Постанова

від 05.02.2024 по справі 529/1190/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 529/1190/18 Номер провадження 22-ц/814/954/24Головуючий у 1-й інстанції Кириченко О.С. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді-доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача адвокат Гарківець Л.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Диканської селищної ради Полтавської області

на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року, ухвалене суддеюКириченко О.С., повний текст рішення складено - 28 вересня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Диканської селищної ради Полтавської області, Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області та Диканської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання незаконним рішення комісії з реформуванню, паюванню землі та майна від 20 січня 2000 року та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що йому, як члену Колективного сільськогосподарського підприємства імені Енгельса, Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області 26 грудня 1996 року видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах. Рішенням комісії з реформуванню, паюванню землі та майна ПСС імені Енгельса від 20 січня 2020 року затверджено список осіб, яким помилково видано сертифікати на право на земельну частку (пай), серед яких і ОСОБА_1 . У листопаді 2017 року він звернувся до Андріївської сільської ради Диканського району із заявою про виділення земельної ділянки, однак, листом від 06 грудня 2017 року йому повідомлено, що на момент звернення виділити земельну ділянку неможливо у зв`язку з відсутністю вільних земель. У подальшому для захисту свого права на отримання земельної ділянки він звернувся до Диканської районної державної адміністрації Полтавської області, але також отримав відмову. Відмову у виділенні йому земельної ділянки позивач вважав незаконною та такою, що порушує його права, тому просив визнати незаконним рішення комісії з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса від 20 січня2000 року та зобов`язати Диканську районну державну адміністрацію Полтавської області відвести йому земельну ділянку розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах і видати дозвіл на виготовлення технічної документації.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року - відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 8 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.02.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 -задоволено. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 8 травня 2019 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність доведення позивачем обставин щодо членства позивача у КСП імені Енгельса, не врахувавши, що ОСОБА_1 вже видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах, який у розумінні пункту 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України та частини першої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» є основним документом, що посвідчує право позивача на земельну частку (пай). Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, помилково послався на рішення комісії з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса від 20 січня 2000 року, яким встановлено перелік осіб, що помилкового отримали сертифікати про право власності на частку (пай), як на підставу для відмови у позові, оскільки рішення Диканської районної державної адміністрації від 20 грудня 1996 року №294 та виданий на його підставі сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах в установленому законом порядку недійсними не визнавалися.

Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2022 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про заміну відповідачів на їх правонаступників. Замінено відповідача Андріївську сільську раду Диканського району Полтавської області - на відповідача Диканську селищну раду Полтавської області та відповідача Диканську районну державну адміністрацію Полтавської області - на відповідача Полтавську районну державну адміністрацію Полтавської області.

Разом із клопотанням про заміну відповідачів позивач ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву у новій редакції (з урахуванням нових відповідачів у справі). Просив суд визнати незаконним рішення комісії по реформуванню, паюванню землі та майна ПСС ім. Енгельса від 20.01.2000 року та зобов`язати Диканську селищну раду Полтавської області виділити йому в натурі (на місцевості) земельну ділянку площею 6,43 га і видати дозвіл на виготовлення технічної документації (т.1 а.с. 121-137).

Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 02.03.2023 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у якості співвідповідача.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Диканської селищної ради Полтавської області, Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.

Зобов`язано Диканську селищну раду Полтавської області виділити в натурі земельну ділянку площею 6,43 га із земель запасу для цільового призначення - товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Диканської селищної ради Полтавської області, ОСОБА_1 .

У задоволені інших позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що чинним законодавством України передбачено право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року, виділення таких земельних ділянок здійснюється саме сільськими, селищними або міськими радами, беручи до уваги те, що право позивача ОСОБА_1 на земельну частку (пай) посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай), який на час ухвалення рішення у справі є дійсним, враховуючи те, що відповідачем Диканською селищною радою не надано належних та достатніх доказів відсутності вільних земельних ділянок запасу, на що відповідач, зокрема, посилався у своїй відповіді на клопотання представника позивача, тобто саме відповідач Диканська селищна рада повинна здійснити заходи щодо відновлення порушеного права позивача. Таким чином, суд визнав за необхідне зобов`язати відповідача Диканську селищну раду виділити позивачу в натурі земельну ділянку площею 6,43 га із земель запасу з цільовим призначення для товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту на території Диканської селищної ради Полтавської області. Враховуючи те, що відповідно до чинного на час ухвалення рішення у справі законодавства до компетенції Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області вже не належить право розпорядження землями державної власності, що розташовані за межами населених пунктів у межах територіальних громад (землями комунальної власності територіальних громад), беручи до уваги, що позивач не звертався до вказаних органів із заявою про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і відповідно ці органи не приймали жодних рішень з цього приводу, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог до цих відповідачів слід відмовити, як пред`явлені до неналежних відповідачів.

В апеляційній скарзі Диканська селищна рада Полтавської області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Диканської селищної ради Полтавської області, Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в частині вимог про зобов`язання виділити в натурі земельну ділянку із земель запасу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суть спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників справи свідчать про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 пред`явлені до суб`єктів владних повноважень щодо оскарження їх бездіяльності у прийнятті рішення про виділення земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості), що відноситься до сфери земельних відносин, тобто на дані правовідносини поширюється юрисдикція саме адміністративного суду. Тому, у частині позовних вимог про зобов`язання виділити земельну ділянку в натурі слід закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку із тим, що ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що коли спір, стороною в якому є орган державної влади чи місцевого самоврядування, суть якого полягає в основному в тому, що ці органи не діють у законодавчо визначеному порядку, поза межами повноважень чи із порушеннями, то такий спір набуває ознак публічно-правового спору, оскільки юридичний характер державного розсуду в цих правовідносинах надає діям та рішенням суб`єкта владних повноважень ознак публічності, які регулюються публічно-правовими нормами.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Диканської районної державної адміністрації від 20 грудня 1996 року №294 ОСОБА_1 , як члену Колективного сільськогосподарського підприємства імені Енгельса, було видано 26 грудня 1996 року сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), який зареєстровано у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №44. На підставі цього сертифікату позивач набув право на вказану земельну частку (пай), що знаходиться на території Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області (нині - Диканської селищної ради), де знаходився КСП імені Енгельса (т.1 а.с. 8).

09 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області щодо виділення йому в натурі вказаної вище земельної ділянки, однак, у відповіді цієї сільської ради від 06.12.2017 за №04-13/552 йому було повідомлено, т.я. на час розпаювання він не був внесений до сітки розпаювання земельних часток (паїв). Виділити йому земельну ділянку із земель запасу Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області неможливо у зв`язку із відсутністю вільних земель (т.1 а.с. 9).

До цієї відповіді було долучено лист СТОВ «Андріївка» від 09.10.2017 року про те, що на засіданні комісії по реформуванню, паюванню землі та майна ПСС ім. Енгельса, яке відбулося 20.01.2000 року, встановлено, що йому, ОСОБА_1 , було помилково видано сертифікат на право власності на земельну частку (пай) (т.1 а.с. 10).

З матеріалів справи вбачається, що вказане вище рішення комісії по реформуванню, паюванню землі та майна ПСС ім. Енгельса про помилковість видачі, зокрема, ОСОБА_1 сертифіката на право на земельну частку (пай) було зафіксовано протоколом №2 від 20.01.2000 року та рішенням загальних зборів членів ПСС ім. Енгельса, зафіксованим протоколом №3 від 10.02.2000 року (т.1 а.с. 57,58).

У квітні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Диканської районної державної адміністрації Полтавської області із заявою про виділення в натурі земельної ділянки на території Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області. Відповідно до повідомлення цієї райдержадміністрації від 25.04.2018 року за №819/01-32 позивачу було відмовлено у виділенні земельної ділянки в натурі у зв`язку із тим, що на час розпаювання він не був внесений до сітки розпаювання земельних часток (паїв) і, відповідно, за ним не закріплена земельна ділянка на території Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області (т.1 а.с. 130).

Відповідно до відповіді Диканської селищної ради Полтавської області від 28.02.2022 року за №11/02.1-14, яка є правонаступником Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області, наданої на запит представника позивача, на території Диканської селищної ради відсутні земельні ділянки запасу комунальної власності, які можуть бути використані для реалізації права ОСОБА_1 на земельну частку (пай) (т.1 а.с. 174).

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Статтею 6 ЗК України в редакції від 15 березня 1991 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що державою гарантується право приватної власності, у тому числі члену колективного сільськогосподарського підприємства на земельну частку (пай).

Порядок паювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств передбачає, що до державного акта на право колективної власності на землю додається список осіб, які мають право на земельну частку пай.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності доведення позивачем обставин щодо його членства у КСП імені Енгельса, оскільки ОСОБА_1 вже видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах, який у розумінні пункту 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» є основним документом, що посвідчує право позивача на земельну частку (пай).

З матеріалів справи вбачається, що рішення Диканської районної державної адміністрації від 20 грудня 1996 року №294 та виданий на його підставі сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах в установленому законом порядку недійсними не визнавалися.

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №529/1101/17 (провадження № 61-17402св18) зазначено, що сертифікат на право на земельну частку (пай) може бути визнано недійсним лише судом.

Оскільки комісія з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса не має законодавчо визначених повноважень спростовувати чинність виданих уповноваженим органом сертифікатів на право на земельну частку (пай), зокрема, із підстав відсутності членства у КСП імені Енгельса, враховуючи, що такий сертифікат може бути визнаний недійсним виключно судом, а отже, рішення комісії з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса від 20.01.2000 року не створює правових (юридичних) наслідків з припинення права позивача ОСОБА_1 на земельну частку (пай), посвідченого відповідним сертифікатом, який є дійсним, суд першої інстанції визнав за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним рішення комісії по реформуванню, паюванню землі та майна ПСС ім. Енгельса від 20.01.2000 року, яким встановлено, що, зокрема, ОСОБА_1 помилково отримав сертифікат на право на земельну частку (пай).

При вирішення іншої частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Частиною другої статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 11 ст. 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

При неможливості надати зокрема члену колективного сільськогосподарського підприємства земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року №801 та від 04 лютого 2004 року № 122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року №47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам №14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

За статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок колишнім члена колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (стаття 13) передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай) отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року у справі №542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

У пункті 10.29. зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

У п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України вказано, що з дня набрання чинності цим пунктом (з 27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених цим пунктом земель. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з врахуванням наступного.

Згідно доводів апеляційної скарги, Диканська селищна рада не погоджується з рішенням суду першої інстанції лише в частині того, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у чинній редакції). Близькі за змістом приписи були у пунктах 1 і 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єктом владних повноважень згідно п.7 ч.1 ст. 3 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов`язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб`єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов`язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10- рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суд України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України розтлумачено, що поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування, як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

При цьому, колегія суддів також враховує, що помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вважаючи порушеним своє право власника сертифіката на земельну ділянку (пай).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Паювання земель сільськогосподарського призначення проходило у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» №666/94, Указ Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року №122 «Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року №801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі», Закон України від 05 червня 2003 року №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року №47/172/48.

Згідно пункту 2 Указу №720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акт на право колективної власності на землю.

За змістом пункту 1 Указу №720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Таке паювання сільськогосподарських земель здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».

Зміст цих нормативних актів свідчить по те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі(на місцевості).

Отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право.

Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом №899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).

За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відтак, право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай)у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.

Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.

При цьому, не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну частку (пай), чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.

Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб`єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб`єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ,не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17 та були обґрунтовано, з дотриманням ч.4 ст. 263 ЦПК України, застосовані судом першої інстанції при вирішенні справи по суті позовних вимог.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першоїінстанції правильновстановив правовуприроду заявленогопозову,у достатньомуобсязі визначивсяз характеромспірних правовідносинта нормамиматеріального права,які підлягаютьзастосуванню,повно тавсебічно дослідивнаявні усправі доказиі надавїм належнуоцінку та розглянув справу з дотриманням правил юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Диканської селищної ради Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 лютого 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов