Постанова

від 29.08.2024 по справі 759/10375/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/9073/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/10375/19

29 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сича Олександра Юрійовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н.Д. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , приватний нотаріус Татаринцева Євгенія Анатоліївна, приватний нотаріус Коптєлова Оксана Ростиславівна, ОСОБА_5 , Національний банк України про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом витребування майна,-

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , приватний нотаріус Татаринцева Євгенія Анатоліївна, приватний нотаріус Коптєлова Оксана Ростиславівна, ОСОБА_5 , Національний банк України про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом витребування майна.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що їй на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_5 умов кредитного договору від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.

24 листопада 2015 року ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», як новий кредитор, на підставі вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» здійснило продаж квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яка за договором від 24 березня 2017 року № 0398 продала її ОСОБА_4 , а та, в свою чергу, за договором від 04 серпня 2017 року № 1010 відчужила квартиру ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 звертала увагу на наступні обставини:

- рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 визнано недійсним договір від 02 вересня

2015 року № 002 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту «Дельта М» (далі - ТОВ «Агенція комплексного захисту «Дельта М») та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», за кредитним договором від 04 липня 2055 року № 27/10-399І;

- до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті

38 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору від 27 липня 2055 року № 027/ДЗ4561, а не на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу № 0555 від 24 листопада 2015 року;

- відповідач не виконав обов`язок в частині належного письмового повідомлення іпотекодавця шляхом особистого вручення вимоги про усунення порушень;

- на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу № 0555

від 24 листопада 2015 року діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

- відсутні докази наявності у позичальника кредитної заборгованості, що унеможливлює застосування положень Закону України «Про іпотеку» для примусового позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки;

- відсутні виконавчі написи нотаріуса стосовно стягнення грошових сум та витребування іпотечного майна перед посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу № 0555 від 24 листопада 2015 року;

- сплив трирічний строк загальної позовної давності;

З огляду на вище викладене та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд визнати недійсним договір від 24 листопада 2015 року № 0555 купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_1 ; відновити становище, яке існувало до порушення права ОСОБА_2 на приватну власність житлової нерухомості шляхом віндикації нерухомості за положеннями статей 387, 388 ЦК України із поверненням у користування однокімнатної квартири; відновити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 29 березня 1999 року № 136/2554 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо права власності ОСОБА_2 та скасування записів у Державному реєстрі про право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного суду від 15 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року скасувано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Татаринцева Євгенія Анатоліївна, приватний нотаріус Коптєлова Оксана Ростиславівна, ОСОБА_5 , Національний банк України про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом витребування майна,задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 24 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.В. в реєстрі за №555.

Витребувано у набувача ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка набула право власності на вказане нерухоме майно поза волею власника майна, та визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 06 березня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Сич Олександр Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що 07 листопада 2019 року позивачем було подано до суду позовну заяву зі змінами та доповненнями підстав позову від 06.11.2019 року (т. З а.с. 28-72), у даній позовній заяві Позивач зазначає, що Товариство не мало суб`єктної правоздатності для направлення вимог до Позивача та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2019 року по справі №910/13326/18 визнано недійсним Договір №002 від 02.09.2015 року про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10-3991 від 04.07.2005 року.

Зокрема в первинній позовній заяві позивач зазначав (т. 1 а.с. 7-8), що позов підлягає задоволенню з підстав нікчемності Договіру№002 від 02.09.2015 року про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором, оскільки він не набрав чинності в силу ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в той же час в редакції позовної заяви від 06.11.2019 року позивач зазначає, що позов підлягає задоволенню (т. З а.с. 46-47) з підстав недійсності Договіру №002 від 02.09.2015 року про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором в силу визнання його недійсним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2019 року по справі №910/13326/18.

Звертає увагу на те, що як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 02.08.2022 року (т. 8 а.с. 28-33) при розгляді апеляційної скарги суд розглядав позовну заяву з врахуванням змін підстав позову викладених в заяві від 06.11.2019 року. Однак, жодного процесуального рішення про прийняття до розгляду позовної заяви в редакції від 06.11.2019 року матеріали справи не містять, як і не містять ухвали про надання сторонам строку на подачу відзиву на позовну заяву в новій редакції.

Святошинський районний суд м. Києва при новому розгляді справи також розглядав позовні вимоги з урахуванням змінених підстав позовних вимог викладених в заяві від 06.11.2019 року, хоча жодного рішення про прийняття позовної заяви в даній редакції теж не приймав.

Таким чином, вважає, що суд першої інстанції при новому розгляді справи протиправно без відповідного процесуального рішення розглядали справу на підставі позовної заяви в редакції від 06.11.2023 року

Вважає, що фактично залучаючи ОСОБА_1 співвідповідачем у справі, позивач пред`явив матеріально-правову вимогу до нового відповідача та одночасно змінив предмет та підстави позову у даній справі, що являється не допустимим.

Звертає увагу на те, що суд не врахував, що договір відступлення права вимоги за іпотечним договором та відповідно перехід прав іпотекодержателя до Товариства ніким не оскаржувалося, тобто Товариство мало права іпотекодержателя та відповідно належним чином уклало договір.

Зазначає, що суд дійшов до висновку, що набувачі майна є недобросовісними виходячи з того, що останні зазначили в договорах купівлі-продажу вартість майна нижче ринкової (хоча висновок зареєстрований в базі Фонду державного майна з відповідними ідентифікаторами). Однак такі дані можуть свідчити про бажання сторін мінімізувати податкові зобов`язання, а не про не бажання укладати договори.

Вказує на те, що позивач був обізнаний з тим, що квартира перебуває в іпотеці, у позичальника виник спір про сплату заборгованості, на адресу позивача направлялась вимога про погашення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не погашення, відповідно позивач повинен був знати про стан своїх майнових прав, у зв`язку з чим позивачем було пропущено строк позовної давності. Позивач не довів суду жодним чином, що був позбавлений можливості дізнатися про укладений договір раніше, в той час як відповідачами було доведено направлення на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

29 травня 2024 року до Київського апеляційного суду від представника Національного банку України Янголь Ольги Олексіївни надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що залучивши до участі у справі ОСОБА_1 суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Вказує на те, що позивач, користуючись вказівкою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зазначеною у постанові від 15.03.2023 року, та правом, передбаченим пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, виправила недолік позовної заяви із залученням ще одного набувача спірного нерухомого майна, а саме ОСОБА_1 .

Вважає, що у разі незалучення судом першої інстанції до участі у справі ОСОБА_1 як одного із наступних набувачів спірного майна у якості співвідповідача і пред`явлення позову лише до проміжних володільців не призвело б до належного та ефективного захисту прав позивача та не призвело б до відновлення його становища.

Також представник Національного банку України не погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що договір відступлення права вимоги за іпотечним договором та перехід прав іпотеко держателя ніким не оскаржується, оскільки такі доводи спростовуються висновками викладеними в постановах Верховного Суду у справі.

Стосовно пропуску позивачем строку позовної давності зазначає, що суд першої інстанції правильно дослідив матеріали справи та встановив, що позивач звернулась до суду у межах строку позовної давності.

З огляду на вище викладене просила суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

25 червня 2024 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач зазначала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права залучив до участі у даній справі відповідачку.

Вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

З урахуванням вище викладеного вважає, що суд першої інстанції, дотримуючись норм ЦПК України, правомірно залучив співвідповідача за клопотанням позивача, що прямо передбачено ст. 51 ЦПК України, з огляду на те, що залучення співвідповідача є безумовним правом позивача.

Також позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що договір про відступлення права вимоги ніким не оскаржується.

Зазначає, що оскільки вчинені на підставі недійсного договору дії ТОВ «КК «Гарант», у т.ч. звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки, який визнано Господарським судом міста Києва від 22.05.2019 у справі № 910/13326/18 недійсним, не створює юридичних наслідків, та відступлення права вимоги при визнанні судом договору недійсним не має розпорядчого ефекту, таким чином законодавством не передбачена вимога про оскарження переходу прав іпотекодержателя до ТОВ «КК «Гарант» окремо при визнанні судом недійсним Договору про відступлення права вимоги.

З огляду на вище викладене просила суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання з`явилась позивач ОСОБА_2 яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представника відповідача ОСОБА_1 адвокат Сич Олександр Юрійович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Національного банку України Янголь Ольга Олексіївна заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_5 також Олексіївна заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 1999 року ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.29-30, т.1).

Право власності на вказано квартиру згідно реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації зареєстровано за позивачем 29 березня 1999 року (а.с. 28, т.1).

04 липня 2005 року між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» та третьою особою ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 27/10-399І, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 68 389 доларів США, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних, комісійну винагороду та повернути кредит в терміни і на умовах, встановлених вказаним договором. Цільове призначення кредитних коштів: інвестування у житлове будівництво згідно інвестиційного контракту та придбання квартири. (а.с.87-92, т.1).

В подальшому було укладено ряд додаткових угод до вказаного кредитного договору (а.с.93, 94, 95, 96, 98, 99, 100, 103 том № 1).

Додатковою угодою № 7 до вказаного кредитного договору збільшено кредитну лінію до 110 000 дол. США; кінцевий термін повернення кредиту погоджений сторонами у додатковій угоді № 8 від 15 листопада 2012 року та визначений 03 липня 2015 року (а.с. 103, т.1).

04.07.2005 р., між АБ «Банк регіонального розвитку», ОСОБА_5 та ТОВ "ТПК "Ексклюзів ГМБХ" було укладено договір поруки № 027/ДП4381, згідно якого порукою забезпечується виконання позичальником зобов`язань в сумі 68 389 доларів США (а.с.105-106 том №1).

В подальшому, було укладено додаткові угоди до вказаного договору (а.с. 107, 108, том №1).

Згідно додаткової угоди №2 до договору поруки № 027/ДП4381 (порукую забезпечується виконання позичальником зобов`язань в сумі 110000 доларів США (а.с.108, том №1).

27 липня 2005 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 027/ДЗ4531, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П., зареєстрований в реєстрі за № 5715, згідно з яким іпотекодавець зобов`язується відповідати за виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І (а.с. 109-111, т.1).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного іпотечного договору в іпотеку передається квартира АДРЕСА_1 .

Пунктом 4.4 та підпунктом 4.4.2. іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору та статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може відбуватися зокрема шляхом використання іпотекодержателем права наданого цим пунктом договору від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продаж відбувається за ціною, що дорівнює або перевищує 3/4 вартості предмету іпотеки, що зазначена в даному договорі, але не більше розміру заборгованості боржника та/або іпотекодавця, яка підлягає задоволенню за рахунок предмета іпотеки станом на дату продажу. Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до умов цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

15.11.2007 року внесено зміни та доповнення №1 до іпотечного договору № 027/ДЗ4531 (а.с.112-113 том №1).

02 грудня 2009 року постановою правління Національного банку України №713 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ "Банк регіонального розвитку" та ініційовано процедуру ліквідації банку.

20 листопада 2013 року між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Національним банком України було укладено договір про передавання в управління непроданих активів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за №3960.

02 вересня 2015 року між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» укладений договір № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, за умовами якого управитель ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» у відповідності до вимог статті 512 ЦК України передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.(а.с. 114-117 том №1).

Відповідно до пункту 1.1.1 вказаного договору від 02 вересня 2015 року одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором управитель відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає кредиторам (заставодержателяем, іпотекодержателем) за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, в тому числі, але не виключно іпотечним договором № 027/ДЗ4531, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П., зареєстрованим в реєстрі за № 5715.

02.09.2015року між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» укладено акт приймання - передачі до договору №002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором№ 27/10-399І, від 04 липня 2005 року (а.с. 118, том №1).

24 листопада 2015 року між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_1 , було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А. в реєстрі за № 555, вартість продажу 540 000,00 грн,. зазначену суму покупець зобов`язаний сплатити впродовж шести місяців, одним платежем або декільками траншами (а.с.80-82, том №1).

Відповідачем ОСОБА_1 не надано суду доказів сплати вартості за вказаним договором.

24 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, вартість продажу 49 000,00 грн. (а.с. 83-84, том №1).

04 серпня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 вартість продажу 47 500,00 грн. (а.с. 85-86, том №1).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2016 рокупо справі №759/5965/15-ц вирішено стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» заборгованість по кредиту в розмірі 1 190 461,66 грн., заборгованість по простроченим відсоткам в розмірі 122 286,32 грн., заборгованість по відсоткам у розмірі 74 127,36 грн., судові витрати 3 654 грн., а всього підлягає стягненню 1 390 529, 34 грн. (а.с. 50-54, т.1).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.07.2016 рокувказане рішення було залишено без змін (а.с. 55-60, том№1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 рокурішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2016 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06.07.2016 було скасовано, справу направлено на новий розгляд (а.с. 61-69, трм №1).

22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 Господарський суд м. Києва ухвалив рішення за позовом Національного банку України до ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М», ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, яким визнав недійсним договір від 02 вересня 2015 року №002 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І (а.с. 73-94, том № 3)

Постановою Північного апеляційного господарського суду, рішення Господаського сууд м. Києва від 22.05.2019 рокузалишено без змін (а.с. 95, том №3).

Вказаними рішеннями встановлено, що 02.12.2009 рокупостановою правління Національного банку України №713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ «Банк регіонального розвитку» та ініційовано процедуру ліквідації банку. 20 листопада 2013 року між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Національним банком України було укладено договір про передавання в управління непроданих активів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за №3960. Також встановлено, що з укладенням договору 02 вересня 2015 р. управління ТОВ "Дельта М" не було набуло безумовних прав власності щодо спірних активів АБ "Банк регіонального розвитку" і з метою досягнення цілей укладення такого правочину - задоволення вимог кредиторів за рахунок таких активів, відповідні права були обтяжені необхідністю погодження Національним банком України дій управителя щодо відчуження (в т.ч. шляхом відступлення прав вимоги) відповідних активів. Відтак, відчуження таких прав могло бути здійснено виключно на умовах, погоджених НБУ.

Задовольняючи позовні вимоги в частіни визнання недійним договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що оскільки вчинені на підставі недійсного договору дії ТОВ "КК "Гарант", у тому числі звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки, який визнано недійсним за рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року спірного майна за кредитним договором № 27/10-399І від 04.07.2005 р, не створює юридичних наслідків, то наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 24 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.В. в реєстрі за №555, недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, так і право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Судом встановлено, що пунктом 4.4 та підпунктом 4.4.2. іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору та статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може відбуватися зокрема шляхом використанням іпотекодержателем права наданого цим пунктом договору від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продаж відбувається за ціною, що дорівнює або перевищує 3/4 вартості предмету іпотеки, що зазначена в даному договорі, але не більше розміру заборгованості боржника та/або іпотекодавця, яка підлягає задоволенню за рахунок предмета іпотеки станом на дату продажу. Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до умов цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

02 вересня 2015 року між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» укладений договір № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, за умовами якого управитель ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» у відповідності до вимог статті 512 ЦК України передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.(а.с. 114-117 том №1).

Відповідно до пункту 1.1.1 вказаного договору від 02 вересня 2015 року одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором управитель відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає кредиторам (заставодержателяем, іпотекодержателем) за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, в тому числі, але не виключно іпотечним договором № 027/ДЗ4531, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П., зареєстрованим в реєстрі за № 5715.

02.09.2015року між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» укладено акт приймання - передачі до договору №002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором№ 27/10-399І, від 04 липня 2005 року (а.с. 118, том №1).

24 листопада 2015 року між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_1 , було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А. в реєстрі за № 555, вартість продажу 540 000,00 грн,. зазначену суму покупець зобов`язаний сплатити впродовж шести місяців, одним платежем або декільками траншами (а.с.80-82, том №1).

Як на підставу для задоволення позовних вимог в зазначеній частині ОСОБА_2 посилалась на те, що - рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 визнано недійсним договір від 02 вересня

2015 року № 002 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту «Дельта М» (далі - ТОВ «Агенція комплексного захисту «Дельта М») та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», за кредитним договором від 04 липня 2055 року № 27/10-399І.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку відносно того, що оскільки вчинені на підставі недійсного договору дії ТОВ "КК "Гарант", у тому числі звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки, який визнано недійсним за рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року спірного майна за кредитним договором № 27/10-399І від 04.07.2005 р, не створює юридичних наслідків, то наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 24 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.В. в реєстрі за №555, недійсним.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд не врахував, що договір відступлення права вимоги за іпотечним договором та відповідно перехід прав іпотекодержателя до Товариства ніким не оскаржувалося, тобто Товариство мало права іпотекодержателя та відповідно належним чином уклало договір, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справа № 947/23885/19 «Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до чпасу відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту.»

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії ТОВ «Колекторська Компанія «Гарант» були вчинені на підставі недійсного договору, то визнання недійсним всіх наступних договорів за якими відбулось відчудження спірної квартири не вимагається.

Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування майна з чужого незаконного володіння суд першої інстанції посилався на те, що спірне майно в розрізі даної справи вибуло поза волею первинного власника майна ОСОБА_2 , оскільки звернуто іпотекодержателем - ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» за договором № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, який рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18, визнано недійсним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство видокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження №12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Таким чином, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

Судом встановлено, що 27 липня 2005 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 027/ДЗ4531, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П., зареєстрований в реєстрі за № 5715, згідно з яким іпотекодавець зобов`язується відповідати за виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І (а.с. 109-111, т.1).

Відповідно до п. 1.2 вказаного іпотечного договору в іпотеку передається квартира АДРЕСА_1 .

Пунктом 4.4 та підпунктом 4.4.2. іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору та статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може відбуватися зокрема шляхом використання іпотекодержателем права наданого цим пунктом договору від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продаж відбувається за ціною, що дорівнює або перевищує 3/4 вартості предмету іпотеки, що зазначена в даному договорі, але не більше розміру заборгованості боржника та/або іпотекодавця, яка підлягає задоволенню за рахунок предмета іпотеки станом на дату продажу. Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до умов цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Факт підписання та погодження умов вище зазначеного договору свідчить про обізнаність позивачки з тим, що на спірне майно може бути звернуто стягення.

Укладаючи іпотечний договір від 27.07.2005 рокувартість заставного майна сторони оцінювали у 177000,00 грн (а.с. 109-111, том №1).

Згідно змін та доповнень до іпотечного договору від 15.07.2007 рокувартість заставного майна сторони оцінювали у 427 735,00 грн. (а.с. 109-111, том №1).

Також встановлено, що 24 листопада 2015 року між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_1 , відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А. в реєстрі за № 555, вартість продажу 540 000,00 грн., зазначену суму покупець зобов`язаний сплатити впродовж шести місяців, одним платежем або декільками траншами (а.с.80-82, т.1).

Відповідачем ОСОБА_1 не надано суду доказів сплати вартості придбаної спірної квартири за вказаним договором.

24 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, вартість продажу 49 000,00 грн. Як зазначено в даному договорі ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 23.03.2017 року згідно звіту про незалежну оцінку, складеного ТОВ "Чіріков Консалтінг", становить 49 000,00 рн. (а.с. 83-84, том №1).

04 серпня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 вартість продажу 47 500,00 грн. Як зазначено в даному договорі ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 07.07.2017 р, згідно висновку, викладеному у звіті про незалежну оцінку, складеного ТОВ "Чіріков Консалтінн", становить 47 500,00 рн. (а.с. 85-86, том №1).

В матеріалах справи на виконання ухвали суду про витребування доказів від Приватного нотаріуса Коптєлової Оксани Ростиславівни наявні наступні докази: належним чином завірена копію нотаріальної справи стосовно посвідчення договору № 0398 від 24.03.2017 р. купівлі - продажу квартири, за адресою: АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 та належним чином завірена копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору № 1010 від 04.08.2017 р. купівлі - продажу квартири, за адресою: АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_3 (а.с. 101-150, том № 10).

Як вбачається з висновку ідентифікатора за базою ФДМУ № 1721926_23032017_6009-03-17, суб`єкт оціночної діяльності ТОВ "Чіріков Консалтінн", ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 23.03.2017 р. складає 49 000,00 грн. (експерт ОСОБА_7 ) (а.с. 108, том № 10).

Як вбачається з висновку ідентифікатора за базою ФДМУ № 1994549_07072017_7193-07-17, суб`єкт оціночної діяльності ТОВ "Чіріков Консалтінн", ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 07.07.2017 р. складає 47 500,00 грн. (експерт ОСОБА_7 ) (а.с. 135, том № 10).

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_7 , який зазначає, що жодного відношення до даної роботи немає, ніколи він не працював в ТОВ "Чіріков Консалтінг", ні в якості оцінювача, ні в будь-якій інші якості. Зазначивши, що в 2015 роцівін передав своє кваліфікаційне свідоцтво оцінювача В. Чіркову виключно для реєстрації СОД. Вказавши, що з 2012 рокуне займається оціночною діяльністю. Також зазначив, що ОСОБА_8 є відомим в оціночних колах шахраєм, він в незаконний спосіб підписував свої звіти під прізвищем ОСОБА_7 та підписував їх (а.с. 14, том № 6).

Встановивши обставни справи, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що дані обставини свідчать про заниження вартості нерухомого майна майже в 10 разів, про зміну вартості квартири порівняно із вартістю квартири на час її вибуття з власності ОСОБА_2 , що містить ознаки відсутності волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна, а також про недобросовісність набувачів, які мали б передбачати наслідки заниження вартості мана, та є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна на користь первинного власника майна ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції при новому розгляді справи протиправно без відповідного процесуального рішення розглядали справу на підставі позовної заяви в редакції від 06.11.2023 року, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд зазначив, що «Крім того при новому розгляді справи, районному суду відповідно до положень пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, необхідно під час роз`яснення ОСОБА_2 її процесуальних прав та обов`язків, звернути увагу на наслідки вчинення або невчинення нею процесуальних дій, зокрема наслідки незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів за вимогами про визнання недійсним правочину -договору від 24 листопада 2015 року купівлі-продажу спірної квартири між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_1 »

Скориставшим своїм правом, позивач виправила недолік позовної заяви із залученням ще одного набувача спірного нерухомого майна, а саме ОСОБА_1 .

У разі незалучення судом першої інстанції до участі у справі ОСОБА_1 як одного із наступних набувачів спірного майна у якості співвідповідача і пред`явлення позову лише до проміжних володільців не призвело б до належного та ефективного захисту прав Позивача та не призвело б до відновлення його становища.

Окрім того, залучивши апелянта до участі у справі у якості співвідповідача, суд першої інстанції надав строк для подання відзиву на позовну заяву, про що було зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 24 травня 2023 року.

Відповідач ОСОБА_1 скористалась своїм правом та 02.08.2023 року направила відзив на позов, в якому проти вимог заперечувала (а.с. 8-15, том № 10).

Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач був обізнаний з тим, що квартира перебуває в іпотеці, у позичальника виник спір про сплату заборгованості, до позивача направлялась вимога про погашення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не погашення, відповідно позивач повинен був знати про стан своїх майнових прав, у зв`язку з чим позивачем було пропущено строк позовної давності. Позивач не довів суду жодним чином, що був позбавлений можливості дізнатися про укладений договір раніше, оскільки відповідачами було доведено направлення позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Главою 19 Цивільного Кодексу визначено строк, вмежах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог у випадку пропуску строку на звернення до суду,в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Стаття 257 ЦК України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦКУкраїни). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУкраїни).

Судом встановлено, що з моменту отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого манйа щодо об`єкта нерухомого майна наданої на підставі заяви про надання інформації № 14165405, приватним нотаріусом КМНО Будзинською М.С. по спірному майну, дата і час формування довідки 07.06.2016 рокуо 14:54:32 (а.с. 192-193, том № 10 - оригінал довідки).

Саме цю дату позивач зазначає, як дату з якої їй стало відомо про порушення її прав.

До суду позивач звернулась 06.06.2019 року про що свідчить відмітка вхідного номеру позовної заяви за № 33046 (а.с. 1, том №1).

З урахуванням вище викладеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач звернулась до суду з вказаним позовом в межах строку позовної давності.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сича Олександра Юрійовича.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сича Олександра Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року

Головуючий: Судді: