Ухвала

від 24.01.2024 по справі 907/619/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2024 року

м. Київ

Справа № 907/619/20

Провадження № 12-70гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Власова Ю. Л.

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Фізичної особи - підприємця Михалчича Володимира Володимировича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року (суддя Пригара Л. І.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24 травня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Малех І. Б., судді: Гриців В. М., Зварич О. В.)

у справі№ 907/619/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатм`ясопромсервіс» (далі - ТОВ «Закарпатм`ясопромсервіс», позивач)

до Фізичної особи - підприємця Михалчича Володимира Володимировича (далі - ФОП Михалчич В. В., відповідач, скаржник)

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»)

за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Парамонова Олександра Вікторовича (далі - нотаріус Парамонов О. В.); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Месарі» (далі - ТОВ «Месарі); 3) Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) ; 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіон Груп» (далі - ТОВ «Елізіон Груп»); 5) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржниця), 6) ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 )

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (з урахуванням заяви про зміну предмета позову)та

УСТАНОВИЛА:

1. У вересні 2020 року ТОВ «Закарпатм`ясопромсервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про витребування від ФОП Михалчич В. В. земельних ділянок, розташованих за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Грушевського, буд. 2 :

- площею 0,8743 га, з кадастровим номером 2110100000:21:001:0490, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1088359521101;

- площею 0,8744 га, з кадастровим номером 2110100000:21:001:0491, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1088386621101;

- площею 0,8638 га, з кадастровим номером 2110100000:21:001:0492, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1087804721101;

- площею 0,8639 га, з кадастровим номером 2110100000:21:001:0493, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1088335821101.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що вказані земельні ділянки вибули з володіння їх власника - ПАТ «Дельта Банк» поза його волею. При цьому, на даний час власником нерухомого майна, яке знаходиться на цих земельних ділянках, є позивач, згідно з договором купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м. від 05 лютого 2020 року, який також є правонаступником всіх прав на спірні земельні ділянки відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року, які були укладені з ПАТ «Дельта Банк».

У поясненнях від 21 вересня 2022 року позивач зазначив, що набув права власності на спірні земельні ділянки в порядку статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як власник об`єкта нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м., що розташований на спірних земельних ділянках.

Відповідач проти позову заперечив, мотивуючи, в тому числі тим, що укладений ПАТ «Дельта Банк» з позивачем зазначений договір купівлі-продажу майнових прав, відмінних від права власності, на земельні ділянки 2110100000:21:001:0351 та 2110100000:21:001:0350 не доводить виникнення у позивача права власності на спірні земельні ділянки, що виключає задоволення заявлених позивачем позовних вимог про їх витребування.

Під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій були встановлені такі обставини:

- земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:21:001:0351, 2110100000:21:001:0350 (внаслідок поділу яких у подальшому утворились чотири спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:21:001:0490, 2110100000:21:001:0491, 2110100000:21:001:0492, 2110100000:21:001:0493) вибули з володіння їх власника - ПАТ «Дельта Банк» внаслідок пред`явлення державному реєстратору підробленого судового рішення Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року у справі № 357/4963/14, яким право власності на зазначені земельні ділянки було визнано за ТОВ «Елізіон Груп» та було видалено реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м.;

- право власності на спірні земельні ділянки (чотири земельні ділянки, які утворились внаслідок поділу двох земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:21:001:0351, 2110100000:21:001:0350) було зареєстровано за відповідачем після їх послідовного неодноразового відчуження на користь ТОВ «Месарі» (яке здійснило поділ двох земельних ділянок 2110100000:21:001:0351, 2110100000:21:001:0350 на чотири земельні ділянки 2110100000:21:001:0490, 2110100000:21:001:0491, 2110100000:21:001:0492, 2110100000:21:001:0493), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідача;

- рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/17212/16 за позовом ПАТ «Дельта Банк» були визнані протиправними та скасовані рішення державних реєстраторів: про закриття об`єкта нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м.; про погашення права власності ПАТ «Дельта Банк» на вказаний об`єкт нерухомого майна у зв`язку з його знищенням; про проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки 2110100000:21:001:0351, 2110100000:21:001:0350 за ТОВ «Елізіон Груп» та ТОВ «Месарі»;

- 05 лютого 2020 року за результатами відкритих торгів (аукціону) ПАТ «Дельта Банк» уклав з позивачем: договір купівлі-продажу нерухомого майна за яким продав об`єкт нерухомого майна 234351121101, будівлі площею 14193,5 кв.м., що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 2110100000:21:001:0490, 2110100000:21:001:0491, 2110100000:21:001:0492, 2110100000:21:001:0493; договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності (далі - договір купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року) за яким продав майнові права щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:21:001:0350 та 2110100000:21:001:0351, які є відмінними від права власності та виникли або можуть виникнути в майбутньому та зазначені в пункті 1.1 договору.

2. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24 травня 2023 року, позов задоволено. Витребувано у ФОП Михалчича В. В. на користь ТОВ «Закарпатм`ясопромсервіс» спірні земельні ділянки.

Мотивуючи прийняті рішення суди виснували, що договір купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року, відмінних від права власності, на земельні ділянки 2110100000:21:001:0351 та 2110100000:21:001:0350 не є доказом, підтверджуючим право позивача на спірні земельні ділянки.

Проте, позивач набув права власності на спірні земельні ділянки в силу норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, оскільки став власником об`єкта нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м., що розташований на спірних земельних ділянках.

3. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ФОП Михалчич В. В. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та закрити провадження у справі, а у разі відсутності підстав для закриття провадження ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову або ж направити справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Касаційна скарга обґрунтована, в тому числі тим, що позивач подав пояснення від 21 вересня 2022 року з порушенням частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки змінив ними підставу позову, а саме з виникнення у нього прав на спірні земельні ділянки з договору купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року, на виникнення у нього прав на спірні земельні ділянки в порядку статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, як власника об`єкта нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м., що розташований на спірних земельних ділянках.

Такої зміни підстав позову позивач не мав право робити, враховуючи попередню зміну ним предмету позову, а суди неправомірно врахували дані пояснення не як зміну підстави позову, а як зміну правової підстави позову.

При цьому, суди неправомірно відмовили у долученні та дослідженні доказів, підтверджуючих знищення у 2012 році об`єкта нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м. та відповідно неможливість набуття позивачем права власності на це майно, та як наслідок, неможливість набуття позивачем прав на спірні земельні ділянки відповідно до норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

При цьому висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 120 ЗК України та 377 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній.

4. ОСОБА_1 також звернулась до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24 травня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 120 ЗК України та 377 ЦК України щодо переходу права власності на спірні земельні ділянки від ПАТ «Дельта Банк» до позивача у зв`язку з укладенням останніми договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна 234351121101 площею 14193,5 кв.м., оскільки на той час діяло публічне обтяження цих земельних ділянок у вигляді арешту, накладеного судом.

При цьому висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 120 ЗК України та 377 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній.

5. Касаційний господарський суд ухвалою від 18 липня 2023 року відкрив провадження за касаційною скаргою ФОП Михалчича В. В., а ухвалою від 22 серпня 2023 року - за касаційною скаргою ОСОБА_1.

07 листопада 2023 року ФОП Михалчич В. В. звернувся до Касаційного господарського суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 ГПК України.

Ухвалою від 07 листопада 2023 року Касаційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ФОП Михалчича В. В. про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 ГПК України (коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції), посилаючись на те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за змістовним критерієм, що виключає задоволення відповідного клопотання в силу пункту 3 частини шостої статті 302 ГПК України.

Натомість, Касаційний господарський суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, четвертої, п`ятої статті 302 ГПК України.

6. Так, Касаційний господарський суд вважає, що у справі наявна виключна правова проблема, яка полягає в тому, чи має місце під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактичний продаж права на звернення до суду з відповідним позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 та статтями 387, 388 ЦК України, що не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав, або ж законодавство дозволяє можливість відчужувати майнові права щодо нерухомого майна і це не вважається продажом права на звернення до суду з позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав.

Наявність такої виключної правової проблеми Касаційний господарський суд обґрунтовує різними висновками Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18, та Касаційного цивільного суду, викладеними в ухвалах від 12 серпня 2020 року у справі № 755/160/16, від 08 липня 2020 року у справі № 766/9487/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 234/8333/16-ц та в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 757/23249/17-ц.

Так у справі № 910/11702/18 Касаційний господарський суд дійшов висновків, що в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу майнових прав під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна має місце продаж права на звернення до суду з позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 і статтями 387, 392 ЦК України, хоча з урахуванням зазначеного вище застереження щодо змісту або характеру майнових прав, вміщеного у частині другій статті 656 цього Кодексу, вказані засоби судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав. Речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.

В свою чергу в ухвалах від 12 серпня 2020 року у справі № 755/160/16, від 08 липня 2020 року у справі № 766/9487/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 234/8333/16-ц Касаційний цивільний суд залучив до участі в наведених справах правонаступника, мотивуючи тим, що за укладеними з кредиторами договорами відступлення прав вимоги до нього перейшли права вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами.

У постанові від 17 червня 2020 року у справі № 757/23249/17-ц Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що покупець, який уклав з банком договір купівлі-продажу майнових прав щодо квартири, які відмінні від права власності, має право замінити цей банк як правонаступник у судових справах, що стосуються цього нерухомого майна.

7. Також, крім вирішення зазначеної правової проблеми, Касаційний господарський суд вважає необхідним відступити від наведених вище висновків Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 757/23249/17-ц.

8. Крім того, Касаційний господарський суд пропонує відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, шляхом уточнення висновку щодо застосування статей 317, 387 ЦК України, а саме, чи може особа, яка набула майнові права на нерухоме майно вважатись такою, що до неї перейшло право володіння майном, яким незаконно заволоділа інша особа, та чи застосовується віндикація власником таких майнових прав з метою повернення йому володіння майном як матеріальним об`єктом, оскільки майнові права не є частиною матеріального об`єкта.

9. 06 грудня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ФОП Михалчича В. В. про повернення справи на розгляд колегії Касаційного господарського суду. Заява обґрунтована тим, що суд першої інстанції правильно оцінив та дійшов до обґрунтованого висновку, що наданий позивачем договір купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року не є доказом, підтверджуючим право позивача на спірні земельні ділянки. У цій частині рішення суду не оскаржувалось як під час апеляційного розгляду справи, так і під час касаційного перегляду. Так як правильність вказаного висновку не є підставою касаційного оскарження, а встановлені судами обставини щодо того, що наданий позивачем договір купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року не є доказом, підтверджуючим право позивача на спірні земельні ділянки не ставляться під сумнів скаржником, то відсутні правові підстави для вирішення виключної правової проблеми.

10. Велика Палата Верховного Суду, не вбачає підстав для передання справи на її розгляд зважаючи на таке.

11. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглядаючи цю справу суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що договір купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року щодо земельних ділянок 2110100000:21:001:0351 та 2110100000:21:001:0350 не є доказом, підтверджуючим право позивача на спірні земельні ділянки, та відповідно не застосовували положення цього договору до спірних відносин сторін у цій справі. Проте, суди застосували до спірних відносин сторін норми статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України та виснували, що саме в силу цих норм позивач набув права власності на спірні земельні ділянки, оскільки став власником об`єкта нерухомого майна 234351121101, будівлі площею 14193,5 кв.м., який розташований на спірних земельних ділянках.

Оскаржуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій скаржники також не посилаються на положення договору купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року. Вони заперечують правильне застосування судами норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України з огляду на неправомірну зміну позивачем підстав позову після зміни предмету позову; неправомірну відмову судів у долучення та дослідженні доказів, підтверджуючих знищення у 2012 році об`єкта нерухомого майна 234351121101, будівель площею 14193,5 кв.м. та неможливість переходу до позивача права власності на спірні земельні ділянки внаслідок їх арешту, накладеного судом.

З наведеного вбачається, що під час касаційного перегляду проблема відчуження майнових прав щодо нерухомого майна за договором купівлі-продажу майнових прав від 05 лютого 2020 року, яку сформулював Касаційний господарський суд, в цій справі взагалі не виникає. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не оцінювали зазначений договір як доказ у справі, не застосовували його положення до спірних відносин сторін та не встановлювали фактичні обставини справи виходячи з положень цього договору, і скаржники у своїх касаційних скаргах проти цього не заперечують, а їх касаційні доводи та вимоги стосуються неправильного застосування судами норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

Отже, виходячи з вимог частин першої, другої статті 300 ГПК України щодо меж касаційного перегляду зазначена Касаційним господарським судом виключна правова проблема не може бути вирішена в цій справі.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що наведені Касаційним господарським судом в якості кількісного критерію висновки Касаційного цивільного суду, викладені в ухвалах від 12 серпня 2020 року у справі № 755/160/16, від 08 липня 2020 року у справі № 766/9487/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 234/8333/16-ц, не є релевантними до цієї справи, оскільки між сторонами в зазначених справах були укладені договори відступлення прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, а не договори купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності.

12. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

У постанові від 17 червня 2020 року у справі № 757/23249/17-ц Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що покупець, який уклав з банком договір купівлі-продажу майнових прав щодо квартири, які відмінні від права власності, має право замінити цей банк як правонаступник у судових справах, що стосуються цього нерухомого майна.

В свою чергу, в цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що право власності на спірні земельні ділянки позивач набув в силу норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, оскільки став власником об`єкта нерухомого майна 234351121101, будівлі площею 14193,5 кв.м., який розташований на спірних земельних ділянках.

Зважаючи на те, що правовідносини в яких зроблений висновок Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 757/23249/17-ц не є подібними до спірних правовідносин, які виникли між сторонами в цій справі, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передання справи на її розгляд з підстав частини третьої статті 302 ГПК України.

13. Водночас, згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Касаційний господарський суд також пропонує, не заперечуючи висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц щодо застосування статей 317, 387 ЦК України, відступити від них шляхом уточнення, а саме, чи може особа, яка набула майнові права на нерухоме майно вважатись такою, що до неї перейшло право володіння майном, яким незаконно заволоділа інша особа, та чи застосовується віндикація власником таких майнових прав з метою повернення йому володіння майном як матеріальним об`єктом, оскільки майнові права не є частиною матеріального об`єкта.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у справі № 359/3373/16-ц прокурор оскаржував рішення сільської ради, свідоцтва про право власності, рішення про державну реєстрацію права власності та договір іпотеки земельних ділянок лісогосподарського призначення та просив витребувати ці земельні ділянки на користь держави, мотивуючи тим, що рішення сільради були прийняті всупереч законодавству, а власники земельних ділянок, які незаконно приватизували ці об`єкти нерухомого майна, не мали права відчужувати земельні ділянки та змінювати їх цільове призначення.

У наведеній справі були відсутні як правовідносини купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які відмінні від права власності, на підставі укладених договорів, так і відносини набуття прав на земельні ділянки в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цих земельних ділянках. Відповідно висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, не стосувались цих правовідносин.

Зважаючи на те, що правовідносини в яких зроблені висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц не є подібними до спірних правовідносин, які виникли між сторонами в цій справі, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передання справи на її розгляд з підстав частини четвертої статті 302 ГПК України.

14. Крім того, ухвалою від 22 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 521/1439/18 до Касаційного господарського суду для розгляду з тих підстав, що нею вже сформовано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

15. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про

повернення справи колегії Касаційного господарського суду для розгляду.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 907/619/20 повернути колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков О. Л. Булейко С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король В. Ю. Уркевич О. В. Кривенда Є. А. Усенко М. В. Мазур Н. В. Шевцова С. Ю. Мартєв