Ухвала

від 30.01.2024 по справі 915/534/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/534/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Грейсагро",

представник позивача -Дорогань О.М., адвокат (довіреність від 13.06.2023 б/н),

відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "СГП Новоселівське",

представник відповідача-1 - не з`явився,

відповідач-2 - ОСОБА_1,

представник відповідача-2 - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грейсагро"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 (головуючий суддя Мавродієва М.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 (головуючий Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В. і Таран С.В.)

у справі № 915/534/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грейсагро" (далі - Товариство)

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "СГП Новоселівське" (далі - Підприємство);

2) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

про стягнення 1 352 348,38 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з Підприємства як покупця за договором поставки від 25.03.2021 № МВ-31/21 (далі - Договір), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як поручителів за договором поруки від 26.03.2021, коштів у загальній сумі 1 352 348,38 грн, з яких: 583 702,47 - основний борг за Договором, 192 604,23 грн - дооцінка вартості товару, 253 040,83 грн - 36% річних, 206 260,36 грн - пеня, 116 740,49 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством порушено умови Договору, оскільки прострочено виконання зобов`язання з оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у спірній сумі (з урахуванням дооцінки вартості товару - на курсову різницю), тому відповідно до умов Договору Товариством нараховано пеню, штраф та відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2023 залишено без розгляду позовні вимоги Товариства до ОСОБА_2 за відповідним клопотанням Товариства.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з Підприємства та ОСОБА_1 583 702,47 грн основного боргу, 20 841,32 грн 3% річних, 61 878,11грн пені, 35 022,15 грн штрафу, 192 604,23 грн - дооцінки вартості товару та 20 290,0 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наявністю правових підстав для стягнення основного боргу (з урахуванням дооцінки вартості товару) у заявленому Товариством розмірі та правомірністю нарахування Товариством пені, штрафу та 36% річних. Водночас суди, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зменшили розмір штрафних санкцій на 70% (пені до 61 878,11 грн, штрафу до 35 022,15 грн). Також суди обмежили розмір відсотків річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України 3% річних, які за розрахунком суду першої інстанції становлять 20 841,32грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення процентів річних задовольнити у повному обсязі.

Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Товариства вбачається, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних. Відтак предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних та не оскаржується в іншій частині. Також у касаційній скарзі наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (10 000,00 грн) та заявлено про стягнення з відповідачів судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору та правничої допомоги.

Від відповідачів відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних виходили з того, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, який сторони обумовили у Договорі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами Договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу; збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій, встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, а також пунктом 5.8 Договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36% річних.

Враховуючи ступінь виконання Підприємством зобов`язань за Договором (сплата відповідачем 203 534,95 грн із загальної заборгованості 583 702,47 грн), причини неналежного виконання зобов`язань (кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії рф проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення), враховуючи обставини ненадання Товариством доказів завдання йому збитків внаслідок порушення Підприємством грошових зобов`язань або погіршення його матеріального стану саме у зв`язку з порушенням Підприємством умов Договору, а також те, що: Товариством нараховані не один, а декілька видів штрафних санкцій за порушення, вчинені Підприємством; у цій справі заявлена до стягнення сума пені, штрафу та відсотків річних у загальному розмірі 576 041,68 грн складає 74,20 % від суми основного боргу (з урахуванням індексації на курсову різницю) у розмірі 776 306,70 грн, суди дійшли висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, є обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України - 3% річних.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

При цьому, свобода договору передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Водночас зміна або зменшення судом розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи, що, у свою чергу, має нівелюючий характер принципу свободи договору.

Тобто такий висновок фактично призводить до суцільного перегляду засад договірного права, зокрема таких як ?рacta sunt servanda?, закріпленого і в національному законодавстві (стаття 526 ЦК України, стаття 173 ГК України), презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Крім того відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що ними надано право суду на зменшення розміру саме неустойки, а відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому неустойка та проценти річних мають різну правову природу, оскільки неустойка фактично є санкцією, яка спрямована на спонукання боржника до належного виконання його зобов`язань за правочином та запобігання порушення боржником взятих на себе обов`язків, у той час як, нарахування кредитором процентів річних на суму заборгованості є компенсацією (платою) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас визначення у договорі іншого розміру процентів річних надає кредитору можливість у майбутньому, в разі порушення боржником зобов`язань за відповідним договором, звернутися з такою вимогою до боржника, а наслідком такого звернення буде стягнення з боржника процентів річних саме у визначеному сторонами розмірі.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття ?майно? (possessions) у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як ?майнові права?, а отже, як ?майно? [рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі ?Беєлер проти Італії? (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100].

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб ?очікування? було ?легітимним?, воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом [рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 у справі ?Копецький проти Словаччини? (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49, 50].

З метою захисту законних прав та інтересів учасників цивільного обороту, насамперед інтересів кредитора, стаття 625 ЦК України регламентує правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості, зокрема те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З вказаного вбачається, що, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 625 ЦК України, кредитор має легітимне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові.

Враховуючи викладене, справа № 915/534/22 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 915/534/22 разом з касаційною скаргою приватного товариства з обмеженою відповідальністю "Грейсагро" та доданими до неї документами передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова