Постанова

від 30.01.2024 по справі 354/260/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/260/23

Провадження № 22-ц/4808/127/24

Головуючий у 1 інстанції Єрмак Н. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,

участю секретаря Гудяк Х.М.

учасники справи

позивач - ОСОБА_1

відповідач Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський»

третя особа - Генеральний директор Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Мельник Роман Михайлович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2

на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Єрмак Н.В.,

за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», третя особа: Генеральний директор Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Мельник Роман Михайлович про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У лютому2023року ОСОБА_1 звернувся досуду звищезазначеним позовом,в обґрунтуванняякого вказав,що наказом №17к/тр від 01.02.2022 року позивачу, завідувачу господарства Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», з 01.02.2022 року надано 0,5 ставки водія 1 класу за сумісництвом з посадовим окладом по 2 т.р. в сумі 3153 грн.

30.11.2022 року наказом № 154к/тр йому відмінено 0,5 посади водія автомобіля САЗ-3508 з 01.12.2022 року.

Вважає відміну 0,5 ставки посади водія автомобіля САЗ-3508 за сумісництвом незаконною і необґрунтованою, оскільки відповідачем порушення ч.2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», йому не було повідомлено до 30.11.2023 року про те, що з 01.12.2022 року буде відмінено/скорочено 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508, та не було ознайомлено з наказом генерального директора Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» №154к/тр від 30.11.2022 року .

Зазначив,що змінидо штатногорозпису Державногозакладу «Дитячийспеціалізований (спеціальний)санаторій «Прикарпатський»в 2022році,які бставали чиннимиз 01.12.2022року невносилися,а новийштатний розписз 01.12.2022 року генеральним директором Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» не затверджувався.

Із наказом генерального директора Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» про скорочення 0,5 ставки посади водія автомобіля CA3-3508 з 01.12.2022 року позивача до 30.11.2022 року ознайомлено не було. Копію такого наказу йому було надано 16.01.2023 року на його прохання.

Вважає, що відповідачем порушено його право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, порушено підстави та порядок скорочення посад та звільнення.

У зв`язку з викладеним просив суд скасувати наказ №154к/тр від 30.11.2022 року, яким позивачу відмінено 0,5 ставки посади водія автомобіля САЗ-3508 Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», поновити його на посаді водія автомобіля САЗ-3508 з 01.12.2022 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Яремчанського міськогосуду Івано-Франківськоїобласті від09жовтня 2023року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції застосував закон, який втратив чинність та не підлягає застосуванню, оскільки з 19 липня 2022 року внесено зміни до ст.102-1 КЗпП, відповідно до якої сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Зі статті 102-1 КЗпП України виключили норму, про те, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначає Кабінет Міністрів України.

Зазначив, що є невірним посилання в рішенні суду на наказ Мінпраці, Мін`юсту, Мінфіну «Про затвердження положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28.06.1993 №43, оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 №1047-p даний наказ скасовано.

Скаржник посилається на те, що після винесення наказу №115-кт-р від 01.09.2022 року і допуску його до виконання посадових обов`язків водія автомобіля СА3-3508, між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено письмовий трудовий договір на виконання роботи на посаді 0,5 ставки водія автомобіля СА3-3508, що відповідає вимогам ст. 102-1 КЗпП України, який було оформлено наказом №115-кт-р від 01.09.2022 року.

3 25.11.2022 року законодавець надав додаткові гарантії трудових прав працівників, що працюють за сумісництвом, тому вважає, що із займаної посади 0,5 ставки водія автомобіля СА3-3508 його можна було звільнити тільки з підстав, передбачених К3пП України.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст. ст. 21, 24, 36, 40 КЗпП України та ч. 2 ст. З Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які підлягали застосуванню. Так, 30.11.2022 року наказом №154к/тр ОСОБА_1 відмінено 0,5 посади водія автомобіля СА3-3508 з 01.12.2022 року. При цьому, при прийнятті такого наказу відповідач не дотримав вимог діючого законодавства. Позивача не було повідомлено до 30.11.2023 року про те, що з 01.12.2022 року буде відмінено 0, 5 ставки водія, його не було ознайомлено з наказом. Крім того , посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, скаржник помилково трактує укладання з ним трудового договору про роботу по внутрішньому сумісництву на посаді 0, 5 ставки водія, так, як за редакцією спірних наказів від 01.09.2022 року та від 30.11.22 року, позивачу було надано та відмінено тільки доплату 0,5 ставки водія (а/м СА3) по сумісництву за виконання різних робіт.

Також відповідно ст.24 КЗпП України в наказах відсутні записи про прийом позивача на роботу водієм і встановлення окремого режиму роботи у вільний від основної роботи час та не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування. Не здійснено відповідні записи в трудовій книжці та протягом цього часу ОСОБА_1 жодного разу не отримував шляхового листа та не виїжджав на автомобілі САЗ з території санаторію, не підписував посадову інструкцію водія, не проходив інструктажі по техніці безпеки та пожарної безпеки і щоденно не проходив медичне обстеження на вміст алкоголю перед виїздами.

Вважає, що скаржник безпідставно стверджує, про укладення трудового договору за сумісництвом

Судом першої інстанції застосовано нормативні акти, які регулювали і нині регулюють ці відносини та містять висновки та посилання на нову редакцію ст. 102-1 КЗпП України та скасовані постановою КМУ від 22.11.22 року №1306 та розпорядженням №1047-р від 22.11.22 року постанови КМУ №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» від 03.04.1993р. та спільного наказу Мінпраці, Мінюсту, Мінфіну N? 43 « Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28.06.1993 року, які регулювали відносини сумісництва до їх скасування, тобто до 25.11.2022 року.

В зимовий період автомобіль САЗ практично не використовується, тому заступником директора А.Г. Лозовським подано рапорт від 30.11.2022 року, на підставі якого та враховуючи зміни в законодавстві щодо регулювання відносин сумісництва, було винесено спірний наказ №154/к/тр від 30.11.2022 року про відміну ОСОБА_1 доплати 0,5 ставки водія автомобіля САЗ- 3508.

При винесенні наказу від 01.09.2022 року ОСОБА_1 було попереджено, що на час зимового періоду доплата за роботу водія не буде здійснюватись та буде винесено наказ про відміну йому доплати, на що він добровільно погоджувався.

Вважає, що вимоги позивача безпідставні про його звільнення та необхідності поновлення, предмет спору не відповідає обставинам справи.

У судовомузасіданні ОСОБА_1 та йогопредставник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судовому засіданні представник ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Романко В.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд застосувати строки давності, закрити провадження у справі за відсутністю предмета спору, оскільки предметом спору є наказ про відміну ОСОБА_1 0, 5 посади водія з 01 грудня 2022 року на зимовий період. Трудові відносини не розривалися, а тільки було призупинено дію договору на зимовий період.

Третя особа Генеральний директор представник ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Мельник Р.М. в судове засідання не зявився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, між позивачем та підприємством не було укладено трудового договору про роботу за сумісництвом, не було видано наказу про прийняття позивача на роботу водія на 0,5 ставки відповідно до вимог діючого трудового законодавства, а тому наказ від 30.11.2022 року № 154/к/тр про відміну оплати 0,5 ставки водія не вплинув на трудові права та обов`язки позивача, він не стосується безпосередньо трудового договору, укладеного між позивачем та роботодавцем, а тому дійшов висновку, що жодні права позивача цим наказом не порушені та дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача.

Суд дійшов висновку, що відмова у задоволенні заявлених вимог у зв`язку з відсутністю порушеного права, не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо питання спливу позовної давності.

Колегія суддів, вважає, що оскаржуване рішення не відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових відносинах. Відповідно до наказу від 30.07.2015 № 53-К, ОСОБА_1 з 03.08.2015 року прийнято на посаду техніка, з посадовим окладом 1312 грн в місяць.

Наказом від 01.03.2019 року № 13-К позивача з 01.03.2019 року переведено на посаду завідувача господарства з посадовим окладом по 7 т.р. 2958 грн на місяць.

Згідно наказу від 01.02.2022 року № 17-кт-р позивачу з 01.02.2022 року надано 0,5 ставки водія (а/м САЗ) 1 класу по сумісництву з посадовим окладом по 2 т.р. в сумі 3153 грн. на місяць.

01.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про прийняття його на посаду водія 0, 5 ставки по сумісництву з 01.09.2022 року.

Наказом від 28.07.2022 року № 95/к/тр, на підставі особистої заяви позивача з 01.08.2022 року відмінено 0,5 ставки водія (а/м САЗ).

Наказом від 01.09.2022 року № 115-кт-р позивачу з 01.09.2022 року надано 0,5 ставки водія (а/м САЗ) 1 класу по сумісництву з посадовим окладом по 2 т.р. в сумі 3153 грн на місяць.

На підставі рапорту заступника гененерального директора А.Лозовського від 30.11.2022 року, наказом від 30.11.2022 року № 154/к/тр ОСОБА_1 з 01.12.2022 відмінено 0, 5 ставки водія (а/м САЗ).

Довідкою від 22.03. 2024 року №79, виданою ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», підтверджується , що ОСОБА_1 працює у цьому закладі на посаді завідувача господарством 7р, його загальна сума доходу за цією посадою складає за 2022 рік 131392, 36 грн.

Згідно довідки від 24.01.2024 року №59, виданою ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», підтверджується, що позивачу нараховувалася заробітна плата за посадою водія а/м САЗ 35-082 р за вересень 2022 року у розмірі 2511, 36 грн, за жовтень 2022 року 3350, 00 грн, за листопад 2022 року 3350, 00 грн.

Згідно табелів обліку використання робочого часу, які надані представником ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», ОСОБА_1 зазначений як за основною посадою так і зазначено відпрацьований час як сумісник внутрішній та підтверджується, що позивач як сумісник відпрацював вересень, жовтень, листопад 2022 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України (тут і далі - у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Як роз`яснивПленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»,фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Судом встановлено, що основною посадою позивача є завідувач господарства.

01.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про прийняття його на посаду водія 0, 5 ставки по сумісництву з 01.09.2022 року.

Наказом від 01.09.2022 року № 115-кт-р позивачу з 01.09.2022 року надано 0,5 ставки водія (а/м САЗ) 1 класу по сумісництву з посадовим окладом по 2 т.р. в сумі 3153 грн на місяць, тобто він є внутрішнім сумісником.

З табелів обліку використання робочого часу за вересень, жовтень, листопад 2022 року вбачаться, що позивач виконував роботу як за основною посадою так і за посадою водія 0, 5 ставки (згідно відпрацьованого часу). Відповідачем нараховувалася заробітна плата позивачу з вересня 2022 року як за основною посадою так і за посадою водія. З урахуванням вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між позивачем та відповідачем не було укладено трудового договору про роботу за сумісництвом.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних відносин Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, що було затверджено наказом Мінпраці, Мінфін тв. Мінюсту №43 від 28.06.1993 року.Суд першої інстанції не врахував, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(далі - Закон України № 2352-IX, дата набрання чинності - 19 липня 2022 року) внесені зміни доКодексу законів про працю України: статтю 102-1 КЗпП Українивикладено в такій редакції: «Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу». Таким чином, зістатті 102-1 КЗпП Українибуло виключено норму, яка визначала, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень ЗаконуУкраїни № 2352-IXпротягом двох місяців з дня набрання чинності цимЗаконом: Кабінету Міністрів Українизабезпечити прийняття нормативно- правових актів, необхідних для реалізації цьогоЗакону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

На виконанняЗакону України № 2352-IXКабінет Міністрів України: постановою від 22 листопада 2022 року № 1306 визнав такою, що втратила чинність, зокрема,постанову Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»; розпорядженням від 22 листопада 2022 року № 1047-р скасував наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що під час розгляду спорів про звільнення працівників-сумісників, звільнених з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуваннюпостанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»та Положення № 43 про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій.

Наказом від 30.11.2022 року № 154/к/тр ОСОБА_1 з 01.12.2022 відмінено 0, 5 ставки водія (а/м САЗ).

Колегія суддіввраховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно достатті 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63цієїКонституції.

Статтею 1 Закону № 2136-ІХпередбачено, що цейЗаконвизначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХглаву XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українидоповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, положенняЗакону № 2136-ІХмають пріоритетне застосування щодо врегулювання окремих аспектів трудових правовідносин в умовах воєнного стану порівняно зКодексом законів про працю України. Водночас інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням цьогоЗакону, застосовуються у правовідносинах між працівником та роботодавцем.

Відповідно до ч.2 ст.3 вказаного Закону у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбаченихчастиною третьоюстатті 32 тастаттею 103Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Тобто, відповідач повинен був повідомити позивача про спірний наказ до 01 грудня 2022 року.

Представником відповідача не надано суду переконливих доказів того, що позивача було своєчасно проінформовано про спірний наказ. Так само не надано суду належних доказів того, що позивач 30.11.2022 року відмовився від ознайомлення з наказом.

Як встановлено, з 01.12.2022 року позивача не було допущено до виконання обов`язків за посадою водія на 0, 5 ставки водія.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення представника відповідача, що спірним наказом про відміну позивачу з 01 грудня 2022 року доплати за 0, 5 посади водія, трудові відносини не розривалися, а було призупинено доплату на зимовий період, оскільки спірний наказ не містить обґрунтування та посилання на призупинення виплати 0, 5 ставки водія чи дії трудового договору на зимовий період. Крім того, як пояснив представник відповідача після спливу зимового періоду позивачем не було поновлено доплату 0, 5 за ставкою водія по сумісництву.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення представника відповідача про те, що позивач у період з 01.09.2022 по 30.11.2022 року жодного разу не отримував шляхового листа та не виїжджав на автомобілі, не підписував інструкцію водія, не проходив інструктаж по техніці безпеки, оскільки табелями обліку робочого часу за вказаний період підтверджується виконання роботи позивачем як внутрішнього сумісника на посаді водія та за вказаний період відповідачем нараховано та виплачено заробітну плату за посадою 0, 5 ставки водія, що підтверджується довідками.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що спірний наказ було видано з порушенням встановлено вище порядку та те, що фактично з 01.12.2022 року наказом від 30.11.2022 року № 154/к/тр ОСОБА_1 припинено дію трудового договору як сумісника на 0, 5 ставки водія. Припинення трудового договору відбулося з порушенням встановленого порядку, тому вимоги позивача про поновлення його на посаді 0, 5 ставки водія автомобіля САЗ-3508 з 01.12.2022 року обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2статті 235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100із змінами (далі -Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без врахування цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством- на число календарних днів за цей період.

Середньоденна заробітна плата позивача за псадо. 0, 5 ставки водія складає 159, 52 грн (6700, 00 грн:42 кількість робочих днів).

На користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу 01.12.2022 року по 30 січня 2024 року. Кількість робочих днів з урахуванням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» складає 304 днів.Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 48494, 08 грн ( 304 *159, 52 грн) і ця сума підлягає стягненню на користь позивача .

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник відповідача просив суд застосувати позовну давність до заявлених вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду, передбачений ст.233 КзпП України, колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до частини першоїст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частинадругаст.233 КЗпП України).

Разом із тим, строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України. Встановленийст.233 КЗпП України строк звернення до суду є спеціальним строком для судового захисту трудових прав і застосовується виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Такий строк не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України, на що посилається представник відповідача.

Звертаючись до суду позивач у позовній заяві зазначив, що копію наказу №154к/тр ним отримано 16.01.2023 року. Як зазначалося вище, відповідачем не надано суду належних та безспірних доказів того, що відповідач ознайомив позивача із наказом 01.12.2022 року, не надано суду докази, які б спростовували твердження позивача про те, що ним отримано копію спірного наказу 16.01.2023 року. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України.

Що стосується заяви представник відповідача про закриття провадження у справі за п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України за відсутністю предмета спору, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 року у справі №910/11718/22 вказав, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

У статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач на власний розсуд визначився з заявленими вимогами та подав позов до суду. Між тим, представником відповідача не надано належних доказів того, що під час розгляду справи у суді припинено існування предмета спору та між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань, а тому підстави для закриття провадження у справі відсутні.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до вимог, передбачених п.1 ч.1ст.376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заявлених вимог позивача.

Відповідно до ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи за подачу позовної позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн (т.с.1 а.с.1, 111), за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3220, 80 грн. (т.с.1 а. с.221 ). Враховуючи, що заявлені вимоги позивача задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5368, 00 грн.

Відповідно до ч.1ст. 430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі ч.1ст. 430 ЦПК Українипостанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Скасувати наказ Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» №154к/тр від 30 листопада 2022 року в частині відміни ОСОБА_1 0,5 посади водія автомобіля САЗ-3508 з 01.12.2022 року.

Поновити ОСОБА_1 на 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508 Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» з 01 грудня 2022 року.

Стягнути з Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», код ЄДРПОУ 01981589, місце знаходження: вул. Свободи, 315, м. Яремче на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2022 року по 30 січня 2024 року в розмірі 48494,08 грн, визначений без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», код ЄДРПОУ 01981589, місце знаходження: вул. Свободи, 315, м. Яремче на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5368, 00 грн.

Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 01 лютого 2024 року

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.М. Барков

Є.Є. Мальцева