Постанова

від 31.01.2024 по справі 362/642/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 362/642/22

провадження № 61-8106св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Феодосівська сільська рада Обухівського району Київської області,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2022 року у складі судді Ковбель М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Феодосівської сільської ради Обухівського району Київської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- встановити факт, що вона та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю та сином;

- встановити факт, що вона та спадкодавець ОСОБА_2 проживали разом на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що постановою державного нотаріуса Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області від 16 січня 2019 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її сина ОСОБА_2 , оскільки нею не надано доказів підтвердження родинного зв`язку між нею та померлим, а також пропущений строк для прийняття спадщини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 05 грудня 2022 року позов задовольнив частково. Встановив факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю та сином.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з доведеності заявлених позовних вимог в частині встановлення факту того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю та сином.

В решті відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у постанові державного нотаріуса Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області від 16 січня 2019 року чітко вказано, що ОСОБА_1 пропущений строк для прийняття спадщини, однак вона з такими позовними вимогами до суду не зверталася.

Київський апеляційний суд постановою від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2022 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновок суду першої інстанції про відмову в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом на час відкриття спадщини і спадкоємець ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла спадщину, є правильним, оскільки державний нотаріус Васильківської районної державної нотаріальної контори, відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не проживала разом із спадкодавцем на день його смерті, оскільки з 18 березня 2008 року була зареєстрована у АДРЕСА_2 ; заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк не подавала.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 з вимогами про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до статті 1272 ЦК України не зверталася, і не позбавлена такої можливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у червні2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту того, що вона та спадкодавець ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали разом на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_3 і вона вважається такою, що прийняла спадщину, а також скасувати постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції і передати справу частково на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції формально поставився до порушення її процесуального права у суді першої інстанції, оскільки розгляд не проводився головуючим суддею; судове засідання відбулося в коридорі, яке проводив секретар судового засідання.

Зазначення у судовому рішенні про те, що представник позивача підтримав позовні вимоги, проти винесення судом заочного рішення у справі не заперечував не відповідають дійсності, оскільки ні вона ні її представник не були у судовому засіданні і не подавали будь-яких заяв.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд незаконно відмовили у задоволенні клопотань про виклик та допит свідків, а також не надали оцінки довідці від 10 лютого 2020 року № 909, згідно з якою вона з 1982 року по даний час дійсно проживає у квартирі АДРЕСА_3 .

Суд першої інстанції порушив її право відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України брати участь у судових засіданнях та у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, свідкам.

Апеляційний суд не взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), згідно з яким державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Справа № 362/642/22 надійшла до Верховного Суду 18 липня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , у свідоцтві про народження у графі «мати» вказано ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою про народження № 90 від 17 жовтня 2019 року, виданою Виселковським районним управлінням РАЦС російської федерації.

ОСОБА_3 розірвала шлюб з ОСОБА_4 і змінила прізвище на дошлюбне - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_7 шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 звернулася до Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Васильківської районної державної нотаріальної контори від 16 січня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її сина ОСОБА_2 , оскільки нею не надано доказів підтвердження родинного зв`язку між нею та померлим, а також пропущено строк для прийняття спадщини. У вказаній постанові також зазначено про неможливість встановити, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_2 , оскільки вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , із 18 березня 2008 року по сьогоднішній день відповідно, заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк не подала.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом на час відкриття спадщини у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання позивача та її сина ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , виходив з того, що ОСОБА_1 з 18 березня 2008 року по час розгляду справи зареєстрована за іншою адресою, тому не проживала із спадкодавцем на день смерті.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій в означеній частині повністю погодитися не можна, оскільки відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судами.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18).

Крім того, згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, розглядаючи цей спір не дали будь-якої оцінки довідці Виконавчого комітету Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області від 10 лютого 2020 року № 909, згідно з якою ОСОБА_1 з 1982 року по час видачі довідки постійно проживає у квартирі АДРЕСА_3 та була зареєстрована за вказаною адресою з 27 липня 1989 року до 15 березня 2001 року. Номер у погосподарській книзі відкритий на ОСОБА_1 (а. с. 24).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84, 89, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судами попередніх інстанцій порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені цими судами судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом на час відкриття спадщини не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Феодосівської сільської ради Обухівського району Київської області про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом на час відкриття спадщини скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік