Ухвала

від 05.02.2024 по справі 701/1339/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/252/24 Справа № 701/1339/19 Категорія: ч. 3 ст. 206-2 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника потерпілих адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Черкаського райсуду Черкаської обл. від 4.01.2024 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Романівка Приморського краю, рф,

громадянина України, який має зага-

льну повну середню освіту, не працює,

одружений, раніше не судимий в силу

ст. 89 КК України, проживає

АДРЕСА_1 ,

продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб до 3.03.2024 р. включно, визначено заставу в раніше встановленому розмірі, а саме 1050 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 017 050 грн., відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу та у зменшенні розміру застави, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Черкаського райсуду Черкаської обл. знаходиться об`єднане кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019250000000227 від 8.08.2019 р. та № 12018250000000233 від 18.10.2018 р. за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 206-2, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України та що до іншої особи.

Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченого ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб до 3.03.2024 р. включно, визначено можливість внесення застави в раніше визначному розмірі, а саме 1050 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 017 050 грн., відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу та у зменшенні розміру застави.

При прийняті такого рішення суд врахував ступень тяжкості кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, одне з яких, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень. Судом встановлені ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений буде продовжувати злочинну діяльність, буде переховуватись від суду, що зумовлено, зокрема, суворістю можливого покарання; ризики, які були наявні при застосуванні даного виду запобіжного заходу обвинуваченому хоча і суттєво зменшились, однак, на думку суду, повністю не зникли; суд врахував що ОСОБА_9 є несудимим в силу вимог ст. 89 КК України, не має стійких соціальних зв`язків, а саме: не працює, утриманців не має, не має зареєстрованого місця проживання. Обвинувачений ухилявся від явки до органу досудового розслідування, перебував у розшуку згідно постанови слідчого від 13.06.2019 р. Крім того, ОСОБА_9 порушив покладений на нього обов`язок, визначений ухвалою слідчого судді Придніпровського райсуду м. Черкаси про обрання запобіжного заходу від 16.10.2019 р., а саме без повідомлення слідчого та прокурора поїхав до м. Жашків Черкаської обл. Судом встановлено, що в період перебування під вартою ОСОБА_9 одружився із ОСОБА_10 .

Суд врахував подані стороною захисту додаткові матеріали про те, що у разі зміни запобіжного заходу обвинувачений зможе проживати у квартирі своєї тещі в м. Кременчук Полтавської обл., зазначені обставини суд врахував в сукупності з іншими обставинами та ризиками, і зазначені обставини суд вважав такими, що не вказують на наявність міцних соціальних зв`язків обвинуваченого. З приводу зазначення того, що у обвинуваченого на утриманні троє неповнолітніх дітей суд оцінив критично, оскільки зазначені неповнолітні діти є дітьми ОСОБА_10 від попереднього шлюбу і на даний час вирішується питання про стягнення з батька дітей аліментів на користь останньої. Також, у суду відсутні дані про прийняття рішення по іншому кримінальному провадженню щодо нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 .

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу місцевого суду, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м`який та зменшити розмір застави.

Зазначає, що суд вказав в ухвалі про «суворість можливого судового рішення», проте використання такого набору слів не припустиме, оскільки саме таке обґрунтування не передбачено КПК України, якщо суд мав на увазі ст. 178 КПК України п. 2 ч. 1, яким зазначено про «тяжкість покарання що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим в кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується», що до цієї обставини яку можливо суд мав на увазі, то санкція ст. 206-2 КК України передбачає покарання від 5 до 10 років, в той час як ОСОБА_9 , у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, знаходиться, на думку захисника, безпідставно, 4 роки. Наголошує, що таке врахування обставин при обранні запобіжного заходу є непереконливим, оскільки за час такого тривалого розгляду справи значно змінилися обставини, навіть потерпілі відмовилися від подання цивільного позову, а також прокурор в своєму останньому клопотанні не вказує на розмір збитків, тому навіть в разі визнання винуватим та призначенні покарання строком 10 років є малоймовірним. Крім того, стороною обвинувачення та потерпілим надані всі докази, триває надання доказів стороною захисту і суд повинен був врахувати вагомість наданих доказів стороною обвинувачення. Суд не послався на п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК, можливо прийти до висновку про відсутність вагомих доказів, які можуть вказувати на вчинення діянь ОСОБА_9 , в яких він обвинувачується. Крім того, суд зазначає, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, буде продовжувати злочинну діяльність, однак на думку захисника, на підставі чого суд дійшов такого висновку не зрозуміло, це є цитуванням кодексу без його обґрунтування та формального зазначення у судовому рішенні. Сторона захисту неодноразово зазначала, що ОСОБА_9 не мав статусу підозрюваного на час оголошення його у розшук, жодних доказів направлення йому повідомлення про підозру не має. Суд сам собі протирічить, зазначаючи, що ОСОБА_9 не має зареєстрованого місця проживання, то яким чином слідчий повідомив ОСОБА_9 про підозру, хоча в матеріалах справи є копія паспорта обвинуваченого з відміткою про реєстрацію в м. Житомирі. Слідчий не розмістив оголошення на сайті офісу Генерального прокурора, не звернувся для встановлення місця проживання ОСОБА_9 , а використав невідомо де отриману інформацію старого недійсного паспорту. Паспорт, на який послався слідчий, зданий на знищення 27.02.2019 р. Наголошує, що повідомлення про підозру складено, підписано не у встановленому порядку, в матеріалах не міститься жодних даних про надсилання саме повідомлення про підозру ОСОБА_9 , тому останній не знав про наявність відносно нього наявної підозри та про необхідність з`явитися до слідчого. Оголошення ОСОБА_9 у розшук 8.08.2019 р. носило формальний характер та мало на меті маніпулювання зі строками досудового розслідування. З приводу поїздки ОСОБА_9 до м. Жашків зазначає, що зі слідчим було узгоджено таку поїздку, оскільки ОСОБА_9 повинен був привезти паспорт, який надає йому право виїзду за межі України. Також, вважає, що не зрозуміло яким чином одруження ОСОБА_9 з ОСОБА_10 є ризиком. Крім того, вважає безпідставним твердження суду, що не змінився ризик того, що ОСОБА_9 буде переховуватися, оскільки на даний час є загальновідомі обставини щодо воєнного стану, тотального контролю на блок постах, переміщення є вкрай ускладненим. На думку захисника розмір застави не відповідає критерію розумності і є занадто завищеним. Зазначає що в матеріалах відсутні переконливі відомості про те, що обвинувачений під час досудового слідства вчиняв незаконний вплив на потерпілих, свідків чи іншим чином перешкоджав здійсненню кримінального провадження. Що стосується ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, то запобігання йому можливе без тримання обвинуваченого під вартою, з огляду на наявність зареєстрованого місця проживання і можливості проживання в квартири тещі ОСОБА_9 в м. Кременчук Полтавської обл. із застосуванням електронного засобу контролю та контролю з боку органів Національної поліції України. Зазначає, що діти ОСОБА_10 від попереднього шлюбу знаходились на утриманні матері та ОСОБА_9 , наявна заборгованість по аліментам у батька дітей. Посилання суду на наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставними, ґрунтуються лише на тяжкості кримінального правопорушення та так званою соціальної небезпеки особи обвинуваченого, що свідчить про їх надуманість, тяжкість обвинувачення не може бути сама по собі служити виправданням попереднього ув`язнення, але не може бути доказом наявності такого ризику. Клопотання прокурора є ідентичними з попередніми, як і ухвала суду, що вказує на формальний підхід суду. Посилаючись на практику ЄСПЛ, а саме на надмірну тривалість досудового тримання під вартою (рішення «Левченко та інші проти України» від 11.04.2019 р. заява № 46993/13), протягом усього періоду ув`язнення заявника суди посилалися на однакові підстави тримання під вартою, відсутність ознак того, що вони належним чином розглянули можливість застосування у справі заявника будь-якого альтернативного, менш обтяжливого запобіжного заходу, оскільки не було надано жодного пояснення щодо відмови у задоволенні клопотання про звільнення заявника під особисту поруку 50 народних депутатів («Макаренко проти України», рішення від 30.01.2018 р., заява № 622/11), запобіжний захід щодо заявниці був продовжений 20 разів з посиланням на одні й ті самі підстави (рішення «Штепа проти України» від 24.10.2019 р. заява № 16349/17), просить скасувати ухвалу місцевого суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м`який та зменшити розмір застави.

Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_12 , які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, представника потерпілих адвоката ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали виділені з судового провадження, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, об-ґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.

Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До закінчення продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 Розділу II КПК України.

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.

Виходячи з наданих матеріалів кримінального провадження, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що ризики, наведені прокурором, а саме те, що обвинувачений може переховуватись від суду, може продовжити злочинну діяльність, є дійсними та триваючими, на даний час не зменшились і виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо нього на більш м`який.

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого до двох місяців та залишаючи розмір застави у раніше визначеному розмірі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень - ч. 3 ст. 206-2, ч. 3 ст. 358 та ч. 2 ст. 366 КК України, одне з них, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого злочину, та за який згідно санкції відповідної статті, передбачено покарання у виді позбавлення волі від 5 до 10 років, при цьому суд врахував, що наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме може продовжувати злочинну діяльність, переховуватись від суду, ризики, які були наявні при застосуванні даного виду запобіжного заходу обвинуваченому хоча і суттєво зменшилися, але не зникли. Суд першої інстанції правильно вказав, що обвинувачений вважається не судимим в силу вимог ст. 89 КК України, однак раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 305 та ч. 1 ст. 309 КК України, що ніяким чином не є порушенням вимог закону. Окрім того, ОСОБА_9 не має стійких соціальних зв`язків, а саме не працює, утриманців не має, не має він і зареєстрованого місця проживання.

Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ухилявся від явки до органу досудового розслідування і перебував у розшуку згідно постанови слідчого. Також, він порушив покладений на нього обов`язок, визначений ухвалою слідчого судді, а саме без повідомлення слідчого та прокурора поїхав до м. Жашків Черкаської обл. Також, суд встановив, що в період перебування під вартою ОСОБА_9 одружився із ОСОБА_10 та врахував цю обставину в сукупності з іншими обставинами та ризиками, однак дану обставину суд обґрунтовано не зауважив такою, що вказує на наявність міцних соціальних зв`язків у обвинуваченого. Доводи апеляції захисника щодо наявності у ОСОБА_9 на утриманні трьох неповнолітніх дітей суд також оцінив критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що троє неповнолітніх дітей, про яких вказується в апеляції, є дітьми його дружини ОСОБА_10 від попереднього шлюбу з іншим чоловіком.

Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду, не здобуто даних та не було надано і суду апеляційної інстанції, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_9 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Місцевий суд перевірив можливість застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу та дійшов до правильного висновку про внесення застави в раніше визначеному ухвалою Черкаського апеляційного суду від 2.12.2019 р. розмірі - 1050 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 017 050 грн., та відмовив в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу та у зменшенні розміру застави, зауваживши при цьому про відсутність таких підстав. З вказаним висновком погоджується і апеляційний суд, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Враховуючи відсутність даних про відсутність ризиків та підтвердження їх існування і на цей час, відсутність даних про неможливість утримування ОСОБА_9 в умовах слідчого ізолятора за станом здоров`я, суд обґрунтовано зауважив, що запобіжний захід обраний відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою доцільно продовжити на шістдесят днів з можливістю внесення застави з метою забезпечення його належної поведінки під час розгляду кримінального провадження та запобіганню зазначених судом ризиків.

Дані обставини у своїй сукупності на сьогоднішній день свідчать про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Зазначені судом ризики наразі є реальними, триваючими, запобіжний захід відносно ОСОБА_9 був обраний з можливістю внесення застави, тому при продовженні даного запобіжного заходу судом також визначена можливість внесення застави у раніше визначеному розмірі 1050 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 2017050 грн., вказаний розмір застави достатньо обґрунтований ухвалою Черкаського апеляційного суду від 2.12.2019 р., тому підстав для зменшення розміру застави суд не вбачає.

З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, доводи захисника про недоведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відсутність підстав для продовження відносно ОСОБА_9 строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір застави не відповідає критерію розумності і є занадто завищеним, також на думку апеляційного суду є не обґрунтованими, тому що суд першої інстанції перевірив ці доводи та з посиланням на рішення суду апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про його відповідність вимогам КПК України.

Доводи апеляційної скарги про надмірну тривалість перебування обвинуваченого під вартою апеляційний суд вважає не доречними, тому що вивченням наданих судом першої інстанції та сторонами матеріалів вбачається, що розгляд справи місцевим судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об`єктивних так і суб`єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законодавчих підстав для впливу.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, визначив розмір застави та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.

На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, за час такого тривалого розгляду справи значно змінилися обставини, потерпілі відмовилися від поданого цивільного позову, прокурор також не вказує на розмір збитків, тому в разі визнання винуватим та призначення покарання на строк 10 років є малоймовірним, крім того стороною обвинувачення надані всі докази, триває надання доказів стороною захисту і суд повинен був врахувати вагомість наданих доказів стороною обвинувачення - є передчасними.

Також, необґрунтованими є доводи про те, що ОСОБА_9 не мав статусу підозрюваного на час оголошення його у розшук, жодних доказів направлення йому повідомлення про підозру не має, що останній не має зареєстрованого місця проживання, слідчий не звернувся для встановлення місця проживання ОСОБА_9 , а використав невідомо де отриману інформацію старого недійсного паспорту, який зданий на знищення 27.02.2019 р., що повідомлення про підозру складено, підписано не у встановленому порядку, в матеріалах не міститься жодних даних про надсилання повідомлення про підозру ОСОБА_9 , тому останній не знав про наявність відносно нього наявної підозри та про необхідність з`явитися до слідчого; оголошення ОСОБА_9 у розшук 8.08.2019 р. носило формальний характер та мало на меті маніпулювання зі строками досудового розслідування, то апеляційний суд звертає увагу, що суд на даній стадії кримінального процесу позбавлений можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті, тому доводи апелянта щодо необґрунтованості підозри, зміни обставин, незаконного оголошення ОСОБА_9 у розшук 8.08.2019 р., яке носило формальний характер та мало на меті маніпулювання зі строками досудового розслідування не можуть бути предметом апеляційного розгляду.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень норм КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 та 422-1 КПК, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Ухвалу Черкаського райсуду Черкаської обл. від 4.01.2024 р., якою відносно ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб до 3.03.2024 р. включно, визначено заставу в раніше встановленому розмірі, а саме 1050 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 017 050 грн., відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу та у зменшенні розміру застави - залишити без змін.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді