Постанова

від 30.01.2024 по справі 755/4493/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи 755/4493/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3396/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Слободянюк А.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Мазурик О.Ф., Желепи О.В.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року,

встановив:

у квітні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, в розмірі 50 000 грн., а також моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 50 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , представника позивача - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він з відповідачем є засновниками ТОВ «ПЕТ ФОРМУЛА», на посаду керівника якого 01 серпня 2016 року було призначено ОСОБА_2 . Вказував, що протягом 2016 року він з метою розвитку поточної господарської діяльності надав ТОВ «ПЕТ ФОРМУЛА» зворотну фінансову допомогу на загальну суму 119 000 грн. З 13 березня 2017 року по 30 червня 2017 року відповідач ОСОБА_2 , обіймаючи посаду директора ТОВ «ПЕТ ФОРМУЛА», будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, маючи відповідно до статуту та чинного законодавства повноваження щодо розпорядження грошовими коштами товариства, розміщеними на його поточному рахунку, здійснив розтрату грошових коштів, а саме видав грошові чеки на ім`я своєї дружини ОСОБА_5 на загальну суму 50 000 грн., на підставі яких останньою було отримано грошові кошти.

Позивач зазначав, що на підставі викладеного він звернувся до Київської міської прокуратури № 4 (Дніпровський район) із заявою про скоєння відповідачем кримінального правопорушення за ч.2.ч.191 Кримінального Кодексу (КК) України. Факт кримінального правопорушення було встановлено групою слідчих у кримінальному провадженні № 4201710104000026, відомості було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 грудня 2017 року. Вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 22 серпня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, призначено покарання у виді 2-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням адміністративно господарських та організаційно розпорядчих функцій на строк 1 рік; звільнено від покарання на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 50 000 грн. матеріальної та 30 000 грн. моральної шкоди.

Враховуючи те, що вказаний вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 22 серпня 2022 року ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року було скасовано, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.191 КК України у зв`язку зі спливом строку давності, а цивільний позов потерпілого залишено без розгляду, просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 50 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 50 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було завдано позивачу моральної та матеріальної шкоди і такі вимоги позивача є доведеними. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

У своїй апеляційній скарзі представник відповідача посилався на те, що судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про наявність його вини у заподіянні позивачу матеріальної шкоди та не звернуто уваги на те, що позивачем не обґрунтовано завдання йому моральної шкоди. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 22 серпня 2022 року (справа № 755/11612/18), ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України і призначено йому покарання за цей злочин у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням адміністративно господарських та організаційно розпорядчих функцій на строк 1 рік. Звільнено ОСОБА_2 від призначеного покарання за ч.2 ст.191 КК України у виді 2-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням адміністративно господарських та організаційно розпорядчих функцій на строк 1 рік, відповідно до вимог ч.5 ст.74 КК України, на підставах, передбачених ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 50 000 грн. на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди та 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2022 року скасовано, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.191 КК України у зв`язку зі спливом строків давності, передбачених п.3 ч.1 ст.49 КК України; кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду, останньому роз`яснено, як потерпілому, право пред`явити цивільний позов у порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд дійшов висновку, зокрема, про те, що заявлене клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на стадії судового розгляду, яке було надано захисником Конончука І.М., передбачає, що обвинувачений фактично відмовляється від дослідження доказів з метою встановлення своєї невинуватості, а закриття кримінального провадження з цих підстав не вказує про його невинуватість, тобто не реабілітує його за вчиненні дії.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 було закрито у зв`язку з поданням обвинуваченим клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності, на дослідженні доказів з метою встановлення своєї невинуватості ОСОБА_2 не наполягав. Виправдувальний вирок щодо ОСОБА_2 постановлено не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав відношення до фінансової діяльності ТОВ «ПЕТ ФОРМУЛА», а грошові кошти передавались його дружині за доручення самого позивача, не підтверджуються належними та допустимими доказами, є припущеннями та не свідчать про відсутність вини відповідача у завданні позивачу шкоди.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем було заподіяно позивачу матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи відповідача про те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав.

Частина друга вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.

У той же час розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку з урахуванням всіх обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визначення розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу відповідачем, у розмірі 20 000 грн.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 08 лютого 2024 року.

Головуючий

Судді