Окрема думка

від 07.02.2024 по справі 756/17332/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Лідовця Р. А.

на постанову Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 756/17332/21 (провадження № 61-10007ск23)

за позовом ОСОБА_1 до директора Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва ОСОБА_2, Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до директора Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва (далі - НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20») ОСОБА_2, НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що з 14 жовтня 2005 року вона працює вчителем історії у НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20». 05 листопада 2021 року наказом № 172-к, виданим директором НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_2 , її відсторонено від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивачка зазначала, що наказ про відсторонення від роботи є незаконним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, визначені статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Також зазначала, що наказ про відсторонення вмотивований положеннями Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ), а саме частиною другою статті 12 цього Закону, відповідно до якої визначено, що працівники підлягають обов`язковому профілактичному щепленню, однак зазначеним Законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а отже наказ про відсторонення від роботи є незаконним.

Крім того, позивачка вказувала на те, що календар профілактичних щеплень в Україні серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачає щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Переконувала, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 24 лютого 2020 року № 3018 «Про затвердження дорожної карти з провадженням вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19 і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 -2022 роках», вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

З огляду на викладене позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати наказ директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_2 від 05 листопада 2021 року № 172-к про її відсторонення від роботи; зобов`язати НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя історії у НВК «Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20; стягнути з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 24 листопада 2021 року становить 16 427,84 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки позивачка відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці, займає посаду вчителя історії, на неї поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, будь-яких доказів на підтвердження того, що вона зробила щеплення або що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, суду не надала, а тому обмеження позивачки відповідачем шляхом відсторонення її від роботи було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки суспільства.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників матимуть негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом № 1645-III, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас суд першої інстанції погодився із посиланням позивачки про відсутність в законодавстві України норми, яка дозволяла примусову вакцинацію. Проте зазначив, що навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 05 листопада 2021 року № 172-к «Про відсторонення від роботи вчителя історії ОСОБА_1 ». Стягнено з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 99 830,72 грн. Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 про поновлення на роботі шляхом її допуску до роботи закрито. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_2 закрито. Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідач не надав доказів на підтвердження фактів: повного та об`єктивного інформування позивачки про щеплення і наслідки відмови від його проведення; того, що позивачка в установленому законом порядку відмовилася від щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону № 1645-III; того, що при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку з відсутністю в неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XI) щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби; того, що не було нагальної потреби у відстороненні саме позивачки від роботи та неможливості застосування до неї інших попереджувальних заходів з метою дотримання Конституції України та збереження можливості заробляти собі на життя працею, зокрема установлення дистанційного режиму роботи.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ роботодавця про відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення і безпосередньо позивачки, а тому він є незаконним і підлягає скасуванню.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відсторонення позивачки від роботи здійснене роботодавцем з порушенням вимог законодавства, то роботодавець зобов`язаний здійснити виплату позивачці середнього заробітку за час такого відсторонення.

Апеляційний суд вказав на те, що дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом МОЗ України від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу МОЗ України 09 лютого 2021 року № 213), установлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки наказом НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 від 25 лютого 2022 року № 31/к/тр ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до виконання посадових обов`язків, то на час ухвалення судового рішення предмет спору відсутній, а тому провадження у справі в частині позовної вимоги про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи слід закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог позивачки до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_2 , з огляду на те, що вона не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, так як є лише посадовою особою НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачкою. Спір у позивачки виник саме з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, що є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, тому саме вона має відповідати за цим позовом.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції 4 150,00 грн.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню відшкодування витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, у сумі 4 150,00 грн.

У липні 2023 року НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані постанови апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції змінити шляхом відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення; провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи та позовних вимог до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_2 закрити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16, від 14 лютого 2022 року у справі № 760/22944/15, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 208/10134/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд: безпідставно скасував правильне і законне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи; не врахував, що спірний наказ про відсторонення позиваки від роботи було видано заявником 05 листопада 2021 року, тобто після виключення наказом МОЗ України від 27 жовтня 2021 року № 2362 з Дорожньої карти впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, абзацу про добровільність такої вакцинації; не звернув увагу на те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом; проігнорував, що позивачка працює на посаді вчителя та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; дійшов помилкового висновку про те, що заявник як роботодавець має підтвердити повне та об`єктивне інформування позивачки про щеплення та наслідки від його відмови, оскільки за приписами профільного законодавства роботодавець має довести до відома працівника лише наслідки його відмови чи ухилення від щеплення для виконання трудових обов`язків, а надання об`єктивної інформації про саме щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я людини та можливі поствакцинальні ускладнення, законодавством покладено на лікаря, а не роботодавця; не звернув увагу на те, що змусити працівника надати письмове підтвердження про його відмову від проведення обов`язкового профілактичного щеплення неможливо, як і його примусово вакцинувати. Компетенція щодо складення акта про відмову надати таке письмове підтвердження в присутності свідків, відповідно до частини шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ, належить лікарю, а не роботодавцю.

Водночас заявник у касаційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції не вирішив позовних вимог про стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, а також не перевірив належність директора заявника, як співвідповідача у справі, що свідчить про порушення цим судом норм процесуального права.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравець Р. Ю., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанов суду апеляційної інстанції.

Задовольняючи частково касаційну скаргу Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині розгляду позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишаючи в силі в цій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22),виходила з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи позовної заяви у цій частині. Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Із висновками, викладеними у мотивувальній та резолютивній частині постанови Верховного Суду, не погоджуюсь, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Принцип юридичної (правової) визначеності, як один із основоположних елементів верховенства права, серед іншого вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018)

У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).

Отже, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність нормправа.

З 12 травня 2000 року в Україні є чинним Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III (далі - Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

У статті 1 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста статті 12 Закону № 1645-III).

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина сьома статті 12 Закону № 1645-III).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 2 1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається.

Стаття 21 КЗпП України передбачає рівність трудових прав громадян та заборону будь-якої дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України).

За своїм змістом відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Згідно із частинами другою - четвертою статті 12 Закону № 1645-III працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 №2153 (далі - перелік №2153);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41 6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні).

Водночас з метою забезпечення реалізації положень Закону № 4004-XI наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 затверджено Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі - Інструкція № 66), у якій врегульовано процедуру відсторонення від роботи працівника.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (пункт 2.3 Інструкції № 66).

Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (пункти 2.5, 2.7 Інструкції № 66).

Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (пункт 1.2.5 Інструкції № 66).

Отже, за відсутності в роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним.

З огляду на матеріали справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку з відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону № 4004-XI щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

У пункті 3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначено, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, на підставі положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та № 1096.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України і лише до її повноважень віднесено прийняття законів.

Ухвалення Кабінетом Міністрів України рішень, що встановлюють обмеження конституційних прав і свобод, порушує норми розділу ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Основного Закону України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова № 1236та № 1096.

За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Суддя Р. А. Лідовець