Постанова

від 07.02.2024 по справі 756/17332/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 756/17332/21

провадження № 61-10007св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: директор Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва Сікора Олена Віталіївна, Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року у складі судді Диби О. В., постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до директора Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва (далі - НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20») Сікори О. В., НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що з 14 жовтня 2005 року вона працює вчителем історії у НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20». 05 листопада 2021 року наказом № 172-к, виданим директором НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікорою О. В. , її відсторонено від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивачка зазначала, що наказ про відсторонення від роботи є незаконним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, визначені статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Також зазначала, що наказ про відсторонення вмотивований положеннями Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ), а саме частиною другою статті 12 цього Закону, відповідно до якої визначено, що працівники підлягають обов`язковому профілактичному щепленню, однак зазначеним Законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а отже наказ про відсторонення від роботи є незаконним.

Крім того, позивачка вказувала на те, що календар профілактичних щеплень в Україні серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачає щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Переконувала, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 24 лютого 2020 року № 3018 «Про затвердження дорожної карти з провадженням вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19 і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 -2022 роках», вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

З огляду на викладене позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати наказ директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. від 05 листопада 2021 року № 172-к про її відсторонення від роботи; зобов`язати НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя історії у НВК «Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20; стягнути з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 24 листопада 2021 року становить 16 427,84 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки позивачка відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці, займає посаду вчителя історії, на неї поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, будь-яких доказів на підтвердження того, що вона зробила щеплення або що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, суду не надала, а тому обмеження позивачки відповідачем шляхом відсторонення її від роботи було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки суспільства.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників матимуть негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом № 1645-III, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас суд першої інстанції погодився із посиланням позивачки про відсутність в законодавстві України норми, яка дозволяла примусову вакцинацію. Проте зазначив, що навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 05 листопада 2021 року № 172-к «Про відсторонення від роботи вчителя історії ОСОБА_1 ». Стягнено з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 99 830,72 грн. Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 про поновлення на роботі шляхом її допуску до роботи закрито. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. закрито. Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідач не надав доказів на підтвердження фактів:

- повного та об`єктивного інформування позивачки про щеплення і наслідки відмови від його проведення;

- того, що позивачка в установленому законом порядку відмовилася від щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону № 1645-III;

- того, що при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку з відсутністю в неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XI) щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби;

- того, що не було нагальної потреби у відстороненні саме позивачки від роботи та неможливості застосування до неї інших попереджувальних заходів з метою дотримання Конституції України та збереження можливості заробляти собі на життя працею, зокрема установлення дистанційного режиму роботи.

Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ роботодавця про відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення і безпосередньо позивачки, в тому він є незаконним і підлягає скасуванню.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відсторонення позивачки від роботи здійснене роботодавцем з порушенням вимог законодавства, то роботодавець зобов`язаний здійснити виплату позивачці середнього заробітку за час такого відсторонення.

Крім того, апеляційний суд вказав на те, що дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом МОЗ України від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу МОЗ України 09 лютого 2021 року № 213), установлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки наказом НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 від 25 лютого 2022 року № 31/к/тр ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до виконання посадових обов`язків, то на час ухвалення судового рішення предмет спору відсутній, а тому провадження у справі в частині позовної вимоги про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи слід закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог позивачки до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. , з огляду на те, що вона не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, так як є лише посадовою особою НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачкою. Спір у позивачки виник саме з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, що є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, тому саме вона має відповідати за цим позовом.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції 4 150,00 грн.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню відшкодування витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, у сумі 4 150,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2023 року НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані постанови апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції змінити шляхом відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення; провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи та позовних вимог до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. закрити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16, від 14 лютого 2022 року у справі № 760/22944/15, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 208/10134/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував правильне і законне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи;

- не врахував, що спірний наказ про відсторонення позиваки від роботи було видано заявником 05 листопада 2021 року, тобто після виключення наказом МОЗ України від 27 жовтня 2021 року № 2362 з Дорожньої карти впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, абзацу про добровільність такої вакцинації;

- не звернув увагу на те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом;

- проігнорував, що позивачка працює на посаді вчителя та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

- дійшов помилкового висновку про те, що заявник як роботодавець має підтвердити повне та об`єктивне інформування позивачки про щеплення та наслідки від його відмови, оскільки за приписами профільного законодавства роботодавець має довести до відома працівника лише наслідки його відмови чи ухилення від щеплення для виконання трудових обов`язків, а надання об`єктивної інформації про саме щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я людини та можливі поствакцинальні ускладнення, законодавством покладено на лікаря, а не роботодавця;

- не звернув увагу на те, що змусити працівника надати письмове підтвердження про його відмову від проведення обов`язкового профілактичного щеплення неможливо, як і його примусово вакцинувати. Компетенція щодо складення акта про відмову надати таке письмове підтвердження в присутності свідків, відповідно до частини шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ, належить лікарю, а не роботодавцю.

Водночас заявник у касаційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції не вирішив позовних вимог про стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, а також не перевірив належність директора заявника, як співвідповідача у справі, що свідчить про порушення цим судом норм процесуального права.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравець Р. Ю., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанов суду апеляційної інстанції.

Також у вказаному відзиві ОСОБА_1 навела попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу на суму 7 000,00 грн та просила їх стягнути з НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20.

Межі касаційного перегляду

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 не містить доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, а також позовних вимог до директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. , то таке судове рішення у вказаній частині не перевіряється.

Отже, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року, постанова Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року переглядається Верховним Судом лише в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 липня 2023 року касаційну скаргу НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року передано судді-доповідачу Яремку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/17332/21 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 756/17332/21 з Оболонського районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року матеріали справи № 756/17332/21 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2023 року № 1364/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 756/17332/21 між суддями у зв`язку із відставкою судді Яремка В. В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року, справу № 756/17332/21 та касаційну скаргу НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу № 756/17332/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 14 жовтня 2005 року ОСОБА_1 працює у НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 на посаді вчителя історії.

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 під розписку повідомлено, що на підставі наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щепленні від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджений наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595.

05 листопада 2021 року директором НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікорою О. В. , заступником директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_4 та лаборантом ОСОБА_3 складено акт № 12 про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний документ про протипоказання та застереження до проведення профілактичних щеплень.

Наказом директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. від 05 листопада 2021 року № 172-к позивачку відсторонено від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення. В наказі наявні відомості про ознайомлення позивачки із наказом.

08 листопада 2021 року директор НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 звернулася до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Оболонського району м. Києва із запитом про надання інформації щодо наявності профілактичного щеплення від COVID-19 у працівника НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний запит директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 повідомлено, що саме працівник має надати інформацію-сертифікат про проходження обов`язкового щеплення або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, а не медичний заклад.

Відповідно до довідки про заробітну плату та інші доходи від 09 листопада 2021 року № 787, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за період вересень-жовтень 2021 року становить 26 537,28 грн.

Наказом директора НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Сікори О. В. від 25 лютого 2022 року № 31/к/тр ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до виконання посадових обов`язків. Дозволено ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року до окремого розпорядження виконувати посадові обов`язки вдома в дистанційному режимі. Відновлено з 01 березня 2022 року вчителю історії ОСОБА_1 нарахування та виплату заробітної плати.

Вказаний наказ видано на підставі наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Закону № 1645-III

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє

частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004?XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211), Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID?19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ України від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є легітимною.

Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивачки, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, судами встановлено, що НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 є закладом загальної середньої освіти. Позивачка ОСОБА_1 працює на посаді вчителя історії у НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Робота позивачки пов`язана з безпосереднім контактом з учнями та іншими учасниками освітнього процесу.

Водночас робота, яку виконує позивачка, не передбачає можливості встановлення дистанційної роботи навчального закладу протягом усього періоду дії протиепідемічних заходів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, вирішуючи спір про визнання наказу про відсторонення позивачки від роботи незаконним та скасування його, стягнення середньомісячної заробітної плати,дійшов правильно висновку про те, що відсторонення є законним, оскільки на ОСОБА_1 поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а будь-яких доказів на підтвердження того, що вона зробила щеплення або що у позивачки є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, суду не надано, тож відповідач був зобов`язаний, відповідно до чинного законодавства, відсторонити ОСОБА_1 від роботи.

Водночас апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, дійшов протилежного висновку про визнання відсторонення незаконним, оскільки відповідач порушив законне право позивачки на працю та її оплату, а вжиті заходи не є пропорційними меті охорони здоров`я населення і безпосередньо позивачки.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, відповідач, застосувавши такий тимчасовий захід, як відсторонення від виконання обов`язків працівників, які не мають профілактичного щеплення, виконував свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я оточуючих. Право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка не надала документа на підтвердження наявності у неї щеплення проти COVID-19 або будь-яких доказів на підтвердження того, що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Аналізуючи вимоги законодавства та враховуючи, що позивачка як вчитель історії НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20, забезпечує навчання учнів, здійснює управління та контроль за освітнім процесом, налагоджує взаємодію з іншими учасниками навчального процесу, тобто взаємодіє з дітьми та з іншими працівниками закладу освіти, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а характер виконуваних позивачкою робіт виключає можливість встановлення позивачці дистанційної / надомної роботи на постійній основі, тому НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи.

Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає службову необхідність контактувати з учнями та іншими учасниками навчального процесу, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 208/10134/2, Верховний Суд висловився щодо правомірності тимчасового відсторонення невакцинованого працівника від роботи, оскільки обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19, тому роботодавець правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення працівника від роботи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині неврахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсторонення позивачки відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

Вимога про стягнення середньомісячної заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи є похідною від вимоги про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, а тому також правомірно відхилена судом першої інстанції.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання наказу про відсторонення позивачки від роботи незаконним та скасування його, стягнення середньомісячної заробітної плати, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування постанови Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в оскаржуваній частині із залишенням в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року в цій частині.

Крім того, оскільки додаткова постанова Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року, винесена у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного судового рішення у справі по суті спору - постанови Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, тому не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткова постанова Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року також підлягає скасуванню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, понесені у суді касаційної інстанції за вирішення позовних вимог про визнання наказу про відсторонення незаконним та його скасування, у розмірі 1 816 грн.

Водночас, з огляду на звільнення позивачки від сплати судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору, понесені НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» у суді касаційної інстанції за вирішення цих позовних вимог, у розмірі 1 996,62 грн, підлягають компенсації цьому відповідачу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, з огляду на правовий результат вирішення спору, клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравець Р. Ю., про стягнення судових витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи Верховним Судом, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині розгляду позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року в цій частині залишити в силі.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року скасувати.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва судові витрати у вигляді судового збору, понесені у суді касаційної інстанції за вирішення позовних вимог про визнання наказу про відсторонення незаконним та його скасування, у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

Компенсувати Навчально-виховному комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів-ліцей» № 20 Оболонського району м. Києва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у вигляді судового збору, понесені у суді касаційної інстанції за вирішення позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, у розмірі 1 996 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто шість) грн 62 (шістдесят дві) коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець