Рішення

від 23.01.2024 по справі 759/10375/19

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10375/19

пр. № 2/759/357/24

23 січня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Стеблецького В.В.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи: ОСОБА_3 ,

представника третьої особи: Лантуха Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6 , приватний нотаріус Татаринцева Євгенія Анатоліївна, приватний нотаріус Коптєлова Оксана Ростиславівна, ОСОБА_3 , Національний банк України про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом витребування майна.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що їй на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.

24 листопада 2015 року ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», як новий кредитор, на підставі вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» здійснило продаж квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , яка за договором від 24 березня 2017 року № 0398 продала її ОСОБА_6 , а та, в свою чергу, за договором від 04 серпня 2047 року № 1010 відчужила квартиру ОСОБА_4

ОСОБА_1 звертала увагу на наступні обставини. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 визнано недійсним договір від 02 вересня 2015 року № 002 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», за кредитним договором від 04 липня 2055 року № 27/10-399І. Позивач зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 38 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору від 27 липня 2055 року № 027/ДЗ4561, а не на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу № 0555 від 24 листопада 2015 року, відповідач не виконав обов`язок в частині належного письмового повідомлення іпотекодавця шляхом особистого вручення вимоги про усунення порушень, на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу № 0555 від 24 листопада 2015 року діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що у відповідача відсутні докази наявності у позичальника кредитної заборгованості, що унеможливлює застосування положень Закону України «Про іпотеку» для примусового позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та відсутні виконавчі написи нотаріуса стосовно стягнення грошових сум та витребування іпотечного майна перед посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу № 0555 від 24 листопада 2015 року.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір від 24 листопада 2015 року № 0555 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_5 ;

- відновити становище, яке існувало до порушення права ОСОБА_1 на приватну власність житлової нерухомості шляхом віндикації нерухомості за положеннями статей 387, 388 ЦК України із поверненням у користування однокімнатної квартири;

- відновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 29 березня 1999 року № 136/2554 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо права власності ОСОБА_1 та скасування записів у Державному реєстрі про право власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Справа тривалий час розглядалася судами.

Так, Постановою Верховного суду від 15.03.2023 р. скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13.10.2021 р. та постанову Київського апеляційного суд від 02.08.2022 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 172-179, том № 9).

Ухвалою судді від 05.04.2023 р. під головування судді Бабич Н.Д. справу прийнято до провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено судовий розгляд (а.с.184, том №9).

Ухвалою суд від 24.05.2023 р у справі залучено співвідповідача ОСОБА_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7. Виключено ОСОБА_5 зі складу третіх осіб (а.с.225, том № 9).

02.08.2023 р. до суду від відповідача ОСОБА_5 , надійшов відзив на позов, в якому остання проти вимог заперечувала (а.с. 8-15, том № 10).

Ухвалою суд від 03.08..2023 р. виправлено описку в ухвалі суду від 24.05.2023 р., зазначено прізвище відповідача ОСОБА_7 , замість " ОСОБА_8 " (а.с. 50, том № 10).

Ухвалою суду від 03.08.2023 р. у справі витребувано докази (а.с. 49, том № 10).

Ухвалою суду від 08.08.2023 р., заяву про забезпечення позову повернуто заявнику (а.с. 58, том 310).

17.08.2023 р. до суду від позивача надійшла відповідь на позов, за вимогами якої позивач наполягала (а.с. 68-79, том №10).

Ухвалою суд від 12.09.2023 р., закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (а.с. 92-93).

09.10.2023 р. від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової О.Р., надійшли витребувані докази на підставі ухвали суду від 03.08.2023 р (а.с. 101-150, том № 10).

Ухвалою суду від 23.10.2023 р. відмовлено в задоволені клопотання про витребування доказів у справі.

Окрім того, 16.09.2021 до суду від третьої особи, приватним нотаріусом Коптєловою О.Р. подано письмові пояснення (а.с. 15, том № 6).

Ухвалою з занесенням до протоколу судового засідання Київським апеляційним судом від 07.06.2022 до участі у справі залучено Національний банк України (а.с. 168-167, том №6).

29.07.2022 р. представником третьої особи Національним банком України подано письмові пояснення (а.с. 172-174, том № 7).

В судовому засіданні позивач. заявлені позовні вимоги з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог підтримала, просила її задовольнити з підстав викладених в позові та заяві.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , заявлені позовні вимоги не визнав, просив в задоволені відмовити з підстав викладених в відзиві на позов, проси суд застосувати наслідки пропущення позивачем строку позовної давності.

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав.

В судовому засіданні представник третьої особи НБУ - Лантух Є.С. позовні вимоги підтримав.

Інші учасники процесу до суду не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не відомі, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Суд, заслухавши пояснення та доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

На підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 1999 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.29-30, т.1).

Право власності на вказано квартиру згідно реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації зареєстровано за позивачем 29 березня 1999р. (а.с. 28, т.1).

04 липня 2005 року між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» та третьою особою ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 27/10-399І, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 68 389 доларів США, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних, комісійну винагороду та повернути кредит в терміни і на умовах, встановлених вказаним договором. Цільове призначення кредитних коштів: інвестування у житлове будівництво згідно інвестиційного контракту та придбання квартири.(а.с.87-92, т.1).

В подальшому було укладено ряд додаткових угод до вказаного кредитного договору (а.с.93, 94, 95, 96, 98, 99, 100, 103 том № 1).

Додатковою угодою № 7 до вказаного кредитного договору збільшено кредитну лінію до 110 000 дол. США; кінцевий термін повернення кредиту погоджений сторонами у додатковій угоді № 8 від 15 листопада 2012 року та визначений 03 липня 2015 року (а.с. 103, т.1).

04.07.2005 р., між АБ «Банк регіонального розвитку», ОСОБА_3 та ТОВ "ТПК "Ексклюзів ГМБХ" було укладено договір поруки № 027/ДП4381, згідно якого порукою забезпечується виконання позичальником зобов`язань в сумі 68 389 доларів США (а.с.105-106 том №1).

В подальшому, було укладено додаткові угоди до вказаного договору (а.с. 107, 108, том №1).

Згідно додаткової угоди №2 до договору поруки № 027/ДП4381 (порукую забезпечується виконання позичальником зобов`язань в сумі 110000 доларів США (а.с.108, том №1).

27 липня 2005 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 027/ДЗ4531, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П., зареєстрований в реєстрі за № 5715, згідно з яким іпотекодавець зобов`язується відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І (а.с. 109-111, т.1).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного іпотечного договору в іпотеку передається квартира АДРЕСА_1 .

Пунктом 4.4 та підпунктом 4.4.2. іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору та статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може відбуватися зокрема шляхом використання іпотекодержателем права наданого цим пунктом договору від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продаж відбувається за ціною, що дорівнює або перевищує 3/4 вартості предмету іпотеки, що зазначена в даному договорі, але не більше розміру заборгованості боржника та/або іпотекодавця, яка підлягає задоволенню за рахунок предмета іпотеки станом на дату продажу. Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до умов цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

15.11.2007 р. внесено зміни та доповнення №1 до іпотечного договору № 027/ДЗ4531 (а.с.112-113 том №1).

02 грудня 2009 року постановою правління Національного банку України №713 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ "Банк регіонального розвитку" та ініційовано процедуру ліквідації банку.

20 листопада 2013 року між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Національним банком України було укладено договір про передавання в управління непроданих активів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за №3960.

02 вересня 2015 року між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» укладений договір № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, за умовами якого управитель ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» у відповідності до вимог статті 512 ЦК України передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.(а.с. 114-117 том №1).

Відповідно до пункту 1.1.1 вказаного договору від 02 вересня 2015 року одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором управитель відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає кредиторам (заставодержателяем, іпотекодержателем) за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, в тому числі, але не виключно іпотечним договором № 027/ДЗ4531, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П., зареєстрованим в реєстрі за № 5715.

02.09.2015 між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» укладено акт приймання - передачі до договору №002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором№ 27/10-399І, від 04 липня 2005 року (а.с. 118, том №1).

24 листопада 2015 року між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_5 , було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А. в реєстрі за № 555, вартість продажу 540 000,00 грн,. зазначену суму покупець зобов`язаний сплатити впродовж шести місяців, одним платежем або декільками траншами (а.с.80-82, том №1).

Відповідачем ОСОБА_5 не надано суду доказів сплати вартості за вказаним договором.

24 березня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, вартість продажу 49 000,00 грн. (а.с. 83-84, том №1).

04 серпня 2017 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу відчужила спірну квартиру ОСОБА_4 вартість продажу 47 500,00 грн. (а.с. 85-86, том №1).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2016 р. по справі №759/5965/15-ц вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» заборгованість по кредиту в розмірі 1 190 461,66 грн., заборгованість по простроченим відсоткам в розмірі 122 286,32 грн., заборгованість по відсоткам у розмірі 74 127,36 грн., судові витрати 3 654 грн., а всього підлягає стягненню 1 390 529, 34 грн. (а.с. 50-54, т.1).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.07.2016 р. вказане рішення було залишено без змін (а.с. 55-60, том№1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2016 р, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06.07.2016 було скасовано, справу направлено на новий розгляд (а.с. 61-69, трм №1).

22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 Господарський суд м. Києва ухвалив рішення за позовом Національного банку України до ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М», ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, яким визнав недійсним договір від 02 вересня 2015 року № 002 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І (а.с. 73-94, том № 3)

Постановою Північного апеляційного господарського суду, рішення Господаського сууд м. Києва від 22.05.2019 р. залишено без змін (а.с. 95, том №3).

Вказаними рішеннями встановлено, що 02.12.2009 постановою правління Національного банку України №713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ «Банк регіонального розвитку» та ініційовано процедуру ліквідації банку. 20 листопада 2013 року між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Національним банком України було укладено договір про передавання в управління непроданих активів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за №3960. Також встановлено, що з укладенням договору 02 вересня 2015 р. управління ТОВ "Дельта М" не було набуло безумовних прав власності щодо спірних активів АБ "Банк регіонального розвитку" і з метою досягнення цілей укладення такого правочину - задоволення вимог кредиторів за рахунок таких активів, відповідні права були обтяжені необхідністю погодження Національним банком України дій управителя щодо відчуження (в т.ч. шляхом відступлення прав вимоги) відповідних активів. Відтак, відчуження таких прав могло бути здійснено виключно на умовах, погоджених НБУ.

З огляду на заначене, вчинені на підставі недійсного договору дії ТОВ "КК "Гарант", у тому числі звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки, спірного майна за кредитним договором № 27/10-399І від 04.07.2005 р не створює юридичних наслідків.

Згідно з частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про іпотеку" взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

Виникнення прав іпотекодержателя за договором іпотеки може відбутися лише після

нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (Постанова КГС ВС від 27.08.2019 у справі № 911/2392/17)

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, 15.09.2015 р. внесено запис до державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, про іпотекодержателя - ТОВ "КК "Гарант" (а.с. 113, том № 5).

При цьому ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» відчужило спірну квартиру ОСОБА_5 , діючи як іпотекодержатель за договором іпотеки від 27 липня 2005 року.

З 24.11.2015 р. іпотека припинена (а.с. 72, том № 1).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, так і право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Пунктом 4.4 та підпунктом 4.4.2. іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору та статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може відбуватися зокрема шляхом використанням іпотекодержателем права наданого цим пунктом договору від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продаж відбувається за ціною, що дорівнює або перевищує 3/4 вартості предмету іпотеки, що зазначена в даному договорі, але не більше розміру заборгованості боржника та/або іпотекодавця, яка підлягає задоволенню за рахунок предмета іпотеки станом на дату продажу. Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до умов цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Під час розгляду судами справи № 910/13326/18 було встановлено, що 20 листопада 2013 року між АБ «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Національним банком України був укладений договір про передавання в управління непроданих активів, внаслідок чого майнові права за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, забезпеченим належною позивачу квартирою (іпотекою), було передано ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М».

В подальшому, на підставі договору від 02 вересня 2015 року № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» відступило ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» право вимоги за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, а також всіма договорами, що забезпечують виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, а саме укладеним між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 іпотечним договором від 25 липня 2005 року № 027/ДЗ4531.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , зокрема, посилалась на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, визнано недійсним укладений між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» договір від 02 вересня 2015 року № 002 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.

Разом з тим, оскільки вчинені на підставі недійсного договору дії ТОВ "КК "Гарант", у тому числі звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки, який визнано недійсним за рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року спірного майна за кредитним договором № 27/10-399І від 04.07.2005 р, не створює юридичних наслідків, то наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 24 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.В. в реєстрі за №555, недійсним.

Що стосується вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння слід заначити наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Укладаючи іпотечний договір № 027/ДЗ4531 від 27.07.2005 р. волевиявлення ОСОБА_1 передбачало можливість звернення стягнення на майно.

Разом з тим за переконанням суду спірне майно в розрізі даної справи вибуло поза волею первинного власника майна ОСОБА_1 , оскільки звернуто іпотекодержателем - ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» за договором № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, який рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18, визнано недійсним.

Укладаючи іпотечний договір від 27.07.2005 р. вартість заставного майна сторони оцінювали у 177000,00 грн (а.с.. 109-111, том №1).

Згідно змін та доповнень до іпотечного договору від 15.07.2007 р. вартість заставного майна сторони оцінювали у 427 735,00 грн. (а.с. 109-111, том №1).

Також встановлено, що 24 листопада 2015 року між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_5 , відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А. в реєстрі за № 555, вартість продажу 540 000,00 грн., зазначену суму покупець зобов`язаний сплатити впродовж шести місяців, одним платежем або декільками траншами (а.с.80-82, т.1).

Відповідачем ОСОБА_5 не надано суду доказів сплати вартості придбаної спірної квартири за вказаним договором.

24 березня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, вартість продажу 49000,00 грн. Як зазначено в даному договорі ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 23.03.2017 р. згідно звіту про незалежну оцінку, складеного ТОВ "Чіріков Консалтінг", становить 49 000,00 рн. (а.с. 83-84, том №1).

04 серпня 2017 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу відчужила спірну квартиру ОСОБА_4 вартість продажу 47500,00 грн. Як зазначено в даному договорі ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 07.07.2017 р, згідно висновку, викладеному у звіті про незалежну оцінку, складеного ТОВ "Чіріков Консалтінн", становить 47 500,00 рн. (а.с. 85-86, том №1).

В матеріалах справи на виконання ухвали суду про витребування доказів від Приватного нотаріуса Коптєлової Оксани Ростиславівни наявні наступні докази: належним чином завірена копію нотаріальної справи стосовно посвідчення договору № 0398 від 24.03.2017 р. купівлі - продажу квартири, за адресою: АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_6 та належним чином завірена копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору № 1010 від 04.08.2017 р. купівлі - продажу квартири, за адресою: АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 (а.с. 101-150, том № 10).

Як вбачається з висновку ідентифікатора за базою ФДМУ № 1721926_23032017_6009-03-17, суб`єкт оціночної діяльності ТОВ "Чіріков Консалтінн", ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 23.03.2017 р. складає 49 000,00 грн. (експерт Малиновський В.М. ) (а.с. 108, том № 10).

Як вбачається з висновку ідентифікатора за базою ФДМУ № 1994549_07072017_7193-07-17, суб`єкт оціночної діяльності ТОВ "Чіріков Консалтінн", ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 07.07.2017 р. складає 47 500,00 грн. (експерт Малиновський В.М.) (а.с. 135, том № 10).

В матеріалах справи наявна заява Малиновського В.М. , який зазначає, що жодного відношення до даної роботи немає, ніколи він не працював в ТОВ "Чіріков Консалтінг", ні в якості оцінювача, ні в будь-якій інші якості. Зазначивши, що в 2015 р. він передав своє кваліфікаційне свідоцтво оцінювача ОСОБА_11 виключно для реєстрації СОД. Вказавши, що з 2012 р. не займається оціночною діяльністю. Також зазначив, що ОСОБА_12 є відомим в оціночних колах шахраєм, він в незаконний спосіб підписував свої звіти під прізвищем Малиновського В.М. та підписував їх (а.с. 14, том № 6).

Дані обставини свідчать про заниження вартості майна майже в 10 разів, та свідчать про зміну вартості квартири порівняно із вартістю квартири на час її вибуття з власності ОСОБА_1 , що містить ознаки відсутності волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна, а також свідчить про недобросовісність набувачів, які мали б передбачати наслідки заниження вартості мана, та є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна на користь первинного власника майна ОСОБА_1 .

Стосовно позовних вимог позивача щодо відновлення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 29 березня 1999 року № 136/2554 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо права власності ОСОБА_1 та скасування записів у Державному реєстрі про право власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , слід заначити наступне.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р, № 9, рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

При цьому, суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону про державну реєстрацію державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 9 ч. 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в державному реєстрі прав, крім надання інформації з державного реєстру прав.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). (Постанова ВП ВС 13 липня 2022 року, справа № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21

На підставі наведеного суд, приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_2 та заяви відповідача ТОВ "КК "Гарант" про застосування строку позовної давності, суд приходить до висновку, що вказані заяви не можуть бути задоволені з наступних підстав.

16.07.2020 представником відповідача ТОВ "КК "Гарант" подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 191-192, том № 4).

Також, відповідач ОСОБА_5 , подавши до суду відзив на позов, просила застосувати строки позовної давності (а.с. 8-15, том № 10).

В судовому засіданні 23.01.2024 р. представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 , просив відмовити в позові з підстав застосування строків позовної давності.

Главою 19 Цивільного Кодексу визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 267 ЦК України передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Стаття 257 ЦК України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦКУкраїни ). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУкраїни ).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даний час Верховним Судом оприлюднено правові висновки, що позовна давність застосовується до позовних вимог про витребування майна (віндикаційні позови).

Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18 відступила від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16 про те, що положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються. ВП ВС виходила з того, що у цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги. Статті 387 і 388 ЦК не вказують на те, що положення про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих вказаними статтями, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Також в постанові ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16 (№ в ЄДРСР 86401166) викладено правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності було порушено в момент вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

За матеріалами справи судом встановлено, що з моменту отримання Інформаційної довідки з Державного оеєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого манйа щодо об`єкта нерухомого майна наданої на підставі заяви про надання інформації № 14165405, приватним нотаріусом КМНО Будзинською М.С. по спірному майну, дата і час формування довідки 07.06.2016 р. о 14:54:32 (а.с. 192-193, том № 10- оригінал довідки).

Саме цю дату позивач заначає, як дату з якої їй стало відомо про порушення її прав.

До суду позивач звернулась 06.06.2019 р. про що свідчить відмітка вхідного номеру позовної заяви за № 33046 (а.с. 1, том №1).

Таким чином встановлено, що позивач звернулась до суду з вказаним позовом в межах строку позовної давності, а тому заяви про застосування строку позовної давності, задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 29.10.2019 р. під головуванням судді Горбенко Н.О., забезпечено позов, накладено арешт на спірне майно (а.с. 117, том 3).

Постановою Київського апеляційного суду від 28.01.2020 р., ухвалу суду від 29.10.2019, залишено без змін (а.с. 93-95, виділені матеріали по справі).

Ухвалою суду від 11.10.2021 р, вжиті заходи забезпечення позову ухвалою суду від 29.10.2019 р., скасовано (а.с. 98, том № 8).

Таким чином встановлено, що запобіжні заходи, які вжиті судом скасовано.

Питання судових витрат у вигляду судового збору вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір, як при зверненні до суду першої інстанції, так і в порядку забезпечення позову 768,40 грн (а.с. 27, том №1), 768,40 грн (а.с. 27, том №1), 8471,60 грн. (а.с. 164, том №1) звернення до суду апеляційної інстанції 382,20 грн (а.с. 100, том №2), 1152,60 грн (а.с. 100, том №2), 12 708,00 грн (а.с. 130, том №6), та касаційної інстанції 2 486,80 грн (а.с. 118, том №8), 17 530,00 грн (а.с. 1987, том №8), а всього разом понесених судових витрат на суму 44 268,00 грн., які підлягають стягненню з відповідачів по 14 756,00 грн. з кожного, оскільки солідарне стягнення судового збору не передбачено.

На підставі викладено та керуючись ст. ст. ст.ст. 12, 203, 204, 215, 236, 251, 252, 256, 257, 261, 267, 321, 328, 387, 388, 513, 514, 516, 517 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Татаринцева Євгенія Анатоліївна, приватний нотаріус Коптєлова Оксана Ростиславівна, ОСОБА_3 , Національний банк України про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом витребування майна,- задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 24 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.В. в реєстрі за №555.

Витребувати у набувача ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , яка набула право власності на вказане нерухоме майно поза волею власника майна, та визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 14 756 (чотирнадцять тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн. з кожного.

В задоволенні інших позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Повний тест рішення складено та підписано 06 лютого 2024 року.

Зазначити дані учасників процесу:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідачі:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», код ЄДРПОУ: 39971452, місцезнаходження: м. Київ, вул. Підлісна, 3;

2) ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

3) ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_7;

Треті особи:

1) ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;

2) приватний нотаріус Татаринцева Євгенія Анатоліївна, місцезнаходження: АДРЕСА_6 ;

3) приватний нотаріус Коптєлова Оксана Ростиславівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Луначарського (Митрополита Андрія Шептицького), 24;

4) ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

5) Національний банк України, код ЄДРПОУ: 00032106, місцезнаходження: м. Київ, вул. Інститутська, 9.

Суддя: Бабич Н.Д.