Постанова

від 31.01.2024 по справі 342/1139/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 342/1139/21

провадження № 61-10929св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Ситнік О. М.

суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Городенківський ліцей № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області,

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України,

розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів Максюти І. О.,Василишин Л. В., Фединяка В. Д.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком», підписаний директором Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області Скляром В. І.;

- визнати протиправним і скасувати видане на підставі вищевказаного наказу від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 повідомлення від 13 серпня 2021 року № 65 про пропозицію укласти строковий трудовий договір в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 вересня 1992 року вона обіймає посаду вчителя біології, природознавства, основ здоров`я Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області на підставі укладеного безстрокового трудового договору.

19 серпня 2021 року директор навчального закладу у присутності заступників з навчально-виховної роботи запропонував ознайомитись і підписати наказ № 36/01-06 від 12 серпня 2021 року «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком». Вона відмовилась поставити свій підпис про ознайомлення з наказом, оскільки вважала його протиправним та таким, що не відповідає вимогам Закону України від 16 січня 2020 року № 463-ІХ «Про повну загальну середню освіту» (далі - Закон № 463-ІХ). Цього ж дня їй вручили письмове повідомлення № 65 про пропозицію укласти строковий трудовий договір на один рік, яке вона також не підписала.На її відмову у підписанні наказу та попередження складено акт про відмову поставити підпис.

Зазначала, що переведення з безстрокового на строковий договір без її згоди як працівника, який досягне пенсійного віку у жовтні 2021 року, є порушенням чинного законодавства України про працю та про освіту. Строк пропонованого для укладення трудового договору становить менше одного року (близько 08 місяців), а згідно статті 22 Закону № 463-ІХ працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років. Законом № 463-ІХ встановлено істотні умови, з якими закон пов`язує можливість переведення працівника з безстрокового на строковий трудовий договір, а саме: досягнення працівником пенсійного віку; виплата працівнику грошового утримання у вигляді пенсії за віком. На дату надання їй повідомлення про пропозицію укласти строковий договір вона не досягла пенсійного віку, а також не мала на меті найближчим часом отримувати пенсію за віком, за призначенням такої пенсії не зверталася, бажала реалізовувати надане їй право на працю шляхом продовження трудових відносин на основі безстрокового трудового договору.

Звільнення або зміна істотних умов праці щодо неї мала відбуватися виключно за умови попереднього надання на це згоди виборного профспілкового органу, членом якого вона є.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2022 року змінено назву відповідача у справі з Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області на Городенківський ліцей № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10 квітня 2023 року рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком» за підписом директора Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області Скляра В. І. в частині, що стосується ОСОБА_1 , та видане на його підставі повідомлення від 13 серпня 2021 року № 65 «Про пропозицію укласти строковий трудовий договір». В іншій частині вимог позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат, стягнуто з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 908 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 800 грн.

Суд першої інстанції керувався тим, що на момент видачі оспорюваного наказу про зміну істотних умов праці та видачі на підставі вказаного наказу повідомлення про пропозицію укласти трудовий договір позивачка не досягла пенсійного віку та не отримувала пенсію за віком, тому трудові відносини не підпадали під дію Закону № 463-ІХ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Законом № 463-ІХ передбачено істотні умови новоукладених строкових трудових договорів, а саме їхній строк має складати один рік або більше (до трьох років). В оскаржуваному наказі попереджено ОСОБА_1 про наступне припинення з нею безстрокового трудового договору з одночасним укладенням з нею строкового трудового договору терміном з 13 жовтня 2021 року по 30 червня 2022 року, тобто строк пропонованого їй для укладення трудового договору становить менше одного року, близько 08 місяців, що є грубим порушенням норм вказаного Закону № 463-ІХ.

Зміна істотних умов праці щодо позивачки як члена виборного профспілкового органу мала відбуватися виключно за умови попереднього надання на це згоди виборного профспілкового органу. Докази надання такої згоди відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 22 червня 2023 року Івано-Франківський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Городенківського ліцею № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області, скасував рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2023 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Суд здійснив розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що оскаржуваний наказ є організаційним документом, оскільки його метою є організація робочих процесів та на підставі такого наказу відбувається повідомлення працівників про зміну істотних умов праці в майбутньому.Для виникнення підстав на подання позову слід визначити, чи порушене право позивача або охоронюваний законом інтерес, тобто має значення реалізація цього наказу. Він міг бути реалізований за наявності двох умов: досягнення позивачкою пенсійного віку (ця умова настає як така і не залежить від волі ані роботодавця, ані працівника) і отримання пенсії за віком (ця умова залежить лише від волі працівника). Реалізація оспорюваного наказу могла відбутися лише після настання другої умови - отримання позивачкою пенсії за віком. Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (§ 8.5 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18). Позивачка хоча і досягла пенсійного віку, але пенсію за віком не отримує і продовжує працювати на попередніх умовах, оскільки відповідачем оспорюваний наказ не реалізований.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний наказ є попереднім і спрямований на майбутню організацію роботи навчального закладу, його виконання могло відбутися лише у разі настання певних умов, одна з яких залежала від волі позивачки, тому її право та інтерес не порушені. Суд першої інстанції не звернув уваги на недоведеність факту зміни істотних умов праці та на відсутність факту порушення трудових прав внаслідок видання оспорюваного наказу.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо скасування повідомлення про пропозицію укласти строковий договір, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме повідомлення без реалізації самого оспорюваного наказу не має юридичної сили, не є розпорядчим документом і визнання його протиправним є неефективним способом захисту.

Доводи позивачки про безпідставну зміну істотних умов праці без попереднього надання на це згоди виборного профспілкового органу суд відхилив, пославшись на те, що за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області встановлено, що у відділі освіти Городенківської міської ради порушень вимог законодавства України про працю за результатами розгляду звернення фізичної особи ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 № К-569 не виявлено. Крім того, у відповідача не виникла необхідність для звернення за згодою до профспілкового органу, оскільки для позивачки не були змінені істотні умови праці та вона не була звільнена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, залишити в силі рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2023 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та помилково керувався висновком, що її права оспорюваним наказом не порушені. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, за змістом яких, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Наказ від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком» порушує гарантовані їй статтями 24, 43 Конституції України права.

Суд апеляційної інстанції керувався постановою Верховного Суду у справі, яка не є подібною до спірних правовідносин; застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, від 16 травня2018 року у справі № 910/24257/16, від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 щодо критеріїв подібності правовідносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 визнанотаким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Конституційний Суд України керувався тим, що установлення для педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, можливості укладення з ними виключно строкових трудових договорів, на відміну від педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які не досягли пенсійного віку та не отримують пенсії за віком, становить безпідставне та необгрунтоване обмеження прав цих осіб у трудових відносинах за ознакою віку та юридичним фактом отримання пенсії за віком. До того ж оспорювані приписи Закону № 463-IX ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону № 463-IX поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону № 463-IX не відповідають частинампершій, другій статті 24 Конституції України.

Верховний Суд не висловлював правовий висновок щодо застосування статей 32, 252 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини другої статті 22 та пункту 2 частини третьої розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX у подібних правовідносинах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 455/1378/18, щодо застосування статті 32 КЗпП України; у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 712/10591/21, відповідно до яких введення контрактної форми трудового договору є зміною істотних умов праці.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Городенківського районного суду Івано-Франківської області.

27 вересня 2023 року справа № 342/1139/21 надійшла до Верховного Суду.

29 вересня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О. 10 січня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, для її розгляду визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Пророка В. В.

У зв`язку із увільненням від роботи судді Калараша А. А. на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони 12 січня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, для її розгляду визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.

Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2024 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 вересня 1992 року ОСОБА_1 обіймає посаду вчителя біології, природознавства, основ здоров`я Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області на підставі укладеного безстрокового трудового договору відповідно до наказу № 130-К від 31 серпня 1992 року.

12 жовтня 2021 року позивачці виповнилось шістдесят років, відповідно з 13 жовтня 2021 року вона набула права на пенсію за віком.

Наказом від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком» директора Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області Скляр В. І., вирішено:

Пункт 1. В Городенківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 до 08 листопада 2021 провести зміни істотних умов праці педагогічних працівників, яким буде виплачуватись пенсія за віком з одночасним укладенням з ними (за їх згодою) трудових договорів терміном на 1 рік;

Пункт 2. До 13 серпня 2021 попередити педагогічних працівників, яким буде виплачуватися пенсія за віком, про наступне припинення з ними безстрокових трудових договорів з одночасним укладенням з ними трудових договорів, а саме: а) ОСОБА_1 , вчителя біології, природознавства, основ здоров`я, терміном з 13 жовтня 2021 року по 30 червня 2022 року; б) ОСОБА_3 , заступника директора школи з навчально-виховної роботи та вчителя математики, терміном з 08 листопада 2021 року по 30 червня 2022 року.

Пункт 3.1. З надання згоди педагогічного працівника ОСОБА_1 підготувати наказ до 13 жовтня 2021 про укладення строкового трудового договору відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ терміном з 13 жовтня 2021 року по 30 червня 2022 року.

Пункт 4. У разі непогодження працівників, яким буде виплачуватись пенсія за віком, продовжувати працювати на умовах строкового договору до 30 червня 2022 року, підготувати наказ про звільнення згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

Пункт 5.1. До 13 вересня 2021 року надати ОСОБА_1 письмову заяву про згоду на укладення строкового трудового договору терміном з 13 жовтня 2021 року по 30 червня 2022 року або письмову відмову на укладення строкового договору.

Відповідно до повідомлення Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 «Про пропозицію укласти строковий трудовий договір» № 65 від 13 серпня 2021 року директором школи повідомлено ОСОБА_1 про те, що абзацом 3 частини другої статті 22, пунктом 2 частини третьої частини розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX встановлено, що педагогічні працівники, які досягли пенсійного віку та яким виплачують пенсію за віком, можуть працювати за строковим договором. На виконання вимог Закону № 463-IX ОСОБА_1 запропоновано укласти з 13 жовтня 2021 року трудовий договір строком на 1 рік. Попереджено, що у разі ненадання письмової згоди до 12 жовтня 2021 року позивачка буде звільнена у зв`язку з відмовою укласти строковий трудовий договір на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України та пункту 2 частини 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IXбез вихідної допомоги (а. с.10, том 1).

ОСОБА_1 не погодилася на укладення строкового трудового договору.

Наказом від 13 жовтня 2021 року № 55/01-06 Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2 «Про скасування пунктів 2а, 3.1 наказу № 36/01-06 від 12 серпня 2021 року і про подальше укладання строкового договору» скасовано пункти 2а, 3.1 наказу № 36/01-06 від 12 серпня 2021 року «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком» для вчителя біології ОСОБА_1 ; відтерміновано укладення контракту (строкового договору) з вчителем біології ОСОБА_1 до 12 січня 2022 року згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсії (а. с. 34, том 1).

Актом від 18 жовтня 2021 року Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2 підтверджується, що директором школи у присутності заступника директора з навчально-виховної роботи і вчителя математики запропоновано ОСОБА_1 ознайомитися і підписати контракт про переведення з безстрокового на строковий трудовий договір, однак вчитель ОСОБА_1 відмовилася ознайомитись та отримати договір (а. с. 35, том 1).

Згідно довідок Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13 жовтня 2021 року № 254, від 10 січня 2022 року № 9, від 02 лютого 2022 року № 33 ОСОБА_1 не перебуває на обліку у відділі обслуговування громадян № 4 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області і не отримує жодного з видів пенсій (а. с. 68, 95, 108, том 1).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини другої статті 389Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, пославшись на те, що право та інтерес позивачки не порушені, адже оспорюваний наказ не реалізований та позивачка не звільнена. Суд керувався висновками постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18 про те, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

ОСОБА_1 вважала незастосовними до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, яка не є подібною до спірних правовідносин; зазначає, що суд застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 щодо критеріїв подібності правовідносин.

ОСОБА_1 вказувала, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, за змістом яких, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги та наявності у позивачки порушеного права, на захист якого вона звернулася до суду, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судовий захист цивільного права та інтересу є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 5 частини першої статті 3 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.60-9.64)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Висновки стосовно обов`язку суду з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги, викладені як у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, якою керувався суд апеляційної інстанції, так і в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.

Тобто висновки Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду про застосування статей 15 і 16 ЦК України є тотожними.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, на які посилається заявниця та згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт і зміст цих відносин, суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і правове регулювання не обов`язково мають бути однаковими.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Судувід 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18суд висловив загальний правовий висновок про застосування статей 15, 16 ЦК України, зазначив, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Застосовним правовим висновком Верховного Суду є не результат вирішення справи, а висловлена правова позиція стосовно застосування норми матеріального чи процесуального права.

Відмова у задоволенні позову у справі № 910/6642/18зумовлена фактичними обставинами, які були встановлені Об`єднаною палатоюКасаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи, проте висновки стосовно застосування статей 15, 16 ЦК України є релевантними до спірних правовідносин з огляду на узагальнений характер дії наведених норм ЦК України.

Заявниця безпідставно посилається на те, що суд апеляційної інстанції керувався постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18у справі, яка не є подібною до спірних правовідносин.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що право та інтерес позивачки не порушені з підстав, що оспорюваний наказ не реалізований, тому право ОСОБА_1 на працю зберігається в тому ж обсязі, що існував до видачі такого наказу.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (частини перша, друга статті 43 Конституції України)

У Рішенні від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації (перше речення абзацу другого, абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (перше, друге речення абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що його укладають на невизначений строк; на визначений строк, установлений за погодженням сторін; таким, що його укладають на час виконання певної роботи (частина перша); строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами (частина друга).

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю. Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Пунктом 2 частини третьої частини розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IXпередбачалося, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язувалися припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.

Зазначено, що у разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, на що посилається заявниця у касаційній скарзі, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду вчителя біології, природознавства, основ здоров`я Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Городенківської міської ради Івано-Франківської області на підставі безстрокового трудового договору.

На момент досягнення нею шістдесятирічного віку й здобуття права на пенсію за віком (13 жовтня 2021 року) Закон № 463-ІХ діяв у редакції, яка передбачала припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-IX, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли до його ухвалення внаслідок видачі наказу від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком».

Безпідставними у зв`язку з цим є доводи касаційної скарги про незаконність оспорюваного наказу через неконституційність положень Закону № 463-IX та про необхідність формування правового висновку у справі щодо застосування статей 32, 252 КЗпП України, частини другої статті 22 та пункту 2 частини третьої розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, яке спірні правовідносини не регулює.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що реалізація наказу від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 Городенківської загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком» та порушення у зв`язку з цим прав позивачки пов`язується із настанням двох умов: досягнення позивачкою пенсійного віку та отримання нею пенсії за віком. Такі обставини мають існувати одночасно.

Станом на 12 серпня 2021 року ОСОБА_1 пенсійного віку не досягла, пенсія за віком їй не призначалася і вона таку не отримувала.

Отже на момент видачі оспорюваного наказу не настали юридичні факти, які зумовлювали б припинення з позивачкою безстрокового трудового договору та укладення з нею контракту, адже суди встановили, що ОСОБА_1 не перебувала та не перебуває на обліку у відділі обслуговування громадян № 4 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області і не отримує жодного з видів пенсійного забезпечення.

ОСОБА_1 може продовжувати роботу на умовах безстрокового трудового договору, якщо не використає право на призначення пенсії за віком.

У справі не встановлено порушення права позивачки на працю та необхідність у судовому захисті цього права.

Стосовно посилань заявниці на те, що строк пропонованого їй для укладення трудового договору становить менше одного року, що є грубим порушенням норм вказаного Закону № 463-ІХ, ці доводи безпідставні, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Згідно із статтею 10 Закону № 463-ІХ освітній процес у закладах загальної середньої освіти організовується в межах навчального року, що розпочинається у День знань - 01 вересня, триває не менше 175 навчальних днів і закінчується не пізніше 01 липня наступного року, тому строк трудового договору педагогічного працівника обумовлюється тривалістю саме навчального року, а не календарного.

Оскільки вчителька ОСОБА_1 досягла шістдесятирічного віку 12 жовтня 2021 року, коли навчальний рік уже тривав з 01 вересня, їй запропоновано строк контракту з урахуванням меж навчального року. Умови оспорюваного наказу не порушують вимог Закону № 463-ІХ стосовно строку трудового договору.

Заявниця посилається також на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків: викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 455/1378/18 щодо застосування статті 32 КЗпП України; у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 712/10591/21, відповідно до яких введення контрактної форми трудового договору є зміною істотних умов праці.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 32 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 252 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, сформульовано правовий висновок про те, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц зазначено, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15). У статті 32 КЗпП України наведено перелік умов праці, які можна вважати істотними, до яких належать, зокрема: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.

У постанові від 25 січня 2023 року у справі № 455/1378/18 Верховний Суд керувався тим, що із аналізу норм частини третьої статті 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад, він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попередженні дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 712/10591/21 сформульовано правовий висновок про те, що істотні умови праці є оціночним поняттям у трудовому праві, Верховний Суд зазначає, що введення контрактної форми трудового договору є зміною істотних умов праці. У відповідача як роботодавця були відсутні правові підстави для зміни умов праці позивача з безстрокового трудового договору на строковий, оскільки положення трудового законодавства не містять прямої вказівки на можливість укладення з таким педагогічним працівником, який не займає адміністративну посаду в учбовому закладі, строкового трудового договору.

Наведені судові рішення ухвалені у справах за відмінних підстав і предмета позову,неподібних обставин та характеру спірних правовідносин, тому не є релевантними.

Висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 455/1378/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/10591/21 не пов`язані з припиненням безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком.

Верховний Суд зазначає, що істотні умови праці змінює роботодавець. При цьому змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці та звільняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про недоведеність факту зміни істотних умов праці, адже внаслідок видачі оспорюваного наказу не змінилися умови роботи ОСОБА_1 , укладений з нею трудовий договір залишається безстроковим до настання відповідних юридичних фактів.

Незалежно від назви оспорюваного наказу «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком» його видача не потребувала дотримання вимог статті 252 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке відповідає закону, тому постанова апеляційного суду залишається без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, ухвалену з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Судді О. М. Ситнік А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк