Ухвала

від 01.02.2024 по справі 520/10006/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 520/10006/21

адміністративне провадження № К/990/3627/24

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі №520/10006/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, про скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - ГУ МВС України в Луганській області), Харківської обласної прокуратури, Луганської обласна прокуратура, в якому просили:

- скасувати накази Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 2014 року №1642 о/с та наказ № 295 о/с начальника ГУ МВС України в Луганській області від 24 вересня 2014 року, якими звільнено майора міліції ОСОБА_1 та старшого лейтенанта ОСОБА_3 з органів МВС у запас Збройних Сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (далі - Положення);

- визнати недійсним запис про звільнення майора міліції ОСОБА_1 від 24 вересня 2014 року на підставі наказу від 24 вересня 2014 року №295о/с та зобов`язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Луганській області видати новий дублікат трудової книжки з записом про звільнення від 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення, через скорочення штатів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16 вересня 2015 року №730);

- визнати недійсним запис про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 від 24 вересня 2014 року на підставі наказу від 24 вересня 2014 року №295 о/с та зобов`язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Луганській області видати новий дублікат трудової книжки з записом про звільнення від 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення, через скорочення штатів (згідно постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16 вересня 2015 року №730);

- зарахувати старшому лейтенанту міліції ОСОБА_2 період з 17 червня 2014 до 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, який враховується при наданні пільг та переваг, в тому числі при призначенні пенсій і допомоги по державному соціальному страхуванню, в тому числі при призначенні пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років;

- зарахувати майору міліції ОСОБА_1 період з 17 червня 2014 до 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, який враховується при наданні пільг та переваг, в тому числі при призначенні пенсій і допомоги по державному соціальному страхуванню, в тому числі при призначенні пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 210 700,80 грн;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 167 530,50 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позов задоволено частково. Скасовано наказ МВС України від 21 серпня 2014 року №1642о/с та наказ ГУ МВС України в Луганській області від 24 вересня 2014 року №295о/с у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 та старшого лейтенанта ОСОБА_2 з органів МВС у запас Збройних Сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення. Визнати недійсним запис №2 у дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 про звільнення майора міліції ОСОБА_1 від 24 вересня 2014 року на підставі наказу від 24 вересня 2014 року №295о/с. Визнано недійсним запис №2 у дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 від 24 вересня 2014 року на підставі наказу від 24 вересня 2014 року № 295 о/с. Майора міліції ОСОБА_1 визнано звільненим з органів внутрішніх справ 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення (через скорочення штатів). Старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 визнано звільненим з органів внутрішніх справ 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення (через скорочення штатів). Зобов`язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Луганській області видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки без унесення до неї запису № 2, визнаного недійсним, із записом про звільнення з системи органів внутрішніх справ від 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення (через скорочення штатів). Зобов`язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Луганській області видати ОСОБА_2 дублікат трудової книжки без внесення до неї запису № 2, визнаного недійсним, із записом про звільнення з системи органів внутрішніх справ від 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення (через скорочення штатів). Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу у розмірі 144 514,56 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу у розмірі 114 905,10 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції Міністерство внутрішніх справ України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт перший частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи при цьому на не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду.

Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах №640/18439/19, №440/4686/19, №260/1118/18, №825/1398/17, №804/1758/18 та №340/1502/19.

Проте, в касаційній скарзі не наведено, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, а також не зазначено який правовий висновок висловлено та не було враховано судом апеляційної інстанції під час прийняття рішення по суті.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Разом з тим, скаржник не зазначає норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом, висновок щодо якої викладено Верховним Судом, не зазначає який саме висновок щодо застосування вищевказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові та застосований судом апеляційної інстанції, на його думку, неправильно, не указує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім цього, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з частиною 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

Із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною відмови у виплаті грошової компенсації та її стягнення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року розгляд справи призначено та справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями при розгляді іншої справи.

Водночас, скаржник не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.

Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі №520/10006/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, про скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяА.Г. Загороднюк