Постанова

від 18.01.2024 по справі 508/178/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2304/24

Справа № 508/178/21

Головуючий у першій інстанції Банташ Д. С.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 508/178/21

Номер провадження: 22-ц/813/2304/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Трофименка О.О.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач ОСОБА_2 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Миколаївська селищна рада Березівського району Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Миколаївська селищна рада Березівського району Одеської області, про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним,за апеляційною скаргою адвоката Мозгін Світлани Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Банташ Д.С. 27 липня 2023 року, повний текст рішення складений 03 серпня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який в подальшому було змінено, в якому остаточно просить: 1) визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 01.04.1993 року, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 138, виданий на підставі рішення ХІІІ сесії 21 скликання Миколаївської селищної ради народних депутатів від 23.03.1993 року на ім`я ОСОБА_2 , у зв`язку із припиненням права власності на землю ОСОБА_2 відповідно до рішення Миколаївської селищної ради ХХІІІ скликання від 23.09.1998 року «Про припинення права користування землею головою селянського (фермерського) господарства», у зв`язку із добровільною відмовою від землі ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішенням ХІІІ сесії 21 скликання Миколаївської селищної ради народних депутатів від 23.03.1993 рокубуло передано у приватну власність відповідача земельну ділянку, площею - 8,21 га., для організації селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право приватної власності на землю від 01.04.1993, зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 138.

Рішенням Миколаївської селищної ради ХХІІІ скликання від 23.09.1998 року «Про припинення права користування землею головою селянського (фермерського) господарства»,задоволено прохання голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 і припинено право користування земельною ділянкою, загальною площею - 21,21 га., у тому числі приватна власність - 8,21 га. та постійне користування - 13,00 га.. Відповідно до п. 2 рішення Миколаївської селищної ради XXIII скликання від 23.09.1998 року, вилучену у Відповідача земельну ділянку, загальною площею 21,21 га., переведено до земель запасу Миколаївської селищної ради.

Рішенням Миколаївської селищної ради ІІІ сесії ХХІІІ скликання від 23.09.1998 р.було надано згоду на виділення земельної ділянки позивачу, площею - 21,21 га. ріллі, з яких - 8,21 га. - у приватну власність, - 13,00 га. - постійне користування, із земель запасу, розташованих на території Миколаївської селищної ради.

Рішенням Миколаївської районної ради народних депутатів Одеської області VI сесії ХХІІІ скликання від 30.06.1999 року,затверджено проект відводу земельної ділянки, загальною площею - 21,21 га. ріллі, у тому числі - 8,21 га. у приватну власність та - 13,00 га. у постійне користування, ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та вирішено видати державний акт на право приватної власності і постійного користування землею.

На підставі рішення VI сесії XXIII скликання Миколаївської районної Ради народних депутатів Миколаївського району Одеської області від 30.06.1999 року № 54 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, площею - 8,21 га., в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства, про що складено державний акт, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 58 від 16.09.1999 р..

З того часу позивач добросовісно користувався належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою для ведення фермерського господарства «СЕРПАНОК» (код ЄДРПОУ 26470737).

Проте відповідач, маючи у наявності оригінал державного акту на право приватної власності на землю від 01.04.1993, зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 138, здійснив державну реєстрацію земельної ділянки за собою, кадастровий номер земельної ділянки 5123555100:01:001:0351, місцезнаходження - Одеська область, Миколаївський район, Миколаївська селищна рада (за межами населеного пункту, власник - ОСОБА_2 ).

Вищевказані дії відповідача порушують право позивача як землевласника, адже на даний час він позбавлений права вільно користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою, обробляти її, отримувати від діяльності фермерського господарства дохід тощо, що і змусило звернутися до суду з даним позовом (Т. 1, а. с. 2 6, а. с. 45 50).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

Адвокат Павлова Г.М., діюча від імені ОСОБА_2 , просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що з 01 квітня 1993 року відповідач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5123555100:01:001:0351, площею - 8,17 га., яка розташована за адресою - Одеська область, Миколаївський район, Миколаївська селищна рада (за межами населеного пункту) на підставі Державного акту від 01.04.1993 року по теперішній час. Миколаївська селищна рада, приймаючи рішення від 23.09.1998 року, не дотрималась порядку припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою, передбачених статтями 27-29 ЗК України. Рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Миколаївської селищної ради від 23.09.1998 року «Про припинення права користування землею головою селянського (фермерського) господарства» є ненормативним актом, передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпує свою дію. Додатково зазначає, що ОСОБА_1 не належить право вимоги по пред`явленому в суді позову, він не є суб`єктом, який має право на звернення з позовними вимогами про визнання державного акту на право приватної власності на землю від 01.04.1993 р. відповідно до рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Миколаївської селищної ради від 23.09.1993 року «Про припинення права користування землею головою селянського (фермерського) господарства» у зв`язку із добровільною відмовою від землі ОСОБА_2 » (Т. 1, а. с. 71 74).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 27 липня 2023 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що з моменту створення ФГ «Серпанок» відбулася фактична заміна постійного землекористувача. Права та обов`язки ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки перейшли до створеного фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому права позивача як фізичної особи у цій справі не порушені.

Отже, після створення ФГ «Серпанок» саме до нього перейшли правомочності користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (Т. 2, а. с. 12 15).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Мозгін С.О., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 27 липня 2023 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт звертає увагу на те, що: 1) помилковими є висновки суду про те, що ФГ «Серпанок» було зареєстровано - 20.02.1998 року. Датою державної реєстрації ФГ «Серпанок» є - 13.11.2003 року; 2) помилковими є висновки суду про те, що правомочності користування земельною ділянкою перейшли до ФГ «Серпанок», тому права ОСОБА_1 як фізичної особи не порушенні. Спірні правовідносини виникли до створення фермерського господарства (Т. 2, а. с. 33 37).

Узагальнені доводи позивача в апеляційному суді

ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, обставини викладені в ній не відповідають дійсності та матеріалам справи (Т. 2, а. с. 80 82).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Мозгін С.О., діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 27 липня 2023 року (Т. 2, а. с. 65 65 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.09.2023 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 72).

27.10.2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 80 - 82).

10.01.2024 року від Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області надійшов лист про розгляд справи за відсутності представника селищної ради. Селищна рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін (Т. 2, а. с. 88).

Учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Мозгін С.О., діючої від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Рішенням Миколаївської селищної ради ІІІ сесії ХХІІІ скликання від 23.09.1998 року «Про припинення права користування землею головою селянського (фермерського) господарства» задоволено прохання голови селянського (фермерського) господарства - ОСОБА_2 . Припинено право приватної власності на земельну ділянку, площею - 8,21 га., постійне користування 13,00 га. ріллі, наданою йому із земель запасу, розташованої на території Миколаївської селищної ради. Вилучено земельну ділянку, площею - 21,21 га. ріллі, земельну ділянку перенесено до земель запасу Миколаївської селищної ради (Т. 1, а. с. 14).

Згідно Рішення Миколаївської селищної ради ІІІ сесії ХХІІІ скликання від 23.09.1998 р. надано згоду на виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , площею - 21,21 га. ріллі, з яких 8,21 га. - у приватну власність, - 13,00 га. - у постійне користування, із земель запасу, розташованих на території Миколаївської селищної ради (Т. 1, а. с. 16).

26.07.1999 року Миколаївською селищною Радою народних депутатів складено акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 18).

Рішенням Миколаївської районної ради народних депутатів Одеської області VI сесії ХХШ скликання від 30.06.1999 рокузатверджено проект відводу земельної ділянки, загальною площею - 21,21 га. ріллі, у тому числі - 8,21 га. - у приватну власність, - 13,00 га. - у постійне користування, ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства. Вирішено видати державний акт на право приватної власності і постійного користування землею (Т. 1, а. с. 19 - 20).

На підставі рішення VI сесії XXIII скликання Миколаївської районної Ради народних депутатів Миколаївського району Одеської області від 30.06.1999 року № 54 ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії І -ОД № 068085, якийзареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 58 від 16.09.1999 р, про передачу у приватну власність земельної ділянки, площею - 8,21 га., в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства (Т. 1, а. с. 22).

Як вбачається з копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи 13 листопада 2003 року зареєстровано Фермерське господарство «Серпанок» (ідентифікаційний код юридичної особи 26470737) (Т. 1, а. с. 26).

Згідно відповіді № 160453 від 27.07.2023 року з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками Фермерського господарства «Серпанок» (ідентифікаційний код юридичної особи 26470737) є - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , керівником є - ОСОБА_3 (Т. 2, а. с. 3 - 4).

Як вбачається з відповіді Головного управління держгеокадастру в Одеській області від 19.07.2021 року за № 9-15-0.6-5177/2-21, яка надана на виконання ухвали суду від 08.06.2021 року, згідно наявних у Секторі № 1 управління у Березівському районі Головного управління книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31.12.2012 зареєстровано державний акт на право приватної власності на землю за ОСОБА_2 від 02.04.1993 року за № 138. Зазначений державний акт у секторі № 1 відсутній (Т. 1, а. с. 101).

Згідно відповіді № 160442 від 27.07.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку, площею - 8,17 га., з кадастровим номером 5123555100:01:001:0351 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 01.04.1993 року виданого Миколаївською селищною радою народних депутатів Миколаївського району Одеської області (Т. 2, а. с. 3 - 4).

По справі виникли правовідносини щодо захисту права власності на земельну ділянку.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків про те, що датою створення ФГ «Серпанок» є - 20.02.1998 рік, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 13 вересня 2023 року, виправлено описку в мотивувальній частині рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 27 липня 2023 року у справі 508/178/21. Зазначено вважати вірною дату державної реєстрації юридичної особи Фермерського господарства «Серпанок» (ідентифікаційний код юридичної особи 26470737) «13 листопада 2003 року», замість невірного - «23 листопада 2003 року» і «20 лютого 1998 року» (Т. 2, а. с. 29 29 зворотна сторона).

Щодо посилань апелянта про помилковість висновків суду на те, що правомочності користування земельною ділянкою перейшли до ФГ «Серпанок», тому права ОСОБА_1 , як фізичної особи не порушенні, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 2 частини другої статті 16 ЦК України).

У п. 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність. Відповідно до правової позиції, яка викладена впостанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

За правовою позицією, яка висловленаВерховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

ОСОБА_1 , звертаючись з вищевказаним позовом до суду, посилається на те, що земельна ділянка набута відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії І-ОД № 068085 виданого на підставі рішення VI сесії ХХІІІ скликання Миколаївської районної ради народних депутатів Миколаївського району Одеської області від 30 червня 1999 року № 54 для ведення селянського (фермерського) господарства.

13.11.2003 року було зареєстровано Фермерське Господарство «Серпанок» (ідентифікаційний код юридичної особи 26470737) зі статусом юридичної особи, керівником якого є - ОСОБА_3 . Засновниками якого є - ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від19 червня 2003 року № 973-IV«Про фермерське господарство» (далі Закон№ 973-IV)фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону№973-IVзакріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон№973-IV.

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону№973-IVправо на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону№973-IV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону№973-IVвбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону№973-IVможна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону № 973-IV, і відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельнівідносини,які єосновою створеннята діяльностіфермерського господарства,проходять удинаміці дваетапи: 1)отримання засновникомфермерського господарстваправа (власностіабо оренди)на землюяк передумовастворення фермерськогогосподарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, щоdejureотримує землю фізична особа засновник фермерського господарства, однакdefactoвін діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

За змістом статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з моменту створення ФГ «Серпанок» відбулася фактична заміна постійного землекористувача. Права та обов`язки ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому права позивача як фізичної особи у цій справі не порушені.

Отже, після створення ФГ «Серпанок», саме до нього перейшли правомочності користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 зазначила, щоз моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Крім того, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня

2019 року у справі № 615/2197/15-ц зробила висновок, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Таким чином, вищевказані доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Мозгін Світлани Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргиадвоката Мозгін Світлани Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України,

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Мозгін Світлани Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районногосуду Одеськоїобласті від27липня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 07 лютого 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе