Постанова

від 31.01.2024 по справі 520/110/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 520/110/17

провадження № 61-6684св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , приватне підприємство «Торговий будинок «Начало»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Торговий будинок «Начало» на постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватне підприємство «Торговий будинок «Начало» (далі - ПП «ТБ «Начало»), про приведення самочинно реконструйованого нежитлового приміщення у відповідність до технічного паспорту.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення - будівлі магазину АДРЕСА_1 . Одеська міська рада 05 липня 2016 року здійснила обстеження вказаного нежитлового приміщення, яке розташоване на землях комунальної власності, та встановила, що ОСОБА_3 здійснила його реконструкцію без проектної та дозвільної документації, що підтверджується відповідним актом І фотофіксацією. Вказувала, що спірна реконструкція є самочинним будівництвом, яке порушує права міської ради, як власника земельної ділянки, а також мешканців житлового будинку за вказаною адресою. Компетентні органи неодноразово зверталися до відповідача із заявами та розпорядженнями щодо приведення до попереднього стану самочинно реконструйованого приміщення, проте вони залишилися без належного реагування.

Одеська міська рада просила зобов`язати ОСОБА_3 власними силами і за власний рахунок привести самочинно реконструйоване нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорта, виготовленого комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» ОМР) станом на 26 березня 2008 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , за результатом обстеження якого орган місцевого самоврядування дійшов висновку про самочинну реконструкцію зазначеного об`єкта нерухомості, про що складено відповідний акт та виконана фотофіксація, прийняв розпорядження про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованого приміщення. Водночас за результатом розгляд справи встановлено, що на спірному об`єкті проведено відповідні роботи (без порушення капітальних несучих конструкцій, без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані), які не є самочинними; за висотою будівлі, конфігурацією зовнішніх стін, будівля магазину відповідає проектно-кошторисній документації на будівництво та технічному паспорту; за складом приміщень, площею, лінійними розмірами, висотою приміщень, за наявністю природного освітлення приміщення будівля магазину відповідає Державним будівельним нормам України. Будівельні роботи, виконані відповідачем, не є реконструкцією, тому не потребують дозвільних документів та не є самочинним будівництвом, отже, відсутні підстави для задоволення заявлених у справі вимог.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розгляд цієї справи належить до компетенції адміністративного суду.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу Одеської міської ради задоволено. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд помилково скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року і закрив провадження у справі, оскільки спір у справі, яка переглядається, був правильно розглянутий судом першої інстанції за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника відповідача ОСОБА_3 .

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступником відповідача у спірних зобов`язаннях є її син ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 , власними силами і за власний рахунок привести самочинно реконструйоване нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорта, виготовленого КП «БТІ» ОМР станом на 26 березня 2008 року.

Стягнено з ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 , на користь Одеської міської ради судовий збір у загальній сумі 7 223,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Одеська міська рада є власником земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, а за результатами обстеження цього нежитлового приміщення, яке проведено 05 липня 2016 року, встановлено факт самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, про що складено відповідний акт та виконана фотофіксація.

Так, ОСОБА_3 самочинно збудувала тамбур, який з`єднує спірне нежитлове приміщення з багатоквартирним (шістнадцятиповерховим) житловим будинком на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка належить Одеській міській громаді, тому 26 липня 2016 року прийнято розпорядження про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованого приміщення, яке вручене власнику цього приміщення 05 вересня 2016 року, проте таке розпорядження залишено без виконання. ОСОБА_3 без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації та без необхідного дозволу проведено роботи з реконструкції приміщення шляхом встановлення перегородок на тильній стороні об`єкта, закладено віконний проріз і двері та з`єднано тильну сторону нежитлового приміщення з житловим шістнадцятиповерховим будинком. Фактичний план нежитлового приміщення не відповідає технічному паспорту, виданому КП «БТІ» ОМР.

Суд першої інстанції не врахував, що, звертаючись до суду з позовом, Одеська міська рада не мала наміру позбавляти власника нежитлового приміщення, а бажала привести це приміщення до попереднього стану відповідно до технічного паспорту, виданого КП «БТІ» ОМР. Заявник апеляційної скарги (Одеська міська рада)надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПП «ТБ «Начало», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду

ПП «ТБ «Начало» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 15 травня 2020 року у справі № 813/1885/16, від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 727/6848/16-ц, Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц, від 25 травня 2017 року у справі № 1512/3707/12, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно визнав проведені ремонтні роботи реконструкцією, що зроблені з порушенням закону, а будівлю - самочинною. Проведені ремонтні роботи не є реконструкцією та не підпадають під категорію будівельних робіт, які потребують оформлення дозвільних документів.

У 2015 році в належному відповідачу нежитловому приміщенні виникла пожежа, тому в цьому приміщенні були проведені ремонтні роботи без порушення капітальних несучих конструкцій, без зміни зовнішніх геометричних розмірів та фундаменту будівлі, без влаштування нових фундаменту та перекриття, здійснено відновлення вимощення навколо будівлі з метою недопущення розмивання або перезволоження ґрунту під фундаментом. Площа будівлі не збільшилася. Складені щодо власника спірного нежитлового приміщення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (за порушення будівельних норм) були скасовані. Проведені відповідачем роботи не потребують отримання будь-яких дозволів на виконання. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою висновок судово-будівельної експертизи від 12 жовтня 2018 року, який спростовує доводи позивача.

Позиція інших учасників справи

У червні 2023 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зазначає, що позивач провела реконструкцію спірного нежитлового приміщення без проектної та дозвільної документації. Така реконструкція є самочинним будівництвом, яке порушує права власника земельної ділянки, оскільки наявність на землях комунальної власності самочинно реконструйованого об`єкта унеможливлює здійснення володіння, користування та розпорядження територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, яка знаходиться під відповідним об`єктом. Крім того, внаслідок проведеної реконструкції порушено права мешканців будинку на АДРЕСА_1 , зокрема, ОСОБА_2 , яка неодноразово зверталася до органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів з метою захисту своїх прав, оскільки через самочинну добудову тамбура були здійснені неодноразові спроби проникнути до її квартири, що зафіксовано компетентними органами.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

08 травня 2023 року ПП «ТБ «Начало» звернулося до Верховного Суду через систему «Електронний суд» з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «ТБ «Начало» на постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року та витребував справу із суду першої інстанції.

20 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_3 за життя була власником нежитлового приміщення - магазину АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 03 лютого 2015 року, зареєстрованим реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 липня 2016 року.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 13 березня 2002 року Одеська міська рада передала в оренду ПП «ТБ «Начало» земельну ділянку площею 2 441 кв. м на АДРЕСА_1 за рахунок земель міста. Зазначена земельна ділянка надана у володіння і користування орендаря строком на 49 років (до 15 жовтня 2050 року) для експлуатації та обслуговування житлової будівлі.

Згідно з договором оренди від 15 лютого 2015 року ОСОБА_3 передала в оренду ПП «ТБ «Начало» нежитлові приміщення загальною площею 1 837,3 кв. м на АДРЕСА_1 , які належать їй на підставі свідоцтва про право власності від 03 лютого 2015 року.

Представники Київської районної адміністрації Одеської міської ради 05 липня 2016 року провели обстеження зазначеного нежитлового приміщення, за результатами якого встановлено факт самочинної реконструкції зазначеного об`єкта нерухомості, про що складено відповідний акт та виконана фотофіксація.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації та без необхідного дозволу проведено роботи з реконструкції приміщення шляхом встановлення перегородок на тильній стороні об`єкта, закладено віконний проріз і двері та самочинно збудовано тамбур, який з`єднує це нежитлове приміщення з багатоквартирним (шістнадцятиповерховим) житловим будинком на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка належить Одеській міській громаді в особі Одеської міської ради.

Київська районна адміністрація Одеської міської ради 26 липня 2016 року прийняла розпорядження № 478 про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованого приміщення на АДРЕСА_1 .

Згідно з листом департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 13 червня 2016 року фактичний план нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 не відповідає технічному паспорту, виданому КП «БТІ» ОМР 31 січня 2008 року. Вказаним департаментом за результатом позапланової перевірки встановлено, що з тильної сторони спірне нежитлове приміщення з`єднується з шістнадцятиповерховим будинком. Під час перевірки ОСОБА_3 не було пред`явлено проектну документацію та дозвільні документи на виконання будівельних робіт з реконструкції за вказаною адресою. Встановлено, що ОСОБА_3 розпочато виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення зі зміною техніко-економічних показників без отримання права на виконання таких робіт. Зазначені обставини також підтверджуються актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів, складеним департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 04 листопада 2015 року.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 12 жовтня 2018 року № 18-1052 згідно з наданими на дослідження матеріалами справи, додатковою документацією та результатами обстеження приміщень будівлі магазину АДРЕСА_1 встановлено, що на об`єкті проведено роботи з перепланування зі зміною загальної, торгівельної (основної) та допоміжної площі за рахунок демонтажу та влаштування перегородок без порушення капітальних несучих конструкцій, заміни існуючих заповнень віконних та дверних блоків, улаштування та закриття дверних прорізів у внутрішніх некапітальних стінах, змінено конфігурацію будівлі магазину, без зміни зовнішніх геометричних розмірів його фундаментів у плані, внаслідок зведення однієї стіни, без влаштування фундаменту та влаштування перекриття, які, відповідно до пунктів 1-6 постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» та пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не є самочинними; за висотою будівлі, конфігурацією зовнішніх стін будівля магазину відповідає проектно-кошторисній документації на будівництво та технічному паспорту; за складом приміщень, площею, лінійними розмірами та висотою приміщень будівля магазину відповідає пунктам 6.1.1-6.1.4, 6.1.8, 6.2.1-6.2.4 Державних будівельних норм України

В.2.2-23:2009; за наявністю природного освітлення приміщення, будівля магазину відповідають пункту 6.1.7 Державних будівельних норм України В.2.2-23:2009. За результатом обстеження приміщень будівлі магазину АДРЕСА_1 та виходячи з об`ємно-планувального та конструктивного рішення будівлі магазину, згідно з наданою на дослідження проектною документацією встановлено, що відповідно до пункту 3 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, та роз`яснень Мінрегіонбуду від 01 лютого 2006 року, спірне приміщення будівлі магазину є вбудовано-прибудованими та відповідно до розділу 3 Державних будівельних норм України, в цілому об`єкт нерухомості є вбудовано-прибудованим магазином (крамницею).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Одеська міська рада, керуючись ЦК України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про основи містобудування», Законом України «Про архітектурну діяльність», звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати ОСОБА_3 власними силами і за власний рахунок привести самочинно реконструйоване нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорта, виготовленого КП «БТІ» ОМР станом на 26 березня 2008 року. Вказувала, що спірна реконструкція (добудова тамбура, який з`єднує магазин та багатоквартирний будинок) є самочинним будівництвом, яке порушує права міської ради як власника земельної ділянки, а також мешканців житлового будинку за вказаною адресою. Компетентні органи неодноразово зверталися до відповідача із заявами та розпорядженнями щодо приведення до попереднього стану самочинно реконструйованого приміщення, проте вони залишилися без належного реагування. Вважала, що відновлення становища, яке існувало до порушення, буде відповідати справедливому вирішенню заявленого у справі спору.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, сторона відповідача вказувала, що у 2015 році у спірному нежитловому приміщенні виникла пожежа, тому були проведені ремонтні роботи без порушення капітальних несучих конструкцій, без зміни зовнішніх геометричних розмірів та фундаменту будівлі, без влаштування нових фундаменту та перекриття, площа будівлі не збільшилася, тому проведені ремонтні роботи не є реконструкцією або самочинним будівництвом та не підпадають під категорію будівельних робіт, які потребують оформлення дозвільних документів.

ОСОБА_2 (третя особа у справі), просила задовольнити заявлені у справі вимоги. Вказувала, що реконструйоване нежитлове приміщення перешкоджає їй користуватися своєю власністю - квартирою АДРЕСА_3 . Зазначала, що через добудований відповідачем тамбур до її квартири неодноразово намагалися проникнути зловмисники, з приводу чого вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. Стверджувала, що через самочинно збудований тамбур ОСОБА_3 влаштувала прохід до підсобного приміщення багатоквартирного будинку, яким безпідставно користується.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанова від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що апеляційний суд встановив наступні фактичні обставини, зокрема, Одеська міська рада є власником земельної ділянки, на якій розташований указаний об`єкт нерухомості, а за результатами обстеження цього нежитлового приміщення підтверджено факт самочинної реконструкції об`єкта нерухомості; ОСОБА_3 самочинно збудувала тамбур, який з`єднує спірне нежитлове приміщення з багатоквартирним (шістнадцятиповерховим) житловим будинком, на земельній ділянці, яка належить Одеській міській громаді, а саме: без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації та без необхідного дозволу проведено роботи з реконструкції приміщення шляхом встановлення перегородок на тильній стороні об`єкта, закладено віконний проріз і двері та з`єднано тильну сторону нежитлового приміщення з житловим шістнадцятиповерховим будинком; фактичний план нежитлового приміщення не відповідає технічному паспорту, виданому КП «БТІ» ОМР.

У постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 2-6977/11, від 14 грудня 2023 року у справі № 591/1849/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Встановивши, що ОСОБА_3 без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації та без необхідного дозволу проведено роботи з реконструкції приміщення шляхом встановлення перегородок на тильній стороні об`єкта, закладено віконний проріз і двері та з`єднано тильну сторону нежитлового приміщення з житловим шістнадцятиповерховим будинком, тобто самочинно збудовано тамбур на земельній ділянці, яка належить Одеській міській громаді, апеляційний суд правильно вирішив заявлений у справі спір у спосіб, що узгоджується з пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (відновлення становища, яке існувало до порушення).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача привести самочинно реконструйоване нежитлове приміщення у відповідність до технічного паспорта, оскільки позивач довів, які саме перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою є у нього та громадян, які проживають у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , до якого здійснено самочинну добудову, а також довів обґрунтованість захисту прав у заявлений спосіб. При цьому апеляційний суд правильно виходив з інтересів територіальної громади.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 15 травня 2020 року у справі № 813/1885/16, від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17, від 23 травня 2018 року у справі № 727/6848/16-ц, Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц, від 25 травня 2017 року у справі № 1512/3707/12, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У справі № 442/4338/17 апеляційний суд установив, що: саме будинок позивача (його стіна) знаходиться впритул до межі сусіднього з ним домоволодіння, а не навпаки; прибудова до будинку відповідача, за рахунок якої здійснено реконструкцію даху, влаштована зі сторони будинку, яка не межує з будинком позивача; висновок експертизи, на який посилається позивач, містить не категоричні твердження, а лише припущення щодо можливого негативного впливу проведеної відповідачем реконструкції даху свого будинку на стан будівельних конструкцій будинку позивача. Враховуючи викладені обставини, касаційний суд у постанові від 17 січня 2022 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення його прав унаслідок здійсненої відповідачем реконструкції належного йому будинку, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

В адміністративній справі № 813/1885/16 фізична особа-підприємець звернулася до суду з позовом до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про визнання її винною у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом третім пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладення штрафу. У постанові від 15 травня 2020 року Верховний Суд погодився з висновками судів, що проведені на об`єктів роботи є реконструкцією, а тому обов`язковою передумовою для виконання таких робіт є реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт; оскаржувана постанова про накладення штрафної санкції на позивача за порушення у сфері містобудівної діяльності винесена у межах повноважень та у порядку, що визначені Законом.

Предметом вимог в адміністративній справі № 742/1756/17 є визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та накладення штрафу. Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року залишено без змін судові рішення про задоволення позову. Касаційний суд вказував, що зміна форми покрівлі передбачена робочим проектом спірного будівництва, так само, як і передбачено пробивання прорізів у цегляних стінах; матеріали справи, акт перевірки не містять жодних фактичних відомостей про те, що зазначені геометричні зміни змінюють основні техніко-економічні показники, забезпечують удосконалення виробництва, підвищення його

техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг; в акті перевірки здійснено лише посилання на поліпшення умов експлуатації без обґрунтування та прив`язки такого поліпшення як наслідку вказаних вище робіт.

За результатом касаційного перегляду справи № 725/5630/15-ц Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 жовтня 2018 року скасувала ухвалу та рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва, справу направила на розгляд до апеляційного суду. Касаційний суд зазначив, що у даній справі орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які містять дані, що не відповідають фактичним обставинам, проектна документація складена з порушенням вимог ДБН (А.22.-3-2014), а будинок зведено таким чином, що порушуються права одного із власників квартири на нормальні умови проживання, а саме інсоляцію; тобто як рішення органу місцевого самоврядування, так і дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов`язані і, на думку позивачки, порушують її цивільні права; розгляд єдиного спору у судах двох юрисдикцій створює перешкоди для захисту прав позивачки і ускладнює судові розгляди; невстановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду з цим позовом; за встановлених судом обставин справи щодо неодноразового внесення змін до рішення виконкому міськради, внаслідок чого остаточною редакцією оскаржуваного рішення дозволено відповідачу завершити будівництво будинку без отримання згоди позивача та дотримання розриву між будинками не менше 1 м, на підставі чого 10 квітня 2015 року відповідачем (фізична особа) складені та надані містобудівні умови та обмеження, які згідно з матеріалами справи є додатком до рішення виконкому міськради, не є безспірним висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання незаконними та скасування вказаних містобудівних умов та обмежень.

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 727/6848/16-ц залишено без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки, встановивши, що за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок із збільшеною площею за рахунок реконструкції тамбура суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин частину сьому статті 376 ЦК України щодо наслідків самочинного будівництва; апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач відповідно до статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщено її будинок, в тому числі його складова - спірний тамбур; при цьому позивач та треті особи отримали у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0447 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 0,0005 га, на якій розміщено вхідний тамбур будинку відповідача, у грудні 2014 року, тобто після виникнення у відповідача права на спірну земельну ділянку; за таких обставин, апеляційний суд правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки сам факт отримання останньою у власність спірної земельної ділянки, не є підставою для позбавлення відповідача права на цю земельну ділянку, яке вона набула за правилами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

Верховний Суд України постановою від 06 вересня 2017 року скасував судові рішення в частині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині судові рішення залишив без змін. Вказував, що ухвалюючи рішення про задоволення позову у зв`язку зі зведенням відповідачем приміщення балконної прибудови до квартири на земельній ділянці, яка їй не належить, без відповідних дозволів і без виготовлення проекту, зазначивши на основі висновку технічної експертизи, що приміщення прибудови може бути збережене для подальшої експлуатації, суди не встановили та не обґрунтували у тексті судового рішення на підставі належних і допустимих доказів таких фактів: чи заперечує власник земельної ділянки проти такої забудови; яким чином дії відповідача порушують права позивачів як власників сусідніх квартир у багатоквартирному будинку; у якій мірі самочинною прибудовою до торця будинку порушено права позивачів на користування частиною загальної земельної ділянки багатоквартирного будинку; які інші права позивачів порушено (наприклад, санітарні норми або/та норми інсталяції приміщень тощо); чи можливий захист прав позивачів іншим зазначеним у законодавстві способом; чи відмовляється відповідачка від відновлення прав позивачів шляхом перебудови тощо.

Постановою Верховного Суду України від 25 травня 2017 року у справі № 1512/3707/12 скасовано судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про знесення самочинно збудованого житлового будинку, справу направлено на новий розгляд. Верховний Суд України зазначив, що звернення прокурора із зазначеним позовом в інтересах держави в особі міської ради є законним та відповідає статтям 5, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); вчинення відповідачем протиправних дій у вигляді самочинного будівництва порушує зазначені інтереси держави, в особі якої у зазначеному спорі виступає міська рада; апеляційний суд не врахував, що загальна площа самочинно збудованих приміщень у будинку складає 161,8 кв. м, не встановив, чи вважається зазначене майно самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України; суди не звернули уваги на те, що самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, а також питань безпеки

під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та

санітарно-епідеміологічної безпеки, а тому здійснене у населеному пункті самочинне будівництво призводить до порушення передбачених законодавством прав та інтересів громад в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

У справі № 6-180цс14 Верховний Суд України постановою від 19 листопада 2014 року скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, передав справу на новий касаційний розгляд. Вказував, що ухвалюючи рішення про задоволення позову з підстав зведення відповідачем будинку на земельній ділянці, яка їй не належить, без відповідних дозволів і без виготовлення проекту, суд першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, не встановив, яким чином ці дії порушують права позивача як власника сусіднього будинку, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов`язковим; порушення свого права на безпечне володіння майном позивачем пов`язувалось саме з порушенням відповідачем при зведенні будинку протипожежних норм - недотримання нею нормативної відстані між будинками; оскільки до висновку про порушення відповідачем протипожежних норм касаційний суд дійшов без врахування положень Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року № 126, то його не можна визнати обґрунтованим та таким, що є підставою для застосування за вимогами позивача до забудови відповідача наслідків, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України.

Постановою Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 (про виділ майна зі спільної часткової власності та визнання права власності на це майно за заявою товариства з обмеженою відповідальністю) скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, справу передано на новий касаційний розгляд. Зазначив, що норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо); при цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна; не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна; установивши факт самочинної перебудови (реконструкції) об`єкта нерухомості (демонтаж та улаштування нових перегородок, у тому числі капітальних, зміну площі, конфігурації та кількості приміщень) після одержання сторонами у власність нерухомого майна, суд всупереч вимогам статті 317, частині четвертій статті 357, частинам першій, другій статті 376, статті 364 ЦК України безпідставно погодився щодо правомірності виділу часток зі спільного майна, що є об`єктом самочинного будівництва, та дійшов помилкового висновку про те, що відсутність відповідних дозволів і висновків щодо можливості виділу в натурі частки з нерухомого майна не є самостійною підставою для відмови в такому виділі.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного суду у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки апеляційного суду.

Оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Торговий будинок «Начало» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк