Ухвала

від 05.02.2024 по справі 466/6903/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 466/6903/19

провадження № 61-1005ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Департамент містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради, Державне підприємство «Державний інститут проектування міст «Містопроект», Садівничий кооператив «Вінниця», Приватне підприємство «Леополіс клуб», про скасування рішень органу місцевого самоврядування та скасування запису про реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, яка зареєстрована за вх. № 2091/0/220-24

від 18 січня 2024 року.

18 січня 2024 року, через систему «Електронний суд», до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року,

яка зареєстрована за вх. № 2136/0/220-24 від 18 січня 2024 року.

Касаційні скарги ОСОБА_1 є ідентичними за змістом одна одній, відрізняються між собою лише способом їх подання до Верховного Суду.

Касаційні скарги не можуть бути прийняті до розгляду судом касаційної інстанції

з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню,

з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, щоб у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій

та судочинство визначаються виключно законами України.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював,

що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.

Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи

у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон»

у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.

Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.

Отже, виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступавати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.

Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими

з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

Водночас касаційні скарги не містять належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження судового рішення в касаційному порядку, складаються із викладення обставин справи та містить формальне посилання

на неправильність та незаконність судового рішення, тобто подані з порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Таким чином, оскільки в касаційних скаргах заявниця жодним чином

не обґрунтовує необхідності відступу Верховного Суду від приписів закону щодо підстав та випадків касаційного оскарження судового рішення, та враховуючи,

що у касаційних скаргах не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, скарги підлягають поверненню особі, яка їх подала.

Повернення касаційних скарг не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для їх повернення.

Керуючись статтями 260, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Департамент містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради, Державне підприємство «Державний інститут проектування міст «Містопроект», Садівничий кооператив «Вінниця», Приватне підприємство «Леополіс клуб»,

про скасування рішень органу місцевого самоврядування та скасування запису про реєстрацію права власності вважати неподаними та повернути заявниці.

Копію ухвали та додані до касаційних скарг матеріали направити особі,

яка їх подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк