Постанова

від 06.02.2024 по справі 953/21414/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» лютого 2024 року

м. Харків

справа № 953/21414/20

провадження № 22ц/818/165/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» Дмухар А.І., державний нотаріус Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошева О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02серпня 2023року в складі судді Шаренко С.Л.

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» Дмухара Андрія Ігоровича, державного нотаріуса Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевої Ольги Юріївни про повернення документів інвентаризаційної справи та зобов`язання вчинити певні дії, який в подальшому уточнила.

Позовна заява мотивована тим, що наразі вона успадковує частку квартири АДРЕСА_1 після смерті свого чоловіка, однак це неможливо здійснити без матеріалів інвентаризаційної справи № 202000014832.

17 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Архілаін» отримав інвентаризаційну справу № 202000014832 щодо її квартири та в цей же день договір з товариством розірвано. Однак у нього залишилися завірена копія інвентаризаційної справи № 202000014832, яку товариство не збирається повертати їй.

Посилалася на свої побоювання в подальшому використання цих документів з метою неправомірного заволодіння її квартирою.

Зазначила, що після проведення технічної інвентаризації у 2008 році було змінено технічний паспорт її квартири з площі 54,7 кв м на 58,5 кв м та видано їй крім технічного паспорту свідоцтво на право власності на житло з загальною площею 58,5 кв м. В подальшому вона вказане свідоцтво загубила. Щоб встановити та визнати її право власності на 58,5 кв м загальної площі необхідно змінити загальну площу квартири в свідоцтві про право на спадщину за законом.

Просила зобов`язати директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» Дмухара А.І. повернути належним чином засвідчені копії матеріалів попередньої технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_1 , які він отримав у Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та залишив собі, та передати їх державному нотаріусу Грошевій О.Ю. для подальшого їх використання;

зобов`язати державного нотаріуса Грошеву О.Ю. отримати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» завірені копії матеріалів інвентаризаційної справи № 202000014832 по квартирі АДРЕСА_1 , згідно цих документів виправити другий рядок знизу в свідоцтві про право на спадщину за законом, вказавши загальну площу квартири не 54,7 кв м, а 58,5 кв м, що відповідає технічній інвентаризації квартири за 10 липня 2008 року.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про зміну позовних вимог та просила змінити попередні позовні вимоги на такі:

директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» ОСОБА_2 компенсувати нанесену їй моральну та майнову шкоду в розмірі 20000,00 грн;

державному нотаріусу Першої Харківської міської нотаріальної контори ОСОБА_3 компенсувати нанесену їй моральну та майнову шкоду в розмірі 20000,00 грн або в стислі строки зареєструвати її право власності на квартиру після померлого чоловіка та видати свідоцтво про право власності на житло (на усю квартиру).

Посилалася на те, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях від того, що на теперішній час її квартира перебуває в статусі «спірної квартири» і вона може її позбудитися завдяки спільним зусиллям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказала, що матеріальна шкода полягає в збитках та витратах, які вона зазнала у зв`язку із знищенням документів ОСОБА_2 . Витрати включають в себе безкінечні поневіряння в судах та відмову нотаріуса зареєструвати належним чином право власності на її квартиру та видати їй свідоцтво про право власності на житло. Також втрати та витрати полягають в безкінечних судових тяжбах та судових зборах.

Зазначила, що до майнової шкоди, завданої ОСОБА_2 може додати повну зневагу до неї та ігнорування її листів.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» Дмухар А.І. повернути належним чином засвідчені копії матеріалів попередньої технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_1 , які він отримав в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та передати їх державному нотаріусу Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевій О.Ю., зобов`язавши її отримати копію інвентаризаційної справи №202000014832 по квартирі АДРЕСА_1 , засвідчені датою 17 червня 2020 року; відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди по 20000,00 грн з кожного.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати повністю і ухвалити нове рішення в частині, що стосується відповідачки ОСОБА_3 , зобов`язавши ОСОБА_3 зареєструвати її право власності на квартиру, видавши оновлене свідоцтво про право власності на житло (на усю) квартиру без прізвища « ОСОБА_4 » та компенсувати нанесену їй моральну та майнову шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Також зазначила, що вона не буде заявляти позовні вимоги до ОСОБА_2 , який є посередником, оскільки його діями керувала саме державний нотаріус Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошева О. Ю. Вказала, що судом першої інстанції проігноровано технічний паспорт на квартиру від 10 липня 2008 року, в якому зазначено загальну площу квартири 58,5 кв м. Вважала, що судом першої інстанції не враховано всі її вимоги, а саме вимогу щодо видачі свідоцтва про право власності на житло (на усю квартиру), що є упущенням та помилкою, оскільки ОСОБА_3 врахувала в своїх документах не 58,5 кв м, а 54,7 кв м, що є суттєвою різницею. Зазначила, що матеріали справи свідчать про судову тяганину, яку створила ОСОБА_3 , починаючи з 2020 року, а це є бездіяльністю і підлягає відшкодуванню, як майнова шкода. З боку державного нотаріуса наявні неправомірні рішення та дії, а саме спрямування її до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» ОСОБА_2 на отримання повторного технічного паспорта та проведення додаткової інвентаризації, як виявилося згодом це не було потрібно. Це виявилося також зволіканням та бездіяльністю ОСОБА_3 по оформленню її прав на квартиру. За численними судовими справами та витрат на суди їй було завдано ОСОБА_3 збитки по відновленню її порушеного права на володіння усією квартирою. Посилалася на те, що в оскаржуваному рішення вимога про видачу свідоцтва про право власності на житло навіть не згадується, яка вказана у клопотанні про зміну позовних вимог. Посилалася на те, що в свідоцтві про право власності на житло необхідно поновити та вилучити з нього прізвище її чоловіка « ОСОБА_4 », яке і досі в ньому фігурує, що досі не виконано державним нотаріусом Грошевою О.Ю. Тому є підстави вважати, що ОСОБА_3 повинна компенсувати їй моральну та матеріальну шкоду в розмірі 20000,00 грн, щоб вона змогла звернутися з цими грошима до іншого нотаріуса, який би допоміг їй отримати виправлене свідоцтво про право власності на житло.

22 січня 2024 року до суду апеляційної інстанції від державного нотаріусу Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевої О.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що спадкові права позивачки після смерті її чоловіка оформлені, а тому її права не порушені, захисту не потребують. При видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину після смерті її чоловіка інформацію про площу спадкової квартири вона отримала з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ніякою іншою інформацією нотаріус не користується. Обробка та робота з інвентаризаційною справою на квартиру до компетенції нотаріуса не входить. Порушений позивачкою спір є штучним, а позовні вимоги не направлені на захист будь-яких суб`єктивних прав позивачки або охоронюваних законом інтересів. Вважала, що державний нотаріус не може виступати відповідачем у справах, які стосуються вчинення або не вчинення нотаріальних дій, відповідачем у таких справах може виступати державна нотаріальна контора

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду лише в частині своїх позовних вимог до державного нотаріуса Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевої О.Ю. про компенсування їй нанесеної моральної та майнової шкоди в розмірі 20000,00 грн або в стислі строки реєстрації її права власності на квартиру після померлого чоловіка та видачі свідоцтва про право власності на житло (на усю квартиру), у зв`язку з чим апеляційним судом в іншій частині рішення суду не переглядається. Клопотання ОСОБА_1 про уточнення місця перебування ОСОБА_3 залишено без задоволення, оскільки як вбачається з матеріалів справи (а. с. 1 т. 2) зазначено місце знаходження Першої Харківської міської нотаріальної контори, де працює державним нотаріусом Грошева О. Ю. Клопотання про дослідження матеріалів справи задоволено.

До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. 05 січня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що

ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що її права порушені та потребують захисту.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що державний нотаріус Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошева О.Ю. 17 березня 2020 року направила запит №842/02-14 до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», в якому зазначила, що для проведення державної реєстрації майнових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень просила надати інформацію про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно згідно інвентаризаційної справи об`єкту нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (а.с.5, 75 том 1).

17 березня 2020 року державний нотаріус Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошева О.Ю. також направила запит компетентним органам, а саме суб`єктам господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію у Мінрегіоні України та отримали кваліфікаційний сертифікат, в якому просила повідомити відомості щодо технічних характеристик об`єкту нерухомого майна, а саме кількість кімнат, загальна та житлова площа, а також повідомити чи проводилось перепланування або реконструкція об`єкту нерухомого майна, а також повідомити загальну та житлову площу без урахування самовільних переобладнань та прибудов в разі їх наявності в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.76 том 1).

17 березня 2020 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» Дмухар А.І. звернувся до директора Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» з запитом, в якому просив для проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомості, відповідно до договору на проведення технічної інвентаризації, укладеного з ОСОБА_1 , надати належним чином засвідчені копії матеріалів попередньої технічної інвентаризації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6 том 1).

17 березня 2020 року зазначені копії матеріалів інвентаризаційної справи №202000014832 надійшли з Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» (а.с.7 том 1).

17 березня 2020 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» повідомив директора Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про те, що у зв`язку з розірванням договору на проведення технічної інвентаризації на об`єкт, розташований по АДРЕСА_2 , технічна інвентаризація за вказаною адресою проводитися не буде, а направлення матеріалів технічної інвентаризації на об`єкт нерухомого майна для подальшого доручення до інвентаризаційних справ не буде здійснюватися (а.с.8 том 1).

Як вбачається з Акту про вилучення та знищення документів від 19 червня 2020 року комісія Товариства з обмеженою відповідальністю «Архілаін» у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від договору про надання послуг технічної інвентаризації №д1т/17-06 від 17 червня 2020 року і, відповідно, розірванням договору до повного надання послуг, що передбачені договором, відібрали для знищення документи, що були надані замовником, та документи, які були отримані товариством від Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», а саме копії матеріалів попередньої технічної інвентаризації (інвентаризаційної справи №202000014832) на 11 аркушах та знищили за допомогою механічного знищувача паперу (а.с.127 том 1).

21 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архалаін» з проханням повернути інвентаризаційну справу по технічній інвентаризації квартири АДРЕСА_1 (а.с.9 том 1).

15 червня 2021 року державним нотаріусом Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевою О.Ю. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступну спадщину: частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира в цілому має житлову площу 41,0 кв м, загальну площу 54,7 кв м (а.с.114 том 1).

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою надала копію технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 від 10 липня 2008 року за реєстровим номером № П-2-15088, в кому зазначено, що житлова площа цієї квартири складає 41,0 кв м, а загальна площа квартири 58,5 кв м (а.с.68 том 2).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки, зокрема право подання доказів на підтвердження обґрунтованості їх відповідних вимог та заперечень, а також право отримати повну та всебічну оцінку доказів, які особа вважає важливими і які безпосередньо стосуються предмета доказування у справі, як окремо так і у взаємозв`язку із іншими доказами у справі.

Обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, встановлено також у пункті 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, вважаються втрати, яких особа зазнала зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, слід звернути увагу на те, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії особи були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Частиною 3 статті 12ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 82ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду щодо відмови в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), які відшкодовуються у повному розмірі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна і таке інше. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При вирішенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях від того, що на теперішній час її квартира перебуває в статусі «спірної квартири» і вона може її позбудитися завдяки спільним зусиллям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Однак, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів щодо цього. Нею не доведено протиправних дій відповідача, які призвели до завдання їй збитків, а також не доведено наявності причинного зв`язку між завданою їй шкодою та діями відповідача.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність і необґрунтованість цієї вимоги, в задоволенні якої суд першої інстанції обґрунтовано відмовив.

Також, на обґрунтування матеріальної шкоди ОСОБА_1 посилалася на безкінечні поневіряння в судах, відмову нотаріуса зареєструвати належним чином право власності на її квартиру та видати їй свідоцтво про право власності на житло. Втрати та витрати полягають саме в безкінечних судових тяжбах та судових зборах.

Разом з тим матеріали справи не містять відмови державного нотаріуса у реєстрації квартири та відмови у видачі свідоцтва про право власності на житло. Навпаки, матеріалами справи це спростовується, а саме свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 червня 2021 року.

Твердження ОСОБА_1 про те, що до матеріальної шкоди входять судові збори колегія суддів відхиляє, оскільки судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів щодо цього. Нею не доведено протиправних дій відповідача, які призвели до завдання йому збитків, а також не доведено наявності причинного зв`язку між завданою йому шкодою та діями відповідача.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність і необґрунтованість цієї вимоги, в задоволенні якої суд першої інстанції обґрунтовано відмовив.

Позивачкою не доведено факт завдання їй моральної та матеріальної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між завданням цієї шкоди і протиправністю дій відповідача.

Відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права, дійшов правильного висновку про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної та матеріальної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання державного нотаріуса Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевої О.Ю. в стислі строки зареєструвати її право власності на квартиру після померлого чоловіка, колегія виходить з наступного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції проігноровано технічний паспорт на квартиру від 10 липня 2008 року, в якому зазначено загальну площу квартири 58,5 кв м.

Проте, колегія суддів вважає дане твердження ОСОБА_1 безпідставним, оскільки матеріали справи свідчать про те, що до суду першої інстанції ОСОБА_1 вказаний технічний паспорт не надала, а долучила його разом з апеляційною скаргою, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не приймає даний доказ на підставі статті 367 ЦПК України.

Також, ОСОБА_1 вважала, що судом першої інстанції не враховано всі її вимоги, а саме вимогу щодо видачі свідоцтва про право власності на житло (на усю квартиру), що є упущенням та помилкою, оскільки ОСОБА_3 врахувала в своїх документах не 58,5 кв м, а 54,7 кв м, що є суттєвою різницею.

Відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій використовує відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості обов`язково використовує також відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Як вбачається з пояснень державного нотаріуса Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевої О.Ю., вона діяла у відповідності до вимог статті 46-1 Закону України «Про нотаріат». У свідоцтві про право на спадщину була зазначена саме та площа, інформація стосовно якої була отримана з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Іншої площі нотаріус зазначити не міг.

В свою чергу матеріали справи не містять належних, достовірних та достатніх доказів того, що в квартирі АДРЕСА_1 загальна площа 58,5 кв м, а житлова площа 41,0 кв м.

Таким чином зазначення в свідоцтві про право на спадщину від 15 червня 2021 року державним нотаріусом Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевою О.Ю. про те, що вказана вище квартира має житлову площу 41,0 кв м, а загальну площу 54,7 кв м є правомірним, а тому відсутні підстави для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру із зазначенням її загальної площі 58,5 кв м, а житлової площі 41,0 кв м.

Разом з тим, ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернення до суду із позовом про внесення виправлення до вказаного свідоцтва, в разі наявності таких підстав.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона отримала технічний паспорт на квартиру з загальною площею 58, 5 кв м та свідоцтво на право власності на житло з загальною площею 58, 5 кв м , а потім свідоцтво на право власності на житло з загальною площею 58, 5 кв м загубила судовою колегією не приймається, оскільки доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до відповідних органів щодо отримання дублікату загубленого документу або до правоохоронних органів, суду з приводу цього питання матеріали справи не містять.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання державного нотаріуса Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевої О.Ю. видати свідоцтво про право власності на житло (на усю квартиру), колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Згідно з частиною першою статті 15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначено статтею 16 ЦК України.

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину визначено статтею 67 Закону України «Про нотаріат», а видача свідоцтва про право на спадщину за законом - статтею 68 Закону України «Про нотаріат».

Нотаріальні дії повинні вчинятися у суворій відповідності з встановленою законом компетенцією і порядком їх вчинення.

Верховний Суд в постанові від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) зазначив, що суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.

В постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц (провадження № 61-3156св18), зазначено, що суд не може зобов`язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання державного нотаріусаПершої Харківськоїміської нотаріальноїконтори ГрошевоїО.Ю.видати свідоцтвопро правовласності нажитло (наусю квартиру) слід відмовити з вказаної підстави.

Крім того,колегія суддівзазначає,що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що відповідно до частин першої, другої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом із тим, частиною першою статті 48ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

В постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження№ 61-61цс18), Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі№ 308/3162/15-ц (провадження№ 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Частиною першою статті 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною другою статті 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивачка просила стягнути компенсацію моральної та майнової шкоди, завданої на думку позивачки зволіканням та бездіяльністю державним нотаріусом з оформлення та реєстрації її прав на квартиру.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Належним відповідачем за даними вимогами є відповідна державна нотаріальна контора, а не нотаріус.

У справі, що переглядається, характер спірних правовідносин свідчить про те, що належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 є Перша Харківська міська нотаріальна контора, тому державний нотаріус Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошева О.Ю. є неналежним відповідачем.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про пред`явлення даного позову до неналежного складу відповідачів.

Водночас позивачка не позбавлена права на звернення до суду з вимогами до належного відповідача.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Враховуючи, що спір по суті судом першої інстанції вирішено правильно та беручи до уваги відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильного по суті судового рішення (з одних лише формальних міркувань) колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення в оскаржуваній частині перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення в оскаржуваній частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02серпня 2023року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 07 лютого 2024 року.