Постанова

від 30.01.2024 по справі 905/1054/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року м. Харків Справа № 905/1054/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (вх. № 2647 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 у справі №905/1054/20, постановлену у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Левшиною Г.В., повний текст підписано 22.11.2023,

за скаргою Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО", м.Київ, на дії та бездіяльність приватного виконавця Журиди Сергія Миколайовича, м.Київ у справі №905/1054/20

за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО", м.Київ,

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське", м.Маріуполь, Донецька область,

про стягнення страхового відшкодування в сумі 14241,40 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" звернулось до Господарського суду Донецької області із скаргою (вх. №8415/23 від 05.09.2023) на дії та бездіяльність приватного виконавця Журиди Сергія Миколайовича, м. Київ, в якій заявник просив суд визнати дії приватного виконавця Журиди Сергія Миколайовича незаконними; зобов`язати приватного виконавця Журиду Сергія Миколайовича повернути невикористані кошти авансового внеску у сумі 3245,07 грн сплачені відповідно до платіжної інструкції №14516 від 10.09.2020 на рахунок стягувача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО".

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 скаргу від 17.08.2023 №73-1-3/901 Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" на дії та бездіяльність приватного виконавця Журиди Сергія Миколайовича, м.Київ, по справі №905/1054/20 залишено без розгляду.

Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 у справі №905/1054/20 та прийняти нове рішення, яким визнати дії приватного виконавця Журиди Сергія Миколайовича незаконними; зобов`язати приватного виконавця Журиду Сергія Миколайовича повернути невикористані кошти авансового внеску у сумі 3245,07 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції №14516 від 10.09.2020, на рахунок стягувача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО"; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 залишено без руху апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (вх. № 2647 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 у справі №905/1054/20.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1054/20.

19.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/1054/20.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (вх. № 2647 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 у справі №905/1054/20; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "30" січня 2024 р. о 14:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 30.01.2024 сторони та приватний виконавець не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать довідки Східного апеляційного господарського суду про доставку 01.01.2024 ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 01.01.2024 в електронні кабінети позивача та приватного виконавця Журиди С.М. (а.с. 90,91).

Також ухвала суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 01.01.2024 направлялась судом апеляційної інстанції на юридичну адресу відповідача, проте не була вручена адресу та повернута на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено умови для реалізації учасниками справи прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 2 статті 273 цього Кодексу, однак сторони та приватний виконавець не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та приватного виконавця.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у червні 2020 року Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" про стягнення страхового відшкодування в сумі 14241,40 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі №905/1054/20 позовні вимоги Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" про стягнення страхового відшкодування в сумі 14241,40 грн задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (теперішня назва Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО") заборгованість в сумі 14241,40 грн та судовий збір в розмірі 2102,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення від 28.07.2020, яке набрало законної сили 18.08.2020, Господарський суд Донецької області видав відповідний наказ від 02.09.2020 у справі № 905/1054/20.

Вказаний наказ господарського суду з відповідною заявою про відкриття виконавчого провадження, було направлено на виконання до приватного виконавця Журиди С.М.

АТ "СК "Інго" сплачено авансовий внесок в сумі 3245,07 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 14516 від 10.09.2020 на зазначену суму, отримувач - приватний виконавець Журид С., призначенням платежу: «виконання наказу №905/1054/20 від 02.09.2020 Господарського суду про стягнення з СК Іллічівське на користь СК Інго боргу».

16.09.2020 приватний виконавець Журид С.М. повернув виконавчий документ - наказ господарського суду № 905/1054/20 від 02.09.2020, стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (відмітка на зворотному боці наказу, а.с. 3).

Так, відповідно вказаного пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

За твердженням стягувача, 28.11.2022 представник АТ "СК " ІНГО" звернувся до приватного виконавця Журиди С.М. із заявою про повернення авансового платежу в сумі 3245,07 грн, сплаченого згідно вищевказаної платіжної інструкції №14516 від 10.09.2020.

Оскільки відповіді на заяву приватним виконавцем не надано, авансовий платіж не повернуто, АТ "СК " ІНГО" звернулось у серпні 2023 до Господарського суду Донецької області із скаргою, в якій просило суд визнати дії приватного виконавця Журиди Сергія Миколайовича незаконними; зобов`язати приватного виконавця Журиду Сергія Миколайовича повернути невикористані кошти авансового внеску у сумі 3245,07 грн сплачені відповідно до платіжної інструкції №14516 від 10.09.2020 на рахунок стягувача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО".

В обґрунтування поданої скарги стягувач, посилаючись на абзац 13 частини 4, ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», наказ Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень, зокрема, вказав, що оскільки виконавчий документ приватним виконавцем Журидою С.М. не було прийнято до виконання, виконавче провадження не відкривалось, виконавчі дії не проводились, витрати на проведення виконавчих дій приватним виконавцем не здійснювалось, то авансовий внесок сплачений стягувачем підлягає поверненню. Скаржник вказав, що оскаржує бездіяльність приватного виконавця, яка полягає у тому, що з вересня 2020 року (з дати повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання) приватний виконавець до цього часу не вчинив будь-яких дій щодо повернення авансового внеску стягувачу, отже порушення приватним виконавцем вимог законодавства, за твердженням стягувача, є триваючим.

Приватний виконавець Журида С.М. неодноразово подавав до суду першої інстанції клопотання, в яких просив залишити подану АТ "СК " ІНГО" скаргу на дії (бездіяльність) приватного виконавця без розгляду, з огляду на подання скарги з пропуском встановленого ст. 341 ГПК України строку.

22.11.2023 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про залишення без розгляду скарги АТ "СК " ІНГО" на дії та бездіяльність приватного виконавця Журиди С.М.

Вказана ухвала місцевого господарського суду, з посиланням на ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 18, 113, 115, 118, 119, 339, 341 ГПК України, ст.ст. 15, 19, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та висновки Верховного Суду наведені в постановах від 04.02.2022р. у справі №925/308/13-г, від 20.10.2020р. у справі №5019/337/11, мотивована тим, що стягувач, який подав до відповідного органу виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження, мав як заінтересована особа у виконанні судового рішення, ухваленого на його користь, цікавитись виконавчим провадженням та отримувати від виконавця інформацію щодо проведення виконавчих дій. Сам скаржник визначає період неправомірної бездіяльності приватного виконавця з вересня 2020 року по теперішній час. З відповідною скаргою АТ "СК " ІНГО" звернулось до суду 31.08.2023р. (що підтверджується штемпелем на конверті), тобто за межами встановленого ст. 341 ГПК України десятиденного строку, з урахуванням презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. У зв`язку із зазначеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що є необґрунтованими доводи скаржника щодо визначення не повернення авансового внеску як триваючої бездіяльності, оскільки заявнику достеменно було відомо конкретну дату, коли були порушенні його права, і саме з цього моменту законодавець визначив строк на оскарження зазначених дій. Зважаючи на викладене, та за відсутності поданого скаржником клопотання про поновлення пропущеного строку, суд дійшов висновку про залишення скарги АТ "СК " ІНГО" без розгляду.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги АТ "СК " ІНГО" вказало, що вважає зазначену ухвалу такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки судом не вірно встановлені обставини які мають значення для справи. Апелянт, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції помилково вважає, що строк на оскарження може бути в період 10 днів з дати, коли скаржнику стало відомо про порушення його прав. ЦПК України та ЗУ «Про виконавче провадження» не містить переліку меж строків для оскарження дій приватного виконавця в подібних випадках де оскаржується бездіяльність приватного виконавця, яка полягає саме у невиконанні та порушенні приватним виконавцем вимог абзацу ч.4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», яка зобов`язує приватного виконавця повернути кошти невикористаних коштів авансових внесків. В даному випадку предметом скарги є бездіяльність приватного виконавця, що на відміну від дії, має триваючий характер, і існує в часі до початку дії яка свідчить про припинення бездіяльності. Посилаючись на ст.ст. 11, 13 Закону України «Про виконавче провадження», апелянт вказав, що в даному випадку у стягувача, при оскарженні дій та бездіяльності приватного виконавця, не було необхідності в подачі клопотання про поновлення строків, оскільки вважає, що строки на оскарження дій та бездіяльності приватного виконавця не порушено. Посилаючись на висновки Верховного Суду наведені в постанові від 22.12.2021 у справі №760/19348/20, апелянт зазначив, що триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені права та обов`язки виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців.

Пунктом 10 частинами 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок (частина 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження").

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад виконавчого провадження, встановлених статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", статтею 36 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом (стаття 37 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Норми ГПК України, зокрема стаття 339 ГПК України, також передбачають право сторони виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 ст. 341 ГПК України встановлені строки для звернення із скаргою, а саме скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Відповідно до ч.2 ст. 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Встановлені ст. 341 ГПК України строки для подання скарги є процесуальними і тому відповідно до вимог ст. 119 ГПК України можуть бути відновлені.

Так, приписами ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 74 ГПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність приватного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності непереборних обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Колегія суддів звертає увагу, що ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і, відповідно, визначає процесуальний порядок звернення зі скаргами та їх розгляду судом.

Отже, під час оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, чи іншої посадової особи органу ДВС, або приватного виконавця, необхідно дотримуватися відповідних положень ГПК України, зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк 10 календарних днів, визначених ч.1 ст. 341 цього Кодексу.

До того ж, строк визначений вищезазначеними нормами ГПК застосовується при оскаржувані як дій, так і бездіяльності державних та приватних виконавців.

За змістом скарги стягувача АТ «СК «Інго» щодо протиправності дій (бездіяльності) приватного виконавця Журида С.М., поданої на підставі статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання незаконними дій приватного виконавця та зобов`язання приватного виконавця повернути невикористані кошти авансового внеску згідно доданого до скарги платіжної інструкції на рахунок стягувача, після повернення без виконання наказу № 905/1054/20 від 02.09.2020.

Вирішуючи питання щодо дотримання скаржником процесуального строку, передбаченого законом для оскарження дій або бездіяльності виконавця, та правомірності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення скарги стягувача без розгляду, суд апеляційної інстанції враховує, що приватним виконавцем Журидою С.М. 16.09.2020 складено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.10 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Мотивуючи свою скаргу АТ «СК «Інго» вказувало, що зверталось до приватного виконавця Журиди С.М. з вимогою від 28.11.2022 про повернення авансового платежу, і не дивлячись на відсутність доказів такого звернення, цим самим підтверджується про обізнаність вчинення приватним виконавцем бездіяльності у вигляді неповернення авансового платежу.

Однак, з відповідною скаргою стягувач звернувся до суду першої інстанції лише 31.08.2023р., тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, поза межами встановленого ч. 1 ст. 341 ГПК України десятиденного строку звернення із скаргою та за відсутності поданого клопотання про поновлення такого строку .

І хоча суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені доводи скаржника щодо надіслання заяви приватному виконавцю з проханням повернути сплачений авансовий внесок (з огляду на відсутність надання доказів направлення зазначеної заяви), проте суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що скаржником не наведено у скарзі жодних обставин та/або поважних причин, які б свідчили про неможливість з`ясування результатів розгляду заяви від 28.11.2022 р., починаючи з грудня 2022 року та/або подання скарги на дії приватного виконавця у встановлений законом строк (десять днів від дня, коли приватний виконавець повинен був вчинити певну виконавчу дію).

Натомість апелянт стверджує, що ним не було порушено процесуальний строк звернення із скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця, зазначаючи, що норми процесуального законодавства та ЗУ «Про виконавче провадження» не містить переліку меж строків для оскарження дій приватного виконавця в подібних випадках де оскаржується бездіяльність приватного виконавця, а саме з огляду на триваючу дію протиправної бездіяльності приватного виконавця щодо не виконання абзацу ч.4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» та не повернення авансового внеску стягувачу.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції враховує сталу та послідовну судову практику Верховного Суду щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні (правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г).

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 01.11.2023 р. у справі №904/3734/20 передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений ч. 1 ст. 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. Адже, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Відсутність в оскаржуваних судових рішеннях достеменного встановлення істотних обставин щодо початку та закінчення перебігу процесуального строку для звернення із скаргою до суду, факту дотримання стягувачем цього строку, може свідчити про передчасність висновків судів прийняття до розгляду скарги та не можуть зумовити обов`язок суду щодо її розгляду скарги по суті в порядку ст. 343 ГПК України, оскільки нормами ГПК України імперативно визначено, що пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлено за відповідних обставин судом виключно за клопотанням особи, що подає скаргу. Протилежні дії суду порушуватимуть права інших учасників спору (зокрема виконавця, дії якого оскаржуються) та загальні засади господарського судочинства, а саме його диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін.

Колегія суддів звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2022 у справі №925/308/13-г, де відзначено, що з порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

У п. п. 52, 53 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2022 у справі № 910/18480/20 також зазначено, що враховуючи положення законодавства (ст. ст. 18, 19, 28 Закону "Про виконавче провадження"), учасник виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак таке очікування не може бути надто тривалим. У випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

В даному випадку суд апеляційної інстанції зазначає, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, з урахуванням презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, АТ "СК " ІНГО" не спростовано наявності у нього можливостей контролювати стан виконавчого провадження, своєчасно отримувати інформацію про вчиненні виконавчі дії приватного виконавця та звертатись із відповідною скаргою з дотриманням строків ст. 341 ГПК України.

Посилання ж апелянта на висновки Верховного Суду наведені в постанові від 22.12.2021 у справі №760/19348/20 є необґрунтованими, з огляду на те, що стосуються інших обставин справи.

Таким чином, з урахуванням зазначених обставин справи, є необґрунтованими доводи скаржника, що процесуальний строк звернення до суду із скаргою ним порушено не було.

Колегія суддів також зазначає, що враховуючи, що при розгляді справи встановлено факт неподання заяви (клопотання) про поновлення встановленого п.п. а) частини першої ст. 341 ГПК України строку на подання скарги на бездіяльність приватного виконавця, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо залишення вказаної скарги без розгляду, що водночас, не позбавляє позивача права повторно звернутись з цією скаргою, подавши, з урахуванням ч.1 ст. 119 ГПК України, клопотання про поновлення строку для подання скарги у виконавчому проваджені за правилами ч. 2 ст. 341 ГПК України (з відповідним обґрунтуванням).

Наведене свідчить, що доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За приписами ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (вх. № 2647 Д/2) без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 у справі №905/1054/20 - без змін.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (вх. № 2647 Д/2) залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Донецької області від 22.11.2023 у справі №905/1054/20 залишити без змін.

3.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.02.2024.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель