Ухвала

від 12.02.2024 по справі 320/858/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

12 лютого 2024 року

м. Київ

справа №320/858/23

адміністративне провадження № К/990/3432/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник"

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року

у справі №320/858/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник"

до Миронівської міської територіальної громади,

третя особа: Державне підприємство "Обухівське управління комплексного забезпечення"

про визнання протиправними дій,

УСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" (далі - скаржник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Миронівської міської територіальної громади, третя особа - Державне підприємство "Обухівське управління комплексного забезпечення", в якому просило:

- визнати протиправною відмову відповідача у наданні дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки під Миронівське родовище ділянка "Ємчиха" з метою видобування пісків, придатних для дорожнього будівництва на території Козинського старостинського округу №9(4) Миронівської міської територіальної громади, орієнтовною площею 11 га, яка розташована за адресою Київська обл., Обухівський р-н, с. Ємчиха, оформлену листами №02- 34/4841 від 08 листопада 2022 року та листом №02- 34/5417 від 14 жовтня 2022 року;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання №34 від 09 серпня 2022 року шляхом надання позивачу дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки під Миронівське родовище ділянка "Ємчиха" з метою видобування пісків, придатних для дорожнього будівництва на території Козинського старостинського округу №9(4) Миронівської міської територіальної громади, орієнтовною площею 11 га, яка розташована за адресою Київська обл., Обухівський р-н, с. Ємчиха.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" 25 січня 2024 року звернулося з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку до Верховного Суду.

В обґрунтування підстав поважності пропуску процесуального строку позивач зазначає, що копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року отримав лише 27 грудня 2023 року, що підтверджується копією конверта, в якому оскаржуване рішення було направлено на його адресу.

Згідно з результатом електронного пошуку поштових відправлень на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (www.ukrposhta.com) відправлення за номером 0600071473055, яким направлено відповідачу копію постанови від 14 листопада 2023 року, надіслане судом 21 грудня 2023 року та вручене адресату 27 грудня 2023 року.

Таким чином, наведені позивачем обставини щодо несвоєчасного отримання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року підтверджуються належними доказами.

Враховуючи викладене, а також положення вимог частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, суд вважає, що підстави пропуску позивачем строку на касаційне оскарження є поважними, у зв`язку з чим такий строк підлягає поновленню.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №320/858/23, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Перевіркою змісту підстав касаційного оскарження встановлено, що скарга позивача містить посилання на норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, однак скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначених норм права та який саме правовий висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.

Колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання позивача на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 24 Перехідних положень ЗК України у подібних правовідносинах, оскільки Верховний Суд вже висловлювався щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21, від 29 серпня 2022 року у справі №160/10978/20, від 25 жовтня 2022 року у справі №120/8433/20-а, від 16 травня 2023 року у справі №200/9607/20-а, від 16 травня 2023 року у справі №480/953/21.

Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження.

Крім того, з огляду на оскарження судових рішень з підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону випливає, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України. Тобто, указане, на думку скаржника, порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі незначної складності №320/858/23.

Окрім того, Суд також встановив, що виключних обставин, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження скаржником не наведено.

Інші мотиви та аргументи, наведені заявником у скарзі зводяться до тлумачення норм матеріального та процесуального права та переоцінки доказів.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №320/585/23.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 06 листопада 2023 року у справі №580/1669/23, від 18 січня 2024 року у справі №620/14859/21.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Визнати поважними наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорожник" підстави пропуску процесуального строку та поновити строк на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №320/858/23.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №320/858/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник" до Миронівської міської територіальної громади, третя особа: Державне підприємство "Обухівське управління комплексного забезпечення" про визнання протиправними дій.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа