Постанова

від 16.01.2024 по справі 910/2812/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р. Справа№ 910/2812/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 16.01.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.08.2023 (повний текст складено 14.08.2023)

у справі №910/2812/23 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання"

до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва"

про стягнення 5 836 641, 13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" про стягнення 3944666,20 грн безпідставно набутих коштів, трьох процентів річних у сумі 314546,19 грн та 1577428,74 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вх.. №01-20/4001/23 від 23.05.2023).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", як власник розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 нежитлових будівель, зберегло за рахунок позивача 3702020,80 грн, які відповідач мав сплачувати за користування земельною ділянкою. Як стверджує позивач, дана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 перебуває в позивача на праві оренди на підставі укладеного з Київською міською радою договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 №72-6-00066 (із змінами внесеними угодою зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 за №72-6-00517. Указаний договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 №72-6-00066 був поновлений на 10 років відповідно до договору про внесення змін до договору оренди від 04.10.2002 №72-6-00066, що визнаний укладеним рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/2812/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно того, що у даному випадку у позивача, як орендаря земельної ділянки, яким сплачено орендні платежі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:69:077:000 за період з січня 2018 року по березень 2023 року не виникло право на повернення частини сплаченої суми шляхом її стягнення із відповідача, як власника нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки (відповідно до займаної площі).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою площею 0,4176 га (94176 кв.м.), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ І), загальною площею 5501,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул.. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), яка (земельна ділянка площею 0,4176 га (4176 кв.м.) входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,77900 га, без достатньої правової підстави за рахунок орендаря цієї земельної ділянки, яким є позивач,в період з січня 2018 року по грудень 2022 року зберіг у себе кошти в загальному розмірі 3 702020,80 грн, які мав заплатити за користування зазначеною земельною ділянкою. Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний повернути ці кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", як орендарю земельної ділянки, на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, на думку скаржника, неврахуванням судом першої інстанції висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.10.2022 у справі №915/767/21, від 04.10.2022 у справі №922/2828/20, від 17.08.2022 у справі №922/1646/20, від 01.06.2022 у справі №905/755/21, від 30.05.2022 у справі №917/32/17, від 27.04.2021 у справі №922/2378/20, призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак і до помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, 30.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" надійшли доповнення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/2812/23, у яких скаржник додатково вказує:

- судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, по-перше, положень статті 1212 ЦК України, у зв`язку з чим суд дійшов до помилкового висновку, що у позивача як орендаря земельної ділянки, яким сплачено орендні платежі за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 за період з січня 2018 року по березень 2023 року, не виникло право на повернення частини сплаченої суми (орендної плати) шляхом її стягнення з відповідача як власника нерухомого майна, що розташоване на частині земельної ділянки, належній позивачу; по-друге, положень статті 152 Земельного кодексу України у зв`язку з чим суд дійшов до помилкового висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" є неналежним позивачем у справі, оскільки не є власником земельної ділянки, який має право отримувати орендну плату за її використання;

- судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме частини 5 статті 236 ГПК України, оскільки неповно та не всебічно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому зазначає: 1) у відповідача не було і не могло бути жодних обов`язків перед позивачем як орендарем земельної ділянки; 2) позивач ніяк не міг виконати кондикційні обов`язки за відповідача з огляду на природу правовідносин; 3) поведінка позивача є недобросовісною, адже він сам умисно створив умови, за яких виникла ситуація «надмірної» сплати орендної плати; 4) розрахунки «безпідставного збагачення» взаємосуперечливі. За вказаних обставин відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 08.11.2001 № 86/1520 «Про оформлення права користування земельними ділянками» надано Відкритому акціонерному товариству «Київський завод зварювального обладнання», за умови виконання пункту 12.1 рішення, в оренду земельну ділянку площею 1,79 га строком на 5 років для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд на вул. Польовій, 24 у Солом`янському районі міста Києва у зв`язку з переходом права власності на будівлі та споруди за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.08.49 № 1713 «Про поновлення відводу земельної ділянки Виробничо-Торговельної Артілі «Металоштамп» у Жовтневому районі по Н.Польовій вул. № 37», від 27.05.64 № 681 «Про відвод земельної ділянки Центральному конструкторському бюро механізації виробничих процесів під будівництво виробничого корпусу», від 17.10.67 № 1719/а «Про додатковий відвод земельної ділянки Всесоюзному проектно-конструкторському інституту зварочного виробництва під поширення території», від 21.09.70 № 1670 «Про додатковий відвод земельної ділянки Всесоюзному проектно-конструкторському інституту зварювального виробництва під будівництво інженерно-лабораторного корпусу та перебазування заготовочного відділення і матеріального складу з території, відведеної під житлове будівництво» та виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 19.02.86 № 133/8 «Про відведення додаткової земельної ділянки Науково-виробничому об`єднанню по випуску механічного зварювального устаткування - НВО «ВІЗВ» для будівництва лабораторного корпусу по вул. Польовій у Жовтневому районі».

На підставі рішення Київської міської ради «Про оформлення права користування земельними ділянками» від 08.11.2001 № 86/1520 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Київський завод зварювального обладнання» укладено договір оренди земельної ділянки від 22.08.2002, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 35083, та 04.11.2002 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 72-6-00066.

За умовами вказаного договору предметом його регулювання є надання в оренду позивачу з метою експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд земельної ділянки площею 17900 кв. м, розташовану за адресою: вул. Польова, 24 у Солом`янському районі м. Києва; строк дії договору - п`ять років (пункт 1 договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2008 у справі № 35/162 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Київський завод зварювального обладнання» до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про внесення змін до договору задоволено: змінено цільове використання земельною ділянкою та поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066, вважаючи укладеною угоду про внесення змін до названого договору в редакції, яка підписана Відкритим акціонерним товариством «Київський завод зварювального обладнання» на умовах, визначених угодою, зміст якої викладений у рішенні суду. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов`язано в установленому порядку зареєструвати зазначену угоду до договору оренди земельної ділянки.

Означене рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 у справі № 35/162.

29.05.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 72-6-00517 зареєстровано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066, укладений між Київською міською радою, як орендодавцем, та Відкритим акціонерним товариством «Київський завод зварювального обладнання», як орендарем. Зокрема, даним договором внесено наступні зміни до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066: поновлено договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 за № 72-6-00066 на 10 (десять) років; внесено зміни в пункт 1 договору, де слова «для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд» замінено словами «для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом та вбудованими приміщеннями торгівельно-розважального та громадського комплексу».

Вказані земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 8000000000:69:077:0001.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі №910/11150/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2021, визнано укладеним договір про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066 (із змінами, внесеними угодою, зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 за № 72-6-00517) між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання» та Київською міською радою, яким поновлено вказаний договір оренди на 10 (десять) років.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що згідно з податковими деклараціями Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання» з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018-2022 роки з урахуванням поданих уточнюючих декларацій, податкові зобов`язання з орендної плати Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання» за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24, становлять 8 743 244,59 грн, а саме: за 2018 рік - 1 843 917,93 грн, за 2019 рік - 1 843 917,93 грн, за 2020 рік - 1 690 258,10 грн, за 2021 рік - 1 843 917,93 грн, за 2022 рік - 1 521 232,70 грн.

Згідно змісту наданої позивачем довідки Комунального підприємства «Київський інститут земельних відносин» №Ю-14423/2015 від 28.09.2015, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Києва, Солом`янський район, вул. Польова, 24, має наступне функціональне призначення: землі змішаного використання: землі комерційного використання: 8070: інші землі: зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво: 9830 кв.м. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: площею 8070 кв.м. (землі комерційного використання) - 32 537 281,99 грн.; площею 9890 кв.м. (інші землі: зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво) - 7 926 678,61 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання» у позовній заяві вказано, що податкові зобов`язання щодо плати за землю, визначені у податкових деклараціях повністю виконані позивачем, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення.

Як вбачається з матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га та, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 04.10.2022 № 72-6-00066, розміщена нежитлова будівля (літ. «І»), загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389).

Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №6/610 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва» до Дочірнього підприємства «Оргпром» (з 100% іноземним капіталом), Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про визнання права власності, зобов`язання зареєструвати право власності та прийняти в експлуатацію об`єкт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2009 у справі № 6/610 визнано право власності Відкритого акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" на нежитлові офісні приміщення з 1-го по 2-й поверхи та з 4-го по 8-ий поверхи (групи нежитлових приміщень № 1 загальною площею 140,6 кв.м.; групи нежитлових приміщень № 2 загальною площею 294,3 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 3 загальною площею 454,9 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 4 загальною площею 1008,4 кв.м.; групи нежитлових приміщень № 7 загальною площею 972,6 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 8 загальною площею 964,7 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 9 загальною площею 928,8 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 10 загальною площею 1030,6 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 11 загальною площею 1075,0 кв. м.) по вул. Польова, 24 літера "А"в м. Києві, загальною площею 6869,9 кв. м., на нежитлову будівлю в м. Києві по вул. Польова, 24 літера "І", загальною площею 5501,7 кв. м. та нежитлову будівлю - трансформаторну підстанцію в м. Києві по вул. Польова, 24 літера "К", загальною площею 61,6 кв. м.

Тобто, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, та яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 04.10.2022 № 72-6-00066, розміщена нежитлова будівля (літ. «І»), загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), належна на праві власності відповідачу.

Як вказує позивач, з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю (літ. «І»), загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) по теперішній час, орендну плату за земельну ділянку, яка використовувалась відповідачем для розміщення вказаного нерухомого майна, сплачував позивач.

На підтвердження обставин зайняття відповідачем частини земельної ділянки та її фактичної площі позивачем представлено до матеріалів справи висновок експерта № 905- 1/09/2022 від 12.09.2022, який складено експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем. У висновку вказано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання» розміщена нежитлова будівля (літ. «І») за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24.

За висновками експерта, із земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,790 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання», ділянка яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ. «І»), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янськнй р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), становить 0,4176 та (4 176 кв.м), в тому числі: під плямою забудови (площа горизонтального перерізу по зовнішньому обводу будинку) становить 2952,4 кв.м (0,29524 га); площа ділянки яка використовується для обслуговування будівлі визначена за фактично влаштованими лінійними рубежами (огорожею) та зоною влаштування місць для паркування автотранспортних засобів 1223,6 кв.м (0,12236 га).».

На виконання вимог наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" № 03-ОД від 10.11.2022, головним бухгалтером товариства Юрченко Н.В. проведено бухгалтерське дослідження (ревізію) щодо встановлення розміру орендної плати за 2018 - 2022 рр., що підлягає нарахуванню та сплаті за земельну ділянку площею 0,4176 га (4 176 кв.м), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ. «І»), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), при умові, що ця земельна ділянка (площею 0,4176 га) знаходиться на землях комерційного використання площею 8070 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:69:077:0001) з нормативною грошовою оцінкою 32 537 281,99 грн., зазначеною у Довідці №Ю-14423/2015 від 28.09.2015, та при врахуванні Висновку експерта №905-1/09/2022 від 12.09.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи.

За наслідками проведення ревізії бухгалтером було складено довідку бухгалтерського дослідження (ревізії) від 03.02.2023.

Згідно змісту вказаної довідки розмір орендної плати за 2018 - 2022 рр., що підлягає нарахуванню та сплаті за земельну ділянку площею 0,4176 га (4 176 кв.м), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), за умови, що ця земельна ділянка (площею 0,4176 га) знаходиться на землях комерційного використання площею 8070 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:69:077:0001) з нормативною грошовою оцінкою 32 537 281,99 грн., зазначеною у довідці №Ю-14423/2015 від 28.09.2015, та при врахуванні висновку експерта № 905-1/09/2022 від 12.09.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, становить 3 702 020,80 грн, у тому числі: за 2018 рік - 767 258,20 грн., за 2019 рік - 767 258,20 грн., за 2020 рік - 767 258,20 грн., за 2020 рік - 767 258,20 грн., за 2021 рік - 767 258,20 грн., за 2022 рік - 632 988,01 грн.

Крім того, у заяві про збільшення позовних вимог позивачем також було розраховано розмір, що підлягає нарахуванню та сплаті за земельну ділянку площею 0,4176 га, (4 176 кв.м), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), за січень-березень 2023 року в розмірі 242 645,40 грн.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою площею 0,4176, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) і яка входить до складу земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, без достатньої правової підстави за рахунок орендаря цієї ділянки - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", в період з січня 2018 року по березень 2023 року без достатньої правової підстави зберіг в себе грошові кошти на загальну суму 3 944 666,20 грн, які б мав сплатити за користування земельною ділянкою.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" просить суд стягнути з відповідача кошти в сумі 3994666,20 грн як безпідставно збережені за рахунок позивача в порядку частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, а також інфляційні витрати та 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України та порядку визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою зазначено таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз вказаних положень Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України свідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 Цивільного кодексу України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.

Дійсно у разі, якщо власник нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклав відповідних договорів оренди з її власником та не здійснив державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Тобто, у такому випадку мова йде саме про правовідносини власника земельної ділянки, як особи, яка відповідно до закону мала право отримати плату за користування земельною ділянкою, та особи, якій належать нерухоме майно.

Проте, позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", який на теперішній час є орендарем земельної ділянки 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, на підставі договору, укладеного з Київською міською радою на підставі рішення Київської міської ради „Про оформлення права користування земельними ділянками" від 08.11.2001 № 86/1520 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Київський завод зварювального обладнання".

У даному випадку, вимоги позивача фактично ґрунтуються на тому, що останнім на підставі договору оренди протягом спірного періоду сплачувалась орендна плата, частину якої (з урахуванням розміру земельної ділянка, яку займає власник нерухомого майна - відповідач) має намір відшкодувати за рахунок стягнення із Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва".

В контексті наведеного, суд вважає юридично неспроможними посилання позивача на приписи статті 152 Земельного кодексу України, згідно яких власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, оскільки у даному випадку між позивачем та власником земельної ділянки склались правовідносини оренди, як строкового, платного користування, з яких ніяким чином не виникає право орендаря на отримання від фактичного користування земельної ділянки плати за таке використання (орендної плати).

До того ж, щодо відшкодування збитків, про які йде мова у статті 152 Земельного кодексу України слід звернути увагу на приписи статті 156 Земельного кодексу України, згідно яких власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі; є) використання земельних ділянок для потреб надрокористування для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення та для будівництва і розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

Одночасно, слід звернути увагу на обізнаність позивача щодо перебування на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить Приватному акціонерному товариству "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", однак не зважаючи на це, у 2019 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" порушено питання щодо продовження договору оренди земельної ділянки без відмови права користування частиною, яку займає відповідач, оскільки з відповідача, як власника будівлі, залишається право за законом самостійно укласти договір оренди земельної ділянки з власником.

В контексті наведеного слід врахувати, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку. Доцільність застосування вказаної доктрини неодноразово підтверджувалась Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 по справі №923/875/19, від 22.06.2023 по справі №925/1238/22, від 06.04.2023 по справі №916/3417/21, тощо.

Як встановлено вище, у 2019 році Приватне акціонерне товариство "Київський завод зварювального обладнання" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та постановою Верховного Суду від №910/11150/19, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" задоволено повністю; визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року №72-6-00066 (із змінами внесеними угодою зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 року за №72-6-00517 між Приватним акціонерним товариством "Київський завод зварювального обладнання", яким фактично поновлено договір оренди земельної ділянки від 4 жовтня 2002 року за №72-6- 00066 (із змінами внесеними угодою Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року № 72-6-00066, зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 року за № 72-6-00517) на 10 років.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивачем було висловлено намір щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на тих же умовах, зокрема щодо її площі та розміру орендної плати, незважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" було обізнано щодо перебування на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), власником якого є відповідач.

Крім того, оспорювання позивачем податкових повідомлень щодо нарахування плати за землю у даному випадку ніяким чином не спростовує, оскільки відповідно до п.п. 288.5.1., 288.5.2 ч.288.5 ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Проте, у порядку, який визначено нормами цивільного та земельного законодавства України до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 №72-6-00066 зміни в частині площі земельної ділянки внесено не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Крім того, 03.02.2021 Приватне акціонерне товариство "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" зверталось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24, літ.І для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови орієнтовним розміром 0,6 га.

До того ж, в матеріалах справи наявний лист №14/02 від 14.02.2022 Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", в якому відповідач посилаючись на набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:69:077:000 просив надати згоду орендаря земельної ділянки на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки з метою подальшого оформлення права користування. Доказів надання такої згоди матеріали справи не містять.

Отже, фактично має місце суперечлива поведінка позивача, оскільки фактично останній шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах (в частині площі земельної ділянки та розміру орендної плати) визнав свій обов`язок з оплати користування землею, тоді як поданим позовом, фактично вчиняє дії стягнення частини сплаченої суми з відповідача.

Тобто, враховуючи вищевикладене у сукупності, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази з урахуванням специфіки та змісту спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку стосовно того, що у даному випадку у позивача, як орендаря земельної ділянки, яким сплачено орендні платежі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:69:077:000 за період з січня 2018 року по березень 2023 року не виникло право на повернення частини сплаченої суми шляхом її стягнення із відповідача, як власника нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки (відповідно до займаної площі).

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними, позов у цій частині також задоволенню не підлягає.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Відтак, оскільки, у даній справі суд прийшов до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Щодо посилань скаржника на неврахування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.10.2022 у справі №915/767/21, від 04.10.2022 у справі №922/2828/20, від 17.08.2022 у справі №922/1646/20, від 01.06.2022 у справі №905/755/21, від 30.05.2022 у справі №917/32/17, від 27.04.2021 у справі №922/2378/20, колегія суддів зазначає таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас, правовідносини, які стали предметом спору у справі №922/2060/20 (постанова від 05.08.2022 Верховного Суду) є відмінними від спірних у межах розглядуваного спору, оскільки у справі №922/2060/20 спір виник між Харківською міською радою, як власником земельної ділянки, та товариством, як фактичним користувачем земельної ділянки до якого відповідне право користування перейшло внаслідок набуття права власності на земельну ділянку.

Аналогічних висновків суд дійшов щодо застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 05.10.2022 по справі №915/767/21. В останній предметом спору були вимоги Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, який звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» про стягнення 16 111 048,99 грн, обґрунтовано позовні вимоги тим, що відповідач у період з 15.08.2018 по 01.10.2020 без достатніх правових підстав використовував земельну ділянку комунальної власності площею 469 889 кв. м, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальній, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) та на якій розміщено належні відповідачу об`єкти нерухомого майна, внаслідок чого відповідачем у зазначений період недоотримано дохід до бюджету у вигляді орендної плати. Тотожний висновок стосується і посилань позивача на постанову Верховного Суду по справі №917/32/17 від 30.05.2020.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/2812/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/2812/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/2812/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2812/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 05.02.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова