Постанова

від 29.01.2024 по справі 523/11536/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1442/24

Справа № 523/11536/19

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Стахова Н. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Стахової Н.В.

суддів Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

при секретарі Мокана В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одеса у залі судових засідань в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Антонєвський Юрій Францович, на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансу у розмірі 900 000,00 доларів США. Стягнення проводити в еквіваленті до долара США, за офіційним курсом гривні, встановленим Національним Банком України на день здійснення платежу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Антонєвський Ю.Ф., звернулася до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2021 року залишено без задоволення заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року.

23грудня 2021року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Антонєвський Ю.Ф., звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , залишено без задоволення, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року без змін.

01 грудня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року у цій справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

09 травня 2023 року вказана цивільна справа надійшла до Одеського апеляційного суду.

Доводами апеляційної скарги є те, що у рішенні по справі суд першої інстанції зробив висновок після аналізу норм, що містяться у ст. ст. 546, 548, 570, 571 (щодо завдатку) 635, 638 (попередній договір та його форма), передана однією зі сторін грошова сума є авансом, яка підлягає поверненню. Зазначивши, що правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс1, на який посилався суд першої інстанції, стосується інших обставин, тобто вважати ці обставини та обставини, які викладені у заочному рішенні подібними, на погляд представника відповідача, неможливо.

Зазначає, що документ, складений 25.03.2018 року від імені ОСОБА_1 не може бути розцінений як договір між позивачем та відповідачкою, оскільки згідно інформації, що містіться у копії документу, який суд першої інстанції та позивач іменує «договір», він був складений 25.03.2018 року від імені ОСОБА_1 у присутності громадянина ОСОБА_5 , ІНН НОМЕР_1 , на документі є два підписи - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , підпису ОСОБА_2 на документах немає. Посилається на постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) якою зроблено висновок, що підпис є обов?язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що виразилося у неправильній оцінці документа, складеного та підписаного ОСОБА_1 25 березня 2018 р.

Вважає, що цей документ - є не договором, як вказано у заочному рішенні суду, а одностороннім правочином, в розумінні ч. 1-3 ст. 202 ЦК України - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків, який створює обов?язки лише для особи, яка його вчинила (для позивача обов?язки у цьому документі не передбачені). Документ містить у собі зобов?язання, які бере ОСОБА_1 - оформити одну/другу частину права власності на шість об?єктів нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на ОСОБА_2 . В документі вказане строк виконання цього зобов?язання - не пізніше 15 днів з моменту: зняття усіх арештів та обмежень з цього майна; зняття усіх обвинувачень, арештів та обмежень із ОСОБА_1 для її вільного переміщення в Україні та перетину українських кордонів; а також після письмового повідомлення про вказане вище на електрону адресу ОСОБА_1 .

Стверджує, що зняття усіх обвинувачень, арештів та обмежень з ОСОБА_1 для її вільного переміщення в Україні та перетину українських кордонів (а значить і строк виконання зобов?язань за правочином) ще не відбулося, тобто згідно інформації, що міститься у документі, наданому позивачем під найменуванням «договір», це є одностороннім правочином, який є діючими, однак строк виконання зобов?язань з боку відповідачки, що містяться у цьому правочину ще не настав.

Зазначає, що позивач не надав доказів порушення його прав з боку відповідачки, не виконання нею зобов?язань, викладених у правочині від 25.03.2018 року перед позивачем, а заявлені позивачем вимоги про стягнення із відповідачки суми авансу в розмірі 900 000,00 доларів США з обраним позивачем способом захисту своїх прав не підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного скаржник просив суд скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.03.2020 року у цивільній справі № 523/11536/19, відмовити у повному обсязі у задоволенні позову про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми авансу в розмірі 900 000,00 (дев?ятсот тисяч) доларів США.

У відзиві на апеляційну скаргу зазачено, що скаржник помилково вважає, що за своїм змістом відписаний 28.03.2018 документ є одностороннім правочином, строк виконання зобовязань для неї не настав, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для стягнення отриманих нею коштів в якості авансу, оскільки сплачені ним котшти у розмірі 900 000 доларів США є саме авансом, які підлягають стягненню з відповідачки, бо остання своїх зобовязань не виконала.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Дарієнко В.Д. апеляційну скаргу підтримав надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_2 адвокат Чебан С.В. апеляційну скаргу не визнала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

За змістом частини першої статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.263ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що 25 березня 2018 року між позивачем та відповідачем був укладений договір, за умовами якого ОСОБА_1 , отримавши від ОСОБА_2 грошові кошти в якості авансу у розмірі 900 тис. доларів США, як 50% раніш належного майна: адмінстравтиної споруди за адресою: АДРЕСА_1 : 1 поверх - 19/1000 (221,8 кв.м.), 2 поверх - 18/1000 (221,2 кв.м.), 3 поверх 132/1000 (1541 кв.м.), 4 -поверх 143/1000 (1669,4 кв.м.), 5 поверх 7125 (1472,5 кв. м.), 6 поверх (490,7 кв.м). Також нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а саме 8/100 (237,5 кв.м.) та 2/100 (66,2 кв.м.).

Оформлення права власності ОСОБА_1 зобов`язалась здійснити на протязі 15 днів з дня зняття всіх арештів з вказаного вище майна, її вільного пересування по території України і перетинання границі з Україною, а також після повідомлення на її електронну адресу про скасування зазначених обмежень. Зазначений договір був укладений між сторонами в простій письмовій формі.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання договору та отримані грошові кошти у сумі 900 000 доларів США не повертає.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11цього Кодексу (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525 та 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.

Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із статтею 570ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частин першої, другої статті 635ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.

Частиною четвертою статті 635ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до статті 657ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З огляду на правові висновки Верховного Суду України, неодноразово викладені у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 128/1885/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі №520/6286/16-ц та від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції.

Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання, може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, який за своєю формою та змістом відповідно до вимог закону між сторонами укладений не був. В даному випадку, сторони договору домовилися на укладання дійсного зобов`язання про передачу нерухомого майна в майбутньому. Отже, сплачена ОСОБА_2 сума грошових коштів в розмірі 900 тис. доларів США є авансом, яка підлягає обов`язковому поверненню позивачу, згідно вимог ст. 570 ЦК України.

При цьому судом першої інстанції вірно наголошено, що підстава відмови від укладання договорів, або відмова у передачі в будь-якій інший спосіб нерухомого майна від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 правового значення для вирішення виниклого спору не мала, так як сплачена грошова сума у вигляді авансу повертається в будь-якому випадку її платнику. З цих же підстав суд відхилив вказівку у договорі на те, що у випадку неповернення майна ОСОБА_1 , отримані нею від ОСОБА_2 грошові кошти не повертаються.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що підстав для повернення грошових коштів не має, оскільки відповідачкою своїх зобовязань не виконано, крім того, останнєю не заперечувався факт отримання нею грошових коштів в сумі 900 доларів США.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір віл 25.03.2018 є діючим, оскільки строк виконання зобоязань з боку ОСОБА_1 , ще не настав, а тому права позивача не порушені, колегія суддів вважає необґрунтованими, бо сума грошових коштів, яка за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, чи настав строк виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 375ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом правильно визначено характер спірних правовідносин, дано їм вірну юридичну оцінку та рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права то підстави для його скасування чи зміни за доводами апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375 ЦПК України, суд

ПО С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Антонєвський Юрій Францович залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 02 лютого 2024 року.

Головуючий Н.В. Стахова

Судді О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова