Постанова

від 06.02.2024 по справі 440/1257/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 440/1257/17 Головуючий у 1 інстанції: Шендрікова Г. О.

Провадження № 22-ц/811/3228/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

розглянувши впорядку письмовогопровадження,без повідомленняучасників справиза наявнимиу справіматеріалами,в приміщенніЛьвівського апеляційногосуду вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Малиняка Віктора Андрійовича на рішення Буського районного суду Львівської області від 15 вересня 2023 року в складі судді Шендрікової Г.О. в справі за позовом заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Буського дочірнього підприємства «Галсільліс» до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Львівської обласної ради, про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-

встановив:

У 2017 році заступник керівника Радехівської місцевої прокуратуризвернувся до суду з позовом в інтересах держави в особіБуського дочірнього підприємства «Галсільліс» до ОСОБА_1 ,з участю третьої особи Львівської обласної ради, про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, просив стягнути з відповідача на користь держави в особіБуського дочірнього підприємства «Галсільліс», кошти в сумі 197 461,22 грн. шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Вимоги обгруновані тим, що вироком Буського районного суду Львівської області від 09.10.2015 у справі №440/1404/15-к, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197 КК України. Вирок Буського районного суду від 09.11.2015 набув законної сили. У ході судового розгляду згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні №12015140170000408 від 03.08.2015 встановлено, що ОСОБА_1 , вперіод з квітня по липень 2015 року, точної дати слідством не встановлено, будучи лісником обходу № 15 Буського ДЛГП «Галсільліс» та матеріально відповідальною особою, неналежно виконував свої посадові обов`язки, не вживав заходів по попередженню та припиненню незаконних порубок, які мали місце у ввіреному йому обході, не виявляв осіб, винних в порушенні лісового законодавства, спричинивши тяжкі наслідки для власника майна в особі Буського ДЛГП «Галсільліс» та завдавши збитків останньому на суму 197461,22 гривень. Просив позов задовольнити та стягнути шкоду у відповідному розмірі.

Оскаржуваним рішенням Буського районногосуду Львівськоїобласті від15вересня 2023року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Буського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс» кошти в сумі 197 461 гривню 22 копійок, шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 2 961гривні 92 копійок судового збору.

Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_2 , з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає таке незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неповно дослідив докази наявні в матеріалах справи.

Покликаючись на норми ЛК України, а також норми ЦК України щодо відшкодування шкоди, зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували суму збитків, а саме 197461,22 грн.

Зокрема, позивачем надано Акт ревізії проведеної в період з 01.04.2015 по 01.05.2015 згідно наказу № 10 від 07.04.2015, за яким розмір збитків становить 190,00 грн.

Також зазначає, що такий доказ не відповідає Додатку № 1 до постанови КМУ від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» за яким розмір завданої шкоди може визначатися виключно згідно розрахунку розміру лісопорушення та заподіяної ним шкоди, внаслідок незаконної порубки дерев.

Таким чином, зазначений доказ не входить до предмету доказування та не міг бути взятий судом та покладений в основу рішення.

Крім цього, зазначає, що Буське дочірнє підприємство «Галсільліс» не зверталося до контролюючих органів для проведення відповідних перевірок, а саме не наділене повноваженнями щодо проведення перевірок та складання відповідних актів ревізії, тому акт ревізії проведеної в період з 01.04.2015 по 01.05.2015, є недопустимим доказом у розумінні ст. 78 ЦПК України.

Просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 15 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

02.02.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив керівника Буського відділення прокуратури на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на спірні правовідносини, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вироком Буського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2015 року у справі № 440/1404/15-к, який не оскаржувався в апеляційному порядку та набрав законної сили 09 листопада 2015 року, затверджено угоду про примирення, укладену 08 вересня 2015 року між представником потерпілого в особі директора Буського ДЛГП «Галсільліс» Гаркота І.Ф. та обвинуваченим ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні № 12015140170000408 від 03.08.2015, у період з квітня по липень 2015 року, точної дати слідством не встановлено, ОСОБА_1 , будучи лісником обходу № 15 Буського ДЛГП «Галсільліс» та матеріально відповідальною особою, неналежно виконував свої посадові обов`язки, не вживав заходів по попередженню та припиненню незаконних порубок, які мали місце у ввіреному йому обході, не виявляв осіб, винних в порушенні лісового законодавства, спричинив тяжкі наслідки для власника майна в особі Буського ДЛГП «Галсільліс» та завдав збитків останньому на суму 197461,22 гривень.

Зважаючи на те, що внаслідок вчиненого відповідачем злочину заподіяно матеріальну шкоду Буському ДЛГП «Галсільліс», така шкода підлягає стягненню з ОСОБА_1 , тому позовзаступника керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Буського дочірнього підприємства «Галсільліс»про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням суд задовольнив.

Крім цього, суд вирішив питання розподілу судових витрат.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що 27.02.2013 ОСОБА_1 прийнятий на роботу у Буське Дочірнє ЛГП «Галсільліс» на посаду лісника обходу № 15 з оплатою праці згідно штатного розпису (а.с. 13).

Цього ж дня із ОСОБА_1 укладений договір про повну матеріальну відповідальність згідно якого працівник, який обіймає посаду лісника обходу № 5 або виконує роботу безпосередньо пов`язану із охороною лісу та лісо продукції, бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження доручених йому підприємством матеріальних цінностей (а.с. 15-17).

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків щодо охорони лісу, що спричинило тяжкі наслідки для власника майна в особі Андріївської сільської ради Буського району, невстановленими особами в період з квітня по липень 2015 року в кварталі № 75 Буського ДЛГП «Галсільліс» самовільно зрубано 12 дерев породи «сосна» та 3 дерева породи «дуб», в кварталі № 74 Буського ДЛГП «Галсільсліс» 23 дерева породи «сосна» та 8 дерев породи «дуб», в кварталі № 76 Буського ДЛГП «Галсільсліс» 15 дерев породи «вільха» та 5 дерев породи «дуб», 6 дерев породи «ясен» та 18 дерев породи «дуб».

Вказані факти виявлено під час раптової ревізії лісового обходу № 15 Буського ДЛГП «Галсільліс», у складі комісії працівників зазначеного підприємства, яка проводилась відповідно до наказу директора Буського ДЛГП «Галсільліс» № 19 від 08.07.2015 (а.с. 12).

В подальшому, комісією в складі директора Буського ДЛГП «Галсільліс», головного лісничого, інженера лісових культур, майстра лісу, лісника обходу, № 15 вказаного підприємства, які діють на підставі посадових інструкцій та Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 16.09.2009 складено польову перелікову відомість самовільно зрубаних дерев в обході № 15 (лісник ОСОБА_1 ), а саме виявлено самовільно зрубаних дерев у кількості 99 штук (породи «сосна» 35, породи «дуб» 34, породи «вільха» 15, породи «ясен» 15) та проведено розрахунок розміру завданої шкоди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, згідно вказаного розрахунку розмір завданої шкоди Андріївській сільській раді Буського району складає 197 461,22 грн. (а.с. 30, 38).

Вироком Буського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2015 року у справі №440/1404/15-к, який не оскаржувався в апеляційному порядку та набрав законної сили, затверджено угоду про примирення, укладену 08 вересня 2015 року між представником потерпілого в особі директора Буського ДЛГП «Галсільліс» Гаркота І.Ф. та обвинуваченим ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні № 12015140170000408 від 03.08.2015 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогост. 197 КК України.

Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченогост. 197 КК Українита призначено йому покарання у виді штрафу в сумі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Роз`яснено сторонам угоди, що у разі невиконання угоди про примирення відповідно до ст. 476 КПК України прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотання про скасування вироку та призначення судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до відповідальності, встановленої законом (а.с. 9-10).

Із змісту даного вироку, в період з квітня по липень 2015 року, точної дати слідством не встановлено, ОСОБА_1 , будучи лісником обходу № 15 Буського ДЛГП «Галсільліс» та матеріально відповідальною особою, неналежно виконував свої посадові обов`язки, не вживав заходів по попередженню та припиненню незаконних порубок, які мали місце у ввіреному йому обході, не виявляв осіб, винних в порушенні лісового законодавства, спричинивши тяжкі наслідки для власника майна в особі Буського ДЛГП «Галсільліс», завдавши збитків останньому на суму 197461,22 гривень.

Звертаючись з позовними вимогами, прокурор свої доводи фактично зводить до того, що відповідач ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197 КК України, вироком Буського районного суду від 09.11.2015, який набрав законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 неналежно виконував свої посадові обов`язки, не вживав заходів по попередженню та припиненню незаконних порубок, які мали місце у ввіреному йому обході, не виявляв осіб, винних в порушенні лісового законодавства, чим спричинив тяжкі наслідки для власника майна в особі Буського ДЛГП «Галсільліс», завдавши збитків на суму 197461,22 грн, які просить стягнути з нього на користь Буського ДЛГП «Галсільліс».

Як вбачається з матеріалів справи, суд, відповідно до ст. 474-475 КПК України ухвалив вирок, яким затвердив угоду і призначив узгоджену сторонами міру покарання, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, обвинуваченому та представнику потерпілого зрозумілі.

Таким чином, не зважаючи на вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, відповідач не звільняється від цивільної відповідальності за доведення належними доказами факту та розміру спричиненої шкоди.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган,уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судомпідстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Урегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави,зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Підсумовуючи викладене вище, необхідно відзначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи наведене та не вдаючись до правової оцінки спірних правовідносин, які склались у даній справі, а саме вимог про відшкодування шкоди, по суті таких, з метою уникнення будь якої преюдиції у майбутньому, колегія суддів виходить із такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 справа № 911/2169/20 Велика Палата відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц,який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор,з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді вособі державного підприємства.

У цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Питання представництва інтересів держави прокурором усуді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, щозаборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись ізпозовом в інтересах держави, має бутисуб`єктом владних повноважень,незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Як зазначалося вище, позов у даній справі у 2017 році прокурор подав в інтересах держави в особі Львівської обласної ради, оскільки позовна заява про стягнення завданих відповідачем збитків Андріївською сільською радою Буського району не подана, що, на його думку, свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави.

При цьому,у позовіне вказанопро те,що прокурорпопередньо звернувсядо Андріївськоїсільської радиБуського району з листами стосовно вирішення питання щодо вжиття заходів представницького характеру чи з врахуванням відповідних обставин прокуратурою на підставі ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підготовлено позовну заяву.

В свою чергу, 21.02.2023 перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури Байса М.М. подала клопотання про заміну позивача у справі Львівську обласну раду на Буське ДЛГП «Галсільліс» в частині позовної вимоги про стягнення із ОСОБА_1 шкоди.

Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 21.02.2023 замінено позивача у справі Львівську обласну раду на Буське ДЛГП «Галсільліс» в частині позовної вимоги про стягнення із ОСОБА_1 на користь Буського ДЛГП «Галсільліс» 197 461,22 грн. шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Залучено Львівську обласну раду по справі як третю особу на стороні позивача без самостійних вимог.

Слідуючи висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit curia» (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, зокрема, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про фінансову реструктуризацію» державне підприємство - підприємство, що діє на основі державної власності, або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності становить 50 і більше відсотків.

Схоже за змістом положення міститься ц ч. 2 ст. 22 ГК України, якою визначено, що суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

В свою чергу, із доступної у мережі інтернет інформації слідує, засновником Буського ДЛГП «Галсільліс» є Обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «ГАЛСІЛЬЛІС», підприємство не ліквідоване, не перебуває у процесі припинення.

Стаття 63 ГК України визначає види та організаційні форми підприємств.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади (ч. 1 цієї статті).

Відповідно до ч. 8 ст. 63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбаченихстаттею 126цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не навів жодних мотивів щодо представництва прокурором Буського ДЛГП «Галсільліс», в контексті статусу такого та відсутності у нього статусу органа державної влади, тобто, як суб`єкта владних повноважень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно із частинами першою та другоюстатті 377 ЦПК Українисудове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями255та257цьогоКодексу.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4ст. 367 ЦПК України).

Враховуючи наведене та навіть за відсутності відповідних доводів в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а також порушив норми процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, відтак апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Малиняка Віктора Андрійовича підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про залишення позову прокурора без розгляду.

В свою чергу, зазначене не перешкоджає прокурору звернутися до суду з даним позовом, правильно визначивши суб`єктний склад, а відтак, вимоги позову в частині особи, на користь якої він просить стягнути майнову шкоду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно дост. 13 Конституції України,ст. 324 ЦК Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України.

У статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 142 Конституції України,ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із п. їст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»передбачено утворення місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 7 ч. 3ст. 29 Бюджетного кодексу Україниджерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Пунктом 4 частини першоїстатті 69-1 Бюджетного кодексу України(у редакції на час спірних правовідносин) встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, шкода, заподіяна порушенням природоохоронного законодавства, відшкодовується шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради, на адміністративній території якої скоєно правопорушення, на користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби України в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вказаному вище співвідношенні.

Зазначені обставини мають бути враховані при подальшому зверненні до суду з вимогами про відшкодування завданої шкоди незаконною порубкою дерев.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

За змістом ч. 6ст. 367 ЦПК Українив суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 4 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малиняка Віктора Андрійовича задовольнити частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 15 вересня 2023 року скасувати.

Позов заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Буського дочірнього підприємства «Галсільліс» до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Львівської обласної ради, про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 06 лютого 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк