Постанова

від 30.01.2024 по справі 2-0-93/06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» січня 2024 року

м. Харків

справа № 2-0-93/06

провадження № 22ц/818/82/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.

за участю секретаря - Волобуєва О.О.

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 в інтересах релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - Релігійна організація «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви», представниця заявника Набока О. О.,

заінтересовані особи виконавчий комітет Ленінської районної ради у м. Харкові (Адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради), представниця заінтересованої особи Міняйлова О. М., Харківська обласна державна (військова) адміністрація, Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації

особа, яка подала апеляційну скаргу заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації, представники особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_2 , Костін О. О., Скубак Н. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 березня 2006 року в складі судді Старостіна В.В.

в с т а н о в и в:

У лютому 2006 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: виконавчий комітет Ленінської районної ради у м. Харкові (наразі -Адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради), звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що він є головою релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - Релігійна організація «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви») та звертається до суду від її імені із заявою про визнання права власності на культову споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а саме Благовіщенський собор.

Вказана релігійна споруда є державною власністю, а релігійна громада відновила свою діяльність у ній з 1944 року і використовує її на підставі договору з Ленінською районною Радою депутатів і трудящих та статуту від 27 жовтня 1991 року, затвердженого Митрополитом Харківським і ОСОБА_3 , згідно якого Парафія є юридичною особою, у власності якої перебувають будівлі, у тому числі і соціальні культові споруди, предмети культу тощо.

Зазначив, що держава, затвердивши статут релігійної громади, фактично визнала право власності на культову споруду за Парафією, однак отримати свідоцтво про право власності від державних органів неможливо.

Вказав, що звертався до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради та 22 вересня 2005 року отримав відповідь, що будівля Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви м. Харкова не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тому передача зазначеної будівлі у власність релігійній громаді не належить до компетенції виконавчого комітету Харківської міської ради. Аналогічну відповідь від виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Харкові 08 лютого 2006 року отримав Митрополит Харківський і ОСОБА_4 .

Зазначив, що 09 листопада 2005 року Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» видав технічні паспорти на культову споруду по майдану Карла Маркса, № 1 у м. Харкові, що складається з Благовіщенського собору площею 1787,3 кв м, нежитлової будівлі літ «Б-1» площею 127,5 кв м, нежитлової будівлі літ «В-1» площею 9,0 кв м, та у своєму листі повідомив, що право власності на собор не зареєстроване, відомостями про його балансову належність він не володіє.

Просив встановити юридичний факт права власності релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської Єпархії Української Православної Церкви на Благовіщенський собор площею 1787,3 кв м, нежитлової будівлі літ «Б-1» площею 127,5 кв м, нежитлової будівлі літ «В-1» площею 9,0 кв м, що розташовані по майдану АДРЕСА_1 ; зобов`язати Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати та видати релігійній громаді (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської Єпархії Української Православної Церкви свідоцтво про право власності на Благовіщенський собор площею 1787,3 кв м, нежитлову будівлю літ «Б-1» площею 127,5 кв м, нежитлову будівлю літ «В-1» площею 9,0 кв м, що розташовані по майдану АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 березня 2006 року заяву ОСОБА_1 задоволено; встановлено юридичний факт права власності релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви на Благовіщенський собор літ «А-3» площею 2510,00 кв м, нежитлової будівлі літ «Б-1», площею 120,2 кв м, нежитлової будівлі літ «В-1» площею 7,8 кв м, що розташовані по майдану АДРЕСА_1 ; зобов`язано Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати та видати релігійній громаді (парафії) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви свідоцтво про право власності на Благовіщенський собор літ «А-3» площею 2510,0 кв м, нежитлову будівлю літ «Б-1» площею 120,2 кв м, нежитлову будівлю літ «В-1» площею 7.8 кв м, що розташовані по майдану АДРЕСА_1 .

На вказане рішення суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації (Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій просив залучити у якості заінтересованих осіб Харківську обласну військову адміністрацію та Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Суд не врахував, що спори щодо нерухомого майна мають розглядатись в порядку позовного, а не окремого провадження. Спірне майно є державною власністю. Місцеві органи державної виконавчої влади повинні були забезпечити до 01 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням. До того ж, Благовіщенський собор є пам`яткою містобудування та архітектури, має особливий режим використання та відчуження, не може бути переданий у власність чи користування без відповідного дозволу органу державної влади у сфері охорони культурної спадщини. Державним органом, який реалізовує правомочності держави як власника культового майна, є Харківська обласна військова адміністрація. Однак, заявник не звертався до Харківської обласної військової адміністрації щодо передачі у безоплатне користування культової будівлі та прийняття відповідних розпоряджень та рішень, не скористався встановленим законодавством України механізмом щодо повернення у власність релігійних організацій культових будівель і майна або їх передачі у безоплатне користування. Заявником у заяві про встановлення факту та у подальшому при реєстрації права приватної власності зазначено недостовірну адресу нежитлових будівель Благовіщенського собору. Саме на Харківську обласну військову адміністрацію та Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації покладено обов`язок захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, проте вони до участі у справі не залучені. Спірне майно вибуло з власності держави поза волею власника та передбаченою законом процедурою і без відповідного погодження, чим порушено інтереси держави. Харківська обласна військова адміністрація та Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації тривалий час не вживали заходів претензійно-позовної роботи самостійно, що свідчить про їх бездіяльність та незахищеність інтересів держави.

18 грудня 2023 року до суду апеляційної інстанції від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання щодо виправлення технічної помилки в прохальній частині апеляційної скарги, в якому просила викласти пункт 4 прохальної частини апеляційної скарги наступним чином: «скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 березня 2006 року у справі № 2-0-93/06 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення», оскільки неправильно вказано номер справи.

09 жовтня 2023 року до суду апеляційної інстанції від Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила поновити строк на подання відзиву у зв`язку з запровадженням воєнного стану, визнати її неналежною заінтересованою особою та виключити її зі складу заінтересованих осіб, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказала, що вона не є належною заінтересованою особою, оскільки виконавчий комітет Ленінської районної у м. Харкові ради, який був учасником справи, припинив свою діяльність. Адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради є його правонаступником лише в межах наданих повноважень та не наділена повноваженнями щодо обліку та контролю за використанням майна територіальної громади, укладання договорів користування щодо культового майна, тож вирішення зазначеної справи не може вплинути на її права та обов`язки. Також зазначила, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, адже прокурором не встановлено невжиття уповноваженими органами заходів щодо захисту інтересів держави у розумний строк та не отримано від них немотивованої відмови. Наявний належний орган, який може захистити інтереси держави, та відсутні дані щодо того, що державні органи не бажали здійснювати інтереси держави та звертатися до суду. Вважала, що строк на апеляційне оскарження слід обраховувати з 12 червня 2023 року, коли прокуратурою надіслані листи до компетентних органів, у яких вона вже посилалась на оскаржуване рішення суду. Також прокурор не довів, що не мав можливості дізнатися про оскаржуване рішення суду раніше, ніж у 2023 році, адже мав своєчасно здійснювати моніторинг державних реєстрів, які містять відповідні дані з 2012 року.

Вважаючи викладені Адміністрацією Холодногірського району Харківської міської ради причини щодо пропуску строку на подання відзиву поважними, з урахуванням того, що пропуск строку є незначним (з 26 вересня 2023 року по 09 жовтня 2023 року), необхідно поновити їй строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

19 жовтня 2023 року від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення на відзив, у яких вказала, що Адміністрацію Холодногірського району Харківської міської ради вказано в апеляційній скарзі як заінтересовану особу, оскільки вона є правонаступником виконавчого комітету Ленінської районної у м. Харкові ради. Враховуючи, що ані прокурор, ані уповноважені державні органи не були залучені до участі у справі, до ознайомлення з матеріалами справи та отримання інформації від відповідних державних органів прокурор не міг переконатися у порушенні інтересів держави та бездіяльності державних органів щодо їх захисту. Прокурор повідомив Харківську обласну військову адміністрацію, Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації про порушення інтересів держави листом від 12 червня 2023 року, та ці суб`єкти залишили питання щодо оскарження рішення суду поза увагою, що свідчить про їх бездіяльність. До ознайомлення з матеріалами справи 05 липня 2023 року прокуратура не мала можливості вирішити питання про наявність чи відсутність порушення інтересів держави лише з запису у Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки прокурор та належні державні органи не були залучені до участі у справі та не були обізнані про рішення суду.

Вказала, що наразі функції органу охорони культурної спадщини від Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації передані до Департаменту культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залучено до участі у справі заінтересованих осіб Харківську обласну військову адміністрацію та Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації замість Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації, як сингулярного правонаступника.

В суді апеляційної інстанції представники прокуратури, Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації підтримали апеляційну скаргу та вважали її обґрунтованою.

Представниця Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради підтримала доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Представниця заявника заперечувала проти апеляційної скарги та вважала її безпідставною. Зазначила, що порушено принцип визначеності судових рішень. Підтримала письмові пояснення від 30 січня 2024 року, які стосувалися саме спору про право власності, а не законності прийняття судового рішення судом першої інстанції про визнання права власності за юридичною особою в порядку окремого провадження.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації (наразі - Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник набув права власності на приміщення Благовіщенського собору і нежитлових будівель, тому можливо встановити факт права власності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 жовтня 1991 року рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 297 зареєстровано Статут релігійної громади Свято-Благовіщенського собору Української Православної Церкви (а. с. 4-5).

Пунктом 11 Статуту передбачено, що у власності парафії перебувають: будівлі, у тому числі і соціальні культові споруди, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального, добродійного, видавничого призначення, транспорт, кошти та інше майно, набуте нею за рахунок добровільних пожертвувань або власних коштів, передане державою, а також придбане на інших законних підставах; грошові надходження у зв`язку зі здійсненням культової діяльності, прибутки від господарської діяльності, що здійснюється відповідно до закону і цього статуту, прибутки від реалізації літератури і предметів релігійного змісту (а. с. 12).

Голова Парафіяльної ради Благовіщенського собору Харківської Єпархії Української Православної Церкви Басаргін А.А. звертався на ім`я голови Харківської обласної державної адміністрації щодо передачі у власність релігійній громаді культової споруди - Свято-Благовіщенського собору Харківської Єпархії Української Православної Церкви та 22 вересня 2005 року отримав від Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради відповідь, з якої вбачається, що будівля Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви м. Харкова по майдану Карла Маркса, № 1, не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тому питання її передачі у власність релігійній громаді не належить до компетенції виконавчого комітету Харківської міської ради (а. с. 15, 18).

08 лютого 2006 року виконавчим комітетом Ленінської районної у м. Харкові ради надано Митрополиту Харківському і ОСОБА_5 відповідь № 18/108-17вих про те, що будівля АДРЕСА_1 , в районі на балансі не числиться (а. с. 16).

Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» повідомлено Митрополиту Харківському і Богодухівському, що право власності на Свято-Благовіщенський кафедральний собор у бюро не зареєстровано, даних про його балансову належність у нього немає (а. с. 17).

09 грудня 2005 року Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на Благовіщенський собор, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також нежитлові будівлі літ «В-1» та «Б-1» (а. с. 19-41).

З листа начальника Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 04 травня 2006 року № 01-21/367 на ім`я начальника відділу у справах релігій обласної державної адміністрації вбачається, що Управління не заперечує проти передачі у власність релігійній громаді Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви будівлі пам`ятки архітектури місцевого значення Благовіщенського собору. Для остаточного вирішення цього питання необхідно звернутися до регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (а. с. 86).

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він регулярно понад тридцять років відвідував Свято-Благовіщенський собор, та інших релігійних організацій у культовому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , не існувало.

12 червня 2023 року Харківська обласна прокуратура звернулась до Харківської обласної військової адміністрації і Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації (наразі - Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) з листом щодо надання інформації стосовно власників спірних будівель та вжиття чи невжиття заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади (а. с. 82-84).

На вказаний лист 30 червня 2023 року Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації (наразі - Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) надано відповідь № 01-04/730-1/1066В, у якій зазначено, що будівля «Благовіщенського собору» за адресою: АДРЕСА_2 перебуває на обліку як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення. Згідно архівних документів пам`ятка на праві приватної власності належить Свято-Благовіщенському кафедральному собору Української Православної Церкви. Інформація про дати та обсяги проведених громадою після набуття права власності на пам`ятці робіт відсутня. Паспорт та облікова картка до архіву не надавалися. Звернень з приводу укладення охоронного договору на будівлю до Департаменту не надходило (а. с. 85).

29 червня 2023 року Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) направив на адресу Релігійної громади Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви» листа з пропозицією укладення охоронного договору на пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення «Благовіщенський собор» (а. с. 87).

14 липня 2023 року Харківською обласною прокуратурою повідомлено Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) і Харківську обласну державну адміністрацію про звернення до суду в інтересах держави з апеляційною скаргою (а. с. 88-89).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер (а. с. 194). Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 звертався з заявою в інтересах релігійної громади, фактично заявником є Релігійна громада Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви».

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (частина першастатті 35 Конституції України).

Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

Правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Положеннями статті 17 цього Закону передбачено, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Таким чином, законодавством передбачено наступний механізм надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №918/553/16, від 28 жовтня 2020 року у справі № 460/939/19.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України №125/92 від 04 березня 1992 року «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів постановлено протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

Указом Президента України №279/2002 від 21 березня 2002 року «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій»постановлено розробити до 1 вересня 2002 року перспективний план заходів, спрямованих на відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема на повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у державній власності і використовуються не за призначенням та рекомендовано органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема, щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням.

До введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України «Про власність» зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому у судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов`язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства.

Слід звернути увагу на те, що втрата Адміністративним кодексом Української РСР 1927 року чинності (відповідно доУказу Президії Верховної Ради Української РСР № 807-XI від 21 серпня 1985 року «Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення») на час виникнення спірних відносин сторін у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цьогоКодексув період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 червня 2019 року у справі №922/1669/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/3044/18.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично між релігійною громадою (парафією) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - Релігійна організація «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви») та державою виник спір щодо права власності на культову будівлю Благовіщенського собору та нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який є пам`яткою містобудування та архітектури місцевого значення та перебуває у державній власності.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, є Харківська обласна прокуратура в інтересах Харківської обласної військової адміністрації та Департаменту культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації (Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації), які залучені на стадії апеляційного провадження, оскільки оскаржуване рішення суду щодо права власності на культову будівлю Благовіщенського собору та нежитлові будівлі впливає на їх права. Так, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини». Згідно цього Закону об`єкти культурної спадщини охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Режими використання пам`яток встановлює зокрема орган охорони культурної спадщини міських державних адміністрацій щодо пам`яток місцевого значення. На момент подання апеляційної скарги та на час ухвалення оскаржуваного рішення Управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації виконувало функції органу охорони культурної спадщини Харківської обласної державної адміністрації по пам`ятках архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, науки і техніки.

Так, Положенням про Управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 28 серпня 2001 року № 570 передбачено, що до компетенції органу охорони культурної спадщини поміж іншого входило погодження відчуження пам`яток місцевого значення; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; погодження будівельних робіт, реалізація яких може позначитись на стані пам`яток місцевого значення; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення тощо.

Аналізуючи викладене, слід зазначити, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов`язки органу охорони культурної спадщини, тому правомірним є його залучення до участі у справі. Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2023 року у справі 2-7200/08.

Доводи Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу щодо того, що в апеляційній скарзі її неправомірно вказано як заінтересовану особу спростовуються тим, що вона є сингулярним правонаступником виконавчого комітету Ленінської районної у м. Харкові ради.

Посилання Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу та ОСОБА_7 у письмових поясненнях на те, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, адже прокурором не встановлено невжиття уповноваженими органами заходів щодо захисту інтересів держави у розумний строк та не отримано від них немотивованої відмови судовою колегією не приймаються, виходячи з наступного.

Право прокурора на здійснення представництва в суді інтересів держави гарантовано статтею 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру» Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок і підстави звернення прокурора до суду визначено статтею 56 ЦПК України.

Так, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131 - 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина або його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином або його законним представником або відповідним суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні норми ЦПК України.

Так, згідно з частиною 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частини 4 статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як вбачається із змісту апеляційної скаргу, прокурор належним чином обґрунтував своє звернення до суду апеляційної інстанції, спираючись на те, що орган державної влади неналежним чином здійснював захист у цих правовідносинах. Також, 14 липня 2023 року прокуратурою надіслано повідомлення органу державної влади щодо звернення з апеляційною скаргою на судове рішення в інтересах держави.

З урахуванням наведених по справі обставин, участь у справі прокурора є обґрунтованою та відповідає вимогам закону.

Оскаржуване судове рішення ухвалено більше ніж 17 років назад. Дійсно, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Між тим, оскаржуваним рішенням визнано право власності за релігійною громадою на спірні нежитлові приміщення, які є об`єктом культурної спадщини національного значення, пам`яткою архітектури місцевого значення та пам`яткою історії.

Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях від їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції (пункти а),b),e), f),g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з наведеними вище приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й споруди (витвори) твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

Таким чином, охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в інтересах релігійної громади подано заяву про встановлення факту права власності релігійної громади в порядку окремого провадження.

Як передбачала стаття 234 ЦПК України у редакції на час подання заяви, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Аналогічне положення містить стаття 293 чинного ЦПК України.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи , зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 234 ЦПК України у редакції на час подання заяви).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).

Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з вирішенням спору про право.

У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина 6 статті 235 ЦПК України у редакції на час подання заяви).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого2020 року у справі № 608/2493/18 (провадження № 61-10041св19), від 18 березня 2021 року у справі № 677/757/19 (провадження № 61-16387св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 398/3161/20 (провадження № 61-14334св21), від 29 вересня 2022 року у справі № 686/6342/22 (провадження № 61-7724св22), від 01 червня 2023 року у справі № 234/3178/21 (провадження № 61-656св22).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, оскільки встановлення факту спрямоване на отримання нерухомого майна у власність.

Факт, який просив встановити ОСОБА_1 в інтересах релігійної громади, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, зважаючи на існування спору про право власності щодо нерухомого майна культової будівлі та нежитлових приміщень, який має вирішуватися у порядку позовного, а не окремого провадження,

Встановити осіб, які мають майнове право на спірне майно, визначити наявність чи відсутність підстав для передачі його у власність релігійної громади можливо лише в межах розгляду справи в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження.

Також і вимоги щодо зобов`язання видачі свідоцтва про право власності на майно не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.

Наявність спору про право власності щодо будівлі собору та нежитлових будівель є підставою для залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України у редакції на час апеляційного перегляду).

Отже, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із залишенням заяви ОСОБА_1 в інтересах релігійної громади без розгляду.

Водночас, залишення без розгляду заяви про встановлення факту не позбавляє заявника права звернутися до суду для вирішення цього питання у порядку позовного провадження.

Крім того, колегія суддів також звертає увагу на необхідність дотримання правил територіальної юрисдикції при вирішенні спору щодо права власності на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від пред`явлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Матеріали справи свідчать про те, що спірне нерухоме майно розташоване у Холодногірському (Ленінському) районі м. Харкова, тож Жовтневий районний суд м. Харкова, яким розглянуто заяву ОСОБА_1 в інтересах релігійної громади, не є повноважним судом для розгляду такої справи.

До того ж, подаючи заяву заявник діяв не у власних інтересах як фізична особа, а в інтересах релігійної громади як її голова.

Тобто, фактично існує спір між юридичними особами - релігійною громадою та державою в особі уповноважених органів.

Спори релігійних організацій між собою та з іншими юридичними особами підлягають вирішенню на загальних підставах в господарських судах відповідно до їх компетенції за винятками, передбаченими в законодавстві.

Таким винятком, зокрема, є категорії справ про припинення діяльності релігійної організації та про оскарження рішень відповідних державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном.

Пунктом 6 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема , справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (право на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Оскільки спір виник з приводу визнання права власності, а не щодо оскарження рішень відповідних державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, то відповідний позов повинен розглядатися у порядку господарського судочинства.

Враховуючи, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду, судовий збір у розмірі 2 550,00 грн, сплачений Харківською обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги, підлягає стягненню на її користь з релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 березня 2006 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 в інтересах релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (Релігійної організації «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви»), заінтересована особа: виконавчий комітет Ленінської районної ради у м. Харкові (Адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради), про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду.

Стягнути з Релігійної організації «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви» на користь Харківської обласної прокуратури 2 550,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю. М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 31 січня 2024 року.