Рішення

від 30.11.2023 по справі 405/3321/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 405/3321/23

2/405/496/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року м. Кропивницький

Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді: Драного В.В.

при секретарі: Дятел О.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Завод Сегмент» про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ПрАТ «Завод Сегмент», в якому (з урахуванням нової редакції від 29.05.2023 року) просить: 1) стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати заробітної плати у розмірі 73697,58 грн.; 2) стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 33567,00 грн.; 3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55590,00 грн. 4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000 грн. В обґрунтування позову вказав, що з 2017 року він працював у відповідача на посаді слюсаря-ремонтника 6 розряду та 26.12.2022 року був звільнений з роботи за власним бажанням. Однак остаточний розрахунок по заробітній платі з ним в день звільнення проведений не був, про що 30.12.2022 року позивачу видано довідку, в якій відповідачем вказано, що заборгованість зі сплати заробітної плати становить 79639,41 грн. Станом на 14.03.2023 року заборгованість зі сплати заробітної плати становить 73658,41 грн. Розмір даної заборгованості позивачем не оспорюється. Оскільки відповідачем не здійснено своєчасного розрахунку, то ним повинно бути сплачено на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51000 грн.

Вказав, що позивач був вимушений звільнитися з роботи у зв`язку із несвоєчасною виплатою відповідачем заробітної плати, а тому відповідач повинен виплатити позивачу ще й вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 33567,00 грн. Також зазначив, що тих коштів, які виплачував відповідач позивачу, було недостатньо для забезпечення його сім`ї всім необхідним та для нормального життя, в тому числі для сплати житлово-комунальних послуг. Розмір завданої відповідачем моральної шкоди він оцінює в 10000 грн. Щодо строку звернення до суду, то зазначив, що остання довідка з точною сумою заборгованості була видана позивачу 17.04.2023 року і лише з цього моменту у позивача з`явилася можливість звернутися за правовою допомогою та до суду з позовом. Крім того, у зв`язку з карантинними заходами, строки, визначені ст. 233 КЗпП України продовжуються на строк дії такого карантину, який продовжений до 30.06.2023 року, а тому вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.06.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений за правилами спрощеного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

05.09.2023 року представник відповідача подала до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала та пояснила, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, оскільки у справах про виплату всіх сум, що належать працівнику при звільненні встановлено тримісячний строк звернення до суду з моменту одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, яке позивач отримав повідомлення ще 30.12.2022 року. Так само позивачем не доведено, що він пропустив строк на звернення до суду з причини, що були зумовлені запровадженням карантину. Також вказала, що 31.05.2023 року позивачу була повністю виплачена заборгованість по заробітній платі. При цьому, відповідач не може виплатити вихідну допомогу позивачу, оскільки її розмір встановлюється колективним договором, який не було укладено. Зазначила, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати праці, якщо доведе, що це сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до відновлення роботи підприємства. Після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України підприємство фактично зупинило свою роботу через паніку колективу у зв`язку з повітряними тривогами, виїздом та мобілізацією частини працівників, зупинку роботи суміжних підприємств, неможливість постачання сировини з інших підприємств, які також зупинили свою роботу, суттєве скорочення ринку збуту. Лише із січня 2023 року підприємство почало відновлення своєї роботи та виплату податкової заборгованості та заборгованості по заробітній платі. Відтак вважає, що вина відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачу відсутня. Докази завдання відповідачем позивачу моральної шкоди відсутні. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у позові, просив позовні вимоги задовольнити. Також вказав, що позивачу до відкриття провадження у справі була повністю виплачена заборгованість по заробітній платі

Представник відповідача у судовому засіданні доводи, викладені у відзиві на позов, підтримала, просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 з 11.10.2017 року був прийняти на роботу до ПрАТ «Завод «Сегмент» слюсарем-ремонтником 6 розряду. 26.12.2022 року наказом № 12/12 від 26.12.2022 року звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, з яким позивач ознайомлений 26.12.2022 року (а.с. 6-10, 19, 20, 49).

Як вбачається з довідки ПрАТ «Завод «Сегмент» від 30.12.2022 року № 84 станом на 30.12.2022 року заборгованість товариства по заробітній платі перед ОСОБА_3 становила 79639,41 грн. (а.с. 11).

Згідно довідки ПрАТ «Завод «Сегмент» від 14.03.2023 року № 16 станом на 14.03.2023 року заборгованість товариства по заробітній платі перед ОСОБА_3 становила 73697,58 грн. (а.с. 13).

Відповідно до довідки ПрАТ «Завод «Сегмент» від 17.04.2023 року № 33 станом на 17.04.2023 року заборгованість товариства по заробітній платі перед ОСОБА_3 становила 73697,58 грн. (а.с. 13).

Як вбачається з довідки ПрАТ «Завод «Сегмент» від 10.05.2023 року № 9 колективний договір між адміністрацією та ПрАТ «Завод «Сегмент» відсутній (а.с. 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з видаткового касового ордера ПрАТ «Завод «Сегмент» від 31.05.2023 року ОСОБА_3 виплачено 73697,50 грн. (а.с. 52). Виплата відповідачем заробітної плати позивачу також підтверджується поясненнями представника позивача, які він надав у судовому засіданні.

Згідно п. 2 ч. 1 ст.255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це частина позову (скарги), яка становить матеріально-правову вимогу позивача (скаржника) до відповідача (виконавця).

Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є, зокрема, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 31.05.2023 року сплатив дану заборгованість позивачу, а тому суд вважає, що провадження по справі за позовом ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору, зокрема, внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38і39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Так, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Позивач стверджує, що він звільнився за власним бажанням внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а саме несвоєчасною виплатою заробітної плати. Однак зазначена нормативна підстава не відображена ні в його заяві про звільнення від 26.12.2022 року, ні в наказі про його звільнення, ні в трудовій книжці. Так само, позивачем не надано судове рішення, що набрало законної сили, яке підтверджує порушення роботодавцем законодавства про працю, вимог про зміну формулювання причини звільнення він також не заявляв.

Таким чином, суд вважає,що узадоволенні позовноївимоги простягнення вихідноїдопомоги слідвідмовити, оскільки позивачем не надано достатніх доказів того, що припинення трудового договору відбулось внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (стаття 38) або з інших підстав, визначених ст. 44 КЗпП України, тобто у зв`язку з її необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст.116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки ПрАТ «Завод «Сегмент» від 17.04.2023 року № 32 середньомісячний заробіток за два останні місяці перед звільненням з роботи становить 11219,00 грн. (а.с. 14).

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні за період з 26.12.2022 року по 26.05.2023 року, що складає 510 грн. (середньоденний заробіток) х 109 робочих днів = 55590,00 грн. (а.с. 28).

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення роботодавцем трудових прав працівника, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння йому моральної шкоди.

Із змісту позовних вимог вбачається, що позивач вказує на те, що затримка виплати належних йому сум при звільненні призвела до недостатнього забезпечення його сім`ї всім необхідним та для нормального життя, в тому числі для сплати житлово-комунальних послуг.

При цьому, твердження відповідача про відсутність його вини у затримці виплати належних позивачу сум при звільненні не підтверджена належними та допустимими доказами.

Так, відповідачем не надано жодних доказів, що підтверджували б порушення ним зобов`язання щодо строків оплати праці саме внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Наявність податкової заборгованості не є поважною причиною невиплати даних грошових коштів, оскільки згідно ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відтак, суд приходить до висновку, що доводи позивача про спричинення йому моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із затримкою виплати належних йому сум при звільненні, яка завдана з вини відповідача, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022 року) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Встановлені статтею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежновідзаявисторін.У кожному випадкусуд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року в справі № 466/10419/19.

Як поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першійстатті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, і ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року в справі № 522/3473/19.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин строки, встановлені законом.

Так, позивачем було заявлено, зокрема, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, які є обґрунтованими. При цьому, суд при вирішенні питання про дотримання позивачем строків звернення до суду керується положеннями саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано ст. 117 КЗпП України, а стягнення моральної шкоди - ст. 237-1 КЗпП України, а не ст. 116 КЗпП України, як вказано у ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Встановлено, що ОСОБА_3 отримав наказ про звільнення 26.12.2022 року, а довідку про наявність заборгованості по заробітній платі 30.12.2023 року. Тобто, про порушення своїх трудових прав, передбачених ст. 117 КЗпП України, позивач дізнався ще 30.12.2023 року.

Відтак, початком перебігу тримісячного строку звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди є 31.12.2022 року, закінченням 30.04.2023 року, а з позовом у цій справі позивач звернувся до суду лише 12.05.2023 року.

При цьому, позивач клопотань про поновлення строку на звернення до суду не заявляв.

Твердження позивача про те, що остання довідка з точною сумою заборгованості була видана позивачу 17.04.2023 року і лише з цього моменту у позивача з`явилася можливість звернутися за правовою допомогою та до суду з позовом суд вважає помилковим, оскільки про порушення своїх прав в частині затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди позивач дізнався вже 30.12.2023 року, коли йому було надано довідку про наявність та конкретний розмір заборгованості по заробітній платі. Більш того, довідка відповідача від 14.03.2023 року містила таку ж саму суму заборгованості по заробітній платі, що і довідка від 17.04.2023 року.

Також, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що визначені статтею 233 КЗпП України строки продовжуються на строк дії карантину, оскільки позивачем не наведено жодних причин пропуску ним строку на подання позову, що безпосередньо зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином в Україні, які б суд міг визнати поважними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.11.2022 року в справі № 552/4200/21.

Крім того, юридична необізнаність позивача щодо своїх прав не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 року в справі № 265/596/20.

Доказів існування об`єктивно непереборних обставин, що позбавили чи істотно ускладнили позивачу можливість подати позов у визначений законом строк, ним не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, поважність причин його пропуску позивачем не доведена, підстави для його поновлення відсутні.

Сплив строку звернення до суду є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року в справі № 466/10419/19.

За таких обставин, враховуючи, що доводи позивача щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, проте позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, а тому в задоволенні даних позовних вимог слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору в цій частині.

Керуючись ст.ст. 19, 76, 81, 141, 255, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Завод Сегмент» в частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати закрити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Завод Сегмент» (25004, м. Кропивницький, вул. Героїв Маріуполя, 83) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня йогопроголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08.12.2023 року.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда В.В. Драний