Постанова

від 31.01.2024 по справі 911/1474/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа№ 911/1474/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Білоцерківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023

у справі № 911/1474/23 (суддя В.М. Бабкіна)

за позовом Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви

до Білоцерківської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3807-39-VIII від 27.04.2023,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (далі також - Монастир) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі також - Рада) про визнання незаконним і скасування рішення № 3807-39-VIII від 27.04.2023 (далі також - оскаржуване рішення Ради).

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.10.2023 у справі №911/1474/23 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3807-39-VIII від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви» на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером: 3210300000:04:039:0133, що розташована за адресою: вул. Шкільна, 11, м. Біла Церква.

Стягнуто з Білоцерківської міської ради на користь Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви 2 684,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано положеннями ст.ст. 19, 144 Конституції України, ст.ст. 12, 92, 116, 120, 122, 125, 141-143, 152 Земельного Кодексу України, ст. 377 Цивільного Кодексу України та встановленими судом обставинами відсутності у рішенні Ради підстав, з якими статі 141-149 ЗК України пов`язують можливість припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Білоцерківська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Рада посилається на неправильне застосування судом приписів ст. 92 ЗК України. Радою наголошено, що установчий документ Позивача, як релігійної організації, є недійсним в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, а тому позивач не є релігійною організацією України, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, відтак позивач, в силу наведеної вище норми Закону, не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, відповідно рішення Білоцерківської міської ради № 3807-39-VIII від 27.04.2023 є законним та обґрунтованим.

Апелянт також вважає безпідставними посилання Монастиря на розгляд Київським окружним адміністративним судом справи №640/4748/19 за адміністративним позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви та Почаївської Свято-Успенської Лаври до Міністерства, в тому числі Управління Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Наразі, наказ Міністерства культури України від 25.01.2019 №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є чинним.

Рада додатково звернула увагу суду на порушення позивачем вимог п.2 ч.3 ст. 162 ГПК України, з огляду на встановлену законом недійсність статуту позивача в частині повної офіційної назви організації.

Крім цього, заявник апеляційної скарги вказав на відсутність у позивача права на подання позову. За доводами останнього, позовна заява підписана особою, яка не мала на це повноважень, оскільки підписана Настоятелькою Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, що суперечить її установчому документу, а саме пунктам 19, 20, 21 Статуту, якими керівником монастиря визначено Ігуменю.

Водночас, в апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням копії оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку лише 13.11.2023.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023 апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1474/23 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

20.12.2023 матеріали справи № 911/1474/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді після виходу з відпустки 08.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023 у справі №911/1474/23 та призначено справу до розгляду на 31.01.2024. Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 26.01.2024.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023 - без змін. Вважає рішення суду першої інстанції вмотивованим та таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права до встановлених судом обставин та спірних правовідносин сторін.

25.01.2024 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника Голуба Владислава Олеговича надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання, призначеного у справі №911/1474/23 на 31.01.2024 у режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення EASYCON.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 вищевказане клопотання представника скаржника задоволено.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просив оскаржуване рішення, яке вважає правильним та законним, залишити без мін.

31.01.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на неї позивача, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення, надані учасниками справи в судовому засіданні, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023 у справі № 911/1474/23 не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 25.11.1997 за юридичною адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 13531200000003362, код ЄДРПОУ 22005139, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій.

На підставі підпункту 1.5 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради № 1319 від 18.03.2010 «Про надання земельних ділянок у постійне користування» Жіночому монастирю Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви було надано земельну ділянку у постійне користування під розміщення жіночого монастиря за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11 , загальною площею 1,4808 га (в тому числі: під спорудами 0,2058 га, під проходами, проїздами та площадками 1,2750 га), за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

Жіночим монастирем Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви було отримано право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером: 3210300000:04:039:0133, розташовану за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11 , що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394854 від 23.07.2010 та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером № 3210300000:04:039:0133.

На вказаній земельній ділянці площею 1,4808 га з кадастровим номером 3210300000:04:039:0133, яка перебувала у постійному користуванні позивача за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11 , розміщено церкву Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви та монастирський корпус та монастирсько-адміністративнопобутовий блок. Реєстрація права власності на будівлі підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 301182009, дата формування 23.02.2022, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2590124132020. Згідно вказаного Витягу власником будівель та церкви є Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви.

27.04.2023 Білоцерківською міською радою на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання було прийнято рішення № 3807-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви», зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 р. № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила:

1. Припинити право постійного користування Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22205139) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером: 3210300000:04:039:0133, що розташована за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11 , яке виникло на підставі підпункту 1.5 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 18 березня 2010 року № 1319-61-V «Про надання земельних ділянок у постійне користування».

2. Зобов`язати землекористувача або управління регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Звертаючись з позовом до суду, Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви вважає вищезазначене рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3807-39-VIII від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви» необґрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, та прийнятим із перевищенням повноважень, наданих міській раді, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі, встановивши, що оскаржуване рішення Ради прийнято за відсутності підстав, з якими закон пов`язує можливість припинення права постійного користування. З даним висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено в п. в) ч. 2 ст. 92 ЗК України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

За статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви» у встановленому законом порядку, на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 1319 від 18.03.2010 «Про надання земельних ділянок у постійне користування» отримав у постійне користування земельну ділянку за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11 , загальною площею 1,4808 га як релігійна організація. Право постійного користування підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394854 від 23.07.2010 та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером № 3210300000:04:039:0133.

Конституційний суд у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 підкреслив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 ЗК України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Отже, особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 ЗК України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 ЗК України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Відповідно, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

З оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради № 3807-39-VІІІ від 27.04.2023 убачається, що вказане рішення:

мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливістю забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації;

обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України»;

містить посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному рішенні ради відсутні посилання на конкретні законодавчі норми, а саме, Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», на підставі яких прийнято рішення.

У рішенні також відсутні посилання на підстави для позбавлення права постійного користування, визначені статтею 141 ЗК України, у тому числі, добровільна відмова від права постійного користування, припинення діяльності релігійної організації тощо, як і відповідного рішення суду, яким позбавлено Монастир права постійного користування земельною ділянкою за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11.

Оскільки оскаржуване рішення ради не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 ЗК України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які б надавали раді право прийняти оскаржуване рішення, обґрунтувавши його нормами Земельного кодексу України в цілому, тобто у справі відсутні докази добровільної відмови Монастиря від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК України, припинення діяльності Монастиря як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці тощо, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ради порушує право Монастиря на землю, набуте ним у встановленому законом порядку.

Отже, Рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла всупереч вимогам ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-149 ЗК України.

Як вже наголошувалося вище, матеріали справи також не містять доказів ініціювання Радою примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, що в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи Ради, вмотивовані посиланням на Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Розділом ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» цього закону встановлено, що:

1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

На виконання приписів Перехідних та прикінцевих положень Закону Міністерством культури України було прийнято наказ № 37 від 25.01.2019 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин 7 і 8 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

У вказаному переліку в розділі «Монастирі» за номером 133 перебуває «На честь Рівноап. Марії Магдалини жіночий монастир УПЦ (РПЦ)», адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11.

Станом на час розгляду справи судом, відсутні відомості про внесення позивачем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань).

Аналізуючи подані Радою заяви по суті, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що Рада наполягає на втраті Монастирем статусу релігійної організації у зв`язку з неприведенням Статуту в частині повної офіційної назви у відповідність до вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…». Рада неодноразово вказувала, що у такому випадку не можна стверджувати, що статут Монастиря як релігійної організації було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Такі доводи ґрунтуються на помилковому розумінні Радою норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

Так, за нормою ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Як убачається з матеріалів справи, статут Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, прийнятий 15.04.1997, затверджений Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви та зареєстрований Державним комітетом України у справах релігій постановою № 11/3 від 25.11.1997.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції станом на 07.01.1997, тобто на час створення юридичної особи) релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

За нормою ст. 10 цього Закону, релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 12 цього Закону, статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції станом на 07.01.1997, тобто на час створення юридичної особи), для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Оскільки статут Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, прийнятий 15.04.1997 та затверджений Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви у подальшому був зареєстрований Державним комітетом України у справах релігій постановою № 11/3 від 25.11.1997, колегія суддів приходить до висновку, що Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви набув статусу релігійної організації у встановленому законом, а саме ст.ст. 10, 12, 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції станом на 07.01.1997, тобто на час створення юридичної особи) - порядку.

Згодом, відомості було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Так, відповідно до витягу з ЄДР станом на 10.05.2023, який було додано до позовної заяви, Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви є релігійною організацією.

Статтею 91 ЦК України унормовано, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви набув у встановленому законом порядку статусу релігійної організації, та станом на прийняття Радою оскаржуваного рішення такого статусу не втратив. Докази протилежного матеріали справи не містять.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що п.4 Розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…» встановлено, що у разі якщо релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Тобто законодавець чітко визначив втрату чинності не для усього статуту, а лише для окремої її частини.

За нормою ст. 90 ЗК України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

За нормою ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров`я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов`язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;

5) засудження її уповноважених осіб за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

Аналіз норм ст.ст. 90, 104 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не дає підстав для висновку про те, що втрата чинності статуту релігійної організації в частині її повної назви у зв`язку із невиконанням вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…» має наслідком припинення діяльності релігійної організації в цілому або ж як власне релігійної організації.

Відповідно, у Ради не було підстав припиняти право постійного користування Монастиря на земельну ділянку за цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером: 3210300000:04:039:0133, розташовану за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11 у зв`язку з втратою ним статусу релігійної організації.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів відхиляє посилання сторін на справу №640/4748/19 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви та Почаївської Свято-Успенської Лаври до Міністерства культури України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (53 особи згідно з переліком в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 про відкриття провадження у справі), у тому числі жіночого монастиря Святоравноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви про:

визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури України від 25 січня 2019 року №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

визнання протиправними дій Міністерства культури України щодо розміщення 26 січня 2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання «Урядовий кур`єр» Переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інформації Міністерства культури України - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, стосовно переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яким необхідно внести зміни до свого статуту (положення) та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку;

зобов`язання Міністерства культури України негайно відкликати публікацію, розміщену 26 січня 2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання «Урядовий кур`єр».

Висновки судів, зроблені під час розгляду справи №640/4748/19, як і встановлені судами обставини не входять до предмету доказування у справі №911/1474/23, що є предметом апеляційного перегляду, та не мають правового значення для розгляду спору по суті заявлених Монастирем вимог про скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3807-39-VIII від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви».

Колегія суддів також звертає увагу Ради на те, що за нормою ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За доводами скаржника, позовна заява підписана особою, яка не мала на це повноважень, адже подана Жіночим монастирем Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви та підписана Настоятелькою Жіночого монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, що суперечить її установчому документу, а саме пунктам 19, 20, 21 Статуту, де від імені Монастиря діє Ігуменя.

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови, поняття «Ігуменя» тлумачиться як управителька жіночого монастиря у православній церкві.

Відповідно до тлумачень цього ж словника «Настоятель» розуміється як начальник чоловічого монастиря; ігумен.

Надаючи оцінку пунктам 19, 20, 21 Статуту, тлумаченням понять «Ігуменя», «Настоятель», «Настоятелька», а також Указу Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви №27 від 26.04.2013 про призначення МОНАХИНІ ФОТИНІ (БОНДАРЕНКО) на посаду настоятельки Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви, витягу з ЄДР станом на 10.05.2023, який було додано до позовної заяви, в якому Бондаренко Світлана Володимирівна вказана як керівник Монастиря, копії паспорту Бондаренко Світлани Володимирівни , у суду відсутні підстави для висновку про те, що позовна заява від імені позивача підписана невстановленою особою, або особою, яка не має на це повноважень.

Доводи Ради у цій частині колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Білоцерківській міській раді як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і за наслідками апеляційного провадження надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Білоцерківську міську раду.

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023 у справі № 911/1474/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023 у справі №911/1474/23 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1474/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.02.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

О.В. Агрикова