Рішення

від 29.01.2024 по справі 902/954/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" січня 2024 р. Cправа №902/954/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в особі Ладижинської міської ради, м.Ладижин Гайсинського району Вінницької області

до Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради", м.Ладижин Гайсинського району Вінницької області

про визнання недійсним Договору про надання послуг та стягнення збережених коштів без достатньої правової підстави в розмірі 400000,00 грн

за участю:

прокурора: Міняйло І.М., посвідчення № 072234 від 01.03.2023 (в залі суду);

позивача: не з`явився;

відповідача: Савенецька-Фурс Т.В., адвокат, діє на підставі ордеру №1329472 (поза межами суду).

Процесуальні дії у справі, стислий виклад позицій учасників справи.

Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради до Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" про визнання недійсним Договору про надання послуг №99 від 11.03.2022, укладеного між позивачем та відповідачем, та стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави в розмірі 400000,00 грн.

Ухвалою суду від 24.07.2023 відкрито провадження у справі №902/954/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

За наслідками слухання справи, 24.11.2023, судом постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи №902/954/23 до судового розгляду по суті. Поряд з тим, за відсутності в судовому засіданні представника позивача, який згідно з вимогами ч.4 ст.120 ГПК України має бути повідомлений про дату, час та місце наступного судового засідання не менше ніж за п`ять днів, 19.01.2024 судом постановлена ухвала про оголошення перерви з розгляду справи по суті до 29.01.2024 (протокольна ухвала).

На визначену судом дату, 29.01.2024, позивач не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Це підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду про направлення ухвали від 19.01.2024 на адресу електронної пошти позивача, до його електронного кабінету в системі ЕСІТС. Також про зміст ухвали позивача було повідомлено телефонограмою.

Враховуючи викладене, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення позивача про дату, час та місце слухання справи. Слід зауважити, що відповідно до положень ч.3 ст.202 ГПК України, неявка в судове засідання учасників справи без поважних причин або без повідомлення причин неявки, є підставою розгляду справи за відсутності таких учасників справи. Неявка належним чином повідомленого позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Позовні вимоги Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, згідно поданої ним позовної заяви, ґрунтуються на тому, що Гайсинською окружною прокуратурою в ході вивчення відомостей, розміщених на вебсайті "Прозоро", встановлено, що 11.03.2022 Ладижинською міською радою без застосування електронної системи, визначеної Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про оборонні закупівлі", в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022, було здійснено закупівлю послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-45220000-5 (СРV) Інженерні та будівельні роботи, на загальну суму 400000,00 грн (UА-2022-03-11-001083-с).

В результаті даної закупівлі між позивачем - Ладижинською міською радою та відповідачем - Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради укладено оспорюваний Договір надання послуг №99 від 11.03.2022, предметом якого є облаштування блокпостів територіальної оборони громади м.Ладижин на суму 400000,00 грн.

Як зазначено в позовній заяві, послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони громади м.Ладижин, що є предметом зазначеного Договору, фактично було виконано у період часу з 25.02.2022 по 09.03.2022, що підтверджується шляховими листами використання спецтехніки для облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади. Станом на 11.03.2022 - час проведення закупівлі, роботи фактично були виконані.

При цьому, посилаючись на відомості депутатів Ладижинської міської ради, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області стверджує, що роботи з облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади, здійснювались з 24.02.2022 не позивачем, а силами волонтерів та інших підприємств.

Прокурор в обґрунтування позову також зазначає, що оспорюваний Договір від 11.03.2022 підписано міським головою Ладижинської міської ради Коломєйцевим В.І., однак цей Договір, як і акти виконаних робіт, ним не могли бути підписані 11.03.2022 та 12.03.2022, оскільки міський голова м.Ладижина в цей час перебував за кордоном. Закупівлю здійснено без застосування електронної системи, визначеної Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про оборонні закупівлі", згідно з Порядком, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022. При цьому, Договір укладено по факту проведених робіт, а не до їх початку, як це передбачено Законом України "Про публічні закупівлі". Підписантами вказаного договору є Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І. та директор КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради ОСОБА_2. 12.03.2022 вищевказаними особами засвідчено підписами Акт №18 приймання виконаних робіт за березень 2022 року.

Станом на 11.03.2022, тобто на час проведення закупівлі, роботи були фактично виконані у період часу з 25.02.2022 по 09.03.2022, що підтверджується шляховими листами використання спецтехніки для облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області вважає, що спірний Договір та акти виконаних робіт свідчать про фіктивність проведеної закупівлі.

Посилаючись також на порушення Ладижинською міською радою вимог ст. 1, 2, 3, 5, 13, 41, 42 Закону України "Про публічні закупівлі", Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області вказує на існування правових підстав для стягнення з КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради 400000,00 грн, сплачених Ладижинською міською радою як коштів, які були сплачені за умовами недійсного правочину.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 131-134, т.1) та в судових засіданнях через свого представника проти позову заперечував, посилаючись на таке:

- наявні правові підстави для залишення позову Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області без розгляду, за відсутності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів позивача у даній справі;

- відсутні підстави вважати, що спірний Договір про надання послуг №99 від 11.03.2022 був підписаний з боку Ладижинської міської ради неналежною особою, оскільки сам позивач таке твердження прокурора заперечує;

- факт повного виконання робіт по Договору про надання послуг №99 від 11.03.2022 ніким не заперечується і доведення не потребує;

- кошти за виконані роботи, які мали бути сплачені згідно умов Договору про надання послуг №99 від 11.03.2022, були перераховані відповідачу після проведення закупівлі, відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про оборонні закупівлі".

У відповіді на відзив, поданій до суду 09.10.2023, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області доводи відповідача відхиляє, посилаючись на те, що Ладижинською міською радою не було вжито належних заходів щодо повернення безпідставно витрачених коштів до бюджету у судовому порядку. Порушені державні інтереси є незахищеними. Суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення необхідного захисту інтересів держави (Ладижинська міська рада), бездіє та свої обов`язки не виконує.

Підписантами оспорюваного договору є Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І., та директор КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради ОСОБА_2. 12.03.2022 вищевказаними особами, а саме Коломєйцевим В.І. та ОСОБА_2 , засвідчено підписами Акт №18 приймання виконаних робіт за березень 2022 року. У вказаних документах жодним способом не зазначено, що вони підписуються першим заступником міського голови ОСОБА_7.

Натомість, в ході розслідування відділенням поліції №3 Гайсинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області кримінального провадження №42022022120000015 від 30.03.2022 за ч.4 ст.191 Кримінального кодексу України, вивчення тендерної документації, встановлено, що підписантом шляхових листів є Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І., який на час підписання вищевказаних документів, відповідно до розпорядження №2/к від 06.01.2022, перебував у відпустці з 13.01.2022 по 13.03.2022 і на цей період знаходився за межами України.

Прокурор у відповіді на відзив також зазначив, що підставою подання позовної заяви Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області до суду про повернення коштів, стало не внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового розслідування, а порушення інтересів держави, що полягають у зайвій витраті бюджетних коштів.

13.11.2023 відповідач подав свої письмові заперечення (а.с. 183-190, т.1) на відповідь на відзив, де зокрема вказав, що листом №2.1-09/1565 від 26.06.2023 Ладижинська міська рада повідомляла керівника Гайсинської окружної прокуратури, що Ладижинською міською радою заходи представницького характеру щодо розірвання Договору №99 від 11.03.2022 визнання його нікчемним, недійсним не вживались з причин відсутності підстав для вчинення таких дій.

Отже, Ладижинська міська рада, як розпорядник коштів територіальної громади, вважає укладання Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022 правомірним, а роботи по даній угоді фактично виконаними без зауважень щодо строку та якості виконання робіт з облаштування блокпостів. Таким чином, відповідач вважає, що звернення Гайсинської окружної прокуратури до суду в інтересах Ладижинської міської ради є необґрунтованим і безпідставним.

Оскільки предметом Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022 фактично є закупівля інженерно-будівельних робіт з облаштування (спорудження) блокпостів вартістю 400000,00 грн, а не надання послуг, то за таких обставин, на думку відповідача, стаття 3 Закону України "Про публічні закупівлі" не підлягає застосуванню до цивільно-правових відносин, які мали місце при укладанні та виконанні Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022. Виконання по цьому правочину саме будівельних робіт, а не надання послуг, не потребує застосування до таких цивільно-правових відносин положень Закону України "Про публічні закупівлі".

Виконання відповідачем робіт з 25.02.2022 після отримання листа-вимоги №2.1-14/358 від 25.02.2022 від Ладижинської міської ради, з наступним укладанням Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, було спрямовано виключно на захист інтересів держави та суспільства з метою захисту від агресії Російської Федерації.

З цих підстав відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

27.11.2023 прокурор подав до суду письмові пояснення (а.с. 209-212, т.1), в яких окрім доводів, процитованих вище, зазначив, що підписантами спірного договору є Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І. та директор КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради ОСОБА_2. У подальшому, 12.03.2022 вищевказаними особами, а саме Коломєйцевим В.І. та ОСОБА_2 , засвідчено підписами Акт №18 приймання виконаних робіт за березень 2022 року. У вказаних документах жодним способом не зазначено, що вони підписуються першим заступником міського голови ОСОБА_7.

На думку прокурора, порушення вимог законодавства, що наведені як підстава позовної заяви, мають характер не лише формального недотримання процедури проведення закупівлі, а навпаки, призвели до фактичних втрат бюджетних коштів на суму 400000,00 грн, що свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Також в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022022120000015 від 30.03.2022 за ч.4 ст.191 КК України вивчено тендерну документацію, шляхові листи та встановлено, що підписантом у них є саме Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І., який на час підписання вищевказаних документів, відповідно до розпорядження №2/к від 06.01.2022, перебував у відпустці з 13.01.2022 по 13.03.2022 та відповідно до інформації з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система "Аркан"), перебував за кордоном з 13.01.2022 по 13.03.2022 включно, що свідчить про законність здобуття доказів на підтвердження позовних вимог прокурора.

У своєму запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначає, що Договір "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, акт КБ2в №18 від 12.03.2022, акт КБ2в №22 від 29.03.2022 підписував перший заступник Ладижинського міського голови ОСОБА_7

Окрім того, як зазначає представник відповідача, жодних шляхових листів Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І. не підписував, оскільки це є внутрішнім документом саме відповідача. З метою перевірки вказаних доводів відповідача та надання до суду додаткових доказів, у межах досудового розслідування кримінального провадження №42022022120000015 від 30.03.2022 за ч.4 ст.191 КК України, в порядку ст.160 КПК України направлено до Ладижинського міського суду Вінницької області клопотання про отримання тимчасового доступу до документів, що не містять охоронювану законом таємницю і перебувають у володінні службових осіб Ладижинської міської ради Вінницької області, зокрема: Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, актів виконаних робіт №18 від 12.03.2022, №22 від 29.03.2022; журналів реєстрації вихідної кореспонденції Ладижинської міської ради за 2022 рік. Також у межах зазначеного кримінального провадження постановою слідчого призначено проведення почеркознавчої експертизи.

20.12.2023 відповідач подав до суду свої письмові доводи (а.с. 221-222, т.1) згідно яких стверджує, зокрема, що посилання Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в поясненні №51-4211вих.23 від 23.11.2023 на кримінальне провадження №42022022120000015 від 30.03.2022 за частиною 4 ст.191 КК України, як на доказ певних обставин у справі є безпідставним, оскільки станом на 15.12.2023 відсутні будь-які результати по даному кримінальному провадженні, в тому числі висновки експерта по почеркознавчій експертизі.

В судовому засіданні 29.01.2024 прокурор підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, 29.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як слідує з матеріалів позовної заяви, останню Керівником Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подано в особі Ладижинської міської ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Згідно з п.3 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Як встановив суд, спірний Договір укладено між Ладижинською міською радою та Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Так, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області визначив Ладижинську міську раду як компетентний орган, що мав би захищати інтереси держави. Звертаючись із зазначеним позовом у справі яка розглядається, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області зазначив, що укладення оспорюваного в цій справі Договору відбулось внаслідок порушення закону позивачем. За твердженнями прокурора, звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради спрямовано на представництво інтересів держави, оскільки Радою заходи судового захисту інтересів держави не вживались, з матеріалів справи наміру позивача на вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується. Вказане за результатами розгляду справи ймовірно може бути розцінено як бездіяльність уповноважених органів в даному випадку.

Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена позиція позивача щодо відсутності підстав для визнання недійсним Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, та відповідно повернення коштів, сплачених відповідачу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19. Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить до висновку, що він правильно визначив Ладижинську міську раду позивачем, компетентним органом, оскільки вона є стороною спірного правочину.

Відтак доводи відповідача про наявність підстав для залишення позову без розгляду відхиляються судом.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору «Про надання послуг» №99 від 11.03.2022, укладеного між Ладижинською міською радою Вінницької області та КП «Ладижинський комбінат комунальних підприємств».

Як слідує з листа №2.1-17/358, 25.02.2022, тобто на наступний день після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації проти України, введення воєнного стану, Виконавчий комітет Ладижинської міської ради звернувся із листом до директора КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств", такого змісту: "...в зв`язку із повномасштабним вторгненням 24.02.2022 року Російської Федерації на територію України, прийняттям Указу Президента України №64/22 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року, на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1455 від 29.12.2021 року "Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан", з метою захисту населення Ладижинської територіальної громади та недопущення просування ворожого війська вглиб території нашої держави, враховуючи наявну матеріально-технічну базу очолюваного Вами комунального підприємства прошу Вас в найкоротші терміни розпочати та забезпечити виконання інженерно-будівельних робіт з облаштування блокпостів на території Ладижинськї міської ради" (а.с. 194, т.1).

Суд вважає, що позивач правильно визначив термінову необхідність облаштування блокпостів на території Ладижинської міської ради як таку, що пов`язана з протидією вторгненню з 24.02.2022 військ Російської Федерації на територію України, потребою негайного виконання Указу Президента "Про введення воєнного стану в Україні" №64/22 від 24.02.2022 та положень Постанови КМУ "Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзд, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан" №1455 від 29.12.2021.

11.03.2022 уповноважена особа Ладижинської міської ради Марина Гулько, згідно із Протоколом №42 (а.с.44, т.1), вирішила провести закупівлю за предметом "Послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади, код національного класифікатора ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" за кодом CVP за ДК 021:2015-45220000-5 Інженерні та будівельні роботи здійснити без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про оборонні закупівлі", в порядку, передбаченому Постановою КМУ №169 від 28.02.2022.

Відповідно до цього рішення, 11.03.2022 позивачем - Ладижинською міською радою в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022, було здійснено закупівлю робіт з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-45220000-5 (СРV) Інженерні та будівельні роботи, на загальну суму 400000,000 грн (UА-2022-03-11-001083-с).

11.03.2022, між позивачем - Ладижинською міською радою та відповідачем - Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради укладено оспорюваний Договір надання послуг №99, предметом якого в пункті 1.1. сторони визначили, що "Виконавець бере на себе зобов`язання своїми силами і засобами надати послуги - Послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-4522000(-5(СPV) Інженерні та будівельні роботи" (а.с.45-48, т.1).

Строк надання послуг встановлений до 31.12.2022, а у відношенні розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами.

Сума Договору склала 400000,00 грн згідно з його умовами, локальним кошторисом на будівельні роботи №7-1-1 та зведеним кошторисним розрахунком вартості об`єкта будівництва.

Згідно з долученими до матеріалів справи подорожніми листами вантажного автомобіля від 25.02.2022, 26.02.2022, 27.02.2022, 28.02.2022, 01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022, 04.03.2022, 05.03.2022, 07.03.2022, 09.03.2022 здійснювалось перевезення вантажів (піску) (а.с. 57-102, т.1).

Відповідно до актів №18 і №22 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022, роботи виконані відповідачем і прийняті позивачем без зауважень.

Комунальне підприємство "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" здійснило з 25.02.2022 по 09.03.2022 виконання інженерно-будівельних робіт з облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади для територіальної оборони.

Факт виконання робіт по облаштуванню блокпостів сторонами не заперечується.

Платіжними дорученнями №1 від 17.03.2022, №76 від 26.05.2022, №35 від 25.04.2022, №2 від 01.04.2022 Ладижинською міською радою було здійснено повний розрахунок з відповідачем за виконані роботи.

Разом з тим, прокурор стверджує, що виконання робіт по облаштуванню блокпостів було здійснено не відповідачем, а силами волонтерів. Так, на підтвердження того, що пісок перевозився не відповідачем, а іншими особами, прокурором разом з позовною заявою подано до суду нотаріально засвідчені пояснення громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 113 - 114, т.1) з яких слідує, зокрема, що: "... ОСОБА_2 на моє прохання привіз камаз піску...", "...паливними матеріалами нас забезпечив штаб оборони...", "...за допомогою бетонних плит, які я попросив у ОСОБА_5 , ми покрили побудовані бліндажі, але звідки дані плити та хто їх оплачував я не знаю...".

В судових засіданнях прокурор І.Міняйло пояснювала суду, що надані прокурором письмові пояснення громадян є заявами свідка, а самі особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - свідками.

Однак нотаріально засвідчені пояснення громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 113 - 114, т.1) суд не приймає як докази, оскільки вони не відповідають вимогам, передбаченим статтями 87,88 ГПК України.

Так, в матеріалах справи наявні подорожні листи, з яких вбачається перевезення піску насипом.

З урахуванням наявних у справі документів, в сукупності досліджених обставин, суд приходить до висновку, що перевезення піску здійснювалось Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" задля виконання інженерно-будівельних робіт з облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади для територіальної оборони.

Суд констатує недоведення прокурором аргументу позовної заяви про те, що роботи були виконані не відповідачем, а іншими особами (волонтерами).

Суд враховує також, що відповідно до положень частини 2 статті 87 ГПК України не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства та звичаїв ділового обороту відображаються у відповідних документах, в даному випадку - в актах №18 і №22 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд приходить до висновку, що між ними склались правовідносини, які мають правові ознаки договору підряду. За договором підряду одна сторона має на меті одержати необхідні їй послуги (результат проведених робіт), а інша сторона має на меті одержати відповідну грошову компенсацію за виконані нею роботи.

Враховуючи встановлену правову природу укладеного сторонами даної справи Договору, дослідивши права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором підряду.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Підряд передбачає виконання певної роботи підрядником на свій ризик з переданням її результату замовнику (створеної, відремонтованої речі), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, що оформляється актом прийняття передачі виконаних робіт, на підставі яких здійснюється виплата винагороди.

Тобто, за договорами підряду оплачується не процес праці, а його конкретний (кінцевий) результат, що визначається після закінчення роботи й оформляється актом прийняття-передачі виконаних робіт, на підставі яких і здійснюється виплата винагороди.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Як зазначено вище: предметом Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022 сторони визначили: "Послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за КОДОМ ДК 021:2015-45220000-5 (СРУ) ІНЖЕНЕРНІ ТА БУДІВЕЛЬНІ РОБОТИ." Отже, відповідно до коду ДК 021:2015-45220000-5 (CPV) предметом Договору №99 від 11.03.2022 є виконання інженерних та будівельних робіт, що підтверджується Актом КБ2в №18 від 12.03.2022 "Приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022, Актом КБ2в №22 від 29.03.2022 "Приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022 р.".

Зі змісту предмету Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, Актів КБ2в №18 та №22 та фактичних правовідносин, які склались між сторонами, слідує, що по спірному Договору відповідачем фактично виконувались інженерно-будівельні роботи. Предметом зазначеного правочину є інженерно-будівельні роботи з облаштування (спорудження) блокпостів.

Відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 3 "Сфера застосування Закону" Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон застосовується:

1) до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень;

2) до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень;

3) до замовників, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, які здійснюють спрощені закупівлі відповідно до цього Закону та/або укладають договори без використання електронної системи закупівель відповідно до частин другої, третьої і сьомої цієї статті.

Оскільки позивач здійснював закупівлю робіт, а не послуг, вартість робіт не перевищила 1500000,00 грн, суд приходить до висновку, що вимоги статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" не поширились на цивільно-правові відносини, які склались між сторонами у справі внаслідок укладення і виконання Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022. Найменування Договору "Про надання послуг" є таким, що не відповідає фактичній природі правововідносин, що склалися між сторонами Договору та зазначеному у ньому предмету: "Облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за КОДОМ ДК 021:2015-45220000-5 (СРУ) ІНЖЕНЕРНІ ТА БУДІВЕЛЬНІ РОБОТИ".

Суд погоджується із запереченням відповідача, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про державні закупівлі" у Ладижинської міської ради не було необхідності здійснювати через "Прозоро" процедуру закупівлі по Договору Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, оскільки його предметом є інженерні та будівельні роботи з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-45220000-5 (СРV) вартістю 400000,00 грн, що є менше граничного розміру у сумі 1 500 000,00 грн, встановленого Законом України "Про державні закупівлі" для обов`язкового проведення закупівлі будівельних робіт через "Прозоро".

Суд вважає, що прокурор, звертаючись із цим позовом до суду, невірно визначив його підстави, дав неправильну оцінку Договору, який ним оспорюється. Під час здійснення провадження у справі правом на подання заяви про зміну предмету або підстав позову - не скористався.

Натомість, позивач правомірно ініціював виконання робіт, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28 лютого 2022 року.

Як слідує з даної постанови, відповідно до статті 64 Конституції України, статті 121 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про оборонні закупівлі", Указу Президента України №64 від 24 лютого 2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінетом Міністрів України установлено, що в умовах воєнного стану: оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі".

Дана постанова КМУ №169 була прийнята для встановлення особливостей здійснення закупівель в умовах воєнного стану з метою максимального спрощення процесу закупівлі, зокрема для скорочення часу на придбання необхідних предметів закупівлі.

Отже, закупівля по Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022 будівельних робіт, а не послуг, не потребувала застосування до даних цивільно-правових відносин положень Закону України "Про публічні закупівлі".

Виконання відповідачем робіт з 25.02.2022, після отримання листа вимоги №2.1-14/358 від 25.02.2022 від Ладижинської міської ради, з наступним укладанням Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, було спрямовано саме на захист інтересів держави та суспільства з метою захисту від агресії Російської Федерації.

На переконання суду, виконання робіт з облаштування блокпостів відповідно до оспорюваного прокурором Договору, дійсно мало оборонні цілі захисту населення Ладижинської громади від збройної агресії Росії проти України й повністю підпадає під дію зазначеної Постанови КМУ.

Матеріалами справи спростовується твердження позовної заяви про невідповідність оспорюваного правочину інтересам держави та суспільства, наявність у сторін умислу щодо протиправності укладеного договору та свідомого допущення настання протиправних наслідків.

Позивач - Ладижинська міська рада своїм листом №2.1.-09/15665 від 26.06.2023 повідомляла Керівника Гайсинської окружної прокуратури Володимира Гирбу, про те, що Ладижинською міською радою заходи представницького характеру щодо розірвання Договору №99 від 11.03.2022, визнання його нікчемним, недійсним не вживалися з причин відсутності підстав для таких дій (а.с.43, т.1).

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що Гайсинська окружна прокуратура зверталась з листом №51-1798 вих-23 від 04.05.2023 до начальника управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області Олени Вахновської з вимогою провести моніторинг закупівлі, що є предметом розгляду у даній справі (а.с. 34-34, т.1).

Листом (а.с. 35-36, т.1) "Про розгляд звернень", адресованим Керівнику Гайсинської окружної прокуратури Володимиру Гирбі, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області повідомило останнього, що Замовником було проведено закупівлю зазначених послуг без застосування процедур закупівель, визначених Законом, проте в Управління відсутні правові підстави для прийняття рішення про здійснення моніторингу вищезазначеної закупівлі.

Отже, аргументи прокурора про те, що роботи мали бути здійснені з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі", укладення Договору по факту проведених робіт, а не до їх початку, виконання було здійснено іншими особами (силами волонтерів) та на шкоду суспільним інтересам, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Наступним аргументом позовної заяви на користь недійсності оспорюваного правочину - Договору №99 від 11.03.2022, який підлягає оцінці судом, є твердження прокурора про те, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022022120000015 від 30.03.2022 за ч.4 ст.191 КК України вивчено тендерну документацію, шляхові листи та встановлено, що підписантом у них є саме Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І., який на час підписання вищевказаних документів, відповідно до розпорядження №2/к від 06.01.2022, перебував у відпустці з 13.01.2022 по 13.03.2022 та відповідно до інформації з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система "Аркан"), перебував за кордоном з 13.01.2022 по 13.03.2022 включно, що свідчить про законність здобуття доказів на підтвердження позовних вимог прокурора.

При цьому, перший заступник міського голови міста Ладижина ОСОБА_7 не заперечував того факту, що він власноруч підписав з боку замовника Договір про надання послуг №99 від 11.03.2022. Про це виконавчий комітет Ладижинської міської ради повідомив Керівника Гайсинської окружної прокуратури Володимира Гирбу листом № 2.1-09/1308 від 24.05.2023 (а.с. 39-40, т.1.)

Судом встановлено, що Договір №99 від 11.03.2022, акт КБ2в №18 від 12.03.2022, акт КБ2в №22 від 29.03.2022 підписував перший заступник Ладижинського міського голови ОСОБА_7 Дана обставина стверджується листом Ладижинської міської ради № 2.1-17/2654 від 17.10.2023 (а.с. 192-193).

З цього листа слідує, що Договір №99 від 11.03.2022, локальний кошторис від 11.03.2022, акти виконаних робіт №18 від 12.03.2022, №22 від 29.03.2022 були підписані ОСОБА_7 - першим заступником міського голови Ладижинської міської ради згідно до повноважень покладених на нього розпорядженням "Про вибуття у відпустку міською голови" №2/к від 06.01.2022, виконання обов`язків міського голови з 13.01.2022 по 14.03.2022, що також слідує з витягу з ЄДРГІОУ від 21.12.2020.

Підписи на Договорі №99 від 11.03.2022, локальному кошторисі від 11.03.2022, актах виконаних робіт №18 від 12.03.2022, №22 від 29.03.2022 здійснені власноруч ОСОБА_7 - першим заступником міського голови Ладижинської міської ради.

Щодо відсутності в тексті Договору №99 від 11.03.2022, локальному кошторисі від 11.03.2022, актах виконаних робіт №18 від 12.03.2022 та №22 від 29.03.2022 прізвища ОСОБА_7 , як підписання вказаних документів від імені Ладижинської міської ради, Ладижинська міська рада пояснила, що дана обставина обумовлена відсутністю можливості внести до типових договорів відповідних відомостей друкованим способом.

Враховуючи існуючу на той момент терміновість виконання робіт, що були предметом спірного Договору, суд приймає таке пояснення Ладижинської міської ради як поважну причину невірного зазначення підписанта Договору і відхиляє твердження прокурора щодо підписання Договору неналежною особою.

З огляду на твердження прокурора про те, що оспорюваний Договір підписано невідомою особою, судом досліджувалось питання необхідності призначення почеркознавчої експертизи підпису з боку Замовника, вчиненого на Договорі "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022.

Враховуючи наявні у матеріалах справи пояснення Ладижинської міської ради, а також небажання жодної зі сторін у справі та прокурора нести витрати по оплаті послуг з проведення судової почеркознавчої експертизи, та з огляду на встановлені судом обставини, суд вважає, що призначення такої експертизи призвело б до надмірного затягування розгляду справи.

Згідно з розпорядженням "Про вибуття у відпустку міського голови" 2/к від 06.01.2022, міський голова В.Коломєйцев вибув з 13.01.2022 у відпустку на 59 календарних днів. На період відпустки міського голови виконання його обов`язків було покладено на першого заступника міського голови Ладижинської міської ради ОСОБА_7.

Оспорюваний Договір №99 від 11.03.2022 не підписано міським головою Ладижинської міської ради, оскільки міський голова міста Ладижина в цей час перебував за кордоном, а першим заступником міського голови Ладижинської міської ради ОСОБА_7.

Так, оцінивши наявні у справі документи, за відсутності, зокрема, висновку почеркознавчої експертизи, з якою слідувало б, що Договір було підписано неповноважною особою, неподання прокурором будь-яких доказів, які б спростовували б твердження ОСОБА_7 про те, що він як повноважна особа особисто підписав цей Договір, будучи першим заступником міського голови Ладижинської міської ради та виконуючим обов`язки голови на час відсутності останнього, суд приходить до висновку, що з боку замовника Договір було підписано ОСОБА_7 - першим заступником міського голови Ладижинської міської ради.

На підставі зазначеного суд приходить до висновку, що Договір підписано належною особою.

Таким чином, жоден аргумент позовної заяви, якими прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги, суду не доведено.

Здійснивши оцінку зазначених доводів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови в позовних вимогах про визнання недійсним Договору №99 від 11.03.2022, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Зокрема, юридичні особи, мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Згідно з ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Отже, відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Доводи позовної заяви не ствердили підстави в розумінні статей 203, 215 ЦК України для визнання договорів недійсними, так як не свідчать про суперечність змісту правочину №99 від 11.03.2022 актам цивільного законодавства на момент його укладення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013).

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до положень ч. 2 статті 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Приймаючи до уваги наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи прокурора, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що спірний Договір №99 від 11.03.2022 не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, схвалений його сторонами, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною позивача спірного правочину, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

З урахуванням викладеного, оскільки прокурором не доведено, що зміст договору №99 від 11.03.2022 суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, суд відмовляє у задоволенні позову за його необґрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення з КП «Ладижинський комбінат комунальних підприємств» безпідставно збережених коштів, які сплачені за Договором від 11.03.2022 №99 «Про надання послуг» з облаштування блокпостів територіальної оборони території Ладижинської міської територіальної громади в розмірі 400 000,00 грн шляхом зарахування їх на розрахунковий рахунок Ладижинської міської ради Вінницької області, суд відмовляє в їх задоволенні, зважаючи на таке.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст.1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Натомість виконання робіт на підставі договору породжує обов`язок замовника їх оплатити, а тому грошові кошти у сумі 400 000,00 грн не є безпідставно отриманим майном, а є платою позивача відповідачу за виконані роботи на підставі дійсного, відповідаючого вимогам Закону та фактично виконаного Договору №99 від 11.03.2022, а тому правові підстави для стягнення заявленої суми з відповідача на користь позивача відсутні.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1, 2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що прокурором не подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються судом на прокуратуру з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому 31.01.2024 представником відповідача заявлено клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу. З цією метою суд вважає за необхідне призначити у справі №902/954/23 судове засідання на 13 лютого 2024 року на 15 год. 00 хв. у приміщенні Господарського суду Вінницької області.

Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 145, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в особі Ладижинської міської ради у справі №902/954/23 відмовити повністю.

2. Судовий збір у справі №902/954/23 в розмірі 8684,00 грн залишити за прокурором.

3. Призначити судове засідання для вирішення питання про відшкодування понесених відповідачем судових витрат на правову допомогу у справі №902/954/23 на 13 лютого 2024 року на 15 год. 00 хв. у приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх, зала судових засідань №2), про що повідомити сторони.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).

5. Повний текст судового рішення направити учасникам справи.

Повне рішення складено 07 лютого 2024 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість прим. рішення:

1 - до справи;

2, 3 - прокурору - в електронній формі до електронного кабінету у підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (haisyn@vin.gp.gov.ua);

4, 5 - Ладижинській міській раді - в електронній формі до електронного кабінету у підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (mail@ladrada.gov.ua);

6 - представнику КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" адвокату Савенецькій-Фурс Т.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )