Постанова

від 17.01.2024 по справі 914/263/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2024 р. Справа №914/263/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

Суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кострик К.,

представники сторін:

прокурора: Рогожнікова Н.;

позивача: не з`явились;

відповідача: Федик С.Є. адвокат;

третіх осіб 1,2,3: не з`явились;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Львівської обласної прокуратури від 22.08.2023 №15/4-903вих-23 (вх. суду від 24.08.2023 №01-05/2733/23)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2023 (повний текст рішення складено 28.07.2023)

у справі № 914/263/23 (суддя Трускавецький В.П.)

за первісним позовом: Керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області, м. Пустомити Львівської області, в інтересах держави в особі,

позивача: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс", м. Львів,

про: розірвання концесійного договору,

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс", м. Львів,

до відповідача: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом: Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів,

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом: Фонду державного майна України, м. Київ,

про: розірвання концесійного договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередніх інстанцій:

13.01.2023 до Господарського суду Львівської області надійшов позов Прокурора в інтересах Львівської ОДА до ТзОВ «Кріс» про розірвання Концесійного договору від 10.11.2010 укладеного між позивачем та відповідачем.

07 лютого 2023 року ТзОВ «Кріс» до суду подано відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву про розірвання концесійного договору, укладеного Львівською обласною державною адміністрацією з ТзОВ «Кріс» (свідоцтво про державну реєстрацію, серія АОО № 377177, видане 18.12.1991 виконавчим комітетом Львівської міської ради) у зв`язку з істотним порушенням умов договору концесієдавцем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2023 у справі № 914/263/23 первісний та зустрічний позови задоволено повністю. Розірвано концесійний договір від 10.11.2010, укладений Львівською обласною державною адміністрацією з ТОВ «Кріс». Присуджено до стягнення з ТОВ «Кріс» на користь Львівської обласної прокуратури 2 684,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору, присуджено до стягнення з Львівської обласної державної адміністрації на користь ТОВ «Кріс» 2 684,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Рішення мотивовано тим, що спірний концесійний договір має бути розірваним за рішенням суду у зв`язку з істотним порушенням його концесієдавцем, оскільки заявлені вимоги спрямовані на захист інтересів і концесієдавця, і концесіонера. Водночас, підставами кожного із позовів є відмінні обставини, якими сторони обґрунтували свої вимоги. Проте, обставини, які обґрунтовані прокурором у первісному позові є наслідком того, що концесієдавець не виконав частини своїх зобов`язань, тому обставини якими концесіонер обґрунтовує свої вимоги є основними, у спірних правовідносинах, саме від основних залежить похідні - обставини про, які вказує прокурор.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з вказаними рішенням, Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 22.08.2023 №15/4-903вих-23 (вх. суду від 24.08.2023 №01-05/2733/23) у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2023 у справі №914/263/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі прокурор вказує, що задоволення первісного позову у даній справі виключатиме матеріально-правові підстави для задоволення зустрічного позову та концесіонер вказуючи у зустрічній позовній заяві на невиконання умов договору ЛОДА не надає жодного доказу на неможливість виконання своїх зобов`язань.

Також, вказує, що позивач за зустрічним позовом мав можливість виконувати умови договору і навіть почав їх виконувати, водночас втратив інтерес до об`єкту концесії, а тому по суті вчинив односторонню відмову від такого. Так, згідно з протоколом допиту свідка від 05.12.2022 - директора ТзОВ "Кріс" ОСОБА_1. в межах кримінального провадження №42022142270000053, розпочате 21.09.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ст. 197 КК України, останній повідомив, що він приступив до виконання умов договору, зокрема здійснив господарські роботи на вказаному об`єкті архітектурної спадщини, а саме вивіз сміття, вирубав зарості із кущами, встановив відповідні таблички. Проте, внаслідок падіння долара у 2011-2012 роках зрозумів, що фінансово не зможе займатись вказаним об`єктом. Із 2012 року вказує про те, що почав звертатись до ЛОДА із листами в яких просив грошові кошти на розробку документації, а у випадку неможливості у наданні, розірвати договір концесії від 10.11.2022 (копії листів та протоколу додається).

20.09.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс" надійшов відзив б/н від 20.09.2023 (вх. № 01-04/6356/23) на апеляційну скаргу в якому відповідач за первісним позовом зазначає, що прокурор при зверненні до суду в інтересах ЛОДА подав недостатній обсяг доказів, якими б мав обґрунтувати позовні вимоги, зокрема окрім спірного договору необхідним було і подання акту приймання-передачі об`єкту концесії, оскільки, умова про порядок передачі об`єкта концесії є істотною умовою договору, зокрема, сторони дійшли згоди передати об`єкт за актом приймання-передачі у строк до 10.12.2010 замок. А тому відсутність акту приймання-передачі перешкоджає досягненню мети договору і не породжує в останнього обов`язків за договором.

Треті особи 1, 2, 3 за первісним позовом правом на подання відзиву не скористалися, про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2023 справу №914/263/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі № 914/263/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2023 у справі № 914/263/23.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 призначено розгляд справи на 17.10.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 відкладено розгляд справи на 21.11.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 відкладено розгляд справи на 12.12.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 відкладено розгляд справи на 17.01.2024.

В судовому засіданні 17.01.2024 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладеній у ній та просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення зустрічного позову, прийняти нове, яким відмовити у задоволені зустрічного позову та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Представник відповідача за первісним позовом заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладеній у відзиві та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

10 листопада 2010 року між Львівською державною обласною адміністрацією (далі - Концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кріс" (далі - Концесіонер) було укладено Концесійний договір (далі - Договір, (т. 1 а.с. 38 - 50). За умовами цього Договору Концесієдавець надає на 49 років концесіонеру замок XVII ст., пам`ятку архітектури національного значення, ох. № 486, Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970, у с. Старе Село Пустомитівського району Львівської обл., що знаходиться в аварійному стані (акт тех. стану - 4 арк.) та право вивести його з аварійного стану (провести комплекс консерваційних робіт оборонних мурів, влаштувати водовідведення, каналізацію, відновити функціонально всі аварійні елементи), істотно поліпшити, частково реставрувати і відновити споруди комплексу із збереження та відтворенням основної планувальної структури, фасадів замку, провести роботи на наріжних вежах з реставрації білокам`яних блоків (об`єкт концесії) відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" та іншого чинного пам?яткоохоронного законодавства та здійснити експлуатацію і управляти об`єктом концесії з метою задоволення громадських та культурних потреб у сфері надання туристично-відпочинкових, пізнавально-мистецьких та інших суміжних послуг за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору (п. 1).

У розділ Договору права та обов`язки концесієдавця закріплено наступне. Пункт 4 Договору передбачає його права, серед яких: - здійснювати контроль за дотримання умов договору, - вимагати дострокового розірвання договору у разі порушення його умов концесіонером; - вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об`єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера; - одержувати від концесіонера інформацію, необхідну для виконання своїх прав і обов`язків. Пунктом 5 Договору закріплені обов`язки концесієдавця: - передати концесіонеру у строк до 10 грудня 2010 року Замок XVII ст., у с. Старе Село Пустомитівського району Львівської обл.; - надати концесіонеру у строк до 10 листопада 2010 року в повному обсязі пакет документів: Рішення конкурсної комісії, затверджене концесієдавцем, про передачу об`єкта у концесію та дозвіл на підготовку і укладення Концесійного договору; - зберігати комерційну таємницю концесіонера; - не втручатися в господарську діяльність концесіонера; - забезпечити надання земельної ділянки у порядку, встановленому ч. 2 ст. 17 Закону України "Про концесію", та Земельним кодексом України, необхідної для здійснення концесійної діяльності - пристосування об`єкта концесії під відпочивально-мистецький і відпочинковий центр, надання туристичних, готельних та інших суміжних послуг.

Пунктами 6 - 8 цього Договору також передбачено: передати об`єкт концесії у користування і володіння концесіонеру відповідно до акту приймання-передачі, який додається до договору після його підписання (п. 6). Повідомити Фонд державного майна про укладення концесійного договору та сприяти його реєстрації Фондом державного майна (п. 7). Концесієдавець має також інші права та обов`язки, передбачені цим договором та законодавством України (п. 8).

Згідно з пунктом 9 Договору концесіонер має право: - здійснювати підприємницьку діяльність на основі самофінансування …; - виключно права на відновлення, консервацію, реставрацію, управління та утримання об`єктом; - вимагати розірвання договору у разі порушення його концесієдавцем умов договору …; тощо.

Відповідно до пункту 10 Договору концесіонер зобов`язаний: 10.1. З метою відновлення, реставрації, управління, утримання і зберігання пам`ятки здійснити: - обстеження технічного стану об`єкту; проведення археологічних досліджень об`єкта; - виготовлення проектно-кошторисної документації на консервацію, реставрацію та пристосування пам`ятки; - виконання консерваційних та ремонтно-реставраційних робіт; - виконання ремонтно-реставраційних робіт щодо відновлення функціонування двох веж; - виконання робіт по благоустрою території; - виконувати роботи з консервації, реставрації, відновлення та пристосування об`єкту концесії, інвестувати власні і залучені кошти в об`єкт концесії; - провести роботи необхідні для поліпшення переданих у концесію споруд і обладнання.

Підпунктом 10.2. закріплено: вивести об`єкт концесії з аварійного стану до кінця 2012 року: - здійснити консервацію об`єкта концесії; - провести зміцнення фундаментів; - влаштувати водовідведення і каналізацію; - провести протиаварійні роботи. Пунктом 10.3. Договру встановлено: ввести в експлуатацію першу чергу об`єкту концесії (північно-західна вежа) до кінця 2013 року. Пунктом 10.4. передбачено виконати роботи з консервації, реставрації, відновлення та пристосування об`єкту концесії згідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`яткоохоронних, інших нормативно-правових актів та ввести об`єкт в експлуатацію до кінця 2015 року.

Серед іншого також, укласти, відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про концесію" договір оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт концесії, і яка необхідна концесіонеру для проведення концесійної діяльності на термін дії договору концесії, відповідно до положень Земельного кодексу України (п. 12 Договору). Не пізніше ніж через три місяці з моменту отримання пам`ятки у концесію виготовити пам`яткоохоронну документацію та укоасти охоронний договір відповідно до ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно з пунктом 24 Договору передача об`єкта у концесію здійснюється не пізніше 30 календарних днів після укладення цього договору і оформляється актом приймання-передачі згідно з додатком.

Відповідно до п. 47. Договору концесіонер зобов`язаний протягом шести місяців після отримання об`єкта у концесію укласти угоду про його страхування … .

Пунктом 64 закріплено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання концесієдавцем та концесіонером.

07 квітня 2011 року між сторонами Концесійного договору укладено Зміни (додаткову угоду) згідно з якою п. 3.6. Договору викладено у такій редакції: При здійсненні відшкодувань за рахунок прибутку концесіонер здійснює концесійні платежі з часу одержання ним доходу від експлуатації об`єкта концесії, але не пізніше ніж через шість місяців після введення об`єкта концесії в експлуатацію.

Також, сторонами внесено зміни у договір та викладено п. 6 Договору у такій редакції: Передати об`єкт на баланс концесіонера відповідно до чинного законодавства. Додати п. 10.10 такого змісту: Використовувати амортизаційні відрахування виключно на відновлення основних фондів, отриманих у концесію. У пункті 46 замість "на користь концесієдавця" читати "на користь концесіонера".

Відповідно до публікацій ЗМІ 24 грудня 2010 року у Львівській обладміністрації відбулось підписання Акту приймання-передачі об`єкту концесії замку у с. Старе Село концесіонеру ТзОВ "Кріс".

Згідно з Актом приймання-передачі проектно-кошторисної документації на пам`ятку архітектури 17 ст. в с. Старе Село від 11.04.2011 Управління охорони культурної спадщини ЛОДА передало, а ТзОВ "Кріс" прийняло на три роки вказану в акті проектно-кошторисну документацію.

Листом від 21.09.2018 департамент на виконання доручення заступника голоди обласної державної адміністрації надав відповідь на звернення ТзОВ "Кріс" від 14.08.2018 щодо припинення договірних відносин, вказав про те, що концесієдавець має право контролювати дотримання умов договору концесіонером та отримувати інформацію, тому просить надати інформацію про виконання договору (т. 1 а.с. 88).

Відповідний Департамент ЛОДА листом (т. 1 а.с. 82-84) просив відповідача надати у строк до 18.12.2020 розроблену науково-проекту документацію на проведення ремонтно-реставраційних робіт та письмово повідомити щодо вжити заходів. У відповідь на звернення директора ТзОВ "Кріс" від 03.07.2019 № 31 департамент повідомив відповідача, що договір є чинним (т. 1 а.с. 85). У відповідь на звернення ТзОВ "Кріс " від 26.03.2019 № 51 та від 15.04.2019 №23 щодо деяких питань, пов`язаних з припиненням договірних питань департамент надав відповідь, що договір є чинним та для подальшого розірвання договору просив надати інформацію щодо умов його виконання (т. 1 а.с. 86).

Як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ "Кріс" зверталось до ЛОДА з низкою листів від 30.05.2012, від 10.01.2018, від 26.03.2019, від 07.03.2018, від 24.10.2022, від 02.11.2022, від 01.12.2022 тощо, у яких ставило різні питання щодо неможливості виконання умов концесійного договору. З 2018 року Товариство просило припинити, розірвати концесійний договір за згодою сторін.

Згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_1 від 05.12.2022 останній вказує, що для виконання робіт передбачених договором ЛОДА мало передати ТзОВ "Кріс" дозвільну документацію, без якої проведення будь-яких робіт неможливе. Відповідної документації передано так і не було. У певний період було вивезено сміття та вирубано чагарники. З 2012 року директор ТзОВ "Кірс" звертався до ЛОДА з різними запитами, зокрема, щодо проведення археологічних розкопок, щодо фінансування та ін. Відповіді не отримував. Жодних робіт не проводив.

Згідно з довідкою ТзОВ "Кріс" від 24.03.2023 спірний замок не перебуває на балансі товариства.

У протоколі допиту свідка ОСОБА_2 від 26.04.2023, останній вказує, що 24.12.2010 у приміщенні Львівській обладміністрації відбулось підписання Акту приймання-передачі об`єкту концесії замку у с. Старе Село концесіонеру ТзОВ "Кріс". Від концесієдавця акт підписував заступник голови В. Губицький, від концесіонера - директор ТзОВ "Кріс" ОСОБА_1. Свідок пригадує, що акт підписувався у двох примірниках.

Згідно з письмовими поясненнями директора ТзОВ "Кріс" від 19.05.2023, останній підтверджує, що акт приймання-передачі замку у с. Старе село не оформлявся та не підписувався.

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна станом на 30.12.2022, Замок XVII ст. Львівська обл., Львівський р-н., с. Старе Село пам`ятка історії та архітектури, балансоутримувач - Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації.

Для відновлення законних прав та інтересів держави в особі ЛОДА прокурор звернувся з первісним позовом до Господарського суду Львівської області. Відповідач для захисту своїх прав та законних інтересів подав зустрічний позов.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи наведене та матеріали справи, колегія суддів зазначає, що прокурор дотримався визначеного законом порядку і правомірно захищає інтереси держави в суді в межах наданих йому повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Приписами ч.1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов?язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов?язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов?язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов?язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про концесію" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) серед основних принципів діяльності, пов`язаної з наданням та отриманням концесії (далі - концесійної діяльності), є: взаємовигода сторін у концесійному договорі; державні гарантії капіталовкладень концесіонера; розподіл ризиків між сторонами концесійного договору; участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об`єктів концесії, які мають соціальне значення.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про концесію" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору концесії є: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об`єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об`єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об`єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів (крім концесій на створення (будівництво) нового об`єкта за рахунок концесіонера); порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об`єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, що випливають з концесійного договору; страхування концесіонером об`єктів концесії, взятих у концесію; порядок внесення змін та розірвання договору; порядок вирішення спорів між сторонами; право на отримання інформації та проведення перевірки виконання умов договору; порядок та умови передачі, у тому числі з наданням гарантії кредиторам, прав і зобов`язань, що випливають з концесійного договору; порядок використання об`єктів права інтелектуальної власності.

У разі, якщо об`єктом концесії є об`єкт права державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. Порядок ведення такого реєстру визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 14 вищевказаного 10 Закону України "Про концесію" (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про концесії» встановлено, що концесієдавець має право вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17.

Так, судом першої інстанції з`ясовано, що між ЛОДА та ТзОВ "Кріс" 10.11.2010 укладено Концесійний договір. За умовами цього Договору Концесієдавець надає на 49 років концесіонеру замок XVII ст., пам`ятку архітектури національного значення, ох. № 486, Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970, у с. Старе Село Пустомитівського району Львівської обл. Укладаючи спірний договір сторони досягли згоди з усіх істотних для них умов з (урахуванням додаткових угод).

Окрім цього, при укладенні спірного договору Концесієдавець розраховував, що до кінця 2012 року об`єкт концесії буде виведений із аварійного стану, включаючи проведення консервації, зміцнення фундаментів, влаштування водовідведення і каналізації, а також протиаварійні роботи. В тому числі введену в експлуатацію першу чергу об`єкту концесії (північно-західна вежу) до кінця 2013 року, виконати роботи з консервації, реставрації, відновлення та пристосування об`єкту концесії згідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`яткоохоронних, інших нормативно-правових актів та ввести об`єкт в експлуатацію до кінця 2015 року з метою задоволення громадських та культурних потреб у сфері надання туристично-відпочинкових, пізнавально-мистецьких та інших суміжних послуг. Також договором передбачені умови, розмір та порядок внесення концесійних платежів, тощо.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Отже, оскільки концесіонером здійснювалось прибирання території, вирубування чагарників, пошук бібліографічних, іконографічних, археологічних матеріалів, колегія суддів, спираючись на ст. 86 ГПК України зазначає, що концесіонер приступив до виконання умов договору однак, в подальшому перестав виконувати вищевказані умови договору, що у свою чергу свідчить про істотне порушення договору Концесіонером.

Щодо задоволення зустрічного позову, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 180 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов`язаних вимог.

Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін.

Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:

а) обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;

б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін;

в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Також, ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 908/1688/20.

Частинами першою та другою статті 180 ГПК України визначено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись,зокрема, у такому:

- обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;

- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись;

- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.

Вищенаведене узгоджується із постановою Верховного суду від 27.01.2021 у справі №908/1688/20.

Отже, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо задоволення зустрічного позову.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що внаслідок нез`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову.

Отже, рішення суду першої інстанції належить частково скасувати, та в частині задоволення зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені зустрічного позову.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування рішення першої інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені прокуратурою у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, належить покласти на відповідача. Судовий збір, сплачений прокуратурою при поданні апеляційних скарг, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 255, 269, 270, 271, 280, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури від 22.08.2023 №15/4-903вих-23 (вх. суду від 24.08.2023 №01-05/2733/23) - частково задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2023 у справі №914/263/23 в частині задоволення зустрічного позову скасувати. В цій частині прийняти нове рішення:

В задоволені зустрічного позову - відмовити.

3. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2023 у справі №914/263/23 - залишити без змін.

4. Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс» (79008, м. Львів, вул. Староєврейська, буд. 4; ідентифікаційний код 13812946) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) 4'697,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

6. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 30.01.2024

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець