Постанова

від 07.02.2024 по справі 359/5336/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 року м. Київ

Справа № 359/5336/21

Провадження № 22-ц/824/4028/2024

Резолютивна частина постанови оголошена 07 лютого 2024 року

Повний текст постанови складено 12 лютого 2024 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Мандрики О.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво»,

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Демидасом Денисом Анатолійовичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2022 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «Авіакомпанія Браво» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20.04.2017 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір позики за яким останньому було надано грошові кошти в розмірі 267 871 грн. на 3 роки, якщо позикодавцем не буде пред`явлена вимога про дострокове повернення позики.

18.11.2019 року ТОВ «Авіакомпанія Браво» через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лілеєву М.М. звернулося до ОСОБА_1 із заявою про дострокове повернення коштів.

Однак відповідач свої зобов`язання по вищенаведеному договору не виконав, в зв`язку з чим станом на 11.06.2021 року в нього виникла заборгованість за позикою у розмірі 267 871 грн., 12 593,60 грн. як 3% річних, 31 341,73 грн. інфляційних збитків, яку позивач просить суд стягнути з відповідача, з врахуванням положень ч. 10 ст.265 ЦПК України .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» , ЄДРПОУ 32259588, місцезнаходження: м.Київ вул.Шулявська, 7 суму позики в розмірі 267 871 грн., інфляційних збитків в розмірі 30 649,36 грн., 3% річних в розмірі 22 919,49 грн., а всього 321 439,85 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» , ЄДРПОУ 32259588, місцезнаходження: м.Київ вул.Шулявська, 7 судовий збір в розмірі 4677,09 грн.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Доповнено рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.10.2022 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» до ОСОБА_1 про стягнення коштів таким змістом:

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво», ЄДРПОУ 32259588, місцезнаходження: м.Київ вул.Шулявська, 7 витрати на правову допомогу в розмірі 40 000 гривень.

Не погоджуючись з рішенням Бриспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2022 року та додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року, адвокатом Демидас Д.А., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято на підставі неналежних та недопустимих доказів, оскільки грошові кошти відповідачу за договором позики не передавались, договір позики є неукладеним, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, що підписаний генеральним директором ТОВ «Авіакомпанія Браво» І.В. Логвиненком, проти доводів апеляційної скарги заперечував. Вважає, що апеляційна скарга є невмотивовано, необґрунтованою, не підкріпленою доказами, а, відтак надуманою і ґрунтується на припущеннях.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Демидас Д.А. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Авіакомпанія Браво» адвокат Кєєр О.С. та будучи присутнім в судовому засіданні апеляційного суду 31 січня 2024 року Генеральний директор ТОВ «Авіакомпанія Браво» Логвиненко І.В., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлено, що що 20.04.2017 року між ТОВ «Авіакомпанія Браво» та ОСОБА_1 був укладений договір позики (т.1 а.с.10-13).

Згідно п.1.1 договору Позикодавець надав Позичальникові у власність грошові кошти, а останній прийняв у власність грошові кошти для використання на власний розсуд і зобов`язується повернути їх Позикодавцеві на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.3.3. договору сума позики складає суму грошових коштів у розмірі 267 871 грн., що є еквівалентом 10 000 доларам США.

Сума позики, яка вказана в п.3.1 цього Договору надається Позичальнику терміном на 3 роки з моменту отримання грошей, якщо Позикодавцем не буде пред`явлена вимога про дострокове повернення позики, що визначено в підпункті 7.1 цього Договору. (п.4.1.Договору).

Моментом отримання Позичальником суми позики є момент підписання документу про видачу та отримання грошей, які складають суму позики за Договором. Договір рахується укладеним з моменту передачі грошей (п.6.3 Договору).

Сума позики підлягає достроковому поверненню у будь-який момент дії цього Договору у разі коли Позикодавець повідомив про це Позичальника будь-яким способом у письмовій формі. У такому разі сума позики повинна бути повернута Позикодавцю впродовж двох робочих днів з дня отримання такого повідомлення Позичальником (п.7.1 Договору).

Сума позики повертається Позикодавцеві в безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок Позикодавця або шляхом передачі грошових коштів в касу Позикодавця по прибутковому ордеру (п.7.2 Договору).

Зобов`язання позичальника по поверненню всієї суми позики припиняються внаслідок звільнення (прощення боргу) Позикодавцем Позичальника від його зобов`язань, якщо позичальник знаходився в безперервних трудових відносинах з Позикодавцем протягом 3 років з моменту отримання суми позики Позичальником (п.7.3. Договору).

Згідно видаткового касового ордеру від 12.05.2017 року ОСОБА_1 отримав 50 000 грн. у ТОВ «Авіакомпанія Браво» (т.1 а.с.14).

Згідно видаткового касового ордеру від 13.05.2017 року ОСОБА_1 отримав 50 000 грн. у ТОВ «Авіакомпанія Браво» (т.1 а.с.15).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 15.05.2017 року ОСОБА_1 отримав 50 000 грн. у ТОВ «Авіакомпанія Браво» (а.с.16).

Згідно видаткового касового ордеру від 16.05.2017 року ОСОБА_1 отримав 50 000 грн. у ТОВ «Авіакомпанія Браво» (т.1 а.с.17).

Згідно видаткового касового ордеру від 17.05.2017 року ОСОБА_1 отримав 40 000 грн. у ТОВ «Авіакомпанія Браво» (т.1 а.с.18).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 18.05.2017 року ОСОБА_1 отримав 27 871 грн. у ТОВ «Авіакомпанія Браво» (т.1 а.с.19).

18 листопада 2019 року ТОВ «Авіакомпанія Браво» подало заяву приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Лілеєвій М.М. В даній заяві просить приватного нотаріуса передати ОСОБА_1 повідомлення про порушення зобовязання у розумінні ст.625 ЦК України та умов договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лілеєвою М.М. 20.04.2017 року за реєстровим №285 наступного змісту: «Повідомлення про порушення умов договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лілеєвою М.М. 20.04.2017 року за реєстровим №285» У зв`язку з не дотримання Вами, ОСОБА_1 умов вказаного договору позики, а саме п.7.3 ТОВ «Авіакомпанія Браво» прийнято рішення про необхідність дострокового повернення суми позики (т.1 а.с.146).

Згідно накладної №0411629023291 від 18.11.2019 року Лілеєва М.М. направила поштову кореспонденцію з оголошеною цінністю ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.148).

З опису вкладення у №0411629023291 направленого на адресу: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 вбачається наступне: 1) супровідний лист; 2) заява ТОВ «Авіакомпанія Браво» про передачу повідомлення позичальнику ОСОБА_1 про сплату боргу по Договору позики від 20.04.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лілеєвою М.М. за реєстровим №285 (т.1 а.с.149).

З поштового відправлення адресованого ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 і направленого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лілеєвою М.М вбачається, що воно не вручено адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання за місцем обслуговування. На штемпельному відбитку поштового відділення,який проставлений на цьому ж поштовому відправленні зазначена дата 18.11.2019 року (т.1 а.с.150)

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Правовідносини, які виникають між сторонами щодо договорів позики, регулюється Розділом ІІІ, Підрозділом 1, Главою 71, § 1 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями частини першої статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.533 цього ж Кодексу грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК Україна кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини другої, шостої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду.

Київським апеляційним судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, оскільки зі змісту договору позики та видаткових касових ордерів, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав в борг від ТОВ «Авіакомпанія Браво» грошові кошти в розмірі 267871,00 грн, які надаються позичальнику терміном на три роки.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем вказана сума коштів у строки та у порядку, встановлені договором позики, була повернута.

За таких обставин Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики.

Аргументи заявника про те, що ОСОБА_1 не отримував кошти за спірним договором позики безпідставні, оскільки клопотань про призначення почеркознавчої експертизи ним щодо справжності його підписів на видаткових касових ордерах від 12.05.2017 року, від 13.05.2017 року, від 15.05.2017 року, від 16.05.2017 року, від 17.05.2017 року від 18.05.2017 року, не заявлялось.

Апеляційна скарга містить аргументи щодо не згоди з розміром стягненої суми, які заслуговують на увагу.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд першої інстанції на вказані зміни до законодавчих актів уваги не звернув та дійшов до необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 24 лютого 2022 року по момент ухвалення рішення, тобто по 24 жовтня 2022 року.

За період з 24 лютого 2022 року до 24 жовтня 2022 року із суми боргу 267871 грн. 3% складає 5350,08 грн.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про зміну судового рішення в частині стягнення 3% річних, зменшивши суму, що підлягає стягненню з 22919,49 грн. до 17569,41 грн., а відповідно підлягає зменшенню загальна сума, що підлягає до стягнення з 321439,85 грн. до 316089,77 грн.

За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта

в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві,

в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав

і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява

№ 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній

розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних

і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження

№ 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг

і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04,

§ 268)).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема,

у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від

10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від

23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від

02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого

2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи

і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.

Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).

Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин

у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи ціну позову, яка склала 311806,33 грн., з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, приходить до висновку що суд першої інстанції, задовольняючи частково заяву ТОВ «Авікомпанія Браво» надав належну оцінку допустимим та належним доказам про понесені витрати на правову допомогу.

Належних доказів та обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката у справі, позивачем не надано, позивачем не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги щодо складності цієї справи.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2022 року в частині стягнення 3% річних, рішення суду в частині стягнення судового збору необхідно змінити, зменшивши розмір стягнутого судового збору з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авіакомпанія Браво» з 4677,09 грн. до 3167,82 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Демидасом Денисом Анатолійовичем - задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 3% річних змінити, зменшивши суму, що підлягає стягненню з 22919,49 грн до 17569,41 грн., та зменшити загальну суму, що підлягає стягненню з 321439,85 грн. до 316089,77 грн.

Рішення суду в частині стягнення судового збору змінити, зменшивши розмір стягнутого судового збору з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» з 4677,09 грн. до 3167,82 грн.

В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2022 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна