Постанова

від 31.01.2024 по справі 911/1927/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа№ 911/1927/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Балюра А.С.;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 року (повний текст рішення складено і підписано 27.10.2023 року)

у справі №911/1927/22 (суддя Ю.В. Подоляк)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд»

про стягнення 288492,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 288492,43 грн, з яких 237185 грн основний борг, 30000,72 грн інфляційні втрати, 3809,07 грн 3% річних та 17497,64 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 щодо здійснення повного розрахунку за наданні транспортні послуги та реалізований відсів у встановлений договором строк.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.10.2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 року у справі №911/1927/22 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Крім того, скаржника просив суд апеляційної інстанції прийняти нові електронні докази - електронні копії листування Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» засобами електронного зв`язку з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» з приводу укладання та виконання договору №25-01/2022 про надання послуг будівельної техніки від 25.01.2022 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» з приводу укладання і виконання договору №01-02/2022 про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що уповноваження відповідачем іншої особи на підписання договору, а також інших документів, отримання товару та послуг доводиться, зокрема, електронними копіями листування Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» засобами електронного зв`язку з Товариством з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» з приводу укладання і виконання договору №01-02/2022 про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року та фактом надання такій особі печатки.

При цьому, представник скаржника, зокрема зазначив, що на наявній у матеріалах справи копії договору та первинних бухгалтерських документах розбірливим почерком виконано напис «майстер ОСОБА_2.» та підпис, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо підпису невстановленою особою.

Що стосується печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням товариства в м. Маріуполь, якою майстер ОСОБА_2. скріпив свій підпис на договорі №01-02/2022 та додатку №1 до нього, то вказана печатка знаходилася у постійному його розпорядженні, як керівника відповідального за виконання будівельно-монтажних робіт на ПАТ «ПівнГЗК» і з дозволу керівництва відповідача використовувалася для оформлення документації.

Крім того, за твердженням представника скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів схвалення відповідачем договору №01-02/2022 від 01.02.2022 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2023 року витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1927/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

06.12.2023 року на виконання вимог вищезазначеної ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1927/22.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариству з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 року у справі №911/1927/22 своєю ухвалою від 11.12.2023 року.

19.01.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

При цьому, представник відповідача, зокрема зазначив, що окрім прізвища майстра Кулініч та його підпису, які фігурують на виробничих наказах №35 від 09.06.2021 року, №37 від 01.12.2021 року про його ознайомлення з ними, інших даних про наділення вказаної особи повноваженнями діяти від вірмені відповідача, тим більше укладати спірний договір із позивачем, немає. Так, само немає вказаних повноважень і в відповідному проекті виконання робіт.

Крім того, за твердженням представника відповідача суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що формування та реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних не підтверджує волевиявлення відповідача на укладання відповідного договору на вказаних у ньому умовах або його схвалення чи прийняття виконання за ним від позивача, оскільки не доведено реалізацію відповідачем права на включення податку на додану вартість за такими накладними до складу податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання.

Водночас, представник відповідача наголосив, що передумовою вирішення питання про стягнення коштів, мало бути доведення позивачем, як факту укладання спірного договору, так і його неналежного виконання відповідачем. Як до подачі позову, так і в процесі розгляду справи позивач не скористався своїми процесуальними правами щодо збирання та подання до суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт укладання спірного договору. На противагу цьому за наявності очевидного дефекту спірного договору, про який позивачем заявлено у апеляційній скарзі - відсутності вираження волевиявлення відповідача на укладання даного договору (підпису директора) у заявах по суті справи позивачем дану обставину взагалі упущено.

Тому, за твердженням відповідача, вирішуючи спір в межах заявлених позивачем вимог та враховуючи предмет і підстави позову, суд першої інстанції, оцінив аргументи учасників справи та надані на їх підтвердження сторонами докази, дійшов вірного висновку про не доведення позивачем факту укладення спірного договору, його подальшого схвалення відповідачем та прийняття відповідачем за таким договором від позивача, а отже, відповідно - і виникнення у відповідача зобов`язань за таким договором, зокрема - щодо оплати за транспортні послуги та реалізований відсів.

Представник скаржника в судовому засіданні 31.01.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задоволенні, рішення господарського суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судове засідання 31.01.2024 року не прибув про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними довідками (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Колегія суддів розглянувши клопотання скаржника про долучення нових доказів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У відповідності до п. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Матеріали справи не містять доказів подання разом із позовною заявою долучених позивачем додаткових (нових) доказів. Також матеріали справи не містять заяв позивача про посилання на докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про неможливість надання відповідних доказів.

У відповідності до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі №906/612/17, від 22.08.2018 року у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 року у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Так, вищевказане клопотання мотивоване, тим, що з метою утримання перевантаження суду першої інстанції доказовою інформацією позивач утримався від подання наявних у нього електронних доказів з приводу укладання і виконання договорів №25-01/2022 та №01-02/2022.

Водночас, саме лише посилання скаржника на ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, як підставу прийняття доказу на стадії апеляційного провадження не є достатнім, оскільки відповідно до вимог ч. 1, 4 ст. 80, п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України вказані докази позивач мав би надати суду, ще під час подання позовної заяви та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Таким чином, позивачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції відповідних доказів, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду згідно з клопотанням, і доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

З огляду на вищевикладене, надані скаржником до апеляційної скарги додаткові докази не приймаються судом апеляційної інстанції та справа переглядається без їх врахування.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» (замовник) було укладено договір про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги будівельної техніки, зазначеними в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною, з особами, які мають право на керування такою технікою, в технічно справному стані для використання її у виробничій діяльності замовника, а замовник зобов`язався приймати виконані послуги та оплачувати їх вартість на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець надає послуги за цим договором на підставі замовлення замовника, в якому зазначається місце проведення робіт, вид робіт, тип необхідної техніки, дату початку робіт, термін роботи. Замовлення здійснюється замовником письмово, електронною поштою або у усній формі не пізніше ніж за 3 доби до початку надання послуг.

Згідно з п. 2.3 договору по закінченню звітного періоду, в якому було надано послуги техніки, сторонами складається акт здачі-приймання послуг, в якому зазначається вид послуг, період їх надання, обсяг та вартість. Звітним періодом є тиждень, декада, місяць.

Пунктом 2.4 договору визначено, що замовник зобов`язується не пізніше трьох робочих днів з моменту отримання акту здачі-приймання послуг підписати його та надати виконавцеві його примірник або надати обґрунтовану відмову у його підписанні, в протилежному випадку або у випадку необґрунтованості відмови у підписанні акта - акт вважається підписаним сторонами, а послуги наданими належної якості та в повному об`ємі згідно відомостей та даних первинної облікової документації.

Вартість послуг зазначається у додатках до цього договору. Вартість послуг є орієнтовною, що пов`язано зокрема із можливими змінами вартості витратних матеріалів (за винятком палива), об`ємів надання послуг, об`ємів інтенсивності та остаточно визначається у рахунку-фактурі та/або акті здачі-приймання послуг (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору сума оплати за роботу техніки визначається на підставі підписаних сторонами актів здачі-приймання послуг чи/або первинної облікової документації, виходячи з вартості послуг, визначених у п. 3.1 договору та додатках до нього, які є його невід`ємною частиною.

Розрахунок за послуги виконується на протязі 10-ти банківських днів після підписання актів здачі-приймання послуг, підписаних сторонами у відповідності до п. 2.4 цього договору шляхом переказу замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в цьому договорі (п. 3.3 договору).

Згідно п. 7.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх виконання.

В додатку № 1 до договору наведена специфікація та вартість роботи техніки, а саме відсів гранітний вартістю 250 грн./т, доставка відсіву 160 грн./т та визначено, що авансовий платіж за роботу одиниці техніки, переліченої в даній специфікації, здійснюється по домовленості на підставі наданих виконавцем рахунків-фактури.

В другому додатку № 1 до договору наведена специфікація та вартість роботи техніки, а саме відсів гранітний вартістю 250 грн./т, доставка відсіву 160 грн./т та визначено, що авансовий платіж за роботу одиниці техніки, переліченої в даній специфікації, здійснюється по домовленості на підставі наданих виконавцем рахунків-фактури. Оплата за відсів гранітний виконується протягом 10-ти банківських днів на підставі підписаних видаткових накладних.

Так, за твердженням позивача, останнім на виконання умов зазначеного договору в лютому 2022 року було надано відповідачу транспортні послуги з доставки відсіву на суму 92560,00 грн та одночасно реалізовано відповідачу відсів вартістю 144625, грн, а відповідачем прийнято відсів та послуги з його доставки, на підтвердження чого позивач надав суду акт наданих послуг від 22.02.2022 року № 18 на суму 92560,00 грн, видаткову накладну від 23.02.2023 року № 19 на суму 144625,00 грн, товарно-транспортні накладні: від 15.02.2022 року № 00002, від 15.02.2022 року № 00001, від 16.02.2022 року № 00003, від 16.02.2022 року № 00004, від 17.02.2022 року № 00005, від 17.02.2022 року № 00006, від 17.02.2022 року № 00007, від 18.02.2022 року № 00008, від 18.02.2022 року № 00009, від 21.02.2022 року № 00010, від 21.02.2022 року № 00011, від 21.02.2022 року № 00012, від 21.02.2022 року № 00013,від 21.02.2022 року № 00014, від 21.02.2022 року № 00015, від 21.02.2022 року № 00016, від 21.02.2022 року № 00017, від 22.02.2022 року № 00018, від 22.02.2022 року № 00019, від 22.02.2022 року № 00020, від 22.02.2022 року № 00021, від 22.02.2022 року № 00022, від 22.02.2022 року № 00023, від 22.02.2022 року № 00024, від 22.02.2022 року № 00025, від 22.02.2022 року № 00026, від 22.02.2022 року № 00027, від 22.02.2022 року № 00028 (наявні в матеріалах справи).

Також позивачем зазначено, що ним складені за наслідками вказаних господарських операцій податкові накладні № 1 від 22.02.2022 року, № 2 від 22.02.2022 року, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджуються квитанціями № 1 реєстровий номер 9091127721, № 1 реєстровий номер 9104165762.

Відповідач в свою чергу заперечував проти позовних вимог, з підстав, які зводяться до того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» не укладало з позивачем договір про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022, що підтверджується, зокрема, відсутністю підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубкова В.В. на вказаному договорі.

Підпис, який міститься в графі «замовник» на додатку № 1 до договору від 01.02.2022 року № 01-02/2022 не належить директору відповідача, на підтвердження чого відповідач надав суду витяг із статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд», на якому міститься нотаріально посвідчений підпис Голубкова В.В., який відмінний від нанесеного на додатку № 1 до договору від 01.02.2022 року № 01-02/2022.

Крім того, за твердженням відповідача, із наданих позивачем товарно-транспортних накладених вбачається, що вантажовідправник та перевізник є одна особа, що само по собі унеможливлює укладення договору перевезення і як наслідок складання ТТН. У наданих ТТН відсутня адреса розвантаження (вказано лише вулицю), що унеможливлює визначити місце доставки вантажу, як і відсутні відомості про вантажно-розвантажувальні операції, а підпис відповідальної особи за отримання вантажу, без зазначення посади. Відповідач зазначає, що не надавав працівникам товариства доручення (довіреності) на отримання товару від позивача, що підтверджується відсутністю у наданих позивачем до суду документів: довіреності чи будь-якого іншого документу, що підтверджує право зазначеної особи, підпис якої міститься в ТТН (вантажоодержувач) на отримання вказаного вантажу. З наданого позивачем акту наданих послуг від 22.02.2022 року № 18 вбачається, що він не підписаний відповідачем, чим спростовуються твердження позивача про прийняття вказаних у акті послуг відповідачем.

Надана позивачем видаткова накладна від 23.02.2022 року № 19, не містить підпису уповноваженої особи відповідача директора Голубкова В.В., що спростовує факт документального оформлення отримання відсіву у кількості 578,5 тонн, на який посилається позивач. Отже, за твердженнями відповідача, надання позивачем послуг по перевезенню вантажу (відсіву) та його отримання не підтверджено належними та допустимими доказами.

При цьому, відповідач зазначив, що відтиск печатки відповідача проставлений на наданих позивачем документах відмінний від печатки відповідача, яка використовується ним на документах.

Так, на підтвердження вищевказаних тверджень, відповідач надав суду нотаріально засвідчену заяву від 17.01.2023 року, в якій наведено зразки відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд», яка використовується товариством в господарській діяльності (том 1 а.с. 158-159) на якій відсутній напис «для документів» та зазначено знаходження товариства в м. Києві, нотаріальний акт від 17.01.2023 року, в якому містяться зразки підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубкова В.В. (том 1 а.с. 161-162).

Як вбачається з матеріалів справи, зі сторони позивача (виконавець) договір про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 підписаний директором Ніженко С.І., підпис якого засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідльніст «Макстрансбуд», зі сторони відповідача (замовник) договір про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубковим В.В. - не підписаний.

Наразі, як правильно встановлено судом першої інстанції, на зазначеному договорі стоїть підпис майстра, ОСОБА_2., якій засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням знаходження товариства в м. Маріуполь.

Додаток № 1 до договору (том 1 а.с. 122, зворотній бік) підписаний зі сторони позивача (виконавець) директором позивача Ніженко С.І., підпис якого засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд», зі сторони відповідача (замовник) додаток директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубковим В.В. не підписаний.

Наразі, на зазначеному додатку стоїть підпис майстра, прізвище якого є нерозбірливим для читання, якій засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням знаходження товариства в м. Маріуполь;

Другий додаток № 1 до договору (том 1 а.с. 10, 123) підписаний зі сторони позивача (виконавець) директором позивача Ніженко С.І., підпис якого засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд», зі сторони відповідача (замовник) додаток підписаний від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубковим В.В. невідомою особою, оскільки зазначений підпис, відмінний від підписів Голубкова В.В., які містяться на нотаріально завіреній копії статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» (том 1 а.с. 93) та на нотаріальному акті від 17.01.2023 року на якому містяться автентичні зразки підпису Голубкова В.В. (том а.с. 161-162). Вказаний підпис невідомої особи засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням знаходження товариства в м. Маріуполь.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, акт наданих послуг від 22.02.2022 року № 18 на суму 92560,00 грн та видаткова накладна від 23.02.2023 року № 19 на суму 144625,00 грн зі сторони відповідача директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубковим В.В. не підписані. На зазначених документах стоїть підпис майстра, прізвище якого зазначено рукописно та є нерозбірливим для читання, якій засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням знаходження товариства в м. Маріуполь.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, товарно-транспортні накладні директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» Голубковим В.В. не підписані. На зазначених документах стоїть підпис особи вантажоодержувача прізвище якого зазначений рукописно та є нерозбірливим для читання, якій засвідчено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням знаходження товариства в м. Маріуполь.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що на наявній у матеріалах справи копії договору та первинних бухгалтерських документах розбірливим почерком виконано напис «майстер ОСОБА_2.», як необґрунтоване та безпідставне.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України установлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 208 Цивільного кодексу України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно п. 9.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд», затвердженого Рішенням Загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 10.09.2019 року № 10.09.19, директор товариства діє від його імені без довіреності.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що особа, яка підписала договір про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022, додаток № 1 до договору від імені відповідача мала на те відповідні повноваження.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий до матеріалів справи наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» від 09.06.2021 року № 35 (том 1 а.с 184, зворотній бік сторінки) про призначення відповідальних представників за виконання робіт згідно договору від 08.06.2021 року № 3109/21 та наказ від 01.12.2021 року № 37 про призначення особи, відповідальної за електричне господарство не уповноважують майстра Кулініча Ю.С. на укладення від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» договору про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 з позивачем.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, як наладжений та допустимий доказ другий додаток № 1 до договору (том 1 а.с. 10, 123), який підписаний з боку відповідача невідомою особою, підпис якої засвідчено печаткою, на якій міститься найменування відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та вказано знаходження товариства в м. Маріуполь, оскільки підпис особи яка його підписала від імені директора відповідача Голубкова В.В., відмінний від підпису Голубкова В.В., який міститься на нотаріально завіреній копії статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» (том 1 а.с. 93) та на нотаріальному акті від 17.01.2023 року на якому містяться автентичні зразки підпису Голубкова В.В. (том а.с. 161-162), та такий підпис невідомої особи на другому додатку № 1 до договору виконаний навіть без наслідування підпису Голубкова В.В.

Водночас, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів здійснення відповідачем оплат за надані позивачем послуги та поставлений товар за відповідним договором, що могло би свідчити в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України про схвалення відповідачем зазначеного правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів схвалення відповідачем договору №01-02/2022 від 01.02.2022 року.

Згідно з ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України визначено, що кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач не був позбавлений права вимагати доказів наявності у особи, що прийняла послуги та товар за договором і підписала акт, видаткову накладну та ТТН, відповідних на те повноважень, тощо.

Щодо печатки, яка проставлена на договорі, додатку № 1, акті виконаних робіт, видатковій накладній та ТТН, на якій міститься найменування відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та вказано знаходження товариства в м. Маріуполь, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, вищевказана печатка відмінна від печатки відповідача, зразки якої надані відповідачем в нотаріально засвідченій заяві Голубкова В. від 17.01.2023 року (том 1 а.с 158-159).

На підтвердження відповідності відтисків печатки нанесених на нотаріально посвідченій заяві Голубкова В. від 17.01.2023 року, яка (печатка), як зазначає відповідач, використовується у незмінному вигляді після її передачі Голубкову В. внаслідок відчуження часток у статутному капіталі попередніми учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд», відповідачем до матеріалів справи надані заява директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» від 02.10.2017 року до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві (том 1 а.с. 173), наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» від 03.10.2017 року № 1.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що печатки, яка проставлена на договорі, додатку № 1, акті виконаних робіт, видатковій накладній та ТТН, на якій міститься найменування відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та вказано знаходження товариства в м. Маріуполь належить та використовується у господарській діяльності відповідачем.

При цьому, твердження скаржника, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» з написом «для документів» та зазначенням товариства в м. Маріуполь, якою майстер ОСОБА_2 знаходилася у постійному розпорядженні останнього, як керівника відповідального за виконання будівельно-монтажних робіт на ПАТ «ПівнГЗК» і з дозволу керівництва відповідача використовувалася для оформлення документації, не підтверджено жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно є безпідставним.

Водночас, документи надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронний холдинг -Славутич», а також документи надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Інжиніринг» на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 04.05.2023 року правомірно не прийняті останнім, як належні та правомірні докази, оскільки вказані докази не доводять факту укладення уповноваженою особою відповідача договору про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 з додатком № 1 до договору, не підтверджують волевиявлення відповідача на укладення відповідного договору на вказаних у ньому умовах або його схвалення, прийняття виконання за ним від позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів доводи/докази позивача, щодо укладення відповідного договору про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 № 01-02/2022, додатку № 1 до договору, схвалення договору відповідачем та прийняття виконання за ним відповідачем не є більш вірогідними, ніж докази та доводи надані відповідачем на їх спростування.

Твердження позивача, що останній сформував та зареєстрував податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних, не підтверджує волевиявлення відповідача на укладення відповідного договору на вказаних у ньому умовах або його схвалення, прийняття виконання за ним від позивача, оскільки не доведено реалізацію відповідачем права на включення податку на додану вартість за такими накладними до складу податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання.

При цьому, твердження скаржника, що укладання відповідного договору передували аналогічні за змістом господарські взаємовідносини, що виникли між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» на підставі ідентичного за предметом і умовами договору №25-01/2022 про надання послуг будівельної техніки від 25.01.2022 року, , на переконання колегії суддів, не спростовує вищевикладених висновків суду.

Твердження позивача про економічну необґрунтованість твердження відповідача про доставку ним щебню з міста Маріуполь, колегія суддів не визнає переконливими доводами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 237185 грн належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України доказами та їх безпідставність, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 30000,72 грн інфляційних втрат, 3809,07 грн 3% річних та 17497,64 грн пені, нарахованих на зазначену вище суму боргу, позаяк вказані вимоги є похідними та результат їх вирішення стоїть в прямій залежності від вирішення основної вимоги про стягнення боргу, в задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 року у справі №911/1927/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 року у справі №911/1927/22 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №911/1927/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 06.02.2024 року.