Рішення

від 29.01.2024 по справі 200/5580/23

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2024 рокум. ДніпроСправа № 200/5580/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України. У подальшому позивач надав до суду уточнену позовну заяву, зазначивши в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України, з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, яке було передбачене частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ;

- зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити нарахування, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, які були передбачені частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, з урахуванням раніше нарахованих сум, у розмірі 164700,79 грн;

- стягнути з Донецького окружного адміністративного суду на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 164700,79 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо забезпечення фінансування виплати належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі, передбаченому частинами 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування будь-яких обмежень, які були передбачені частиною 3 статті 29 Закону У країни «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі, передбаченому частинами 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування будь-яких обмежень, які були передбачені частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.05.2009 № 319/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2008 № 120/К позивача зараховано до штату вказаного суду на посаду судді.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 02.11.2017 № 350/2017 позивача призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду (безстроково).

Наказом голови суду від 06.11.2017 № 243/К-г позивачеві встановлено з 02.11.2017 доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді.

Рішенням зборів суддів Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2018 позивача обрано на посаду заступника голови вказаного суду строком на три роки, а наказом голови суду від 25.01.2018 № 4/К-г йому встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 5% посадового окладу судді з 25.01.2018.

Наказом голови суду від 29.07.2020 № 219/К-г позивачеві встановлено з 29.07.2020 доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу судді.

Позивач посилається, що починаючи з 18 квітня 2020 року і по 28 серпня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд (відповідач № 1), як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснював нарахування і виплату належної йому суддівської винагороди в обмеженому розмірі, тобто у розмірі, який не відповідав установленому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та рішенню Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 по справі № 1-14/2020 (230/20).

Ці обставини підтверджуються відповідною довідкою Донецького окружного адміністративного суду № 03-30/179/21 від 09.03.2021 про нараховану та виплачену позивачеві суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, належним чином засвідчена копія якої додана до позову.

При цьому Державна судова адміністрація України (відповідач № 2), як головний розпорядник бюджетних коштів, в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 допускала протиправну бездіяльність щодо забезпечення фінансування виплати належної позивачеві суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VШ.

Наведені протиправні дії відповідача № 1 та протиправна бездіяльність відповідача № 2, на думку позивача, мають своїм наслідком виплату йому суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі меншому, ніж визначений Законом № 1402-VІІІ, що порушує його законні права та інтереси.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.10.2023 справу № 200/5580/23 передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути дану справу.

Розпорядженням голови Донецького окружного адміністративного суду від 09.10.2023 № 20р/І-г передано справу № 200/5580/23 до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності цієї справи.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі № 200/5580/23 визначено підсудність справи за Луганським окружним адміністративним судом.

До Луганського окружного адміністративного суду зазначена адміністративна справа надійшла 12.12.2023.

Ухвалою суду від 18.12.2023 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також вказаною ухвалою зобов`язано Донецький окружний адміністративний суд надати для приєднання до справи:

- документально підтверджену інформацію, чи вносились зміни до штатного розпису та кошторису Донецького окружного адміністративного суду на 2020 рік у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- документально підтверджену інформацію, чи отримувалися кошти фонду на оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди Донецькому окружному адміністративному суду, з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялись кошти в обсязі, передбаченому кошторисом;

- довідку про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України надати для приєднання до справи документально підтверджену інформацію, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися кошти фонду на оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди Донецькому окружному адміністративному суду, з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялись кошти в обсязі, передбаченому кошторисом.

21.12.2023 відповідач № 1 надав до суду письмовий відзив. В обґрунтування відзиву зазначив, що Донецькому окружному адміністративному суду Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, був затверджений на 2020 рік кошторис за формою, встановленою Міністерством фінансів України. У кошторисі суду був визначений загальний обсяг використання коштів за кодами економічної класифікації видатків.

У період з 01.01.2020 по 30.09.2020 судді ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 824669,60 грн, виходячи з фактично відпрацьованого часу, пропорційно до робочих днів поточного місяця, і складається з посадового окладу та доплат.

У період з січня по вересень 2020 року фінансування Донецького окружного адміністративного суду здійснювалося Державною судовою адміністрацією України у встановленому порядку, відповідно до кошторису.

За приписами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2021 № 553-ІХ (чинним на момент проведення нарахування і виплати позивачеві коштів) установлені обмеження у виплаті суддівської винагороди.

Так, статтею 29 цього Закону встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

У період з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода судді ОСОБА_1 нараховувалась відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Донецький окружний адміністративний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для незастосування обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.

Вказані обмеження, що були передбачені чинним на момент нарахувань Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, застосовані у квітні, травні, червні, липні та серпні 2020 року, крім сум допомоги по тимчасовій непрацездатності, матеріальної допомоги судді, оплати щорічної відпустки:

- квітень 178631,73 грн (обмеження - 17783,57 грн);

- травень 34801,05 грн (обмеження - 39311,05 грн);

- червень 47230,00 грн (обмеження - 53350,70 грн);

- липень 149371,53 грн (обмеження - 54255,71 грн);

- серпень 2361,50 грн (обмеження - 3014,37 грн).

Відповідач зауважує, що положення щодо компенсування суддям втрачених у зв`язку з цим обмеженням коштів міститься у мотивувальній частині рішення Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020.

Після визнання обмежень при виплаті суддівської винагороди неконституційними позивач не звертався до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про компенсацію коштів, виплата яких обмежена.

На підставі викладеного відповідач № 1 просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідач № 2 не надав до суду письмового відзиву у строки, встановлені ухвалою суду від 18.12.2023, тому суд розглядає справу на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України, картки платника податків.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.05.2009 № 319/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2008 № 120/К позивача зараховано до штату вказаного суду на посаду судді.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 02.11.2017 № 350/2017 позивача призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду (безстроково).

Наказом голови суду від 06.11.2017 № 243/К-г позивачеві встановлено з 02.11.2017 доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді.

Рішенням зборів суддів Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2018 позивача обрано на посаду заступника голови вказаного суду строком на три роки, а наказом голови суду від 25.01.2018 № 4/К-г позивачеві встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 5% посадового окладу судді з 25.01.2018.

Наказом голови суду від 29.07.2020 № 219/К-г позивачеві встановлено з 29.07.2020 доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу судді.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

У подальшому дія карантину, встановленого цією постановою, неодноразово продовжувалася на всій території України згідно з численними постановами Кабінету Міністрів України до 30.06.2023. З 01.07.2023 карантин скасовано.

Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2023 № 03-30/219/23 загальна сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за спірний період становить 164700,79 грн.

За даними вказаної довідки обмеження у виплаті суддівської винагороди передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Зазначений Закон № 553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68.

Таким чином, вказаним вище Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII.

У період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідач № 1 нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що підтверджується відповідною довідкою.

Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону № 1402-VIII, з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

11 березня 2020 року Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, у п. 4.1. рішення вчергове зазначено, що:

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:

- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,

- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005,

- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008,

- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018,

- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Більше того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівську винагороду нараховано та виплачено позивачеві не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, чим порушено права позивача.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді, а відтак, порушене право позивача належить поновленню шляхом визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок і виплату судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 164700,79 грн, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У статтях 151, 152 Законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Окрім того, Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом та готує бюджетний запит.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належить до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

З урахуванням наведеного вбачається, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».

Разом із цим, у суду наявні всі підстави вважати, що відповідачем № 2 допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача № 2 здійснити фінансування спірних виплат.

Позовні вимоги про стягнення суддівської винагороди не належать до задоволення, оскільки належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача суд вважає зобов`язання відповідача № 1 здійснити нарахування і виплату суддівської винагороди. Обраний спосіб захисту відповідає позиції Верховного Суду, зокрема, у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.

Щодо позовних вимог в частині зазначення конкретного рахунку, за рахунок коштів на якому має виконуватися судове рішення - за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), суд зауважує, що визначення рахунків, за рахунок коштів на яких може бути виконано судове рішення, є виключно питанням порядку виконання такого рішення.

Відсутність необхідності зазначення у резолютивній частині оскаржуваного рішення конкретного рахунку, з якого Державна судова адміністрація України зобов`язана здійснити фінансування відповідача-1 для виконання такого рішення, а також та обставину, що обрання подібного способу захисту порушеного права жодним чином не призведе до його ефективного захисту чи відновлення підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16:

«При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакціїГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення».

Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного положення КАС України рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у розмірі стягнення за один місяць належить до негайного виконання.

Однак в даних правовідносинах має бути здійснено саме донарахування та виплату (фактично доплату до суми, яка мала бути виплачена судді згідно з нормами закону). Рішення суду у цій справі носить зобов`язальний характер, тому відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення суду в частині вимоги про зобов`язання виплати суддівської винагороди у межах стягнення за один місяць.

Щодо строку звернення до суду слід зазначити таке.

Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Наведене дає підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення з позовом до суду не був обмежений будь-яким строком. Спірні правовідносини виникли у 2020 році, відтак, строки звернення до суду не обмежені.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.07.2023 у справі № 440/5726/22, де суд зазначив, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та належать до часткового задоволення.

Оскільки позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень статті 139 КАС України судові витраті розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 1, код за ЄДРПОУ 35099148), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код за ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суддівської винагороди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок і виплату судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 164700,79 грн (сто шістдесят чотири тисячі сімсот грн 79 коп.), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 164700,79 грн (сто шістдесят чотири тисячі сімсот грн 79 коп.) без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Свергун