Постанова

від 21.05.2024 по справі 300/2708/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

справа № 300/2708/21

адміністративне провадження № К/990/8115/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, за участю ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Микитюка Р.В. від 27 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Носа С. П., Кухтея Р.В., Шевчук С.М. від 29 січня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

ВСТУП

Ключовим питанням у цьому спорі є питання про те, чи потрібно було замовнику разом із заявою про отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та іншими, визначеними законом документами, подавати до органу державного архітектурно - будівельного контролю нотаріально засвідчену письмову згоду співвласниці майна у будинку, який розташований на цій земельній ділянці, та в якому розміщено дві окремі квартири.

Суди попередніх інстанцій вирішили, що такої згоди надавати не потрібно, проте Верховний Суд вважає, що на вищезгаданий будинок поширюється правовий режим, встановлений для регулювання правовідносин щодо здійснення права власності у багатоквартирному будинку, зокрема й стосовно майна, яким співвласники такого будинку розпоряджаються спільно на праві спільної сумісної власності.

У разі, якщо заявлений замовником намір будівництва передбачає втручання у спільне майно усіх співвласників багатоквартирного будинку, то в такому випадку закон вимагає надання згоди усіх власників такого майна для отримання вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

I.I Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (далі також Департамент, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною відмову Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 27 серпня 2019 року № 518448 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 » (далі також спірна, оскаржена відмова).

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ».

2. Обґрунтовуючи підстави свого позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ним було подано усі необхідні та передбачені законом документи для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири у двоквартирному будинку, який розташовувався на цій земельній ділянці.

3. Стверджував, що спірна відмова відповідача у виданні містобудівних умов та обмежень ґрунтувалась на підставах, які законом не передбачені, а саме - у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідчених згод власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.

4. З цих підстав позивач наполягав на протиправності таких дій відповідача й вважав, що йому незаконно відмовлено у отриманні вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень.

I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року позов задоволено повністю.

6. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що частина четверта статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

7. Суд першої інстанції звертав увагу на те, що частиною третьою статті 29 цього ж Закону не передбачена нотаріально посвідчена згода власників суміжних приміщень у вичерпному переліку документів для надання містобудівних умов та обмежень.

8. З огляду на це суд першої інстанції констатував, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень за відсутності законодавчо визначених підстав.

9. Суд відхилив посилання відповідача на інформаційну картку адміністративної послуги «надання (внесення змін до) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 25 липня 2019 року», яка у пункті 9 серед переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, містить інформацію про необхідність подання заявником нотаріально засвідченої згоди співвласників об`єкта нерухомості, земельної ділянки, суміжних приміщень, згода балансоутримуючої організації, оскільки приписами статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» (частини 5, 6) встановлено, що перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги визначається законом. Забороняється вимагати від суб`єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги не передбачені законом.

10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

11. У оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції наведено мотиви про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках, в тому числі несучих, огороджувальних та несучо-огороджувальних конструкцій будинку, можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

12. Суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду справи врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, згідно з яким у розумінні статей 377, 382, 385, 812 Цивільного кодексу України багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир.

АДРЕСА_3 . Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважав, що двоквартирний будинок є багатоквартирним будинком, на перебудову якого містобудівні умови та обмеження не можуть бути видані, без згоди співвласників приміщень загального користування.

14. Апеляційний суд відзначав, що згідно з установленими у цій справі обставинами, позивач мав намір знести існуючу квартиру АДРЕСА_1 у двоквартирному будинку та збудувати на її місці окремий будинок, що передбачає втручання в несучі конструкції будинку та в приміщення спільного користування.

15. Враховуючи те, що як підтверджується наявними у справі доказами ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 , тобто у тому самому будинку, намір перебудови якого заявлено позивачем, суд апеляційної інстанції вважав, що для отримання у такому випадку містобудівних умов та обмежень необхідний дозвіл вказаної особи як співвласниці майна у багатоквартирному будинку.

16. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 », що є підставою для відмови у задоволенні позову.

17. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року постанову апеляційного суду скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

18. Після нового апеляційного перегляду справи постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року залишене без змін.

19. У цій постанові апеляційний суд підтримав викладені у рішенні суду першої інстанції висновки про те, що на будинок, у якому розташована належна позивачу квартира, не поширюється правовий режим, установлений законом для багатоквартирних житлових будинків, у зв`язку з чим для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію зазначеного об`єкта згода інших власників розташованих у цьому ж будинку квартир не вимагається.

20. Встановивши, що ОСОБА_1 подав повний пакет документів для отримання містобудівних умов і обмежень, а намір забудови, вказаний замовником, відповідав цільовому призначенню земельної ділянки й містобудівній документації на місцевому рівні, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

23. Після смерті матері, позивач отримав у спадщину земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1,1024 га, яка розташована за цією ж адресою. Кадастровий номер земельної ділянки: 2610100000:14:001:0052.

24. 19 лютого 2023 року позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 ».

25. За результатом розгляду заяви позивача щодо надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_1 відповідач відмовив позивачу у наданні цієї послуги з причин відсутності нотаріально посвідченої згоди власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції, про що надіслав замовнику лист № 518448 від 1 березня 2021 року.

26. Суди також встановили, що ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_2 у тому ж самому будинку, де розташована й квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на місці якої ним планується здійснити будівництво індивідуального житлового будинку.

III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

27. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, та помилково відніс будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , до одноквартирного будинку.

28. На думку ОСОБА_2 , спірний будинок є багатоквартирним, а тому містобудівні умови та обмеження не можуть бути видані без згоди співвласників приміщень загального користування на перебудову та/або самовільне руйнування цих приміщень.

29. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує твердження ОСОБА_2 про те, що будинок, у якому розташована належна їй квартира, віднесений до багатоквартирних. Вважає, що цей будинок належить до зблокованих одноквартирних будинків.

30. В обґрунтуванні вищевказаного аргументу ОСОБА_1 акцентує увагу на правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 823/1012/18, відповідно до якої зблокований будинок з окремими квартирами згідно з Державним класифікатором будівель та споруд (ДК 018-2000; клас 1110) відноситься до будинків одноквартирних, які, у свою чергу, підпадають під визначення одноквартирного житлового будинку, наведеного у додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», розміщення якого допускається на земельних ділянках з цільовим призначенням «Землі житлової та громадської забудови» і видом цільового призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за кодом 02.01 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306.

31. На думку позивача, законодавство розрізняє поняття двоквартирного та багатоквартирного будинку й встановлює для них різний правовий статус.

32. При цьому наголошує, що дві квартири, розміщені у будинку по АДРЕСА_1 , мають окремі інженерні системи, які ведуться на окремих земельних ділянках кожного власника, що також, за твердженнями ОСОБА_1 , вказує на помилковість доводів ОСОБА_2 про належність вказаного будинку до багатоквартирних.

33. Наведені у касаційній скарзі посилання на правові позиції Верховного Суду позивач вважає нерелевантними до спірних у цій справі правовідносин й також заперечує викладені скаржницею аргументи про недостаню вмотивованість оскаржених нею судових рішень.

34. З урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

35. ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що позивач під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не надав жодних доказів про те, що будинок по АДРЕСА_1 є зблокованим та знаходиться в аварійному стані.

36. Окрім цього стверджує, що у відзиві на касаційну скаргу не наведено аргументів, які б спростовували доводи скаржниці про належність вищевказаного будинку саме до багатоквартирного.

37. Скаржниця категорично не погоджується з викладеними у відзиві аргументами про те, що квартири у будинку мають окреме інженерно - технічне забезпечення та наголошує на тому, що до проведення позивачем будівельних робіт електричні та газові мережі будинку були спільними, так само як і горище, перекриття, дах, стіни й фундаменти розмежування, тобто були наявні й спільні приміщення загального користування.

38. Заперечуючи доводи ОСОБА_1 про належність будинку до одноквартирного, ОСОБА_3 також підкреслює, що цьому будинку присвоєно єдину поштову адресу як одному об`єкту нерухомого майна, у якому розміщено дві квартири.

АДРЕСА_7 . Тож скаржниця переконана у тому, що будинок, у якому розташовано її квартиру та квартиру позивача, за всіма ознаками є багатоквартирним і має елементи (частини), які належать їй та ОСОБА_1 як співвласникам, у зв`язку з чим на це майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності, в тому числі й на правовідносини, пов`язані з реконструкцією такого майна або будь-яких інших будівельних робіт, зокрема й під час нового будівництва.

40. На думку скаржниці у такому випадку закон вимагає обов`язкову згоду співвласника для отримання вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень. ОСОБА_3 вважає, що в іншому випадку це порушує її права як мешканки такого будинку, власниці квартири та співвласниці спільного майна будинку.

41. Тому просить касаційну скаргу задовольнити, а наведені позивачем аргументи відхилити і не брати до уваги як необґрунтовані.

42. До Верховного Суду також надійшли два доповнення ОСОБА_3 до касаційної скарги та відповіді на відзив, які зареєстровані у канцелярії Суду 7 та 14 травня 2024 року.

43. Однак Верховний Суд звертає на те, що відповідно до приписів частини першої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

44. Тобто процесуальний закон чітко встановлює вичерпний строк, упродовж якого може бути реалізовано право на доповнення касаційної скарги: він збігається зі строком на касаційне оскарження, встановленим частиною першою статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

45. У цьому конкретному випадку строк касаційного оскарження закінчився 29 лютого 2024 року, тоді як доповнення до касаційної скарги були подані ОСОБА_3 вже після вказаної дати - 7 та 14 травня 2024 року, тобто з порушенням строку, встановленого процесуальним законом.

46. Окрім цього подані скаржницею доповнення фактично зводяться до подання нових, раніше не досліджуваних судами попередніх інстанцій доказів, та повідомлення нових обставин. У тексті доповнень до касаційної скарги та відповіді на відзив ці обставини згадуються скаржницею як нововиявлені. Саме отриманням нових доказів та виникненням, на думку заявниці, нововиявлених обставин й обґрунтовується необхідність подання доповнень.

47. Проте згідно з нормами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права, у тому числі, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази.

48. Оскільки доповнення до касаційної скарги та відповіді на відзив подані скаржницею із значним пропуском строку, встановленого процесуальним законом, й стосуються встановлення нових обставин та подання нових доказів, то такі доповнення, з огляду на наявні у Суду повноваження, не можуть бути прийняті до розгляду і враховані судом касаційної інстанції.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

49. Частини перша, сьому статті 41 Конституції України. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

50. Цивільний кодекс України:

Частини перша - п`ята статті 319. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частина перша статті 355. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частини перша, друга статті 369. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частина друга статті 382. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

51. Закон України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»:

Преамбула до Закону. Цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Пункт 8 частин першої статті 1. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частини перша, друга, четверта, пункт 1 частини п`ятої статті 26. Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку, зокрема, отримання замовником або проектувальником вихідних даних.

Частина перша, друга, абзаци перший - сьомий частини третьої, частини четверта, шоста статті 29. Основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

52. Закон України від 06.09.2012 №5203-VI «Про адміністративні послуги»:

Частина перша, пункт 2 частини четвертої статті 8. Суб`єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб`єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.

Інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про: перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги;

53. Підпункти 1.1 - 1.3 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, а вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

54. Абзац п`ятий, шостий пункту 3, пункт 4 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 у справі №1-22/2011:

На допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності - шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.

За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

55. Терміни, що використовуються у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76. Допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

56. Закон України від 29.11.2001 №2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»:

Абзаци перший, п`ятий статті 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

57. Закон України від 14.05.2015 №417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:

Пункти 1, 2, 5, 6 частини першої статті 1.У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

2) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

6) спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частини перша, друга статті 5. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Пункти 1, 6, 7 частини першої, частина друга статті 6. Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; 7) інші права, визначені законом.

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

Пункти 1, 2, 4, 6, 7 частини першої, частина друга статті 7. Співвласники зобов`язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку;

Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

58. Стаття 10 Житлового кодексу Української РСР. Громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

59. Додаток Б до ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»:

Одноквартирний житловий будинок - одноквартирний (садибний) житловий будинок - індивідуальний, як правило, малоповерховий житловий будинок, що має прибудинкову (присадибну) ділянку. У містах, позаміських зонах та сільській місцевості із одноквартирних житлових будинків формується садибна забудова згідно з 3.4 і 3.18-3.35 ДБН 360.

Зблокований житловий будинок - будинок квартирного типу, що складається з двох і більше квартир, кожна з яких має безпосередній вихід на приквартирну ділянку або вулицю.

60. Державний класифікатор будівель та споруд (ДК 018-2000; далі також Класифікатор). Клас 1110 групи 111 підрозділу 11 розділу 1. Будинки одноквартирні. Цей клас включає: відокремлені житлові будинки садибного типу (міські, позаміські, сільські), вілли, дачі, будинки для персоналу лісового господарства, літні будинки для тимчасового проживання, садові будинки та т. ін. Цей клас включає також: - спарені або зблоковані будинки з окремими квартирами, що мають свій власний вхід з вулиці. Цей клас не включає: - нежитлові сільськогосподарські будинки (1271).

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

61. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, Верховний Суд виходить з такого.

64. Питання про те, на які будинки поширюється правове регулювання, встановлене законом для багатоквартирних будинків, вирішувалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

65. У цій постанові Великої Палати Верховного Суду наводились мотиви про те, що в розумінні статей 377, 382, 385, 812 Цивільного кодексу України багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир. Інший підхід (запровадження поділу будинків на одноквартирні, двоквартирні та багатоквартирні) вимагає відповідного корегування норм Цивільного кодексу України.

66. Зазначено, що у приміщень, розташованих у дво- та багатоквартирних будинках, однаковий правовий статус, і на приміщення у двоквартирних будинках розповсюджуються правові норми про приміщення в багатоквартирних будинках. Опосередковано це підтверджує частина друга статті 382 Цивільного кодексу України, яка визначає спільним майном багатоквартирного будинку приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), а також різного роду конструкції та обладнання, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення.

67. Верховний Суд звертає увагу й на те, що відповідно до визначення блокованого будинку, наведеного в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773, блоковані будинки - два та більше житлових (садибного типу, садові, дачні) будинків заввишки не більше чотирьох поверхів, у яких є хоча б одна спільна стіна, збудованих по межі окремих земельних ділянок за різними кадастровими номерами. Кожен блокований будинок є окремим об`єктом нерухомості і йому присвоюється окремий номер по вулиці (провулку тощо).

68. За змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.5, 2.6 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 року за № 774/14041), об`єкти нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, можуть бути поділені на самостійні об`єкти нерухомого майна.

Поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

При підготовці документів про поділ нерухомого майна суб`єкти господарювання проводять такі дії:

уточнюється кількість основних будинків і допоміжних будівель, що входять до складу об`єкта нерухомого майна, виявляються і вносяться до матеріалів технічної інвентаризації поточні зміни в будинках, будівлях, спорудах;

за відсутності нотаріально посвідченого договору чи рішення суду щодо порядку користування будинками, будівлями та спорудами беруться до уваги заяви всіх співвласників, підписи яких засвідчені нотаріально.

Після цього готується Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1), який містить такі дані, зокрема: а) кому належить об`єкт нерухомого майна; б) на підставі яких правовстановлювальних документів; д) склад новоутворених об`єктів нерухомого майна і їх адреси.

69. Крім того Верховний Суд враховує, що згідно з абзацом першим частини першої та абзацом другим частини третьої статті 5 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані.

70. Міністерство юстиції України з метою забезпечення єдиної практики застосування законодавства суб`єктами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень листом від 18 листопада 2022 року № 109344/8.4.4/32-22 надала роз`яснення про те, що об`єкти нерухомого майна такі, як квартира у будинку квартирного типу та індивідуальний житловий будинок, є різними за типом об`єктами, що не можуть існувати фізично одночасно.

У випадку, коли об`єктом цивільних прав є індивідуальний житловий будинок, то щодо цього будинку виникають права та обов`язки. Якщо об`єктом цивільних прав є квартира, то саме квартира, як частина від цілого, є самостійним об`єктом цивільних прав. Водночас сам житловий будинок, у якому є самостійні об`єкти цивільних прав, не може бути об`єктом цивільного обороту.

У випадку, коли мова йде про наявність квартир як об`єктів цивільних прав та бажання власника такої квартири «перевести» її в індивідуальний житловий будинок, потрібно вирішувати питання про «переведення» в цілому житлового будинку з усіма квартирами, розміщеними у ньому, у декілька (залежно від кількості квартир) індивідуальних житлових будинків.

71. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що правове регулювання, передбачене законодавством України для багатоквартирних житлових будинків, розповсюджується на житловий будинок у разі, якщо:

- право власності у такому будинку зареєстровано на квартири, а не на будинок чи його частини;

- у вказаному будинку наявні спільні для усіх квартир конструктивні елементи (несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні), або приміщення (місця) загального користування (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), або спільні інженерні мережі, обладнання або інше майно, яке призначене для задоволення потреб усіх власників квартир у будинку й за законом є їх спільною сумісною власністю;

- будинку присвоєно єдину поштову адресу незалежно від його розміщення на одній або декількох земельних ділянках.

72. У справі, яка розглядається, встановлено, що в будинку по АДРЕСА_1 розміщено дві окремі квартири, на кожну з яких за скаржницею (квартира АДРЕСА_2 ) та позивачем (квартира АДРЕСА_1 ) зареєстровано право власності.

73. З встановлених судовим розглядом цієї справи обставин не вбачається того, що на вказаний будинок за будь-ким зареєстровано право власності як на окремий об`єкт нерухомого майна або на його частини. Поділу цього будинку на самостійні об`єкти нерухомого майна з наданням кожному об`єкту нової поштової адреси або виділу його частки в натурі відповідно до законодавства не здійснювалося.

74. Суди також установили, що вищезазначеному будинку присвоєно єдину поштову адресу, а відповідно до наявних у справі матеріалів, досліджених судами попередніх інстанцій, обидві частини цього будинку конструктивно пов`язані між собою спільною стіною. Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_2 така розташована у житловому будинку, а відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 - у будинку квартирного типу за однією і тією ж самою адресою: АДРЕСА_1 .

75. Розташування належних на праві власності позивачеві та скаржниці квартир у одному і тому ж самому будинку за вищевказаною адресою підтверджується й матеріалами цієї справи, дослідженими у судових засіданнях у судах попередніх інстанцій, встановленими у ній обставинами.

76. З урахуванням таких обставин та норм законодавства, наведених вище у цій постанові, висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів констатує, що на правовідносини, пов`язані із здійсненням права власності у житловому будинку по АДРЕСА_1 , в якому розташовані квартира АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , та квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , поширюються положення законодавства, якими врегульовані відносини щодо здійснення права власності у багатоквартирному житловому будинку.

77. З огляду на встановлені у цій справі обставини колегія суддів критично оцінює доводи ОСОБА_1 про належність вказаного вище будинку до одноквартирного індивідуального житлового будинку, оскільки цей будинок не є окремим об`єктом нерухомості, на нього, або на його частини, не зареєстровано право власності за жодною особою, в тому числі й за учасниками цієї справи, а окремі адреси тим його частинам, у яких розташовані квартири позивача та ОСОБА_3 , не присвоєні.

78. За змістом положень пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та частини другої статті 382 Цивільного кодексу України спільним майном багатоквартирного будинку визнаються, у тому числі несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку.

79. У листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 20 грудня 2010 року № 22-22/3622/0/6-10 роз`яснено, що терміни «несучі конструкції», «огороджувальні конструкції» застосовуються у багатьох нормативних документах (ДБН 13.2.6-31:2006 «Теплова ізоляція будівель», ДБН В.2.6-33:2008 «Конструкції зовнішніх стін із фасадною теплоізоляцією. Вимоги до проектування, улаштування та експлуатації» тощо).

80. Зазначено, що несучі конструкції - це будівельні конструкції, що становлять несучий остов (каркас) будинку або споруди, забезпечуючи їх надійність і довговічність. Несучі конструкції сприймають основні навантаження (власну масу, масу устаткування, людей, снігу, напір вітру, тиск ґрунту на підземні частини будинку або споруди тощо) і передають їх на основу.

Огороджувальні конструкції - будівельні конструкції, що обмежують об`єм будівлі або споруди, розділяють його на окремі приміщення та призначені для захисту приміщень від температурних дій, вітру, вологи, шуму, радіації тощо.

81. Рішення щодо реконструкції вищевказаного спільного майна багатоквартирного будинку може бути прийнято лише його співвласниками, а не окремому власнику квартири чи нежитлового приміщення, що вбачається з положень статті стаття 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

82. Такі правові позиції наводились в окремій ухвалі Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у справі № 640/22599/19.

83. Наявним у справі містобудівним розрахунком, який подавався позивачем разом з іншими документами для отримання оскаржених у справі містобудівних умов та обмежень, підтверджується, що замовником заявлявся намір здійснити будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1 , тобто на місці частини того ж самого будинку, у якому розташована квартира АДРЕСА_2 , належна на праві приватної власності ОСОБА_3 .

84. За даними вищезгаданого містобудівного розрахунку, зокрема наведеного у ньому ескізному проєкті, техніко - економічних показників та схематичних (графічних) матеріалів, таке будівництво передбачало втручання, у тому числі у стіни та фундамент житлового будинку, які відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та частини другої статті 382 Цивільного кодексу України є спільним майном багатоквартирного будинку.

85. За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартири у багатоквартирному будинку є співвласниками багатоквартирного будинку й здійснюють управління ним, яке полягає у вчиненні співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

86. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку, яке є їх спільною сумісною власністю, про що зазначено у частині другій статті 4 та частині першій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

87. Своєю чергою, в силу приписів статті 369 Цивільного кодексу України, особливості права власності на майно, що є у спільній сумісній власності, полягають у тому, що володіння і користування ним здійснюється спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

88. За змістом абзацу третього частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у переліку документів для надання містобудівних умов та обмежень передбачено подання замовником засвідченої в установленому законодавством порядку згоди власника об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці.

89. Пункт 1 частини четвертої цієї ж статті як одну з підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень визначає неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

90. Відмовляючи ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_1 виходило з того, що замовником не подано нотаріально посвідченої згоди власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.

91. Колегія суддів, беручи до уваги наведені у цій постанові положення законодавства та правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20), а також зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, дійшла висновку, що власники квартир ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є співвласниками спільного майна у житловому будинку квартирного типу по АДРЕСА_1 , зокрема несучих та огороджувальних конструкцій (зовнішніх та спільних стін, фундаменту тощо), у зв`язку з чим констатує, що на спірні у цій справі правовідносини поширюється правовий режим, установлений законом для багатоквартирного житлового будинку.

92. Отже у спірних правовідносинах позивач разом з іншими документами для отримання містобудівних умов та обмежень повинен був надати й засвідчену в установленому порядку згоду ОСОБА_3 як співвласниці спільного майна багатоквартирного будинку, намір стосовно перебудови якого декларувався.

93. Оскільки такого документу замовником подано не було, то Верховний Суд вважає, що відповідач правомірно відмовив ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень й у спірних відносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.

94. Відсутність порушених прав позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

95. Колегія суддів критично ставиться до покликання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 823/1012/18, оскільки у тій справі не поставало питання про надання згоди співвласників житлового будинку на його реконструкцію на стадії розгляду питання по надання вихідних даних для проєктування.

96. Більше того, у вищевказаній справі суди встановили, що згода усіх співвласників будинку на його реконструкцію фактично була надана разом з заявою та документами, які подавались для отримання містобудівних умов та обмежень. Питання стосовно необхідності подання такої згоди у тій справі не було спірним, не охоплювалось предметом спору і предметом доказування, жодним чином не досліджувалось, оскільки відсутність вказаного документу не слугувала підставою для відмови у наданні таких вихідних даних замовнику.

97. Покликання позивача на Державний класифікатор будівель та споруд (ДК 018-2000; далі також Класифікатор) колегія суддів також відхиляє, оскільки за приписами абзаців другого - восьмого цього Класифікатора його призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Використання Класифікатора забезпечує умови для вирішення таких завдань:

- виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію;

- проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості і стану будівель та споруд;

- проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН;

- проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України;

- розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

98. Тобто зазначений вище Класифікатор використовується переліченими у ньому суб`єктами насамперед для виконання статистичних та аналітичних завдань, соціологічних досліджень, під час здійснення економічної (господарської), оціночної діяльності тощо й не врегульовує правовідносин, пов`язаних із здійсненням права власності у багатоквартирних будинках його співвласниками, зокрема і в частині реалізації їх прав та виконання обов`язків, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку, його реконструкції.

99. Незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин відповідних норм законодавства, яким врегульовані питання реалізації права власності у багатоквартирному будинку й неврахування їх під час вирішення спору, який виник у справі, що розглядається, призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають закону та фактичним обставинам справи.

100. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права й дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову у справі, яка розглядається.

V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. За правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

102. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційних скарг, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій помилково задовольнили цей позов й неправильно застосували норми матеріального, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

103. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, за участю ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Л.В. Тацій

Т.Г. Стрелець