Постанова

від 29.01.2024 по справі 300/2708/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2708/21 пров. № А/857/20997/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.;

суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року у справі №300/2708/21 (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2021 року ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся в Івано-Франківський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (далі відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача від 27.08.2019 року № 518448 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ». Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ».

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що за наявності усіх документів, необхідних для надання містобудівних умов та обмежень на проектування об`єкта будівництва "Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ", відповідач відмовив у наданні таких вихідних даних з підстав, не передбачених чинним законодавством, а саме у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідчених згод власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 42909845, вул. Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення - задоволено повністю.

Визнано протиправною відмову Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 42909845, вул. Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018) від 27.08.2019 року за № 518448 у наданні ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 " .

Зобов`язано Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 42909845, вул. Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018) надати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ".

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 42909845, вул. Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради правомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 », оскільки ОСОБА_1 як співвласниця житлового будинку за адресою АДРЕСА_4 жодної згоди на реконструкцію будинку не давала.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року в адміністративній справі № 300/2708/21 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_2 , постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

10 січня 2024 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу апелянтки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

17 січня 2024 року ОСОБА_1 подала відповідь щодо відзиву ОСОБА_2 на її апеляційну скаргу, у якому заперечила викладені обставини та обґрунтування позивача, а також підтримала свої вимоги викладені у апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті матері, ОСОБА_2 отримав у спадщину земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1,1024 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_4 . Кадастровий номер земельної ділянки: 2610100000:14:001:0052.

19.02.2023 року позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ».

За наслідками розгляду заяви позивача щодо надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_1 , відповідач відмовив позивачу у наданні цієї послуги з причин відсутності нотаріально посвідченої згоди власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції, про що надіслав позивачу лист № 518448 від 01.03.2021 року.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 , позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом за захистом своїх прав.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд приймаючи оскаржуване рішення щодо спірних правовідносин, які склалися між сторонами, виходив з того, що позивач дотримався порядку отримання містобудівних умов та обмежень та подав для цього необхідні документи. Відмова відповідача, яка ґрунтується на відсутності згоди іншого власника квартири у двоквартирному будинку на здійснення будівництва нового будинку замість квартири, яка належить позивачу, є протиправною, оскільки така згода передбачена лише для співвласників багатоквартирного будинку (три і більше квартир), а не двоквартирного.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю таких висновків суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI (далі Закон №3038-VI), що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України №3038-VIвстановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Статтею 26 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності"встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

За змістом частини 1статті 29 Закону України №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

У відповідності до частини 2 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно частини 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Частина 4статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Згідно частини 5 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (частина 6 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції звертає увагу на частину 4статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якавстановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Так, частиною 3статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"не передбачена нотаріальна посвідчена згода власників суміжних приміщень у вичерпному переліку документів для надання містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

За правилами частини четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Зокрема, додатком Б до ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» визначено, що одноквартирний житловий будинок - одноквартирний (садибний) житловий будинок - індивідуальний, як правило, малоповерховий житловий будинок, що має прибудинкову (присадибну) ділянку. У містах, позаміських зонах та сільській місцевості із одноквартирних житлових будинків формується садибна забудова згідно з 3.4 і 3.18-3.35 ДБН 360.

У цьому ж додатку до ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» визначено, що зблокований житловий будинок - будинок квартирного типу, що складається з двох і більше квартир, кожна з яких має безпосередній вихід на приквартирну ділянку або вулицю.

Водночас, пунктом 3.4 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» передбачено, що садибною забудовою є забудова, яка передбачає розміщення малоповерхового, як правило, житлового будинку на присадибній ділянці, а також така, що забезпечує можливість ведення прибудинкового господарства відповідно до правил, установлених місцевою адміністрацією.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000) до класу 1110 «будинки одноквартирні» відносяться, зокрема, зблоковані будинки з окремими квартирами.

Як засвідчує зміст вищенаведених положень законодавства, здійснення реконструкції об`єкта як одного з видів будівництва вимагає отримання вихідних даних у формі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

При цьому, намір забудови, вказаний заявником при зверненні за отриманням містобудівних умов та обмежень, повинен відповідати вимогам містобудівної документації на місцевому рівні й узгоджуватися з цільовим призначенням земельної ділянки, на якій планується проведення підготовчих та/або будівельних робіт.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, за заповітом № 1175, виданого 24.11.2020 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_4 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки: 2610100000:14:001:0052.

Таким чином, будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_4 та щодо якого заявлено намір реконструкції його частини, є зблокованим будинком з окремими квартирами, який згідно з Державним класифікатором будівель та споруд (ДК 018-2000; клас 1110) відноситься до будинків одноквартирних, які, у свою чергу, підпадають під визначення одноквартирного житлового будинку, наведеного у додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», розміщення якого допускається на земельних ділянках з цільовим призначенням «Землі житлової та громадської забудови» і видом цільового призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за кодом 02.01 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306.

Викладені обставини у контексті вищенаведених приписів законодавства дають колегії суддів підстави погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 подав повний пакет документів для отримання містобудівних умов і обмежень та намір забудови, вказаний заявником, у повній мірі відповідав цільовому призначенню земельної ділянки.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частина 2).

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина 4 цієї статті).

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення.

Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Також слід врахувати положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного слід зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відтак, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов`язання надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень відповідач зобов`язаний надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва вказаної земельної ділянки.

Оскільки інших підстав для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень не було передбачено чинним законодавством, втручання у повноваження Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, як суб`єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 522/6069/14-а, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18, від 03.04.2020 у справі №640/1886/18.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для повного задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року у справі №300/2708/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятоїстатті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук