Ухвала

від 04.06.2024 по справі 911/1474/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1474/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Іваницької О. П. (адвоката),

відповідача - Голуба В. О. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

за матеріалами касаційної скарги Білоцерківської міської ради Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 (колегія суддів: Мальченко А. О. - головуючий, Михальська Ю. Б., Агрикова О. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2023 (суддя Бабкіна В. М.) у справі

за позовом Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви

до Білоцерківської міської ради Київської області

про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 № 3807-39-VIII,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2023 року Жіночий монастир Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (далі - Жіночий монастир) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Білоцерківська міська рада) про визнання незаконним і скасування рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 № 3807-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви".

1.2. Позовні вимоги Жіночого монастиря обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради є необґрунтованим та протиправним, оскільки прийняте відповідачем із порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності факту порушення позивачем земельного законодавства. При цьому позивач вважав, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, перевищив свої повноваження. За таких обставин, на думку позивача, наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 911/1474/23, позовні вимоги Жіночого монастиря до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 № 3807-39-VIII задоволено в повному обсязі.

Вирішено визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 № 3807-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви", яким припинено право постійного користування Жіночого монастиря земельною ділянкою з цільовим призначенням: 03.04, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання: під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером 3210300000:04:039:0133, що розташована за адресою: вул. Шкільна, 11, м. Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.5 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 18.03.2010 № 1319-61-V "Про надання земельних ділянок у постійне користування".

2.2. Задовольняючи позовні вимоги Жіночого монастиря, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 Земельного кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які би надавали відповідачу прийняти оспорюване рішення відповідно до норм Земельного кодексу України. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що в цій справі № 911/1474/23 немає доказів добровільної відмови Жіночого монастиря від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, припинення діяльності Жіночого монастиря як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, тощо. Наведені обставини, за висновком господарських судів попередніх інстанцій, свідчать про те, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради порушує право Жіночого монастиря на землю, набуте ним у встановленому законом порядку. За таких обставин господарські суди дійшли висновку про те, що Білоцерківська міська рада, приймаючи оспорюване рішення, діяла всупереч вимогам статті 19 Конституції України та статей 141- 149 Земельного кодексу України.

2.3. При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили, що на час розгляду цієї справи № 911/1474/23 відсутні відомості про внесення Жіночим монастирем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України". Проте господарські суди попередніх інстанцій не взяли до уваги посилання Білоцерківської міської ради на вимоги цього Закону, оскільки, за висновком судів, у разі невнесення передбачених Законом змін законодавством передбачено втрату чинності не всього статуту, а лише його окремої частини.

2.4. З огляду на викладене та з посиланням на висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, господарські суди зазначили, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у випадках, визначених статтями 141- 143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

2.5. Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, не взяв до уваги посилання Білоцерківської міської ради на висновки у справі № 640/4748/19, оскільки, як зазначив апеляційний господарський суд, висновки судів, зроблені під час розгляду справи № 640/4748/19, як і встановлені судами обставини, не входять до предмета доказування в цій справі № 911/1474/23 та не мають правового значення для розгляду спору по суті позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 та рішенням Господарського суду Київської області від 30.10.2023 у справі № 911/1474/23, до Верховного Суду звернулася Білоцерківська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Жіночого монастиря.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Білоцерківська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 92 Земельного кодексу України та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Білоцерківська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. На думку Білоцерківської міської ради, в цьому випадку існує необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені статтями 141- 143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених статтею 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку, шляхом доповнення підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою суб`єктів, визначених пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме релігійних організацій України, статути (положення) яких не зареєстровано у встановленому законом порядку, для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

3.4. Білоцерківська міська рада зазначає, що Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнено частинами 7, 8 такого змісту:

"Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу".

3.5. Білоцерківська міська рада зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

3.6. За таких обставин Білоцерківська міська рада вважає, що обов`язок релігійних організацій (об`єднань) внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

3.7. Водночас, за доводами відповідача, позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, і у встановлений строк не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому, на думку Білоцерківської міської ради, статут Жіночого монастиря втратив чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

3.8. Наведене, на думку Білоцерківської міської ради, свідчить про те, що Жіночий монастир не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до приписів статті 92 Земельного кодексу України позивач не є особою, яка може бути суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

3.9. З урахуванням викладеного Білоцерківська міська рада просить відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, шляхом доповнення підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою суб`єктів, визначених пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме релігійних організацій України, статути (положення) яких не зареєстровано у встановленому законом порядку, для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

3.10. Крім того, Білоцерківська міська рада вважає, що відомості, зазначені в позовній заяві, щодо повного найменування позивача (як юридичної особи) не відповідають вимогам спеціального Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", тому, на думку відповідача, статут позивача на цей час втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації. Такі обставини, на думку Білоцерківської міської ради, прямо свідчать про невиконання позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи в позовній заяві.

3.11. Жіночий монастир у відзиві на касаційну скаргу Білоцерківської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Жіночий монастир вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, правильно застосували приписи статті 129 Конституції України, статей 140- 143 Земельного кодексу України, приписи Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Жіночий монастир є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 25.11.1997 за юридичною адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 13531200000003362, код ЄДРПОУ 22005139, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій.

4.2. На підставі підпункту 1.5 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 18.03.2010 № 1319 "Про надання земельних ділянок у постійне користування" Жіночому монастирю надано земельну ділянку в постійне користування під розміщення жіночого монастиря за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11, загальною площею 1,4808 га (в тому числі: під спорудами 0,2058 га, під проходами, проїздами та площадками 1,2750 га) за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

4.3. Жіночий монастир набув право постійного користування на земельну ділянку з цільовим призначенням: 03.04 "для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій" (вид використання: під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером 3210300000:04:039:0133, розташовану за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 23.07.2010 серії ЯЯ № 394854 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером № 3210300000:04:039:0133.

4.4. На цій земельній ділянці площею 1,4808 га з кадастровим номером 3210300000:04:039:0133, яка перебувала у постійному користуванні позивача, розміщено церкву Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, монастирський корпус та монастирський адміністративно-побутовий блок. Реєстрація права власності на будівлі підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 301182009, дата формування: 23.02.2022, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2590124132020. Відповідно до зазначеного витягу власником будівель та церкви є Жіночий монастир.

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 27.04.2023 Білоцерківська міська рада на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання прийняла рішення № 3807-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви", за змістом якого, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", взявши до уваги висновок релігієзнавчої експертизи статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила:

1. Припинити право постійного користування Жіночому монастирю (код ЄДРПОУ 22205139) на земельну ділянку з цільовим призначенням: 03.04 "для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій" (вид використання: під розміщення жіночого монастиря) площею 1,4808 га з кадастровим номером: 3210300000:04:039:0133, що розташована за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11, яке виникло на підставі підпункту 1.5 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 18.03.2010 № 1319-61-V "Про надання земельних ділянок у постійне користування".

2. Зобов`язати землекористувача або управління регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

4.6. Господарські суди зазначили, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливістю забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації. Крім того, у цьому рішенні є посилання на Земельний кодекс України, Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України". При цьому в наведеному рішенні відповідач послався на висновок релігієзнавчої експертизи статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11.

4.7. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що на час розгляду цієї справи № 911/1474/23 немає доказів про внесення Жіночим монастирем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

4.8. Жіночий монастир, вважаючи, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради є необґрунтованим та протиправним, оскільки порушує право позивача на землю, набуте ним у встановленому законом порядку, звернувся до Господарського суду Київської області із цим позовом.

4.9. Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання незаконним і скасування рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 № 3807-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Жіночому монастирю Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Жіночого монастиря до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення відповідача від 27.04.2023 № 3807-39-VIII.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку Жіночого монастиря, є порушення його права на землю оспорюваним рішенням Білоцерківської міської ради.

5.4. Задовольняючи позовні вимоги Жіночого монастиря, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 Земельного кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які би надавали відповідачу прийняти оспорюване рішення відповідно до норм Земельного кодексу України. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що в цій справі № 911/1474/23 немає доказів добровільної відмови Жіночого монастиря від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, припинення діяльності Жіночого монастиря як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, тощо. Наведені обставини, за висновком господарських судів попередніх інстанцій, свідчать про те, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради порушує право Жіночого монастиря на землю, набуте ним у встановленому законом порядку. За таких обставин господарські суди дійшли висновку про те, що Білоцерківська міська рада, приймаючи оспорюване рішення, діяла всупереч вимогам статті 19 Конституції України та статей 141- 149 Земельного кодексу України.

5.5. При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили, що на час розгляду цієї справи № 911/1474/23 відсутні відомості про внесення Жіночим монастирем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України". Проте господарські суди попередніх інстанцій не взяли до уваги посилання Білоцерківської міської ради на вимоги цього Закону, оскільки, за висновком судів, у разі невнесення передбачених Законом змін законодавством передбачено втрату чинності не всього статуту, а лише її окремої частини.

5.6. З огляду на викладене та з посиланням на висновок, наведений у постанові Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у випадках, визначених статтями 141- 143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

5.7. Білоцерківська міська рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення. Білоцерківська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України..

5.8. За доводами Білоцерківської міської ради, оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 92 Земельного кодексу України та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.9. На думку Білоцерківської міської ради, в цьому випадку існує необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені статтями 141- 143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених статтею 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку, шляхом доповнення підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою суб`єктів, визначених пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме релігійних організацій України, статути (положення) яких не зареєстровано у встановленому законом порядку, для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

5.10. Білоцерківська міська рада зазначає, що Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнено частинами 7, 8 такого змісту:

"Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу".

5.11. Білоцерківська міська рада зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5.12. За таких обставин Білоцерківська міська рада вважає, що обов`язок релігійних організацій (об`єднань) внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.13. Водночас, за доводами відповідача, позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, і у встановлений строк не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому, на думку Білоцерківської міської ради, статут Жіночого монастиря втратив чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5.14. Наведене, на думку Білоцерківської міської ради, свідчить про те, що Жіночий монастир не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до приписів статті 92 Земельного кодексу України позивач не є особою, яка може бути суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

5.15. З урахуванням викладеного Білоцерківська міська рада просить відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, шляхом доповнення підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою суб`єктів, визначених пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме релігійних організацій України, статути (положення) яких не зареєстровано у встановленому законом порядку, для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

5.16. Крім того, Білоцерківська міська рада вважає, що відомості, зазначені в позовній заяві, щодо повного найменування позивача (як юридичної особи) не відповідають вимогам спеціального Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", тому, на думку відповідача, статут позивача на цей час втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації. Такі обставини, на думку Білоцерківської міської ради, прямо свідчать про невиконання позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи в позовній заяві.

5.17. З урахуванням доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.18. Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

5.19. Частиною 1 статті 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

5.20. Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

5.21. За змістом частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

5.22. Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності в користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

5.23. Крім того, частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

5.24. При цьому частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік осіб, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою.

5.25. Зокрема, у пункті "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

5.26. Водночас колегія суддів враховує, що законодавством визначені відповідні правові підстави припинення права користування земельними ділянками, що належать до земель державної та комунальної власності, в тому числі й підстави припинення права постійного користування землею.

5.27. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Білоцерківською міською радою оспорюваного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

5.28. При цьому за загальним правилом приписи пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємств, установ та організацій допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 905/198/21). Водночас відсутні висновки Верховного Суду щодо випадків, коли суб`єкт перестає відповідати встановленим статтею 92 Земельного кодексу України вимогам.

5.29. Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

5.30. За змістом статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

5.31. Статтею 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

5.32. Водночас Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" від 20.12.2018 № 2662-VIII, який набрав чинності 26.12.2018, статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнено частинами 7 та 8 такого змісту:

"Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу".

5.33. У розділі II "Перехідні та прикінцеві положення" наведеного Закону зазначено таке:

"1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом".

5.34. При цьому колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019(374/19)) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними):

- Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018;

- статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 № 987-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 20.12.2018 № 2662-VIII "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

5.35. Конституційний Суд України, ухвалюючи наведене рішення виходив із того, що свобода є фундаментальною цінністю для демократичної держави. Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Водночас Конституційний Суд України з`ясував мету запроваджених обмежень права на свободу віросповідання в поєднанні із правом на свободу об`єднання та відповідності таких обмежень міжнародним стандартам права на свободу релігії. Конституційний Суд України при ухваленні рішення враховував не лише ймовірні (гіпотетичні) ризики, що могли існувати у процесі ухвалення Закону № 2662-VIII, але й реальні наслідки та загрози від діяльності релігійних організацій (об`єднань), керівний центр (управління) яких знаходиться поза межами України в державі, визнаній законом такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала її територію, в умовах тривалої повномасштабної загарбницької війни стосовно Української держави, посягання на її суверенітет, територіальну цілісність та життя людей.

5.36. При цьому Конституційний Суд України виходив із того, що держава має право застосувати заходи, що обмежують свободу релігії, зокрема, з міркувань громадського порядку (частина 2 статті 35 Конституції України) або національної безпеки (частина 1 статті 36 Конституції України). Релігійні групи (об`єднання) можуть за своїм вибором обрати собі назву, керуючись власними догмами, канонами, принципами тощо. Однак це не означає, що право на власну назву є абсолютним. У рішенні Конституційного Суду України зазначено, що на право релігійної організації мати власну назву поширюються обмеження, установлені національними та міжнародними нормами відповідно до правомірної (легітимної) мети. Метою Закону № 2662-VIII є забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також забезпечення суспільства повною та достовірною інформацію.

5.37. За висновком Конституційного Суду України, законодавець, унормовуючи порядок здійснення реєстраційно-облікової діяльності стосовно релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) у державі-агресорі, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити це в своїх установчих документах. У цьому контексті Конституційний Суд України врахував рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ільїн та інші проти України", де, зокрема, зазначено: "сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву".

5.38. За таких обставин Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що обмеження свободи віросповідання (релігії) в поєднанні зі свободою об`єднання в частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій є правомірними, а тому допустимими. У цьому аспекті Конституційний Суд України наголосив на тому, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону № 987-ХІІ зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства. Такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим.

5.39. Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачуваними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Тому Конституційний Суд України констатував, що Закон № 2662-VIII у цілому має легітимне юридичне підґрунтя, оскільки його ухвалено в конституційний спосіб, він визначає правомірну мету, є потрібним для демократичного суспільства та відповідає нагальній суспільній потребі в Україні.

5.40. З урахуванням наведеного рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" № 2662-VIII від 20.12.2018 та статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 № 987-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 20.12.2018 № 2662-VIII "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

5.41. Отже, колегія суддів констатує, що обов`язок релігійних організацій (об`єднань) внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.42. Колегія суддів також зазначає, що кожна юридична особа повинна мати власне найменування, під яким вона бере участь у цивільних, господарських та інших правовідносинах, оскільки без найменування юридична особа не зможе існувати як суб`єкт права. Найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Крім того, законодавство імперативно передбачає, що найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційну-правову форму на назву (частина 1 статті 90 Цивільного кодексу України).

5.43. При цьому назва юридичної особи є складовою найменування, тому назва юридичної особи дозволяє найменуванню в цілому виконувати одну з головних функцій - індивідуалізації юридичної особи.

5.44. На думку колегії суддів, наявність найменування юридичної особи є необхідною умовою її правосуб`єктності, оскільки набуття та реалізація юридичною особою суб`єктивних прав, виконання юридичних обов`язків без найменування є неможливими.

5.45. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на виконання приписів розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України від 20.12.2018 № 2662-VIII Міністерство культури України прийняло наказ від 25.01.2019 № 37 "Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин 7, 8 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.46. У цьому переліку в розділі "Монастирі" за номером 133 зазначено: "На честь Рівноап. Марії Магдалини жіночий монастир УПЦ (РПЦ)", за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шкільна, 11.

5.47. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що на час розгляду цієї справи № 911/1474/23 відсутні відомості про внесення Жіночим монастирем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

5.48. Такі встановлені фактичні обставини свідчать про те, що позивач не виконав обов`язок, покладений на нього Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", який визнано конституційним.

5.49. Отже, встановлені господарськими судами фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач порушив вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений строк не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому колегія суддів з урахуванням приписів спеціального закону вважає, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації (об`єднання).

5.50. Колегія суддів вважає, що невиконання релігійною організацією вимог спеціального Закону "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" та втрата чинності Статутом релігійної організації в частині її повної офіційної назви свідчить про те, що релігійна організація не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку.

5.51. Водночас колегія суддів повністю поділяє розроблену Європейським судом з прав людини концепцію "демократії, здатної себе захистити" ("войовничої демократії"). У той час, коли Збройні Сили України, виконуючи свій конституційний обов`язок, боронять від російських окупантів територіальну цілісність і недоторканність України та її суверенітет, інституції демократичної держави теж мають виявити свою "войовничість", захищаючи державу, її демократичний конституційний лад, безпеку, права і свободи її громадян належними правовими засобами. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № П/857/7/22.

5.52. При цьому законодавець, ухвалюючи спеціальний Закон № 2662-VIII, враховував не лише ймовірні (гіпотетичні) ризики, що могли існувати у процесі ухвалення такого закону, але й реальні наслідки та загрози від діяльності релігійних організацій (об`єднань), керівний центр (управління) яких знаходиться поза межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала її територію, в умовах тривалої повномасштабної загарбницької війни стосовно Української держави, посягання на її суверенітет, територіальну цілісність та життя людей.

5.53. Водночас колегія суддів враховує, що на цей час на всій території незалежної України за умови повномасштабної військової агресії російської федерації скалася ситуація, за якої релігійні організації (об`єднання), що підпадають під дію спеціальних норм наведеного законодавства, не виконують обов`язок, покладений на них спеціальним законом, який Конституційний Суд України визнав конституційним. За таких обставин, органи місцевого самоврядування, зокрема, місцеві ради, враховуючи порушення релігійними організаціями (об`єднаннями) норм спеціального закону, вимушені приймати рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками таких релігійних організацій (об`єднань).

5.54. Крім того, колегія суддів, здійснивши аналіз даних з бази Єдиного державного реєстру судових рішень, установила, що на цей час існує велика кількість господарських спорів у провадженні майже всіх місцевих господарських судів за позовами релігійних організацій (об`єднань) до місцевих рад про визнання недійсними рішень місцевих рад про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійних організацій (об`єднань), які не виконали вимоги Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

5.55. При цьому подібні справи перебувають на розгляді також у судах апеляційної інстанції та Касаційному господарському суді; подібні спори можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки подібні справи в умовах повномасштабної військової агресії з боку російської федерації становлять підвищений суспільний інтерес.

5.56. Колегія суддів враховує, що відповідно до частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

5.57. Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

5.58. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, викладено такий висновок:

"7.27. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

7.28. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України."

5.59. Водночас колегія суддів вважає за необхідне уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, шляхом його доповнення висновком про те, що втрата релігійною громадою (організацією) статусу юридичної особи, яка зареєстрована в установленому законодавством порядку, є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою відповідно до пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.

5.60. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Білоцерківської міської ради про наявність правових підстав для доповнення висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

5.61. Відповідно до частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

5.62. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 911/1474/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Передати справу № 911/1474/23 за позовом Жіночого монастиря Святої Рівноапостольної Марії Магдалини Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 № 3807-39-VIII на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак