Постанова

від 23.01.2024 по справі 911/1894/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2024 р. Справа№ 911/1894/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання

від позивача: Запаскін М.Р. (в залі суду);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023, повний текст рішення складено 08.09.2023

у справі № 911/1894/23 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Ступака Станіслава Миколайовича

до Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради

про стягнення 659 228,30 грн,-

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Фізична особа-підприємець Ступак Станіслав Миколайович (далі ФОП Ступак С.М.) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківська центральна районна лікарня Маловільшанської сільської ради (далі КНП БЦ ЦРЛ МВСР) про стягнення 659 228,30грн, у т.ч.: 70 182,61 грн - 3% річних за період з 05.11.2020 по 15.03.2023; 589 045,69 грн - втрати від інфляції за період з 05.11.2020 по 15.03.2023.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається, на невиконання відповідачем зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами про закупівлю теплової енергії № 21734/48 від 26.02.2020, №21734/10 від 12.02.2021, у встановлений такими договорами строк, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі № 911/287/22, яке набрало законної сили, та виконання відповідних зобов`язань остаточно лише 15.03.2023, що надає йому право вимагати сплати процентів та втрат від інфляції. При цьому, позивач вимагає стягнення втрат від інфляції та 3% річних за період з 05.11.2020 по 15.03.2023 за мінусом вже заявлених та розглянутих у справі 911/287/22.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 відмовлено у задоволенні клопотання Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради про закриття провадження у справі; позов задоволено частково; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради на користь фізичної особи-підприємця Ступака Станіслава Миколайовича 70 024,18 грн 3% річних, 589 045,69 грн втрат від інфляції, а також 9 886,05 грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором; відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 158,43 грн - 3% річних.

Рішення мотивоване тим, що факт споживання відповідачем теплової енергії у 2020-2021 році, поставленої позивачем, встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі № 911/287/22 за позовом ФОП Ступака С.М. до КНП "БЦ ЦРЛ" МВСР про стягнення 2 110 802,22 грн. Під час розгляду такої справи позивачем подавалась заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач фактично збільшував вимоги в частині втрат від інфляції до 515 442,48 грн та 3% річних до 83284,91грн, здійснюючи такі нарахування за період з 05.11.2020 по 01.08.2022. Однак, з рішення суду вбачається, що така заява помилково прийнята судом без доплати судового збору і суд відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог (відмовив у прийнятті її до розгляду) та не розглядав її по суті. Так, хоч резолютивна частина рішення містить зазначення про те, що в частині позовних вимог відмовлено без зазначення щодо яких вимог прийнято рішення про відмову у їх задоволенні, його мотивувальна частина не містить обґрунтувань відмови та зазначення таких вимог, що свідчить про те, що будь-які інші вимоги не розглядались по суті. Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, вимоги позивача щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних мотивовані. Суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 70 024,18грн, а у задоволенні вимог про стягнення 158,43грн - 3% річних відмовляє. Розмір 3% річних за заявлений у даній справі період - з 28.12.2021 по 14.03.2023 складає 70 024,18грн, що менше ніж заявлено позивачем, що пов`язано із нарахуванням позивачем 3% річних включно по 15.03.2023 - день оплати, між тим, у такий день зобов`язання вже припинилось виконанням.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням, Комунальне некомерційне підприємство "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 та поновити строк на апеляційне оскарження; прийняти апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 до розгляду та відкрити за нею апеляційне провадження у справі № 911/1894/23; скасувати в повному обсязі рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі; розгляд апеляційної скарги у справі № 911/1894/23 проводити за обов`язкової участі апелянта; всі судові витрати у справі № 911/1894/23 покласти на позивача.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що позовні вимоги позивача у межах справи № 911/1894/23 вже були предметом розгляду в Господарському суді Київської області у справі № 911/287/22 та аналогічні позовні вимоги вже були розглянуті Господарським судом Київської області в рішенні від 09.11.2022 у справі № 911/287/22. Подання позивачем нового позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято рішення у справі № 911/287/22, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитись повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних вимог.

Скаржник зазначає про те, що позивач не скористався правом на оскарження рішення суду у справі № 911/287/22 в частині відмови у збільшенні позовних вимог, а заява позивача про збільшення позовних вимог була прийнята та розглянута судом та в подальшому, відмовлено у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог.

На думку скаржника, судом першої інстанції надано неправильну оцінку рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі № 911/287/22 та в рішенні Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 розглянуто ті самі вимоги, які були предметом розгляду та вже раніше розглянуті у справі № 911/287/22, чим порушено норми матеріального права, зокрема ст. 75 ГПК України, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГК України.

Скаржник вважає, що доводи суду першої інстанції з посиланням на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.02.2023 у справі № 911/287/22 про повернення позивачу судового збору в сумі 8 980,91 грн, не є підтвердженням повернення заяви про збільшення позовних вимог та не знаходять свого правового обґрунтування, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує на те, що сума заборгованості, на яку позивачем нараховано інфляційні втрати на день подачі позову (29.05.2023) вже не існувала, а інфляційні втрати, враховані позивачем попередньо нараховані на суми основного боргу та стягнуті відповідачем за рішенням суду у справі № 911/287/23.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що в усіх рішеннях та ухвалах у даній справі, зокрема у рішенні від 09.11.2022, у додатковому рішенні від 02.12.2022, в ухвалі про повернення збору від 14.02.2023 предмет позову визначений як "про стягнення 2 110 802 грн 22 коп", тобто суми без врахування заяви про збільшення позовних вимог; у рішенні від 09.11.2022 з позивача не стягувались суми судового збору відповідно до частин вимог, в яких, на думку скаржника, позивачу було відмовлено, водночас з відповідача стягнутий судовий збір у повному обсязі на користь позивача; ухвалою від 14.02.2023 позивачу був повернутий судовий збір, сплачений за подачу заяви про збільшення позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" у зв`язку з поверненням цієї заяви, також в даній ухвалі зазначено про те, що вказана заява була повернута судом.

Відповідач не погоджуючись з розрахунками та вважаючи їх помилковими не конкретизує суму розбіжностей, не надає свій альтернативний розрахунок, який він вважає вірним, також відповідач не посилається на конкретні норми матеріального права, які на думку скаржника були порушені Господарським судом Київської області.

Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що він очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн; детальний розрахунок залежатиме від кількості витраченого часу на надання правничої допомоги у даній справі, а документальне підтвердження судових витрат позивача буде надано суду не пізніше п`яти днів після розгляду справи по суті.

Узагальнені доводи письмових пояснень

22.01.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів, у якому зазначено про те, що в апеляційній скарзі відповідач необґрунтовано стверджує про те, що позивач повторно просить розглянути ті самі позовні вимоги на суму 598 727,39 грн у задоволенні яких йому вже було відмовлено в іншій справі № 911/287/22, проте, суд в іншій справі відмовив саме у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог на зазначену суму, а сам позов розглядався без урахування суми збільшення позовних вимог.

23.01.2024 від позивача до суду надійшли письмові пояснення до судових дебатів, у яких зазначено про те, що висновки суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи, також під час розгляду даної справи Господарським судом Київської області належним чином перевірені всі розрахунки, а скаржником не наведено належних доводів щодо спростування мотивів суду, не надано альтернативного обґрунтованого розрахунку, тому твердження відповідача щодо невірного обчислення сум стягнення є безпідставними та голослівними.

Також зазначено про те, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції у справі № 910/1894/23 судом об`єктивно досліджено вказані обставини та зроблено наступний висновок: "з рішення суду вбачається, що така заява помилково прийнята судом без доплати судового збору і суд відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог (відмовив у прийнятті її до розгляду) та не розглядав її по суті. Так, хоч резолютивна частина рішення містить зазначення про те, що в частині позовних вимог відмовлено без зазначення щодо яких вимог прийнято рішення про відмову у їх задоволенні, його мотивувальна частина не містить обґрунтувань відмови та зазначення таких вимог, що свідчить про те, що будь-які інші вимоги не розглядалися по суті". Відповідач в апеляційній скарзі жодним чином не спростував викладені судом першої інстанції висновки, які повністю узгоджуються з ухвалами та рішенням господарського суду у справі № 911/287/22.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи, справу № 911/1894/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23. Призначено справу № 911/1894/23 до розгляду у судовому засіданні 31.10.2023.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 відкладено розгляд справи на 05.12.2023, а у судовому засіданні 05.12.2023 оголошувалась перерва до 23.01.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом передачі судової справи між суддями від 22.01.2024, для розгляду справи № 911/1894/23 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 прийнято справу № 911/1894/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміну складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 911/1894/23 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник відповідача у судове засідання 23.01.2024 не з`явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 23.01.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 26.02.2020 між позивачем та відповідачем укладено договір № 21734/48 про закупівлю теплової енергії (далі - договір №21734/48), за умовами якого позивач, за договором постачальник, зобов`язується відпускати відповідачу, за договором споживачу, вироблену теплову енергію цілодобово протягом року для підігріву гарячої води та опалення Білоцерківської ЦРЛ (м. Біла Церква, вул. Тімірязєва, 6), а відповідач вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію (п.п.1.2, 3.2.4 договору №21734/48).

Згідно із умовами договору № 21734/48 - кількість теплової енергії, яка подається постачальником споживачу, визначається згідно з даними приладів обліку теплової енергії, але не більше 1541,85гКал; загальна вартість договору 2 450 000 грн; договірна ціна за одиницю гКал теплової енергії становить 1589грн за наявності приладів обліку постачання гарячої води з тепловими витратами та переглядається за узгодженням сторін перед початком опалювального періоду; строк оплати - до 5-го числа наступного місяця за фактично спожиту теплову енергію згідно актів про надані послуги і рахунків, які виписуються постачальником (п.п.1.5, 1.6,4.3, 4.4, 4.5 договору №21734/48).

Відповідно до п.6.1 договору №21734/48 такий договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2020.

В подальшому, 12.02.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір № 21734/10 про закупівлю теплової енергії (далі - договір №21734/10), за умовами якого позивач зобов`язався відпускати відповідачу вироблену теплову енергію цілодобово протягом року для підігріву гарячої води та опалення КНП "БЦ ЦРЛ" МВСР (м. Біла Церква, вул. Тімірязєва, 6), а відповідач вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію (п.п.1.2, 3.2.4 договору №21734/10).

Згідно із умовами договору № 21734/10 - кількість теплової енергії, яка подається постачальником споживачу, визначається згідно з даними приладів обліку теплової енергії, але не більше 1541,85гКал; загальна вартість договору 2 450 000 грн; договірна ціна за одиницю гКал теплової енергії становить 1589 грн за наявності приладів обліку постачання гарячої води з тепловими витратами та переглядається за узгодженням сторін перед початком опалювального періоду; строк оплати - до 5-го числа наступного місяця за фактично спожиту теплову енергію згідно актів про надані послуги і рахунків, які виписуються постачальником (п.п.1.5, 1.6, 4.3, 4.4, 4.5 договору №21734/10).

Як вбачається із матеріалів справи, факт споживання відповідачем теплової енергії у 2020-2021 році, поставленої позивачем, встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі № 911/287/22 за позовом ФОП Ступака С.М. до КНП "БЦ ЦРЛ" МВСР про стягнення 2 110 802,22 грн.

Так, під час розгляду відповідної справи судом встановлено, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання з оплати та борг відповідача перед позивачем за поставлену теплову енергію складає 1 927 513,38 грн.

Відповідним рішенням суду з КНП "БЦ ЦРЛ" МВСР на користь ФОП Ступака С.М. стягнуто 1 927 513,38грн боргу, 134 382,29грн втрат від інфляції, 48 906,53грн - 3% річних. При цьому, у справі № 911/287/22 позивачем заявлені та розглянуті судом вимоги щодо стягнення 3% річних за період з 05.11.2020 по 27.12.2021, а втрат від інфляції - фактично з 05.11.2020 по 30.11.2021. Так, хоча у розрахунку вказано період нарахування втрат від інфляції - "по 27.12.2021", такі нарахування здійснені лише по 30.11.2021, як свідчить розрахунок, у якому індекс інфляції за грудень 2021 року не застосовується (а.с.26), що пов`язано з тим, що на момент здійснення розрахунку та подання позову у відповідний справі офіційний індекс інфляції за грудень 2021 року ще не був встановлений.

Під час розгляду такої справи позивачем подавалась заява про збільшення позовних вимог (а.с.132-134), відповідно до якої позивач фактично збільшував вимоги в частині втрат від інфляції до 515 442,48 грн та 3% річних до 83 284,91 грн, здійснюючи такі нарахування за період з 05.11.2020 по 01.08.2022. Однак, з рішення суду вбачається, що така заява помилково прийнята судом без доплати судового збору і суд відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог (відмовив у прийнятті її до розгляду) та не розглядав її по суті. Так, хоч резолютивна частина рішення містить зазначення про те, що в частині позовних вимог відмовлено без зазначення щодо яких вимог прийнято рішення про відмову у їх задоволенні, його мотивувальна частина не містить обґрунтувань відмови та зазначення таких вимог, що свідчить про те, що будь-які інші вимоги не розглядались по суті.

Враховуючи викладене та те, що у даній справі позивачем заявлені вимоги щодо стягнення втрат від інфляції та 3% річних за інший період, аніж той, вимоги щодо якого розглянуті у справі № 911/287/22, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про відсутність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.3 ч.1 ст.231 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, основний борг за поставлену (спожиту) теплову енергію у розмірі 1 927 513,38 грн відповідачем погашено шляхом перерахування відповідної суми платіжним дорученням № 352 від 15.03.2023.

Предметом спору в даній справі застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором за порушення виконання зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії у вигляді сплати втрат від інфляції та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ст. 275 ГК України особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що однією з підстав припинення зобов`язань є виконання зобов`язання належним чином.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зобов`язання з оплати теплової енергії припинилось внаслідок здійснення повної оплати, що мало місце лише 15.03.2023, тобто, з порушенням строку його виконання, встановленого договорами.

Як зазначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Приймаючи до уваги ч. 4 ст. 75 ГПК України вирішуючи спір у даній справі, суд виходить із фактів встановлених у рішенні Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі № 911/287/22, яке набрало законної сили і є чинним.

Cаме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При перерахунку заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму боргу у період з 01.12.2021 по 14.03.2023, з урахуванням відсутності підстав для виходу за межі позовних вимог, те, що до періоду не включається день сплати заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що суми інфляційних втрат у розмірі 589 045,69 грн та 3% річних у розмірі 70 024,18 грн, є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 70 024,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 589 045,69 грн, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23, відсутні.

Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).

Так, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23, відсутні.

Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, враховуючи обставини справи та зміст рішення у справі № 911/287/22, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Білоцерківська центральна районна лікарня" Маловільшанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2023 у справі № 911/1894/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 911/1894/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено та підписано 07.02.2024.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім