Рішення

від 29.01.2024 по справі 753/15063/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №753/15063/22

2/760/211/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

за участі секретаря Костюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» про застосування наслідків нікчемності попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс», в якому просить застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме стягнути з відповідача ТОВ «Аса-Плюс» на користь позивача суму в розмірі 656 024,90 грн., матеріальної шкоди у розмірі 150 306,00 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 січня 2020 року між ТОВ «Аса-Плюс» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. У вказаному договорі сторонами було обумовлено укласти договір купівлі-продажу квартири до 01 квітня 2021 року. Договір укладено в простій письмовій формі. Нотаріально договір не посвідчений. Позивачем було виконано усі зобов`язання за попереднім договором у повному обсязі, зокрема перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» кошти в розмірі 656 024,90 грн., що складало 26 941,47 доларів США. Проте, відповідач не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором, не збудував будинок та не передав квартиру у власність позивача. Окрім того, як вбачається з тверджень позивача, наведених в позовній заяві, на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, квартиру в якому профінансовано позивачем, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення відповідача зачинено та не працює. Таким чином, відповідач безпідставно отримав від позивача кошти в розмірі 656 024,90 грн. та повинен повернути їх.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року справа ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» про застосування наслідків нікчемності попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, стягнення коштів направлена за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2023 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Митрофанову А.О. Фактично справу передано судді по реєстру 24 лютого 2023 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гопка В.В. не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. 01 листопада 2023 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява, у якій останній просив розглянути справу без участі позивачча та її представника.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив. Відзив на позов не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 23 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл, відповідно до якого сторони зобов`язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (далі - основний договір).

Пунктом 2.1. вказаного договору визначено, що продавець відповідно до умов основного договору зобов`язується передати у власність покупця об`єкт нерухомості, що розміщений в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість об`єкта нерухомості в розмірі та порядку, визначеними цим договором.

Будинок, в якому знаходиться об`єкт нерухомості, належить до проекту «Друга черга будівництва клубного містечка «Ліверпуль Хауз» по АДРЕСА_1 » та розміщується на земельній ділянці: кадастровий номер 8000000000:72:577:0002 та кадастровий номер 8000000000:72:577:0001, що знаходиться у власності продавця.

Відповідно до п. 2.3. попереднього договору визначено характеристики об`єкта нерухомості, а саме: житлова нерухомість, квартира, поверх 3, будівельний (проектний) номер 3J, загальна площа - 35,50 кв.м.

Згідно з пунктами 3.1., 3.3. вказаного договору закінчення будівництва та введення в експлуатацію будинку, в якому знаходиться об`єкт нерухомості забезпечується продавцем в термін: 4 квартал 2020 року. Сторони зобов`язались укласти основний договір у строк до 01 квітня 2021 року.

Пунктом 4.1 визначено, що ціна основного договору є ціною об`єкту нерухомості та складає 623 153,00 грн. без ПДВ, що еквівалентно сумі в 25 383,00 доларів США, виходячи із вартості 1 кв.м. у розмірі еквівалентному 715,00 доларів США.

У пункті 4.3. попереднього договору сторони визначили наступний порядок розрахунків за цим договором: покупець у день підписання цього договору сплачує продавцю гарантійний платіж 1 у розмірі 1,2% від зазначеної в п. 4.1. цього договору ціни договору, в розмірі 7365,00 грн., що еквівалентно сумі в 300,00 доларів США.

Покупець в строк до 08 лютого 2020 року сплачує продавцю гарантійний платіж 2 у розмірі 48,8% від суми зазначеної в п. 4.1. цього договору в розмірі 304 224,00 грн., що еквівалентно сумі в 12 392,00 доларів США.

Покупець в строк до 08 серпня 2020 року сплачує продавцю гарантійний платіж 3 у розмірі 50% від суми зазначеної в п. 4.1. цього договору в розмірі 311 589,00 грн., що еквівалентно сумі в 12 692,00 доларів США.

Розрахунки за цим договором здійснюються за реквізитами продавця, зазначеними в даному договорі (п. 4.8. попереднього договору).

Відповідно до п. 8.8. попереднього договору сторони домовились укласти цей договір у простій письмовій формі, що відповідає їх справжній волі і вважають цей договір укладеним з моменту з моменту скріплення його своїми підписами.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ТОВ «АСА-ПЛЮС».

24 січня 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в Акціонерному товаристві «Комерційний банк «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 7365,00 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1595227704.1 від 24.01.2020 року.

07 лютого 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в Акціонерному товариству «Комерційний банк «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 298 505,00 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1607935484.1 від 07.02.2020 року.

08 лютого 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в Акціонерному товариству «Комерційний банк «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 173,00 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1608986874.1 від 08.02.2020 року.

01 травня 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в Акціонерному товариству «Комерційний банк «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 172 611,20 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1693859469.1 від 01.05.2020 року.

27 липня 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в Акціонерному товариству «Комерційний банк «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 177 370,70 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1783112375.1 від 27.07.2020 року.

Судом також встановлено, що підписаний між сторонами попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року не був нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку.

Як стверджує позивач у позові, відповідач не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором, не збудував будинок та не передав квартиру у власність позивача, на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення відповідача зачинено та не працює. Оскільки попередній договір не є нотаріально посвідчений, він є нікчемним з моменту його укладення, а тому відповідач повинен повернути позивачу 656 024,90 грн., які були ним сплачені, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не виконав вимоги позивача щодо повернення коштів, ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом про стягнення таких коштів у судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Така норма є імперативною, а тому додержання вимог щодо письмового оформлення попереднього договору є обов`язковим.

Відповідно до попереднього договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року сторони мали намір у майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Про необхідність нотаріального посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна визначено також у ст. 55 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 4, ч. 5 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що при укладенні попереднього договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року сторонами не було додержано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, такий договір є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша 1212 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України).

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі №363/222/17 та від 08.09.2021 року у справі №522/22915/15-ц.

Ураховуючи наведене, грошові кошти у сумі 656 024,90 грн., які були сплачені позивачем за нікчемним правочином підлягають стягненню з відповідача ТОВ «АСА-ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 1212 ЦК України, як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача завдану матеріальну шкоду в розмірі 150306 грн, то суд дійшов наступних висновків.

Так, звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач просила суд у порядку застосування наслідків нікчемного правочину стягнути з відповідача на її користь фактично сплачені за цим правочином грошові кошти в розмірі 656024,90 грн. Також, позивач у своїй позовній заяві на підставі ч.2 ст.216 ЦК України просила стягнути з відповідача понесені нею матеріальні збитки у вигляді фактичної втрати на різниці курсу валют гривні по відношенню до долара США, оскільки за попереднім договором вартість квадратного метра визначалася у доларах США з еквівалентом до української гривні. Вказувала, що 07.02.2020 вона здійснила обмінно-валютну операцію з обміну 12300 дол.США, що за курсом обміну - 24,35 грн, становило 299505 грн і через декілька хвилин сплатила вказану суму у гривнях на виконання умов попереднього договору. Таким чином, з урахуванням офіційного курсу долара США станом на 17.11.2022, за офіційним курсом 36,57 грн, курсова різниця становить 150306 грн ((12300 дол.США х 36,57 грн) - (12300 дол.США х 24,35 грн).

Тобто, позивач у своїй позовній заяві вказувала, що за вказаним попереднім договором нею було сплачено грошові кошти у встановленому цим договорі розмірі, а саме відповідно до еквіваленту іноземної валюти - долару США.

Проте, з аналізу змісту позовних вимоги ОСОБА_1 убачається, що вона фактично розмежовує свої вимоги у частині сплаченої грошової суми за попереднім договором у розмірі 656024,90 грн, яка була визначена у національній валюті по відношенню до іноземної валюти - долара США, а також відмежовує курсову різницю, яку вона зазнала через коливання курсу національної валюти за час безпідставного утримання відповідачем грошових коштів, та просить стягнути її у формі понесених матеріальних збитків.

Так, відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

При цьому вказана норма не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України). Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до ч. 1 ст. 526 зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається зі змісту попереднього договору, сторони визначили у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, а тому сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц зазначив, що якщо заборгованість за грошовим зобов`язанням стягується в судовому порядку, сума боргу визначається за курсом на день прийняття судового рішення, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц (провадження № 61-43424св18). Отже, на день ухвалення рішення, при визначенні суми до стягнення, суд повинен визначити і врахувати курс долара США та ухвалити рішення про стягнення сум в межах заявлених позовних вимог.

У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі статті 216 ЦК України.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності,яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Позивач, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

При цьому, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Разом з тим, «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки позивач міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії відповідачки, що призвели до позбавлення позивача можливості отримати прибуток.

Такий правовий висновок повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 травня 2018 рокуу справі № 750/8676/15, постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 127/27222/16-ц.

У даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності попереднього договору та стягнення із відповідача фактично сплачених за цим договором грошових коштів, а також завданої матеріальної шкоди на підставі статті 22 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги коливанням різниці курсу іноземної валюти.

Проте, зважаючи на наведені вище положення законодавства та висновки суду, заявлені позивачем матеріальні збитки у вигляді курсової різниці у розмірі 150306 грн не може уважатися збитками.

Тому вимогу позову у цій частині не можуть бути задоволені судом.

Позовних вимог про стягнення з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України, грошових коштів, які були сплачені позивачем за нікчемним правочином, саме в еквіваленті до іноземної валюти - долару США, як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави, в межах даної судової справи позивачем заявлено не було.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

А тому, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 496,20 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за звернення із заявою про забезпечення позову та 8 163,31 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Також, відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо судових витрат, викладеною, зокрема, в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява № 58442/00), за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньоїдійсностітанеобхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Такі ж критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 05 листопада 2022 року, укладеного між адвокатом Гопкою Володимиром Володимировичем та позивачем ОСОБА_1 ;

- акт виконаних робіт від 17 листопада 2022 року, згідно з яким адвокатом виконані наступні роботи визначеної вартості: консультація з приводу укладеного попереднього договору - 1000 грн., ознайомлення з паперовими доказами, пошук аналогічних справ у реєстрі судових рішень, складання позовної заяви, складання заяви про забезпечення позову, підготовка документів та відправлення до суду (розрахунок послуг проведено за 5 годин часу по 1500,00 грн.) - 6 годин (6 х 1500,00 = 9000,00 грн.), всього 10000,00 грн.;

- ордер №1025571 від 17 листопада 2022 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 466 від 08 квітня 2010 року;

- квитанція до прибуткового касового ордера №17/11/22 від 17 листопада 2022 року, відповідно до якого адвокатом Гопкою В.В. прийнято від ОСОБА_1 відповідно до договору від 05.11.22 року, акту виконаних робіт від 17.11.2022 року коштів у сумі 10000 грн.

Суд вважає розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Таким чином, на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 10000,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, 8 163,31 грн. - в рахунок відшкодування сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви та 496,20 грн - за подання заяви про забезпечення позову, що разом становить 18 659,51 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 206, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» про застосування наслідків нікчемності попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 656 024 (шістсот п`ятдесят шість тисяч двадцять чотири) гривні 90 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 18 659 (вісімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 51 копійку в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс», адреса: 02068, місто Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 3-А, квартира 209, код ЄДРПОУ 39468807.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.О. Митрофанова