеляційним судом у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 601/1700/18 у мотивувальній частині вказано, що:

«Разом з тим, матеріали даної справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав позивача відповідачами Старопочаівською сільською радою та ОСОБА_18 .

Зокрема, відсутні докази, які б підтверджували, що батьками позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_6 чи ОСОБА_5 було розпочато процес приватизації належної їм на праві користування земельної ділянки площею 0,37 га та не завершено такий у зв`язку зі смертю.

Не містять матеріали справи й доказів перебування спірної земельної ділянки у власності померлих батьків позивача (відповідного рішення Старопочаївської сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 чи ОСОБА_5 , прийнятого відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок»), яке б надавало право позивачу на підставі абз. 2 п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України отримати після смерті батьків державний акт за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відсутні також докази спадкування вказаної земельної ділянки й батьками позивача, зокрема її матір`ю ОСОБА_6 . Встановлена судом першої інстанції обставина, що земельна ділянка, яка перебувала в користуванні ОСОБА_6 площею 0,3700 га, перейшла їй у спадок від матері ОСОБА_10 не підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами, оскільки ні показання свідка ОСОБА_15 , ні копія наявного в матеріалах справи аркуша погосподарської книги Старопочаівської сільської ради (т. 1 а.с. 52), на якому відсутні відомості щодо бабусі позивача, не є такими. Натомість, з наявного в матеріалах справи не скасованого рішення Старопочаівської сільської ради № 7 від 12.05.1998 року вбачається, що ОСОБА_6 за життя відмовилась від права на спадщину після смерті матері ОСОБА_21 , у зв`язку з чим вказаним рішенням її було зобов`язано розібрати житловий будинок, що знаходився в аварійному стані; було закрито погосподарський номер на дану будівлю та вилучено у фонд сільської ради земельну ділянку розміром 0,096 га (т. 1 а.с. 151). Відсутність в даному рішенні інформації щодо земельної ділянки площею 0,3700 га є доказом того, що мати ОСОБА_6 , яка є бабусею позивача, не мала у власності іншої земельної ділянки.

За вказаних обставин колегія суддів вважає недоведеним факт порушення відповідачем Старопочаївською сільською радою та ОСОБА_18 прав позивача внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування рішень № 67 від 17.05.2016 року та № 234 від 22.08.2017 року».

Окрім цього, спростовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 , Тернопільський апеляційний суд у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 601/1700/18 у мотивувальній частині вказав, що «Пояснення представника Старопочаївської сільської ради про те, що в користуванні батьків позивача знаходилось 0,3700 га землі, однак будь-які рішення про передачу вказаної земельної ділянки у їх власність органом місцевого самоврядування не приймалися, а тому право користування вказаною ділянкою припинилося в зв`язку зі смертю батьків - жодним чином не свідчать про визнання Старопочаївською сільською радою позовних вимог, а навпаки - є доказом заперечення таких вимог».

Саме на це мав звернути увагу суд апеляційної інстанції при розгляді принципово важливого питання, чи мали батьки позивачки право власності чи користування спірною земельною ділянкою та чи отримала ОСОБА_1 такі права на цю спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті батьків.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

Оскільки передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, у свою чергу позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявність у неї законних прав на спірну земельну ділянку площею 0,3700 га, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення відповідачами прав позивачки внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування рішення від 03 червня 2020 року № 790.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмову у задоволенні позову, з позивачки на користь ОСОБА_2 має бути стягнуто 5 954,40 грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року скасувати, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 954,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець