Рішення

від 23.01.2024 по справі 178/2124/21

КРИНИЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 178/2124/21

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 січня 2024 року Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Берелет В.В.,

секретаря: Маринич В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судусмт.Криничкицивільну справу запозовом ОСОБА_1 доКриничанської селищноїради,третя особа:державний нотаріусПершої криворізькоїдержавної нотаріальноїконтори ШабліянЄ.М.про визнання впорядку спадкуванняза заповітомправа довічногоуспадковуваного володінняна земельнуділянку таправо постійногокористування земельноюділянкою,-

за участю представниці позивача ОСОБА_2 ,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з цим позовом, і його представниця суду пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з:

-земельної ділянки розміром 10,0000 га, кадастровий номер 1222082300:01:001:0294, з цільовим призначенням 01.02. для веденняфермерського господарства, яка розташована території Криничанської селищної ради (колишня назва Дружбівська сільська рада) Кам`янського (колишній Криничанський) району Дніпропетровської області згідно державногоакту направо довічногоуспадковуваного володінняземлею від26.02.1993року,який зареєстровано 26.02.1993 року в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №225;

-земельної ділянкирозміром 5,0000га,кадастровий номер1222086500:01:001:0382,з цільовимпризначенням 01.02.для веденняфермерського господарства,яка розташованатериторії Криничанськоїселищної ради(колишняназва Червоноіванівськасільська рада)Кам`янського (колишнійКриничанський)району Дніпропетровськоїобласті згіднодержавного актуна правопостійного користуванняземлею від19.03.1993року, який зареєстровано 28.04.1993 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №163. Померлий ОСОБА_3 являвся засновником та головою Селянського (Фермерського) господарства «Дубок», у зв`язку з чим йому і було виділено зазначені земельні ділянки, так як згідно вимог Закону України«Про селянське(фермерське)господарство» необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства була земельна ділянка, яка мала перебувати або у власності, або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство.

Померлим ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Червоноіванівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області Кривошея А.В., 17.12.2010 року і зареєстрованого в реєстрі за № 166. Зазначений заповіт було втрачено та видано дублікат заповіту від 16.10.2018 року, секретарем виконавчого комітету Червоноіванівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області Кривошея А.В. За вказаним заповітом спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його онук ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Спадкоємець ОСОБА_4 , від спадщини відмовилась у встановленому законом порядку.

З метою приведення у відповідність документації та оформлення земельної ділянки у спадщину, яка належала померлому ОСОБА_3 , позивач, звернувся до державного нотаріуса Першої Криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шабліян Є.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину земельну ділянку розміром 10,0000 га, кадастровий номер 1222082300:01:001:0294 та земельну ділянку розміром 5,0000 га, кадастровий номер 1222086500:1:001:0382.

Постановою від 09.10.2021 № б/н йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право довічногоуспадковуваного володіння землею та на право постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день слухання справи сповіщений належним чином.

Вислухавши представницю, дослідивши докази по справі суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з:

-земельної ділянки розміром 10,0000 га, кадастровий номер 1222082300:01:001:0294, з цільовим призначенням 01.02. для веденняфермерського господарства, яка розташована території Криничанської селищної ради (колишня назва Дружбівська сільська рада) Кам`янського (колишній Криничанський) району Дніпропетровської області згідно державногоакту направо довічногоуспадковуваного володінняземлею від26.02.1993року,який зареєстровано 26.02.1993 року в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №225;

-земельної ділянкирозміром 5,0000га,кадастровий номер1222086500:01:001:0382,з цільовимпризначенням 01.02.для веденняфермерського господарства,яка розташованатериторії Криничанськоїселищної ради(колишняназва Червоноіванівськасільська рада)Кам`янського (колишнійКриничанський)району Дніпропетровськоїобласті згіднодержавного актуна правопостійного користуванняземлею від19.03.1993року, який зареєстровано 28.04.1993 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №163. Померлий ОСОБА_3 являвся засновником та головою Селянського (Фермерського) господарства «Дубок», у зв`язку з чим йому і було виділено зазначені земельні ділянки, так як згідно вимог Закону України«Про селянське(фермерське)господарство» необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства була земельна ділянка, яка мала перебувати або у власності, або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство. Відповідно до рішення виконкому Дружбівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області від 26.02.1993 року № 24 ОСОБА_3 відведено земельну ділянку загальною площею 10,0000 га, яка розташована на території Дружбівської сільської ради, Криничанського району, Дніпропетровської області для організації фермерського господарства в довічне успадковуване володіння та земельну ділянку загальною площею 5,0000 га, яка розташована на території Червоноіванівської сільської ради, Криничанського району, Дніпропетровської області, за рішенням Червоноіванівської сільської ради від 19.03.1993 року № 14.

На підставі вищезазначеного рішення від 26.02.1993 № 24 ОСОБА_3 було видано державний акт на право довічного успадкованого володіння землею, який зареєстровано 26.02.1993 у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №225.

На підставі вищезазначеного рішення від 19.03.1993 № 14 ОСОБА_3 було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано 28.04.1993 року у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №163.

Померлим ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Червоноіванівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області Кривошея А.В., 17.12.2010 і зареєстрованого в реєстрі за № 166. Зазначений заповіт було втрачено та видано дублікат заповіту від 16.10.2018 року, секретарем виконавчого комітету Червоноіванівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області Кривошея А.В. За вказаним заповітом спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його онук ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Спадкоємець ОСОБА_4 , від спадщини відмовилась у встановленому законом порядку.

З метою приведення у відповідність документації та оформлення земельної ділянки у спадщину, яка належала померлому ОСОБА_3 , позивач, звернувся до державного нотаріуса Першої Криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шабліян Є.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину земельну ділянку розміром 10,0000 га, кадастровий номер 1222082300:01:001:0294 та земельну ділянку розміром 5,0000 га, кадастровий номер 1222086500:1:001:0382, але постановою від 09.10.2021 № б/н йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право довічногоуспадковуваного володіння землею та на право постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), визначено, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадкованого володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, а їх спадкоємці позбавлені права бути учасником правовідношення з довічного успадкованого володіння. З чого можливо прийти до висновку що право довічного успадкованого володіння землею є об`єктом спадкування.

Окрім того, згідно правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №188/1124/15-ц (провадження №61-24785св18) суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

З огляду на вище зазначене, позивач, вважав за можливе звернутися до суду з позовом про визнання цього права, так як у позасудовому порядку (зокрема нотаріальному) реалізація цього права не є можливою внаслідок відсутності чіткого правового механізму його реалізації.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України (у редакції, чинній на час його прийняття) у довічне успадковане володіння земля надається громадянам Української PCP для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української PCP, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковане володіння , або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української PCP від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного, довічного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу ПершогоКонвенції про захист прав людини і основоположних свободтастаттею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищенестаттею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадкованого володіння.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), який конкретизовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Разом з цим, у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) зазначено, щоправо довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписівстатті 6 ЗК України від 18 грудня 1990 рокуу редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першоюстатті 55 цього Кодексуу тій самій редакції було об`єктом спадкування у випадку смертігромадянина, який вів селянське (фермерське) господарство.

Викладена правова позиція вкотре зазначена у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 697/2010/21, провадження № 61-828св23.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі№ 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених устатті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно достатті 141 ЗК Українипідставами припинення права користування земельною ділянкою є: а)добровільна відмовавід правакористування земельноюділянкою; б)вилучення земельноїділянки увипадках,передбачених цимКодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1цього Кодексу; г)використання земельноїділянки способами,які суперечатьекологічним вимогам; ґ)використання земельноїділянки неза цільовимпризначенням; д)систематична несплатаземельного податкуабо орендноїплати; е)набуття іншоюособою прававласності нажилий будинок,будівлю абоспоруду,які розташованіна земельнійділянці; є)використання земельноїділянки успосіб,що суперечитьвимогам охороникультурної спадщини; ж)передача приватномупартнеру,концесіонеру нерухомогомайна,розміщеного наземельній ділянці,що перебуваєв користуваннідержавного абокомунального підприємствата єоб`єктом державно-приватногопартнерства абооб`єктом концесії; з)припинення правакористування надрамиу разізакінчення встановленогоспеціальним дозволомна користуваннянадрами строкукористування надрами(уразі передачіземельної ділянкидержавної,комунальної власностікористувачу надрдля здійсненнядіяльності зкористування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначенихстаттею 120-1цього Кодексу.

Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Судові витрати, відповідно до ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову, підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи вище зазначене, суд вважає, що право довічного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 доКриничанської селищноїради,третя особа:державний нотаріусПершої криворізькоїдержавної нотаріальноїконтори ШабліянЄ.М.про визнання впорядку спадкуванняза заповітомправа довічногоуспадковуваного володінняна земельнуділянку таправо постійногокористування земельноюділянкою задовольнити.

Визнатиза ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 праводовічного успадковуваноговолодіння наземельну ділянкузагальною площею10,0000га дляведення фермерськогогосподарства, яка розташована на території Криничанської селищної ради (колишня назва Дружбівська сільська рада) Кам`янського (колишній Криничанський) району Дніпропетровської області згідно державногоакту направо довічногоуспадковуваного володінняземлею від26.02.1993року,який зареєстровано 26.02.1993 року в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №225, в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , правопостійного користуванняна земельнуділянку загальноюплощею 5,0000га дляведення фермерськогогосподарства, яка розташована на території Криничанської селищної ради (колишня назва Чевоноіванівська сільська рада) Кам`янського (колишній Криничанський) району Дніпропетровської області згідно державногоакту направо постійногокорстування землеювід 19.03.1993року,який зареєстровано 28.04.1993 року в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №163, в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Криничанської селищної ради (ЄДРПОУ 04338380) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму сплаченого судового збору у розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення або з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2024 року.

Суддя: В. В. Берелет

р