Окрема думка

від 10.01.2024 по справі 916/1042/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка суддів К. М. Пількова, Банаська О. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 916/1042/22 (провадження № 12-68гс23)

1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.01.2024 повернула для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) цю справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго», Скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесенерготрейд» (далі - Товариство) про стягнення 3 851 984,26 грн, з яких: 1 493 164,80 грн основного боргу, 400 263,70 грн пені, 1 674 981,93 грн штрафу, 209 514,97 грн інфляційних втрат та 74 058,86 грн 3 % річних за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023.

2. Мотивуючи цю ухвалу, Велика Палата навела раніше сформульовані нею у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування процесуальних законів, а також вказала, що за змістом процесуального законодавства як Велика Палата Верховного Суду, так і об`єднані палати касаційних судів у складі Верховного Суду висловлюють правові висновки в конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними і типовими для всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних правовідносинах.

3. Велика Палата Верховного Суду послалась на те, що висновки, зроблені у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, від яких вважала за необхідне відступити колегія КГС ВС у цій справі, сформульовані об`єднанню палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) у контексті поставлених перед нею питань колегією Першої судової палати КЦС ВС при передачі справи для відступу від висновку Другої судової палати КЦС ВС про те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) наявні підстави для закриття провадження у справі лише в тому випадку, коли предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

4. Разом з тим Велика Палата зазначила, що предметом спору в цивільній справі № 638/3792/20 був поділ майна подружжя, який припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок позасудового врегулювання подружжям питання розподілу спільно нажитого майна шляхом укладення нотаріально посвідченого договору.

5. Натомість, за твердженнями Великої Палати Верховного Суду, у господарській справі № 916/1042/22, в якій виник спір про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, суди не заперечували існування спору між сторонами, а з посиланням на погоджені позивачем та відповідачем договірні умови дійшли висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову у зв`язку з недоведенням НЕК «Укренерго» наявності порушеного права.

6. Ураховуючи предмет спору, підстави пред`явленого позову та характер спірних правовідносин в обох справах: цивільній та господарській, а також процесуальну ситуацію у цивільній справі (врегулювання спору сторонами після відкриття провадження у справі), Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність ознаки подібності процесуального питання, яке підлягає вирішенню у цій справі, з тим процесуальним питанням, яке вирішила об`єднана палата КЦС ВС у справі № 638/3792/20. Відмінними рисами, на думку Великої Палати, характеризуються як сам предмет спору, так і обставини, з якими сторони пов`язували припинення існування спору.

7. На переконання Великої Палати Верховного Суду, як правило, предмет спору визначає права й обов`язки сторін, що становлять зміст правовідносин. Водночас більшість з обставин можуть існувати як на момент відкриття провадження у справі, про які суду не відомо і які з`ясовуються після відкриття провадження у справі, так і можуть виникнути вже після відкриття провадження у справі. З урахуванням наведеного тотожність пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України щодо визначення відсутності предмета спору як правової підстави для закриття провадження у справі не є умовою для формування універсального підходу до визначення поняття «наявність предмета спору» на певній стадії судового процесу з огляду на очевидну відмінність (неподібність) майнових правовідносин, спори щодо яких підлягають вирішенню цивільними та господарськими судами.

8. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, у зв`язку із чим повернула справу для розгляду колегії КГС ВС відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України

9. Із цим висновком не погоджуємось з таких мотивів.

10. У своїй касаційній скарзі НЕК «Укренерго» просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також закрити провадження у цій справі за поданими до суду першої інстанції заявою від 11.07.2022 в частині стягнення 112 958,84 грн пені і 25 474,24 грн 3 % річних та за заявою від 20.09.2022 в частині стягнення 1 493 164,80 грн основного боргу.

11. Одним з ключових аргументів скарги є те, що суди порушили пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки неправильно відмовили у задоволенні заяв Скаржника про закриття провадження в частині описаних вище позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору. На думку Скаржника, суди не врахували висновків, викладених у постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, про застосування ідентичних положень пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, зокрема, про те, що закриття провадження у справі на підставі вказаного пункту можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

12. Колегія КГС ВС з таким підходом не погодилась та на підставі частини третьої статті 302 ГПК України ухвалою від 31.10.2023 передала цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від наведених вище висновків об`єднаної палати КЦС ВС.

13. Мотивуючи ухвалу про передання, колегія суддів КГС ВС посилалась на те, що зміст пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до якого відсутність предмета спору є підставою для закриття провадження у справі, є ідентичним зі змістом пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, однак КЦС ВС та КГС ВС сформували різні підходи до тлумачення вказаних норм, які визначають підстави закриття провадження у справі у цивільному та господарському судочинстві.

Так, колегія суддів КГС ВС вказувала, що у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 об`єднана палата КЦС ВС виснувала, зокрема, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань. Подібні висновки викладені також у постановах КЦС ВС у справі № 522/1745/14-ц, від 20.10.2021 у справі № 668/13646/15, від 26.04.2022 у справі № 757/46995/17-ц, від 09.11.2022 у справі № 707/289/22-ц, від 15.03.2023 у справі № 201/2289/20, від 29.03.2023 у справі № 686/3717/22, від 21.06.2023 у справі № 357/9051/18, від 18.10.2023 у справі 362/4790/14-ц та інших.

Окрім цього, колегія суддів КГС ВС звернула увагу, що у наведеній вище постанові об`єднана палата КЦС ВС відступила від висновків, сформульованих у постановах КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 456/647/18, від 13.05.2020 у справі № 686/20582/19 та від 09.09.2020 у справі № 750/1658/20, конкретизувавши їх так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Разом з тим колегія суддів зазначила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, а також у постановах КГС ВС від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20 та від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22 зроблено висновки, за змістом яких закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Колегія суддів КГС ВС вважала, що момент припинення існування (зникнення) предмета спору має важливе значення для розгляду та вирішення справи та повинен ураховуватися судами при вирішенні питання про наявність підстав для закриття провадження у справі чи відмови у позові. Водночас особа, яка звертається до суду з позовом, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, та підтвердити, що її права та законні інтереси буде захищено та відновлено з допомогою певного способу захисту, визначеного у позові. При цьому порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Колегія суддів КГС ВС виходила з того, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах КГС ВС від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19 та від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови КГС ВС від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).

З урахуванням наведеного колегія суддів КГС ВС виснувала, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.

Крім того, на переконання колегії суддів КГС ВС, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, є підставою для повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду. Таким чином, можливість закриття провадження у справі у разі, якщо предмета спору не існувало на момент звернення з позовом до суду, може призвести до необхідності повернення судового збору у випадку подання особою необґрунтованого позову.

14. Вважаємо, що наведені колегією суддів КГС ВС обґрунтування є достатніми для висновку про наявність підстав для прийняття цієї господарської справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, правовідносини у цій справі та цивільній справі № 638/3792/20 є подібними за змістовим критерієм, а протилежні висновки Великої Палати Верховного Суду неправильні виходячи з такого.

15. Насамперед зауважуємо, що твердження Великої Палати Верховного Суду про те, що суди не заперечували існування між сторонами спору у цій господарській справі не відповідають змісту оскаржених судових рішень.

Так, в зазначених судових рішеннях йдеться про те, що НЕК «Укренерго» подало до суду першої інстанції дві заяви, в яких просило закрити провадження в частині стягнення 112 958,84 грн пені та 25 474,24 грн 3 % річних (заява від 11.07.2022 № 01/28404; т. 2, а. с 38, 39), а також в частині стягнення 1 493 164,80 грн основного боргу (заява від 20.09.2022 №01/41069; т. 2, а. с. 103, 104), оскільки Товариство уже сплатило на його користь відповідні суми.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих заяв НЕК «Укренерго», оскільки на момент звернення позивача до суду сума основного боргу не існувала. Суд апеляційної інстанції з посиланням, зокрема, на висновки КГС ВС, викладені у постанові від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15, про те, що якщо предмет спору був відсутній до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі, підтримав висновки суду першої інстанції, адже заборгованість Товариства перед НЕК «Укренерго» не існувала станом на 07.06.2022, коли було відкрито провадження в цій справі, тому немає підстав для закриття провадження у цій справі за пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Таким чином, у цій господарській справі суди обох інстанцій виходили з відсутності предмета спору в частині позовних вимог про стягнення 1 493 164,80 грн основного боргу, 112 958,84 грн пені та 25 474,24 грн 3 % річних, однак вважали, що це є не підставою для закриття провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України, про що просило НЕК «Укренерго» в своїх заявах, а підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки предмет спору у відповідній частині був відсутній до відкриття провадження у справі. В іншій частині позовних вимог суди дійсно відмовили у зв`язку з їх недоведеністю.

16. Спірними є також твердження Великої Палати Верховного Суду про те, що предмет спору у цивільній справі № 638/3792/20 припинив своє існування після відкриття у ній провадження внаслідок позасудового договірного врегулювання подружжям питання розподілу спірного майна.

Як слідує зі змісту постанови об`єднаної палати КЦС ВС від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 схожими твердженнями відповідач обґрунтовував своє клопотання про закриття провадження у справі. Зокрема, він вказував, що 27.10.2016 до розірвання шлюбу сторони у справі уклали нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя за взаємною згодою; на момент звернення позивача до суду відсутнє майно, яке може перебувати у спільній сумісній власності, у зв`язку з його поділом на підставі вказаного правочину.

Суд першої інстанції ухвалою від 07.10.2020 частково задовольнив це клопотання та закрив провадження в частині позовних вимог про поділ майна, визнання права власності та стягнення об`єктів нерухомості на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі. В частині вимог, які стосувались заробітної плати відповідача, суд першої інстанції відмовив у закритті провадження.

Апеляційний суд постановою від 18.02.2021 скасував ухвалу суду першої інстанції від 07.10.2020 в частині закриття провадження, а справу направив для продовження розгляду, оскільки не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про поділ нерухомого майна врегульовано відповідним договором, у зв`язку з чим предмет спору між сторонами відсутній. При цьому апеляційний суд з посиланням на висновки, викладені у постановах КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 456/647/18 та від 13.05.2020 у справі № 686/20582/19, зазначив, що за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній саме на час пред`явлення позову.

За результатами касаційного перегляду справи № 638/3792/20 об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 20.09.2021 визнала таким, що не ґрунтується на законі, висновок апеляційного суду про те, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе лише в разі, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову; відступила від висновків КЦС ВС, на які посилався суд апеляційної інстанції, а постанову апеляційного суду від 18.02.2021 змінила у мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови касаційного суду з урахуванням висновків, від яких пропонувала відступити колегія суддів КГС ВС у цій господарській справі (див. пункт 13 окремої думки).

Беручи до уваги наведене та враховуючи, що позов у цивільній справі № 638/3792/20 подано 16.03.2020, а договір про поділ спільного майна подружжя за встановленими судами обставинами укладено між сторонами у справі 27.10.2016 (тобто до подання позову), покликання Великої Палати Верховного Суду на те, що у вказаній цивільній справі склалась процесуальна ситуація, за якої сторони в договірному порядку врегулювали між собою спір після відкриття провадження у справі, видаються помилковими.

17. Також вважаємо, що в контексті поставленої КГС ВС проблеми різного застосування ідентичних за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, що встановлюють відсутність предмета спору підставою для закриття провадження у справі, відмінність між предметами спорів у цій господарській справі та цивільній справі № 638/3792/20 не є визначальною ознакою, яка дозволяє стверджувати про їх неподібність.

18. Таким чином, погоджуємось з висловленою в ухвалі про передання позицією колегії суддів КГС ВС про те, що КЦС ВС та КГС ВС в подібних правовідносинах сформували різні підходи до тлумачення однакових процесуальних норм та вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави стверджувати протилежне.

19. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).

20. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

21. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

22. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

23. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

24. У пунктах 35, 36, 39 остаточного рішення від 07.11.2011 у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99).

Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)» (Scordino v. Italy) (№ 1)) [ВП], заява № 36813/97, пункти 190 та 191).

25. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

26. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

27. Оскільки єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала постановити ухвалу, якою прийняти до розгляду цю господарську справу, а не повертати її на розгляд відповідній колегії КГС ВС без належного обґрунтування, залишаючи тим самим невирішеною проблему конфліктної практики Верховного Суду щодо застосування однакових процесуальних норм, які визначають відсутність предмета спору підставою для закриття провадження у справі.

СуддіК. М. Пільков О. О. Банасько І. В. Ткач В. Ю. Уркевич