Постанова

від 31.01.2024 по справі 915/658/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/658/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від ТОВ Рівнетеплоенерго - адвокат Мельничук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Мотортєх

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 (повний текст складено та підписано 02.10.2023, суддя Адаховська В.С.)

у справі №915/658/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рівнетеплоенерго

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мотортєх

про стягнення 1 083 757,95 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю Рівнетеплоенерго (далі ТОВ Рівнетеплоенерго, позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мотортєх (далі ТОВ Мотортєх, відповідач) безпідставно набуті кошти в сумі 1083757,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання рішення суду добровільно перерахував на рахунок відповідача стягнуті грошові кошти, однак, відповідач не повідомив про дані обставини приватного виконавця, в результаті чого останнім було також стягнуто ті ж самі грошові кошти на користь відповідача. Тобто, як стверджує позивач, відбулось подвійне стягнення.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 по справі №915/658/23 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 1083757,95 грн, а також 16256,37 грн судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач в порушення приписів Закону України Про виконавче провадження не повідомило приватного виконавця про добровільне погашення боржником заборгованості стягнутої за рішенням суду, що призвело до повторного стягнення тих самих коштів приватним виконавцем. Вказані обставини, на переконання місцевого господарського суду свідчать про безпідставність отримання відповідачем таких грошових коштів, а тому останній повинен був повернути безпідставно отримані грошові кошти позивачу не пізніше наступного дня після їх одержання (надходження на рахунок), не чекаючи вимоги позивача про повернення, однак таких ді не вчинив.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, за твердженням апелянта, застосування положень ст. 1212 ЦК України до правовідносин, які виникли в процесі примусового виконання судового рішення на підставі виконавчого документу можливе за умови, що скасоване саме рішення суду, визнаний таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ, виданий на виконання рішення суду або визнані недійсними чи скасовані постанови органу ДВС (приватного виконавця).

Однак, як стверджує скаржник, наразі рішення суду, яким стягнуто з позивача грошові кошти не скасовано, виданий на його виконання наказ таким , що не підлягає виконанню не визнаний, постанови приватного виконавця в рамках виконавчого провадження боржником не оскаржувалися, недійсними не визнавалися і не скасовувалися, а тому правові підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України до стягнутих з боржника коштів відсутні.

Окрім того, апелянт вважає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у передбачений цивільним законодавством спосіб, зокрема у наслідок реалізації рішення суду, що прямо передбачено ч. 5 ст. 11 ЦК України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження по справі по справі №915/658/23 за апеляційною скаргою ТОВ Мотортєх на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 та призначено справу до розгляду на 31.01.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що його на вимогу відповідачем повторно отримані кошти в межах виконавчого провадження в позасудовому прядку не повернуто, тому суд першої інстанції дійшов вірно висновку про те, що відповідач повинен повернути такі безпідставно отримані кошти позивачеві.

Під час судового засідання від 31.01.2024 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В свою чергу представник апелянта подав до суду апеляційної інстанції клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 29.01.2024 таке клопотання ТОВ Мотортєх було задоволено та надано можливість представнику ТОВ Мотортєх взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Однак, під час судового засідання від 31.01.2024 представник апелянта на зв`язок не вийшов та перебував у режимі «офлайн».

Відповідно до частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Враховуючи наведене, а також положення ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та беручи до уваги, що явка сторін обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Мотортєх" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "Рівнетеплоенерго" про стягнення 1 239 936,47 грн 47 коп. заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 у справі №918/759/22 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Рівнетеплоенерго на користь ТОВ Мотортєх 872000,00 грн основного боргу, 161374,85 грн пені, 17235,38 грн - 3% річних, 160543,77 грн - інфляційні втрати та 18167,31 грн судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення 28782,47 грн пені відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.11.2022 у справі №918/759/22 стягнуто з ТОВ Рівнетеплоенерго на користь ТОВ Мотортєх 42000,30 грн витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги. У решті витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 42557,70 грн відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у рішення Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 у справі №918/759/22 змінено, викладено його резолютивну частину в такій редакції: «позов задовольнити частково, стягнути з ТОВ Рівнетеплоенерго на користь ТОВ Мотортєх 872000,00 грн основного боргу, 109637,78 грн пені, 76486,05 грн інфляційних втрат, 9617,99 грн - 3% річних та 16016,13 грн судового збору за подання позовної заяви. У задоволенні позову в частині стягнення 80519,54 грн пені, 84057,72 грн інфляційних втрат та 7617,39 грн - 3% річних відмовити».

Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 22.11.2022 змінено в частині суми стягнення. Викладено резолютивну частину в рішення в редакції: «стягнути з ТОВ Рівнетеплоенерго на користь ТОВ Мотортєх 38415,00 грн витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги».

22.03.2023 на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023, яка набрала законної сили 14.02.2023, видано відповідні накази.

31.03.2023, ТОВ Рівнетеплоенерго на підставі наказу від 22.03.2023 у справі №918/759/23 перерахувало на рахунок ТОВ Мотортєх грошові кошти у сумі 1083757,95 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 215 на суму 872000,00 грн, № 217 на суму 109637,78 грн, № 218 на суму 76486,05 грн, № 219 на суму 9617,99 грн, № 216 на суму 16016,13 грн. У графі призначення платежу означених платіжних інструкцій вказано, що кошти перераховуються на підставі наказу від 22.03.2023 у справі № 918/759/22.

Також, 31.03.2023 о 17 год. 52 хв. ТОВ Рівнетеплоенерго направило на електронну пошту стягувача ТОВ Мотортєх лист, до якого долучено докази оплати на підставі наказу від 22.03.2023 у справі № 918/753/22 суми заборгованості у розмірі 1083757,95 грн.

Разом з цим, 31.03.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Сідоренком Сергієм Петровичем о 13:15:39 год. відкрито виконавче провадження ВП № 714434970 на виконання наказу від 22.03.2023 у справі № 918/759/22 на загальну суму 1083757,95 грн.

Постановою від 31.03.2023 про стягнення з боржника основної винагороди постановлено стягнути з ТОВ Рівнетеплоенерго на користь приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренка Сергія Петровича основну винагороду у сумі 108375,79 грн.

04.04.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Сідоренком Сергієм Петровичем у межах виконавчого провадження ВП № 714434970 стягнуто з ТОВ Рівнетеплоенерго 1083757,95 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 14492 від 04.04.2023, а також стягнуто 108375,79 грн основної грошової винагороди приватного виконавця, що підтверджується платіжною інструкцією №14491 від 04.04.2023.

Вподальшому, ТОВ «Рівнетеплоенерго» звернулось до Господарського суду Рівненської області з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із добровільним виконанням рішення суду.

Однак, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.04.2023 у справі №918/759/22 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Рівнетеплоенерго про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Відтак, у даному випадку, на думку позивача, фактично відбулось подвійне стягнення з ТОВ Рівнетеплоенерго суми заборгованості, яка сплачена останнім добровільно.

Позивач зазначає, що звернувся до відповідача із відповідною вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, які були стягнуті на його користь приватним виконавцем в межах відкритого виконавчого провадження, однак, відповідачем така вимога задоволена не була, що й стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 травня 2021 року в справі № 922/1830/20.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість поставленого товару/наданих послуг/виконаних робіт, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2022 року в справі №903/357/21.

Як вже було зазначено вище, та не заперечується сторонами по справі, ТОВ Рівнетеплоенерго добровільно виконано рішення суду у справі №918/759/23 та перераховано на користь ТОВ Мотортєх грошові кошти у сумі 1083757,95 грн.

31.03.2023 ТОВ Рівнетеплоенерго направило на електронну пошту стягувача ТОВ Мотортєх лист, до якого долучено докази оплати на підставі наказу від 22.03.2023 у справі №918/753/22 суми заборгованості у розмірі 1083757,95 грн.

У відповідності до приписів ч.4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Разом з цим, ТОВ Мотортєх не було повідомлено приватного виконавця про добровільне виконання боржником рішення суду та сплату на користь товариства грошових коштів, що в свою чергу призвело до відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження та фактично повторного стягнення тих самих грошових коштів, які вже було добровільно сплачено ТОВ Рівнетеплоенерго.

При цьому, судова колегія зауважує, що стягнення з ТОВ Рівнетеплоенерго грошових коштів приватним виконавцем у межах виконавчого провадження відбулось 04.04.2023, тобто вже після 31.03.2023, коли боржником добровільно виконано рішенні суду та перераховано на рахунок ТОВ Мотортєх грошові кошти у сумі 1083757,95 грн.

Отже, фактично, станом на час списання приватним виконавцем грошових коштів з позивача на рахунок відповідача, ТОВ Рівнетеплоенерго вже не мало заборгованості перед відповідачем.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що у даному випадку підстава утримання (збереження) ТОВ Мотортєх грошових коштів, стягнутих приватним виконавцем фактично відпала.

У даному випадку, на переконання колегії суддів існують усі умови для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення, зокрема ТОВ Мотортєх збільшило власні майнові активи за рахунок іншої сторони ТОВ Рівнетеплоенерго, яка втратила такі майнові активи, тобто збільшення майна відповідача є наслідком втрати цього майна позивачем.

Причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою у даному випадку випливає із фактично подвійного стягнення з позивача одних й тих самих грошових коштів, які були стягнуті за рішенням суду та вподальшому були двічі отримані відповідачем, зокрема за рахунок добровільного перерахування таких коштів позивачем та внаслідок примусового їх стягнення приватним виконавцем.

Відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, у даному випадку полягає у тому, що відповідна підстава дійсно існувала, оскільки приватний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі наказу виданого судом, однак, згодом (станом на час здійснення примусового стягнення) така підстава відпала, оскільки боржником було добровільно перераховано усю суму існуючої заборгованості.

Вказані вище обставини, на переконання колегії суддів свідчать про отримання ТОВ Мотортєх грошових коштів за відсутності достатньої правової підстави.

Відповідно ст.1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що відповідач без відповідної правової підстави використовує належне позивачу майно грошові кошти у розмірі 1 083 757,95 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити на наступному.

Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного суду вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку, поведінку відповідача по цій справі не можна вважати добросовісною та такою, що відповідає ідеології справедливості, оскільки останній фактично утримує у себе грошові кошти, які безпідставно набув від позивача, що сталось внаслідок подвійного стягнення за одне й те саме порушення.

При цьому, судова колегія зауважує, що відповідач не заперечує того факту, що отримав, як добровільно перераховані позивачем грошові кошті, так й ті, що були стягнуті в примусовому порядку, однак не зазначає на якій правовій підставі він утримує такі грошові кошти, які належать позивачеві та за рахунок яких відповідач збагатився.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що у даному випадку грошові кошти були набуті за наявності правової підстави, а саме у зв`язку із виконанням приватним виконавцем наказу суду, оскільки, як вже було вказано вище, станом на час здійснення приватним виконавцем списання грошових коштів з рахунку позивача, фактично підстава для такого стягнення відпала, у зв`язку із добровільним виконанням позивачем рішення суду та перерахуванням на користь відповідача грошових коштів.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 у справі №915/658/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.