Постанова

від 16.01.2024 по справі 371/848/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №371/848/22 Головуючий у 1 інстанції: Капшук Л.О.

провадження №22-ц/824/2850/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна, про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначенимпозовом, мотивуючи заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_4 , який постійно проживав з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті дядька приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. відкрито спадкову справу.

Вона, як спадкоємець п?ятої черги, подала заяву про прийняття спадщини. Також заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, подала ОСОБА_3 , яка перебувала із спадкодавцем в зареєстрованому шлюбі.

До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 увійшла земельна ділянка площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, ОСОБА_3 усунуто від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027, видане ОСОБА_3 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., зареєстроване в реєстрі за №3236, та скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

На виконання вказаного рішення приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. у Спадковий реєстр внесено інформацію про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 вересня 2019 року (реєстровий номер 3236).

Вона, як єдиний спадкоємець, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте постановою приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. від 22 серпня 2022 року за №268/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 зареєстроване за ОСОБА_1 .

Вказував, що зДержавного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 став договір купівлі - продажу

№3473, укладений 10 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Спірну земельну ділянку ОСОБА_1 передала в оренду у СТОВ «Зоря».

Вказала, що спірна земельна ділянка, на яку вона має право, як єдиний спадкоємець, вибула з її володіння поза її волею, оскільки ОСОБА_3 розпорядилася спірною земельною ділянкою, яка їй не належить. В зв?язку з цим вважала, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на ї користь.

Посилаючись на норми частини 1 статті 319, частини 1 статті 321, пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та витребувати на її користь вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 рокупозов задоволено повністю.

Визнаноза ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Витребуваноз володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.

Стягнутоз ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору у розмірі по 930 гривень 00 копійок з кожної.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у позовних вимогах.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції зробив не правильний висновок про задоволення позовних вимог щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки витребування спірної земельної ділянки у неї ( ОСОБА_1 ), яка є добросовісним набувачем та набула право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. У такому випадку на неї, як відповідача, буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Вказувала, що є добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомого майна, а відтак витребування цього майна можливе виключно у тому випадку, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, тому звертала увагу на те, що недійсність правочину, на виконання якого передано спірний об`єкт нерухомого майна, саме по собі не свідчить про вибуття цього майна із володіння особи, яка його передала, не з волі позивача, а тому підстави для застосування положень ст.388 ЦК України та захисту прав позивача щодо витребування майна від добросовісного набувача у суду у даному конкретному випадку відсутні.

Зазначала, що ОСОБА_5 набула спірне майно за договором купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027, 10 жовтня 2019 року, укладеного з ОСОБА_3 , яка отримала право продажу майна на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , отже, вказані обставини свідчать про набуття нею права власності на спірне майно в порядку, передбаченому законодавством, що згідно з ч.2 ст.388 ЦК України унеможливлює витребування майна від неї, як добросовісного набувача.

Станом на дату набуття нею спірного майна у власність за даними Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та щодо суб`єкта, отриманими приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. щодо вищевказаного нерухомого майна зареєстрованого обтяження (заборона на нерухоме майно) не було. Ці обставини зафіксовані у договорі купівлі-продажу.

Оскільки на час укладення договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2019 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмується правильними, доки не доведено протилежне, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумніви у достовірності цих відомостей.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні судом встановлено порушення прав позивача на набуття у власність в порядку спадкування за законом спірної земельної ділянки, яка вибула з її володіння поза її волею, а тому позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Після його смерті приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. 07 лютого 2019 року відкрито спадкову справу за реєстраційним номером 63726902 (номер у нотаріуса 30/2019).

Вказані обставини підтверджуються даними свідоцтва про смерть серії

НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області 25 січня 2019 року (а.с. 9), витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі спадкової справи № 55043136 від 07 лютого 2019 року.

Родинний зв?язок позивача зі спадкодавцем підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Владиславською сільською радою Миронівського району Київської області 02 серпня 1982 року (а.с.12), даними свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Миронівського районного управління юстиції Київської області 07 червня 2003 року (а.с.13), даними свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Владиславською сільською радою Миронівського району 27 квітня 1982 року (а.с.14), даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого виконавчим комітетом Владиславської сільської ради Миронівського району 03 лютого 2015 року (а.с.93). Також вказані обставини встановлені в рішенні Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року.

Позивач ОСОБА_2 , яка є племінницею померлого ОСОБА_4 та спадкоємцем п?ятої черги після його смерті, 01 лютого 2019 року подала заяву про прийняття спадщини (а.с. 90).

Також заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, 28 лютого 2019 року подала до нотаріальної контори ОСОБА_3 , яка на час смерті ОСОБА_4 перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі, що підтвердила свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 від 08 травня 1992 року.

Спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії КВ №2078458, виданого Миронівською районною державною адміністрацією 24 грудня 2003 року, на праві власності належала земельна ділянка площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.

Відповідно до даних звіту про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, складеного ПП «Агентство земельного кадастру та оцінки «Гео Світ», оціночна вартість земельної ділянки (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027) становить 185908 грн.

11 вересня 2019 року державним реєстратором Миронівської міської ради Київської області Степаненко А.В. зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, за померлим ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1917045832229) згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 48738408 від 18 вересня 2019 року.

25 вересня 2019 року приватний нотаріус Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027). Реєстрація видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину проведена 24 вересня 2019 року в Спадковому реєстрі за номером 64886693.

25 вересня 2019 року на підставі виданого свідоцтва про право на спадщину за законом право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 зареєстроване за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису про право власності 33500980).

Вказана обставина підтверджується даними Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно

№184428693 та № 184429030 від 10 жовтня 2019 року.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, ОСОБА_3 усунуто від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, видане 25 вересня 2019 року ОСОБА_3 приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., зареєстроване в реєстрі за №3236,та скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

22 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про внесення в Спадковий реєстр інформації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 25 вересня 2019 року та видачу їй свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027 (а.с.132).

За даними Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі про реєстрацію визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину №69820250 від 22 серпня 2022 року на підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. 22 серпня 2022 року проведено реєстрацію визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027), виданого ОСОБА_3 24 вересня 2019 року, реєстрація якого була проведена 24 вересня 2019 року в Спадковому реєстрі за номером 64886693.

Відповідно до даних повідомлення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. №269/02-31 від 22 серпня 2022 року, адресованого ОСОБА_2 , нотаріус повідомила про неможливість скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027), номер запису про право власності 33500980, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме, майно зареєстроване за ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_7 , номер запису про право власності 33747059, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, а не за ОСОБА_3 .

Постановою приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. №268/02-31 від 22 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Підставою для відмови у видачі вказаного свідоцтва нотаріусом у постанові зазначено ту обставину, що право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027), на яку просить видати свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 , згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_7 , номер запису про право власності 33747059, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, а не за спадкодавцем ОСОБА_4 .

Вказані обставини підтверджуються також даними спадкової справи № 63726902, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 була відчужена ОСОБА_3 . 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі -продажу земельної ділянки.

На підставі зазначеного договору купівлі - продажу право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 жовтня 2019 року, номер запису про право власності 33747059, внесеного відповідно до рішення приватного нотаріуса Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. № 49245724 від 19 жовтня 2019 року.

На підставі договору оренди землі від 10 березня 2020 року ОСОБА_1 передала земельну ділянку (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027) в оренду СТОВ «Зоря» терміном до 09 березня 2030 року, про що 16 березня 2020 року внесено відповідний запис про інше речове право за №36053738 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно.

Вказані обставини підтверджуються даними договору купівлі - продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та посвідченого 10 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. (реєстровий номер 3473),даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №253396826.

За ч.1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів.

За положеннями частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Згідно з пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів захисту (стаття 16 ЦК).

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами частини п?ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

На підставі пункту б частини 1 статті 90 Земельного Кодексу України, власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Судом встановлено, що на час розгляду справи позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , якому на момент смерті належала земельна ділянка з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027. Вказана земельна ділянка увійшла до складу спадкового майна, а тому позивач має право на захист свого права на володіння та користування та розпорядження земельною ділянкою.

Позивач має перешкоди в оформленні спадкових прав на земельну ділянку, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було відчужене відповідачем ОСОБА_3 відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу № 3473 від 10 жовтня 2019 року.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред?явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

За статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ч.1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об?єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Таким чином, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема,якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 у справі №906/420/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 у справі №914/3224/16.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Як встановленосудом, спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача не з її волі. Відповідачка ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке в подальшому було визнано судом недійсним та скасоване.

У силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet ("Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам"), у даному випадку не виникає право власності й у майбутніх набувачів.

Оскільки правова підстава (в даному випадку свідоцтво про право на спадщину), на підставі якої був укладений договір купівлі - продажу спірної земельної ділянки між відповідачами, визнана недійсною, то вчинений на її підставі правочин не породжує у його сторін прав.

Тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь позивача від відповідача ОСОБА_1 з метою відновлення права використання нею, як власником, усього комплексу її правомочностей.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам.

Ефективним способом захисту слід вважати такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект для відновлення порушених прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).

Позивачкавважає, що її право порушене тим, що земельна ділянка, яка належить їй в порядку спадкування за законом, вибула з її володіння не з її волі івона позбавлена можливості оформити право власності на спірну земельну ділянку, оскільки таке право вже зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , яка не визнає таке право за позивачем.

З врахуванням характеру спірних правовідносин суд першої інстанції вірно вважав, що позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту у виді вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку та витребування земельної ділянки на свою користь, оскільки задоволення таких вимог призведе до відновлення прав позивача без необхідності додатково звертатися до суду.

За таких обставин, звертаючись до суду з позовом саме на заявника покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.

Саме позивач мав довести в ході розгляду справи зміст порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, обрунтувати підстави звернення до суду з позовними вимогами саме до заявленого відповідача та обгрунтувати відповідність обраного способу засхисту змісту порушенного права. Суд ухвалює рішення про задоволення позову, виходячи передусім із доведеності таких вимог заявником.

Згідно правил статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі досліджених доказів, суд дійшов вірного висновку, що в судовому засіданні судом встановлено порушення прав позивача на набуття у власність в порядку спадкування за законом спірної земельної ділянки, яка вибула з її володіння поза її волею, тому позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 були обґрунтованими та доведеними.

Крім того, ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії з відчуження та розпорядження нерухомим майном у виді земельної ділянки площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027.

Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі питання про підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частинами 7, 8 статті 158 ЦПК України встановлено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Оскільки суд дійшов висновку щодо повного задоволення позовних вимог, то заходи забезпечення позову, встановлені відповідно до ухвали Миронівського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року, продовжують діяти в порядку і у строки, встановлені ЦПК України.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: