Рішення

від 07.02.2024 по справі 369/8607/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8607/22

Провадження № 2/369/594/24

РІШЕННЯ

Іменем України

07.02.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчко А.Я.,

при секретарі судових засідань Миголь А.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Києво- Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Директор Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» Пляцек Володимир Анатолійовича, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» (далі КНП «ЛІЛ Боярської міської ради»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Директор КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» Пляцек Володимир Анатолійовича, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 працював на посаді медичної сестри приймального відділення КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» з 12.03.2008 по 29.10.2020, коли наказом директора КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» № 431к від 29.10.2020 був звільнений за прогул (в т.ч. за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 17.10.2020) без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.07.2021 позивача було поновлено на роботі з 29.10.2020 та вирішено стягнути з відповідача на його користь 50 688 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час з 29.10.2020 по 19.07.2021.

Наказом відповідача № 234-к від 20.07.2021 на підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 було фактично поновлено на роботі з 20.07.2021.

При цьому середній заробіток за час вимушеного прогулу сплачено не було у зв`язку з апеляційним оскарженням відповідачем даного рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2021 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Києво-Святошинського райсуду Київської області від 19.07.2021 скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

На підставі вищевказаної постанови апеляційного суду наказом № 528-к від 21.12.2021 позивача повторно звільнено з роботи з 04.01.2022.

Постановою Верховного Суду від 08.06.2022 вищезазначену постанову Київського апеляційного суду від 09.12.2021 скасовано та залишено в силі рішення Києво- Святошинського райсуду Київської області від 19.07.2021.

Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду наказом відповідача № 458-К/ТР від 04.07.2022 позивача поновлено на вищевказаній посаді з 29.10.2022.

А наказом відповідача № 459-к/тр від 04.07.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади з 05.07.2022 згідно п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Як вказано в позовній заяві, позивач фактично перебував у вимушеному прогулі у зв`язку з незаконним звільненням з 29.10.2020 по 19.07.2021 та з 04.01.2022 по 04.07.2022.

Однак, відповідач відповідно до наказу № 476-к/тр від 07.07.2022 сплатив позивачу середній заробіток лише за перший період вимушеного прогулу з 29.10.2020 по 19.07.2021 за рішенням Києво-Святошинського райсуду Київської області від 19.07.2021, а за наказом № 459-К/ТР від 04.07.2022 виплатив йому лише компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 04.01.2022 по 04.07.2022.

При цьому середній заробіток за вказаний період вимушеного прогулу, до моменту звернення з позовною заявою не виплачений.

Як вказано в позовній заяві, заробітна плата ОСОБА_1 за останні місяці роботи, що передували повторному звільненню склала 40524,29 грн. (12604,83 грн. за листопад 2021 року + 27919,46 грн. за грудень 2021 року), що підтверджується довідкою відповідача № 3 від 05.01.2022. Кількість робочих днів в листопаді грудні 2021 року склала 44 дні, а тому середньоденна заробітна плата за листопад грудень 2021 склала 921 грн. (40524,29 грн. : 44 дні).

Вимушений прогул тривав з 04.01.2022 по 04.07.2022. Кількість робочих днів вимушеного прогулу за вказаний період становить 129 днів (січень 19, лютий 20, березень 23, квітень 21, травень 22, червень 22, липень 2 дні). Тобто, заборгованість складає 116373,93 грн. (921,00 грн. х 129 днів).

Позивач просив суд стягнути з КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» на його користь 116373,93 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

07.10.2022 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження у даній справі.

03.07.2023 представник КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» подав до суду відзив на позовну заяву за вх. № 31635, зазначивши, що ОСОБА_1 працював на посаді медичної сестри приймального відділення КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» з 12.03.2008 по 29.10.2020 наказом № 431к від 29.10.2020 був звільнений за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у справі № 369/14370/20 ОСОБА_1 було поновлено на посаді медичної сестри приймального відділення КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» з 29.10.2020, стягнуто з КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.10.2020 по 19.07.2021 в розмірі 50688,00 грн. На виконання рішення суду відповідачем видано наказ, яким поновлено позивача на раніше займаній посаді.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2021 було скасовано вищезазначене рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.07.2021 та відмовлено у задоволенні позову. На підставі вказаної постанови, враховуючи що на той момент підстава для поновлення на роботі ОСОБА_1 була скасована судом апеляційної інстанції, відповідачем було видано наказ № 528-к від 21.12.2021, яким трудові відносини з ОСОБА_1 припинено.

Постановою Верховного Суду від 08.06.2022 постанову Київського апеляційного суду від 09.12.2021 скасовано та залишено в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.07.2021. На виконання вказаної постанови відповідачем видано наказ № 458-к/тр про поновлення на посаді ОСОБА_1 та наказу № 476-к/тр про виплату на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 50688,00 грн.

Аналізуючи норми законодавства, представник відповідача зазначив, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути здійснена лише при наявності вини роботодавця. А в даному випадку така вина КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» відсутня, оскільки позивач не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату у зв`язку із ухваленням постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2021, якою було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Також надумку представникавідповідача,ще у2020році позивачвже скориставсясвоїм правона зверненнядо судудля оскарженнясвого звільненнята стягненнясереднього заробітку,подаючи позовдо КНП «ЛІЛ Боярської міської ради», зокрема про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Судами були розглянуті вимоги позивача та відновлено його порушене право шляхом поновлення на роботі, включаючи покладення на відповідача матеріальної відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу.

Крім того, зазначено щодо пропущення строку позовної давності, оскільки за змістом норм чинного законодавства України середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позивач про своє звільнення дізнався ще у жовтні 2020 року, а позовну заяву у даній справі подав у жовтні 2022 року, тобто із пропуском, встановленою ч. 1 ст. 233 КЗпП України, строку.

Представник КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.07.2023 було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, представник позивача ОСОБА_2 подав заяву за вх. № 48480 від 13.10.2023 з проханням розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 також подав до суду заяву за вх. № 48480 від 13.10.2023 з проханням розглядати справу у його відсутність, проти заявлених позовних вимог заперечував.

Директор КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» Пляцек Володимир Анатолійович в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у передбачений законодавством спосіб, причини неявки суду не повідомив.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, КЦС ВС у Постанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз`яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст.247Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 працював на посаді медичної сестри приймального відділення КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» з 12.03.2008 по 29.10.2020. Наказом директора КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» № 431к від 29.10.2020 позивач був звільнений за прогул (в т.ч. за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 17.10.2020) без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.07.2021 позивача було поновлено на роботі з 29.10.2020 та вирішено стягнути з відповідача на його користь 50 688 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час з 29.10.2020 по 19.07.2021.

Наказом відповідача № 234-к від 20.07.2021 на підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 20.07.2021.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2021 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Києво-Святошинського райсуду Київської області від 19.07.2021 скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

На підставі вищевказаної постанови апеляційного суду наказом № 528-к від 21.12.2021 позивача повторно звільнено з роботи з 04.01.2022.

Постановою Верховного Суду від 08.06.2022 вищезазначену постанову Київського апеляційного суду від 09.12.2021 скасовано та залишено в силі рішення Києво- Святошинського райсуду Київської області від 19.07.2021.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду наказом відповідача № 458-к/тр від 04.07.2022 позивача поновлено на вищевказаній посаді з 29.10.2022.

А наказом відповідача № 459-К/ТР від 04.07.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади з 05.07.2022 згідно п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Звертаючись до суду із даною позовною заявою, ОСОБА_1 зазначив, що середній заробіток за період вимушеного прогулу, а саме з 04.01.2022 по 04.07.2022, йому роботодавцем виплачений не був.

Відповідно до ч. 2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробіткуза весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства. У цій постанові Велика Палата розмежувала правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП): середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є; відступила від раніше висловлених об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та неодноразово продубльованих нею висновків про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, у разі визнання звільнення незаконним та постановлення судом рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі держава гарантує отримання ним середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - оскільки цей працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Тому при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що обчислюється починаючи з дати незаконного звільнення по дату постановлення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню (ст.235 КЗпП). Якщо ж роботодавець затримує/ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на роботі (котре підлягає негайному виконанню), то вимушений прогул триває, а суд виносить ухвалу про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (від дати постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення цієї особи на роботі). При цьому стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.

Частиною 2ст. 233 КЗпП Українивизначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто, слід зазначити, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про пропуск строку для пред`явлення до суду вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Пунктом 32Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 рокупередбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 4 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається із довідки про доходи № 3 від 05 січня 2023 року заробітна плата ОСОБА_1 за два календарні місяці, що передують місяцю звільнення складає: листопад 2021 року 12604,83 грн., грудень 2021 року 27 919,46 грн.; загальна кількість календарних днів у розрахункових періодах складає 44 днів. Отже, відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КабінетуМіністрів України№ 100від 08лютого 1995року середньоденна заробітна плата складає: 40524,29 грн.: 44 дні = 921 грн.

Відтак за період з 04.01.2022 по 04.07.2022 він не отримав середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає суму 116373,93 грн. (921,00 грн. х 129 днів), при чому відповідачем заперечень щодо неправильності розрахунку не надано.

При чому, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки законодавством не передбачено будь-яких підстав для його зменшення (така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року в справі №6-511цс16).

Суд зазначає, що хоча відповідачем і не було вчинено прямих винних дій під час дії постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2021, проте звільнення позивача було незаконним, що встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.07.2021 та постановою Верховного Суду від 08.06.2022, а тому справедливим та законним є стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, враховуючи що ОСОБА_1 неправомірно був позбавлений заробітної плати, яку б він отримував, як би не був незаконно звільнений.

Оскільки час вимушеного прогулу з 04.01.2022 по 04.07.2022 не охоплений рішенням про поновлення на роботу, вимоги позивача за цей період є правомірними.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на корить працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі №359/10023/16-ц, від 25 березня 2019 року в справі №191/81/17, від 07 жовтня 2020 року в справі №523/14396/19).

Враховуючи задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

На підставі вищевикладеного, ч. 2ст. 233, ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, керуючись п. 4 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Директор Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» Пляцек Володимир Анатолійовича, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» на користь ОСОБА_1 116373 (сто шістнадцять тисяч триста сімдесят три) грн. 93 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» (ЄДРПОУ 01994669, адреса: Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Соборності, 51).

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: Директор Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» Пляцек Володимир Анатолійовича (адреса: Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Соборності, 51).

Суддя Андрій ВОЛЧКО