Ухвала

від 18.04.2024 по справі 915/534/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/534/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Грейсагро",

представник позивача - Дорогань О.М., адвокат (довіреність від 13.06.2023 б/н),

відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "СГП Новоселівське",

представник відповідача-1 - не з`явився,

відповідач-2 - ОСОБА_1 ,

представник відповідача-2 - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грейсагро"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 (головуючий суддя Мавродієва М.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 (головуючий Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В. і Таран С.В.)

у справі № 915/534/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грейсагро" (далі - Товариство)

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "СГП Новоселівське" (далі - Підприємство);

2) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

про стягнення 1 352 348,38 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з Підприємства як покупця за договором поставки від 25.03.2021 № МВ-31/21 (далі - Договір), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як поручителів за договором поруки від 26.03.2021, коштів у загальній сумі 1 352 348,38 грн, з яких: 583 702,47 - основний борг за Договором, 192 604,23 грн - дооцінка вартості товару, 253 040,83 грн - 36% річних, 206 260,36 грн - пеня, 116 740,49 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством порушено умови Договору, оскільки прострочено виконання зобов`язання з оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у спірній сумі (з урахуванням дооцінки вартості товару - на курсову різницю), тому відповідно до умов Договору Товариством нараховано пеню, штраф та відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2023 залишено без розгляду позовні вимоги Товариства до ОСОБА_2 за відповідним клопотанням Товариства.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з Підприємства та ОСОБА_1 583 702,47 грн основного боргу, 20 841,32 грн 3% річних, 61 878,11грн пені, 35 022,15 грн штрафу, 192 604,23 грн - дооцінки вартості товару та 20 290,0 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наявністю правових підстав для стягнення основного боргу (з урахуванням дооцінки вартості товару) у заявленому Товариством розмірі та правомірністю нарахування Товариством пені, штрафу та 36% річних. Водночас суди, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зменшили розмір штрафних санкцій на 70% (пені до 61 878,11 грн, штрафу до 35 022,15 грн). Також суди обмежили розмір відсотків річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України 3% річних, які за розрахунком суду першої інстанції становлять 20 841,32грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення процентів річних задовольнити у повному обсязі.

Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Товариства вбачається, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних, тобто Товариством у касаційному порядку оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних та не оскаржується в іншій частині. Також у касаційній скарзі наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (10 000,00 грн) та заявлено про стягнення з відповідачів судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору та правничої допомоги. Вказана заява Судом буде розглянута на підставі поданих Компанією доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2024 справу № 915/534/22 разом з касаційною скаргою Товариства та доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 справу № 915/534/22 повернуто колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Товариство 01.04.2024 подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке відхиляється Судом у зв`язку з тим, що заявником не обґрунтовано наявність виключної правової проблеми та формування різної правозастосовної практики, оскільки заявник не навів кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні, та з урахуванням того, що Суд вже направляв дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка повернула її на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Від відповідачів відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних виходили з того, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами Договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу; збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій, встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, а також пунктом 5.8 Договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36% річних.

Враховуючи ступінь виконання Підприємством зобов`язань за Договором (сплата відповідачем 203 534,95 грн із загальної заборгованості 583 702,47 грн), причини неналежного виконання зобов`язань (кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії рф проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення), враховуючи обставини ненадання Товариством доказів завдання йому збитків внаслідок порушення Підприємством грошових зобов`язань або погіршення його матеріального стану саме у зв`язку з порушенням Підприємством умов Договору, а також те, що: Товариством нараховані не один, а декілька видів штрафних санкцій за порушення, вчинені Підприємством; у цій справі заявлена до стягнення сума пені, штрафу та відсотків річних у загальному розмірі 576 041,68 грн складає 74,20 % від суми основного боргу (з урахуванням індексації на курсову різницю) у розмірі 776 306,70 грн, суди дійшли висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, є обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України - 3% річних.

Підставами касаційного оскарження Товариством визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України у подібних правовідносинах.

При цьому доводи скаржника у касаційній сказі зводяться до того, що ані частиною першою статті 233 ГК України, ані частиною третьою статті 551 ЦК України, законодавцем не передбачено право суду обмежувати розмір процентів річних, які нараховано у порядку частиною другою статті 625 ЦК України, адже останні передбачають лише можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відсутній висновок, щодо можливості обмеження розміру % річних на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, які нараховано у порядку частини другої статті ЦК України.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій у даній справі, обмежуючи розмір процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України - 3% річних, встановили, що, враховуючи: ступінь виконання Підприємством зобов`язань за Договором (сплата відповідачем 203 534,95 грн із загальної заборгованості 583 702,47 грн), причини неналежного виконання зобов`язань (кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії рф проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення); обставини ненадання Товариством доказів завдання йому збитків внаслідок порушення Підприємством грошових зобов`язань або погіршення його матеріального стану саме у зв`язку з порушенням Підприємством умов Договору, а також те, що: Товариством нараховані не один, а декілька видів штрафних санкцій за порушення, вчинені Підприємством; у цій справі заявлена до стягнення сума пені, штрафу та відсотків річних у загальному розмірі 576 041,68 грн складає 74,20 % від суми основного боргу (з урахуванням індексації на курсову різницю) у розмірі 776 306,70 грн, а тому дійшли висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, є обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України - 3% річних.

Тобто суди попередніх інстанцій, встановивши наявність підстав для зменшення процентів річних, скористались правом передбаченим статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України на таке зменшення шляхом обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що:

?8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".

Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено висновок щодо питання застосування частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а саме, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у даній справі (№ 915/534/22) зазначено, що висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду послідовно викладала у постановах від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, що свідчить про сталість правової позиції Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, і здійснене судами попередніх інстанцій у даній справі правозастосування зроблено з урахуванням такого висновку, оскільки судами встановлено наявність правових підстав для зменшення розміру процентів річних, а тому Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження в частині оскарження судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Скаржник просить дати висновок щодо права суду обмежувати розмір процентів річних, зазначаючи, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено висновок лише щодо зменшення розміру процентів річних без визначення права суду щодо його обмеження. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що буквальне філологічне тлумачення слова через його лексичне значення відбувається не за буквальним написанням, а за лексичним значенням. Крім того, словам притаманно мати декілька лексичних значень, а отже ознакою мови є її багатозначність.

Так тлумаченням слова обмежувати - установлювати певні межі чого-небудь; зв`язувати щось обмежувальними умовами; бути межею чого-небудь; відділяти, відгороджувати щось від чого-небудь, а зменшувати - робити меншим за обсягом, величиною, кількістю чого-небудь тощо.

Відтак, у контексті викладеного та враховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо зменшення розміру процентів річних, не потребує у формуванні Верховним Судом висновку щодо обмеження розміру процентів річних.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, оскільки скаржник вираз викладений у оскаржуваних судових рішеннях, а саме: ?….. обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України ….? визначено як порушення частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки вказаними нормами права не передбачено право суду обмежувати розмір процентів річних, які нараховано у порядку частини другої статті 625 ЦК України, у той час як, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність правових підстав для зменшення розміру процентів річних (обставини викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень), скористались правом передбаченим статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України на таке зменшення шляхом обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України, що, у свою чергу, відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись статтями 234, 235 та пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Грейсагро" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі № 915/534/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова