Постанова від 17.01.2024 по справі 629/3710/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 629/3710/20

провадження № 61-7086св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Андрій Олександрович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів Гапонової А. В., Никифоряка Л. П., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 11 червня 2011 року сторони уклали шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_4 .

Шлюб між сторонами розірвано 03 березня 2020 року.

Після державної реєстрації шлюбу 27 листопада 2021 року з ОСОБА_5 , прізвище відповідача - ОСОБА_6 .

За весь час спільного подружнього життя сторони за спільні кошти придбали:

автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м;

житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м;

9 торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на:

двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_2 ;

4 торговельні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ,

визнавши за відповідачем право власності на:

автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_2 ;

5 торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, зазначивши, що відповідачем як фізичною особою - підприємцем були встановлені тимчасові споруди за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , які встановлювались у 2018 році за кошти, подаровані їй батьком ОСОБА_7 , та за кошти, отримані нею від її підприємницької діяльності, а тому вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя. Просив виділити ОСОБА_2 у власність спірну двокімнатну квартиру, оскільки остання проживає в ній з неповнолітньою дочкою. Інше майно, крім тимчасових споруд, підлягає поділу в рівних частках між подружжям.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 28 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Ухвалу Амур?Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 липня 2022 року скасував. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.

Вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо рухомого та нерухоме майна: квартири АДРЕСА_1 ; автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; земельної ділянки, кадастровий номер 6311000000:13:032:0096, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 28 грудня 2022 року (у складі судді Руденка В. В.) позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Поділив спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином:

визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м, на АДРЕСА_2 ;

визнав за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

визнав за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості вказаного майна при поділі у розмірі 23 975,50 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості дев`яти тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності в розмірі 529 249,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не заперечували, що у квартирі АДРЕСА_7 проживає відповідач з малолітньою дочкою сторін, де вони й зареєстровані, а тому суд вважав за необхідне визнати за відповідачем у порядку поділу майна подружжя право власності на вказану квартиру, а за позивачем визнати право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м.

У частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та задля збереження принципу рівності часток подружжя при поділі спільної сумісної власності, оскільки вартість нерухомого майна, виділеного відповідачу, є вищою, місцевий суд вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 23 975,50 грн різниці вартості вказаного майна при поділі.

Щодо позовних вимог про поділ тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності місцевий суд вказав, що відповідно до частини другої статті 52 ЦК України майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання спірних торговельних об`єктів, що є предметом спору, за рахунок особистих коштів відповідача, розмір цих коштів та джерело їх походження, місцевий суд вважав, що спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.

Враховуючи, що тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності є рухомими речами, використовуються відповідачем саме для здійснення підприємницької діяльності, їх поділ в натурі призведе до втручання в господарську діяльність відповідача як фізичної особи - підприємця, місцевий суд вважав за необхідне поділити вказані споруди шляхом стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивача у розмірі 1/2 їх вартості, що становить 529 249,50 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його до апеляційного суду.

ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Івченко Д. Ю., просила суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації вартості 1/2 частини тимчасових споруд у розмірі 529 249, 50 грн, а в іншій частині - залишити без змін.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на житловий будинок АДРЕСА_8 .

Визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_6 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 23 975,50 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину коштів, витрачених на будівництво дев`яти тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності, у розмірі 264 094,50 грн.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про поділ між сторонами тимчасових споруд, виходив із того, що тимчасові споруди або малі будівельні форми не є нерухомим майном, не потребують державної реєстрації. Документів, що посвідчують на них право власності не існує, а отже, не існує і предмета, який засвідчується відповідним документом. Тобто не має предмета, який підлягає розподілу між подружжям.

Відповідно, якщо тимчасові споруди не є предметом поділу, розподілу між подружжям підлягають лише фактичні витрати з сімейного бюджету, що були використані на будівництво тимчасових споруд. Тому висновки експертів щодо ринкової вартості вже готових для використання тимчасових споруд не мають значення та не повинні враховуватись судом під час розгляду справи.

Враховуючи те, що вартість виконання комплексних будівельно?монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_10, АДРЕСА_9 , становить 528 189 грн, саме ця сума підлягає поділу між подружжям. Оскільки вказані тимчасові споруди фактично знаходяться у користуванні відповідача, то з неї на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина вартості їх будівництва, що становить 264 094,50 грн.

Щодо розподілу між сторонами іншого майна апеляційний суд вказав, що саме такий розподіл буде справедливим, оскільки автомобілем фактично користується відповідач, він знаходиться у неї, тому й слід залишити автомобіль відповідачу, стягнувши з неї половину його вартості на користь позивача.

Також за сторонами слід визнати право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м, оскільки позивач не має іншого житла.

Апеляційний суд також дійшов висновку про визнання за сторонами права власності по 1/2 частині на житловий будинок на АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м, оскільки вказаний будинок малий, не придатний для використання під житло, а можливе використання лише земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов А. О., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя, а саме тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та автомобіля, й ухвалити в цій частині судове нове рішення, яким:

визнати за ОСОБА_1 право власності на чотири зблоковані торговельні павільйони з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на АДРЕСА_4 , або стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 1/2 вартості дев`яти вказаних зблокованих торговельних павільйонів у розмірі 2 400 000 грн;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , або стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 1/2 вартості вказаного автомобіля у розмірі 125 000 грн.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) та пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), зокрема вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки ТОВ «Аргумент-Експрес» від 12 грудня 2022 року щодо оцінки торговельних споруд та від 13 грудня 2022 року щодо оцінки автомобіля було подано до суду з пропуском встановленого процесуального строку, а тому є недопустимими доказами.

Проте апеляційний суд на це порушення уваги не звернув, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля у розмірі 23 975,50 грн, а також 1/2 частину коштів, витрачених на будівництво дев`яти тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності, у розмірі 264 094,50 грн.

Позивач не погоджується з тим, що суди не взяли до уваги звіт про оцінку майна ТОВ «Оціночна компанія «Спарта» від 30 березня 2021 року, відповідно до якого вартість спірного автомобіля становить 250 200 грн.

Разом із тим, взявши за основу висновок ТОВ «Аргумент-Експрес» від 13 грудня 2022 року щодо оцінки автомобіля, відповідно до якого вартість спірного автомобіля становить 148 000 грн, апеляційний суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину ринкової вартості автомобіля у розмірі 23 975,50 грн, яка не відповідає 1/2 від його вартості, визначеної у цьому висновку.

Також позивач у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права під час вирішення питання про поділ торговельних павільйонів.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 202/3788/18 (провадження № 61-13043св19), позивач вказує, що спірні тимчасові споруди були побудовані та введені в експлуатацію, є новоствореним рухомим майном, тому підлягають поділу між подружжям саме як тимчасові споруди, а не кошти, витрачені на їх будівництво.

У червні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Івченко Д. Ю., надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відповідач вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що розподілу між подружжям підлягають лише фактичні витрати, понесені сторонами на будівництво тимчасових споруд, оскільки це майно не є предметом поділу.

ОСОБА_2 також вказує, що вимоги касаційної скарги щодо ухвалення нового судового рішення в оскаржуваній частині відрізняються від вимог, заявлених у позові.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Амур?Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2011 року до 03 березня 2020 року.

За період перебування у шлюбі подружжя придбало квартиру АДРЕСА_7 за договором купівлі-продажу від 19 липня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Степанчук Н. О., право власності на яку зареєстровано за відповідачем.

При встановленні вартості квартири суд першої інстанції врахував звіт про оцінку майна ТОВ «Преміум Клар» від 30 березня 2021 року, відповідно до якої вартість квартири становить 251 500 грн, проведеної за замовленням позивача. Відповідачем вартість вказаної квартири визнана.

Також подружжя придбало житловий будинок на АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 11 травня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Степанчук Н. О., право власності на який зареєстровано за відповідачем.

При встановленні вартості будинку суд першої інстанції врахував звіт про оцінку майна ТОВ «Преміум Клар» від 30 березня 2021 року, відповідно до якої вартість будинку становить 151 451 грн, проведеної за замовленням позивача. Відповідачем вартість вказаного будинку визнана.

Також подружжя під час шлюбу придбало автомобіль марки Toyota Corolla, VIN № НОМЕР_2 , 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований 25 грудня 2013 року за відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 .

При встановленні вартості автомобіля суд першої інстанції виходив з висновку спеціаліста з оцінки майна ТОВ «Аргумент-Експерт» від 13 грудня 2022 року, відповідно до якої вартість становить 148 000 грн, проведеної за замовленням відповідача.

Суд першої інстанції не взяв до уваги звіт про оцінку майна, складений ТОВ «Оціночна компанія «Спарта» від 30 березня 2021 року, оскільки з часу оцінки пройшло понад півтора року, дійсна вартість майна на час розгляду справи фактично визначена іншим висновком спеціаліста, який не спростований позивачем.

Встановлено також, що під час шлюбу сторін на підставі рішень Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24 квітня 2018 року № 249, 250, 251, від 13 вересня 2018 року № 609 ОСОБА_2 надано згоду на розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності - дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою на 10 років за адресою: АДРЕСА_4 .

На замовлення відповідача відділом містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради були видані паспорти прив`язки тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до висновків спеціаліста з оцінки майна від 12 грудня 2022 року, складених ТОВ «Аргумент-Експерт», оціночна вартість двох зблокованих торговельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_4 становить 286 678 грн, трьох зблокованих торговельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_4 становить 330 778 грн, чотирьох зблокованих торговельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_4 становить 441 043 грн.

Суд першої інстанції не взяв до уваги звіти про оцінку майна, складені 30 березня 2021 року ТОВ «Преміум Клар», оскільки термін чинності цих оцінок становить 6 місяців, таким чином, на час розгляду справи термін чинності вичерпаний, вартість майна на час розгляду справи, визначену ТОВ «Аргумент?Експерт», позивач не спростував.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, а саме торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , та автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , тому, на підставі статті 400 ЦПК України, в іншій частині касаційним судом не переглядається.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилом статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли під час розгляду вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо поділу між сторонами тимчасових споруд (торговельних павільйонів)

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо вирішення питання про поділ між подружжям торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , колегія суддів виходить із такого.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просив суд визнати за ним право власності на 4 торговельні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 - на 5 торговельних споруд за вказаною адресою.

У частині вирішення позовних вимог про поділ тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності місцевий суд вказав, що відповідно до частини другої статті 52 ЦК України майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання спірних торговельних об`єктів за рахунок особистих коштів відповідача, розмір цих коштів та джерело їх походження, місцевий суд вважав, що спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.

Враховуючи, що тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності є рухомими речами, використовуються відповідачем саме для здійснення підприємницької діяльності, їх поділ в натурі призведе до втручання в господарську діяльність відповідача як фізичної особи - підприємця, місцевий суд вважав за необхідне поділити вказані споруди шляхом стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивача у розмірі 1/2 їх вартості, що становить 529 249,50 грн.

Позивач, оскаржуючи рішення місцевого суду в цій частині, не погоджувався з розміром вартості споруд, просив суд призначити експертизу, зокрема і щодо визначення вартості тимчасових споруд.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, в частині вирішення позовних вимог про поділ тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, виходив з того, що тимчасові споруди або малі будівельні форми не є нерухомим майном, не потребують державної реєстрації, а отже, не існує і предмета, який підлягає розподілу між подружжям, тому розподілу підлягають лише фактичні витрати, що були сплачені подружжям на будівництво цих тимчасових споруд.

Виходячи з того, що вартість виконання комплексних будівельно-монтажних робіт для спорудження спірних торговельних споруд становить 528 189 грн, апеляційний суд виснував, що саме ця сума підлягає поділу між подружжям, а оскільки вказані тимчасові споруди фактично перебувають у користуванні відповідача, то з неї на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина вартості їх будівництва у розмірі 264 094,50 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду щодо вирішення позовних вимог про поділ торговельних споруд з огляду на таке.

У касаційній скарзі позивач просив у цій частині постанову апеляційного суду скасувати, визнати за ОСОБА_1 право власності на 4 зблоковані торговельні павільйони з реалізації промислових та продовольчих товарів, або стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 їх вартості у розмірі 2 400 000 грн.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально?культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Аналогічне визначення тимчасовою споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності викладено у пункті 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Згідно із наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців ОСОБА_3 з 22 червня 2011 року є фізичною особою - підприємцем.

Як встановили суди попередніх інстанцій, на підставі рішень Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24 квітня 2018 року № 249, 250, 251, від 13 вересня 2018 року № 609 ОСОБА_8 надано згоду на розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності - дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою, строком на 10 років за адресою: АДРЕСА_4 .

Реалізуючи ці рішення, ОСОБА_2 уклала договір із Науково-виробничим підприємством «Електропром» (далі - НВП «Електропром») на виконання комплексних будівельно-монтажних робіт для спорудження малих будівельних форм, що розміщені за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 (т. 2, а.с. 259-260).

Відповідно до копій актів здачі-приймання наданих послуг від 07 червня 2018 року загальна вартість робіт становила 528 189 грн (264 109,50 грн, 123 457 грн, 140 625,50 грн).

На замовлення відповідача відділом містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради були видані паспорти прив`язки вказаних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Отже, дев`ять зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів з автобусною зупинкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_9 , є тимчасовими спорудами для проведення підприємницької діяльності, державна реєстрація речових прав яких не проводиться.

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини цього Рішення Конституційного Суду України вказано, що внесок до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

Отже, висновки, викладені в зазначеному Рішенні Конституційного Суду України, необхідно розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передане у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як внесок юридичній особі, а використовується одним із подружжя без створення юридичної особи, зокрема як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2022 року у справі № 686/24549/15 (провадження № 61-5165св21).

Відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності.

Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18 (провадження № 61-15186св19).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

У касаційній скарзі, не погоджуючись з висновком апеляційного суду в частині вирішення питання про поділ між сторонами торговельних споруд, позивач посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 202/3788/18 (провадження № 61-13043св19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 202/3788/18 вирішувався спір про поділ майна подружжя. За обставинами цієї справи позивач, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, на підставі договору купівлі?продажу придбала у власність рухоме майно - металоконструкцію торгового павільйону, вартістю 40 000 грн. Зазначений торговий павільйон на підставі договору, укладеного із Комунальним закладом «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради, законно розміщено за адресою: АДРЕСА_11 . Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із недоведеності та необґрунтованості заявлених позивачем вимог та відсутності доказів того, що спірний торговий павільйон набуто подружжям у встановленому законом порядку, що він є саме нерухомим майном за зазначеною позивачем адресою, право власності на яке зареєстровано у передбаченому законом порядку.

Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що спірний торговий павільйон є тимчасовою спорудою, не є нерухомістю, законом не вимагається обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору відчуження чи оренди такої споруди, тому відсутня необхідність державної реєстрації вказаного майна. Перебування спірного майна у власності відповідача підтверджується договором купівлі-продажу цього майна, який є правовстановлюючим документом.

Також Верховний Суд, задовольняючи позов шляхом визнання права власності за кожним із подружжя на 1/2 частини торгового павільйону, виходив з того, що спірний торговий павільйон набутий сторонами у період перебування у шлюбі та жодна із сторін не вказувала, що таке майно є її особистою власністю.

У вказаній справі торговельний павільйон поділено між подружжям шляхом визнання права власності за кожним із подружжя на 1/2 вказаного майна.

Отже, з урахуванням висновків, викладених у наведеній позивачем постанові Верховного Суду у справі про поділ майна подружжя, правовідносини якої є подібними до справи, яка переглядається, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, зокрема, що висновок апеляційного суду про те, що тимчасові споруди не є предметом поділу, а тому розподілу між подружжям підлягають лише фактичні витрати з будівництва цих споруд, є помилковим.

Крім того, апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2023 року відмовив позивачу в призначенні товарознавчої експертизи з оцінки дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності з тих підстав, що встановлена експертом вартість дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не має значення для справи. В оскаржуваній постанові апеляційний суд також вказав про те, що висновки експертиз про ринкову вартість вже готових для використання тимчасових споруд не мають значення та не повинні враховуватись судом під час розгляду справи.

Правовий висновок про те, що майно фізичної особи - підприємця є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте при доведеності цього другий з подружжя має право на врахування цього майна при поділі, а не на поділ майна, яке використовується у підприємницькій діяльності, викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18.

Отже, у разі доведеності, що вказані тимчасові споруди перебувають у одноосібному користуванні відповідача, апеляційний суд, стягуючи з відповідача компенсацію у розмірі 1/2 частини їх вартості на користь позивача, мав визнати право особистої приватної власності на це майно за відповідачем.

На підставі викладеного, оскільки суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 202/3788/18, допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, дійсної вартості торговельних павільйонів, постанова апеляційного суду в частині позовної вимоги про поділ між подружжям торговельних павільйонів не може вважатись законною й обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню в указаній частині з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Щодо поділу між сторонами автомобіля

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просив суд визнати за відповідачем право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Оскільки вартість нерухомого майна, виділеного відповідачу, є вищою, місцевий суд, задля збереження принципу рівності часток подружжя при поділі спільної сумісної власності, вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 23 975,50 грн різниці вартості вказаного майна при поділі.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, зокрема, визнавши за ОСОБА_2 право власності на спірний автомобіль та стягнувши з неї на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля у розмірі 23 975,50 грн, виходив з того, що саме такий розподіл буде справедливим, оскільки автомобілем фактично користується відповідач.

У касаційній скарзі позивач вказує, що апеляційний суд, взявши за основу висновок ТОВ «Аргумент-Експрес» від 13 грудня 2022 року щодо оцінки автомобіля, відповідно до якого вартість спірного автомобіля становить 148 000 грн, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину ринкової вартості автомобіля у розмірі 23 975,50 грн, яка не відповідає 1/2 від його вартості, визначеної у цьому висновку.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо висновків апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини ринкової вартості автомобіля, колегія суддів враховує таке.

Згідно із статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України компенсація частки у спільному майні проводиться виходячи із дійсної вартості нерухомого майна.

Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Як встановили суди, відповідно до звіту про оцінку автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , проведену за замовленням позивача 30 березня 2021 року ТОВ «Оціночна компанія «Спарта», ринкова вартість автомобіля становить 250 200 грн. У вказаному звіті зазначено строк його чинності - 6 місяців.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач також надала експертну оцінку вказаного автомобіля, проведену за замовленням ОСОБА_2 ТОВ «Аргумент-Експерт» 13 грудня 2022 року, згідно з якою вартість спірного автомобіля становить 148 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Місцевий суд при встановленні вартості автомобіля керувався висновком спеціаліста з оцінки майна ТОВ «Аргумент-Експерт» від 13 грудня 2022 року, де його вартість становить 148 000 грн, оскільки під час розгляду справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. При цьому суд не взяв до уваги звіт про оцінку майна, складений 30 березня 2021 року ТОВ «Оціночна компанія «Спарта», оскільки з моменту оцінки пройшло понад півтора року, дійсна вартість майна на час розгляду справи фактично визначена іншим висновком спеціаліста, який не спростований позивачем.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , взявши до уваги його доводи про те, що автомобілем фактично користується відповідач, спірний автомобіль знаходиться у неї, у зв`язку з чим позивач просив залишити його ОСОБА_2 , стягнувши з неї половину його вартості, апеляційний суд, за відсутності заперечень відповідача щодо такого поділу автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, зробив висновок про визнання права власності на автомобіль марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, за відповідачем, стягнувши з неї половину його вартості на користь позивача у розмірі 23 975,50 грн.

Разом із тим колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на порушення процесуального порядку подання відповідачем до суду доказів, про що позивач також вказував в апеляційній скарзі, а також щодо невідповідності присудженої апеляційним судом до стягнення з відповідача половини вартості спірного автомобіля.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

З огляду на матеріали справи ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 вересня 2020 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Призначено підготовче судове засідання на 28 вересня 2020 року о 12:30 год.

Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_9 про залишення позовної заяви без руху. У клопотанні вказано, що визначена позивачем ціна позову є необґрунтованою, а встановлена вартість майна, яке підлягає поділу, не відповідає дійсності.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 25 січня 2021 року.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без руху позовної заяви. У своєму клопотанні відповідач зазначала, що визначена позивачем ціна позову є необґрунтованою, а встановлена вартість майна, яке підлягає поділу, не відповідає дійсності. Вказала також, що позивач не додав жодного документу, який встановлював би вартість вказаного ним у позові майна.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 березня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про залишення без руху позовної заяви задоволено. Залишено позовну заяву без руху, надавши строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання копії ухвали. В ухвалі суду зазначено, що звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження ринкової вартості спірного майна станом на час звернення з позовом до суду, також відсутнє відповідне клопотання про встановлення їх вартості у разі наявності обставин, що перешкоджають визначити дійсну вартість майна на час розгляду.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2021 року продовжено розгляд справи. Призначено проведення судового засідання на 05 травня 2021 року. В ухвалі суду вказано, що у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, надавши звіти про оцінку спірного майна.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями ця справа надійшла в провадження судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська Руденко В. В.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 липня 2022 року призначено судове засідання у справі на 10 серпня 2022 року.

16 грудня 2022 року до суду від ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи свідоцтва про шлюб, у зв`язку з чим прізвище відповідача - ОСОБА_6 .

До вказаного клопотання відповідач також додала висновки спеціаліста з оцінки майна, проведені ТОВ «Аргумент-Експерт» 13 грудня 2022 року та 12 грудня 2022 року на замовлення ОСОБА_2 , а саме щодо оцінки:

двох зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на АДРЕСА_4 (оціночна вартість - 286 678 грн);

трьох зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на АДРЕСА_4 (оціночна вартість - 330 778 грн);

чотирьох зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на АДРЕСА_4 (оціночна вартість - 441 043 грн);

автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (оціночна вартість - 148 000 грн).

Таким чином, апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги щодо порушення відповідачем порядку подання доказів, зокрема експертних висновків, поданих до суду ОСОБА_2 у грудні 2022 року після закінчення підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції, в своїй постанові апеляційний суд не навів мотивів щодо прийняття або неприйняття вказаних доводів, не зробив висновків щодо порушення чи відсутності порушення процесуального порядку їх подання.

Не надав оцінки тому, що відповідач, звертаючись до суду із заявами про залишенням позовної заяви без руху вже після відкриття провадження у справі, посилаючись на неподання позивачем доказів щодо реальної вартості спірного майна, не скористалась своїм правом подання до суду експертних висновків з оцінки спірного майна, зокрема автомобіля та тимчасових споруд, не зазначала про неможливість подання таких доказів у визначений судом першої інстанції строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас апеляційний суд, присуджуючи до стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості спірного автомобіля у розмірі 23 975, 50 грн, не вказав, який саме висновок взято для розрахунку його вартості. Відповідно наявних у матеріалах справи висновків щодо оцінки спірного автомобіля його ринкова вартість, визначена 30 березня 2021 року ТОВ «Оціночна компанія «Спарта», становить 250 200 грн, а згідно з оцінкою, проведеною 13 грудня 2022 року ТОВ «Аргумент-Експерт», - 148 000 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач, не погоджуючись з оцінкою спірного майна, наданою відповідачем, заявив клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та товарознавчої експертизи дев`яти зблокованих торговельних павільйонів з реалізації промислових та продовольчих товарів, які розташовані на АДРЕСА_4 , з метою встановлення вартості вказаного майна, та просив суд доручити їх проведення Дніпровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року відмовлено представнику позивача ОСОБА_10 в призначенні товарознавчої експертизи з оцінки дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності з тих підстав, що встановлена експертом вартість дев`яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не має значення для справи. Проте такий висновок апеляційного суду є передчасним, про що колегія суддів зазначила вище.

При цьому залишилось взагалі невирішеним клопотання позивача про призначення автотоварознавчої експертизи спірного автомобіля.

На вказані порушення апеляційним судом норм процесуального права ОСОБА_1 посилався в касаційній скарзі.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив обставини, від яких залежить правильність вирішення спору, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу в частині вирішення позовних вимог про поділ між подружжям торговельних павільйонів та автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ між подружжям торговельних павільйонів та автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Андрій Олександрович, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про поділ між подружжям дев`яти торговельних споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , та автомобіля марки Toyota Corolla, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк