Постанова

від 18.06.2024 по справі 753/15063/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/15063/22 Головуючий у І інстанції - Митрофанова А.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/8794/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» про застосування наслідків нікчемності попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, стягнення коштів, -

установив:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Аса-Плюс» про застосування наслідків нікчемності попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, стягнення коштів.

В обґрунтування вимог позову зазначила, що 23 січня 2020 року між ТОВ «Аса-Плюс» та нею укладено попередній договір купівлі-продажу квартири.

У вказаному договорі сторонами було обумовлено укласти договір купівлі-продажу квартири до 01 квітня 2021 року.

Договір укладено в простій письмовій формі.

Нотаріально договір не посвідчений.

Нею було виконано усі зобов`язання за попереднім договором у повному обсязі, зокрема перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» кошти в розмірі 656024,90 грн., що складало 26941,47 доларів США.

Проте, відповідач не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором, не збудував будинок та не передав квартиру у її власність.

Стверджує, що на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, квартиру в якому профінансовано нею, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення відповідача зачинено та не працює.

Таким чином, відповідач безпідставно отримав від неї кошти в розмірі 656024,90 грн. та повинен повернути їх.

Просила суд, застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме стягнути з ТОВ «Аса-Плюс» на її користь суму в розмірі 656024,90 грн., матеріальної шкоди у розмірі 150306 грн., а також судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Аса-Плюс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 656024,90 грн. та 18659,51 грн. в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Аса-Плюс» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що суд першої інстанції не надав належної оцінки змісту попереднього договору та не здійснив його правильного тлумачення та дійшов помилкового висновку, про те, що предметом основного договору, який сторони мають укласти на виконання оспорюваного попереднього договору, є квартира, тому дійшов помилкового висновку про те, що укладений сторонами в даній справі попередній договір №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року на час його укладання підлягав нотаріальному посвідченню.

Вказує, що не підтверджені жодними доказами обставини про те, що на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення Товариства зачинено та не працює мають недостовірний характер і негативно впливають на його репутацію.

Крім того, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції безпідставно стягнув на її користь понесені нею витрати у повному обсязі.

Просило суд, скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник ТОВ «Аса-Плюс» - Литвинов О.Р. в судове засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, судове засідання призначене на 30.04.2024 вже було відкладено у зв`язку із заявленим клопотанням представника ТОВ «Аса-Плюс» - Литвинова О.Р. про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Таким чином, з метою недопущення затягування судового процесу та запобігання зловживання процесуальними правами, суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Крім того, представник ТОВ «Аса-Плюс» - Литвинов О.Р. подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи №760/9533/22, касаційне провадження №61-15917ск23, за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Аса-Плюс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Підстава для зупинення провадження, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України є правом, а не обов`язком суду.

При зупиненні провадження у справі порушується право позивача на розумні строки розгляду справи, тоді як межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що у клопотанні представника ТОВ «Аса-Плюс» - Литвинова О.Р. про зупинення провадження у даній справі слід відмовити, оскільки таке зупинення суперечитиме принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 січня 2020 року між «Аса-Плюс» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл, відповідно до якого сторони зобов`язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

Пунктом 2.1. вказаного договору визначено, що продавець відповідно до умов основного договору зобов`язується передати у власність покупця об`єкт нерухомості, що розміщений в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 (мікрорайон Жуляни), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість об`єкта нерухомості в розмірі та порядку, визначеними цим договором.

Будинок, в якому знаходиться об`єкт нерухомості, належить до проекту «Друга черга будівництва клубного містечка «Ліверпуль Хауз» по АДРЕСА_1 » та розміщується на земельній ділянці: кадастровий номер 8000000000:72:577:0002 та кадастровий номер 8000000000:72:577:0001, що знаходиться у власності продавця.

Відповідно до п. 2.3. попереднього договору визначено характеристики об`єкта нерухомості, а саме: житлова нерухомість, квартира, поверх 3, будівельний (проектний) номер 3J, загальна площа - 35,50 кв.м.

Згідно з пунктами 3.1., 3.3. вказаного договору закінчення будівництва та введення в експлуатацію будинку, в якому знаходиться об`єкт нерухомості забезпечується продавцем в термін: 4 квартал 2020 року. Сторони зобов`язались укласти основний договір у строк до 01 квітня 2021 року.

Пунктом 4.1 визначено, що ціна основного договору є ціною об`єкту нерухомості та складає 623 153,00 грн. без ПДВ, що еквівалентно сумі в 25 383,00 доларів США, виходячи із вартості 1 кв.м. у розмірі еквівалентному 715,00 доларів США.

У пункті 4.3. попереднього договору сторони визначили наступний порядок розрахунків за цим договором: покупець у день підписання цього договору сплачує продавцю гарантійний платіж 1 у розмірі 1,2% від зазначеної в п. 4.1. цього договору ціни договору, в розмірі 7365,00 грн., що еквівалентно сумі в 300,00 доларів США.

Покупець в строк до 08 лютого 2020 року сплачує продавцю гарантійний платіж 2 у розмірі 48,8% від суми зазначеної в п. 4.1. цього договору в розмірі 304 224,00 грн., що еквівалентно сумі в 12 392,00 доларів США.

Покупець в строк до 08 серпня 2020 року сплачує продавцю гарантійний платіж 3 у розмірі 50% від суми зазначеної в п. 4.1. цього договору в розмірі 311 589,00 грн., що еквівалентно сумі в 12 692,00 доларів США.

Розрахунки за цим договором здійснюються за реквізитами продавця, зазначеними в даному договорі (п. 4.8. попереднього договору).

Відповідно до п. 8.8. попереднього договору сторони домовились укласти цей договір у простій письмовій формі, що відповідає їх справжній волі і вважають цей договір укладеним з моменту з моменту скріплення його своїми підписами.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ТОВ «Аса-Плюс».

24 січня 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 7365 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1595227704.1 від 24 січня 2020 року.

07 лютого 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 298505 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1607935484.1 від 07 лютого 2020 року.

08 лютого 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 173 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1608986874.1 від 08 лютого 2020 року.

01 травня 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 172611,20 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1693859469.1 від 01 травня 2020 року.

27 липня 2020 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ «КБ «Глобус» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 177370,70 грн., що підтверджується копією квитанції №0.0.1783112375.1 від 27 серпня 2020 року.

Судом також встановлено, що підписаний між сторонами попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року не був нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку.

Як стверджує позивач у позові, відповідач не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором, не збудував будинок та не передав квартиру у власність позивача, на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення відповідача зачинено та не працює. Оскільки попередній договір не є нотаріально посвідчений, він є нікчемним з моменту його укладення, а тому відповідач повинен повернути позивачу 656024,90 грн., які були ним сплачені, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні попереднього договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року сторонами не було додержано вимог закону, щодо його нотаріального посвідчення, а тому такий договір є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

Таким чином,грошові кошти у сумі 656024,90 грн., які були сплачені позивачем за нікчемним правочином підлягають стягненню з відповідача ТОВ «Аса-Плюс» на користь позивача, як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просила стягнути з відповідача на свою користь, є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ч. 1 ст. 635 ЦК України, про те, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Така норма є імперативною, а тому додержання вимог щодо письмового оформлення попереднього договору є обов`язковим.

Відповідно до попереднього договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 рокусторони мали намір у майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Про необхідність нотаріального посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна визначено також у ст. 55 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).

Згідно ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 4, ч. 5 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що при укладенні попереднього договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості №23/01/20-сл від 23 січня 2020 року сторонами не було додержано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що такий договір є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Ураховуючи наведене, грошові кошти у сумі 656024,90 грн., які були сплачені позивачем за нікчемним правочином підлягають стягненню з відповідача ТОВ «Аса-Плюс» на користь ОСОБА_1 на підставі ст. 1212 ЦК України, як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що укладений сторонами в даній справі попередній договір підлягав нотаріальному посвідченню, колегія суддів відхиляє, оскільки сторонами було недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

В частині оскарження апелянтом стягнутої суми витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 в позовній заяві ставила вимогу про стягнення судових витрат з відповідача на правничу допомогу та сплачений нею судовий збір.

На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 05 листопада 2022 року, укладеного між адвокатом Гопкою В.В. та позивачем ОСОБА_1 ;

- акт виконаних робіт від 17 листопада 2022 року, згідно з яким адвокатом виконані наступні роботи визначеної вартості: консультація з приводу укладеного попереднього договору - 1000 грн., ознайомлення з паперовими доказами, пошук аналогічних справ у реєстрі судових рішень, складання позовної заяви, складання заяви про забезпечення позову, підготовка документів та відправлення до суду (розрахунок послуг проведено за 5 годин часу по 1500,00 грн.) - 6 годин (6 х 1500,00 = 9000,00 грн.), всього 10000 грн.;

- ордер №1025571 від 17 листопада 2022 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №466 від 08 квітня 2010 року;

- квитанція до прибуткового касового ордера №17/11/22 від 17 листопада 2022 року, відповідно до якого адвокатом Гопкою В.В. прийнято від ОСОБА_1 відповідно до договору від 05 листопада 2022 року, акту виконаних робіт від 17 листопада 2022 року коштів у сумі 10000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 18659, 51 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та об`ємом виконаної адвокатом роботи, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення розміру витрат за надання правової допомоги та зміни рішення суду першої інстанції у цій частині.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аса-Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 20 червня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба